🎉У Стромати вже понад 10 тисяч читачів у Фейсбуці, тож є привід написати пост-знайомства про блог, блогера і блогерство

"Стромата" – грецьке слово, що означає "клаптикову ковдру". У своєму блозі я по клаптику збираю нотатки про життя, Всесвіт і все інше.
Звати мене Леонід Горобець, науковець, вчитель, автор науково-популярних книг, співавтор шкільних підручників з біології. Працюю в Національному-науково природничому музеї. Зі сторони робота виглядає як перебирання кісточок мертвих птахів, тому в журналістських матеріалах представляють як палеонтолога, зооархеолога або орнітолога. То лише спрощення. Науковці (і я поміж них) вибудовують цілісну картину світобудови. Переміщаючись по мережі наукових знань можливо прийти від колоїдної хімії до етнографії. Тому визначення наукового напрямку вченого зазвичай є умовністю. Навіть якщо людина поклала життя на дослідження стегнового суглобу ігуанодона, то її можна назвати біологом, морфологом, анатомом, палеонтологом, зоологом та герпетологом. Коли ж коло інтересів хоч трішечки ширше, кількість можливих визначень піде на десятки. Сам себе можу визначити лише як науковця – учасника спільноти, що вибудовує цілісну картину світобудови.

Популяризація науки для мене також є спробою побачити цілісність Світу. Занотовую клаптики інформації – спершу для себе, а що краще викладаю в публічний простір. Деякі теми розвиваються в науково-популярні книги. Звісно, науково-популярні тексти вирізняються стилем від наукових і є менш аргументованими. Та все ж вони науково-популярні, а не лишень популярні.
Переконаний, що популяризатор науки повинен створювати виключно оригінальні тексти. Не можна виправдовувати плагіат словами "це не наукова стаття". Так, пост у блозі – не наукова стаття, його прочитає значно більше людей. Понад те – вузьке коло читачів наукової публікації скорше виявить плагіат, ніж широка читацька аудиторія блогу. І тому плагіат у популяризації неприпустимий. Коментаторів, що пишуть під постами Стромати "скопіпащено з англомовних сайтів" або "текст згенеровано ШІ" блокую відразу. Всі тексти Стромати оригінальні, більшість має посилання на джерела натхнення, ілюстрації також переважно авторські або дозволені для використання.
Щодо ШІ. Це чудовий інструмент, якщо потрібен нудний текст, який ніхто не читатиме – програма курсу БЖД, інструкція до зубочисток і т.п. Все інше потрібно писати самостійно – від дипломної роботи та дисертації до постів у блог. Якщо не цікаво писати самостійно – не пишіть самі і не відволікайте ШІ.
Наостанок про гроші) Я їх люблю давно і щиро хоч і не завжди любов взаємна. Але Стромата не має і не матиме прямих форм підтримки. Справа не лише в тому, що в часи війни є куди донатити. Переконаний, що блог може претендувати на донати, якщо відповідає принаймні одній вимог: 1) введення блогу є основною роботою блогера (або команди); 2) введення блогу потребує додаткових витрат (оренда студії, техніки, оплата поїздок тощо). Стромата не підпадає під жодну, тож донатів не потребує. Якщо бажаєте підтримати саме діяльність Стромати – купуйте мої науково-популярні книги:
📖"Слідуй за розбитим черепом: історія еволюції скелета"
паперова http://bit.ly/4oCxmo2
електронна http://bit.ly/3JkIndB
📖"Зоологічна екскурсія супермаркетом. Невідома історія відомих продуктів"
паперова http://bit.ly/4oD9dxB
електронна http://bit.ly/4fODZQo
Пропозиції рекламних постів вітаються, якщо тема дотична до науки чи освіти. Щоправда досі ніхто не звертався😒

Окрім блогу у фейсбуці маю сторінки:
Ютуб https://youtube.com/@стромата (поки що мало відео, але багато заплановано)
Інстаграм @paleornithologist http://bit.ly/3UAI7JU (не стільки наукове, як особисте)
Тредс @paleornithologist https://bit.ly/45SvrUZ (нещодавно почав наповнювати короткими замітками переважно про тварин, далі буде)
сторінки в журналі Куншт https://www.kunsht.com.ua/author/leonid-horobets (тут все поважні довгочити)
Якщо цікавлять саме наукові статті, то вони осьдечки http://bit.ly/3HCii9q
Підписуйтесь, недарма ж дочитали до кінця))

🐧 Пінгвіни чи не найбільш популярні дикі птахи, у культурі поміж пернатих поступаються хіба що орлам у геральдиці. Та навіть у цій царині відмітились, позують на гербах Південної Джорджії і Південних Сандвічевих Островів, гербі сера Едмунда Персівалля Гілларі – альпініста, що першим піднявся на Еверест🏔 та ще деяких. В інших проявах культури ці птахи (які навіть літати не вміють!) випереджають всіх. Зображення пінгвінів бачимо на упаковках морозива🍦 та іншої замороженої продукції❄️, декораціях ковзанок⛸, у мультфільмах🎞, одягу👕, та, звісно, операційної системи Лінукс💻 Канадський парфюмерний дім Zoologist Perfumes випустив духи "Пінгвін" (щоправда пахнуть ялівцем та сандаловим деревом, а не птахом). Попри таку славу, знаємо про пінгвінів мало.

🐻‍❄️🤝🐧Донедавна багато хто був переконаний, що пінгвіни живуть бік-о-бік із білими ведмедями, хоч насправді вони населяють різні півкулі планети і в природі не зустрічаються. Сьогодні цей міф витіснено іншим, також помилковим – мовляв, ведмеді живуть на Північному полюсі, а пінгвіни на Південному. Насправді ці тварини є в полярних зонах планети, але не на полюсах. Білого ведмедя спостерігали в 25 кілометрах від Північного полярного полюсу, пінгвіни уникають південного полярного полюсу на сотні кілометрів. Ба більше – пінгвіни лише на упаковках з морозивом є відданими шанувальниками криги🌞 Поширення цих птахів значно ширше, охоплює всі узбережжя південної півкулі – Антарктиди, Південної Америки🌎, Африки🌍, Австралії🌏, Нової Зеландії. Галапагоський пінгвін тримається однойменних островів на екваторі і навіть на пів лапки заступає у північну півкулю.

Зоологи знають за пінгвінами ще один секрет. Спершу пінгвінами називали… безкрилих гагарок – знищених людьми мешканців арктичних скель, родичів кайр та тупиків👀 Наукова назва гагарок Pinguinus impennis, власне пінгвінів у науці іменують Spheniscus. У минулому слово "пінгвін" означало гагарок не лише в зоології, а й у побутовій мові. Відомий роман Анатоля Франса "Острів пінгвінів" ("L’Île des Pingouins") про людей із гагарок, а не пінгвінів📘. Не враховуючи цього факту неможливо відчути деяких нюансів сюжету, зокрема пояснення зникнення гагарок. Щоправда його давно сприймають як острів пінгвінів, що відображено на обкладинках навіть мовою оригіналу (на малюнку). Легко знайти обкладинку із пінгвінами, з гагарками вкрай рідкісні (в центрі обведено червоним обкладинку з гагаркою).

👨🏻‍🏫Інформація що "пінгвіни" спершу були гагарками маловідома на широкий загал, але добре знана орнітологам. Оскільки дослідження птахів є моїм фахом, то також був у курсі. Принаймні так гадав, доки не заглянув до першоджерел. Цілком вірогідно, що європейські мореплавці⚓️ дійсно колись вигадали слово "пінгвін" для позначення гагарки. Та про це можна лише здогадуватись, оскільки записів не залишили. За даними французького Національного центру текстових та лексичних ресурсів, вперше слово "pinguyn" записано у 1598 році в книзі голландського мандрівника Віллема Лодевейкса. В інтернеті є копія цього стародрука, проглянув із впевненістю, що зараз прочитаю про гагарку. Але Лодевейкс описує пінгвінів, як чисельних птахів, що вкрили риф поблизу… Мису Голкового, що на півдні Африки🌍😲 Це регіон проживання пінгвінів, а не гагарки! Ось так буває – багато років вважаєшся орнітологом, пишеш про птахів дисертації, статті… І з подивом дізнаєшся, що в першій письмовій згадці про пінгвінів описано таки пінгвінів🙁🙃🫢

👨🏻‍🏫🐴На світлині сцена як Карл Кралл навчає коня письму.

Згідно з Вікіпедією Карл Кралл був "німецьким піонером психології тварин", який на схилі літ – у 1924 році захопився окультизмом. Не розумію що мається на увазі під назвою "психологія тварин", але при побіжному прочитанні скидається на якусь науку. Насправді Кралл був ювеліром та ще замолоду захопився псевдонауковими ідеями. Принаймні коней він навчав не заради "психології", а щоб довести можливість "міжвидової телепатії". Із наукоподібного в нього був хіба що певний скепсис до медіумів, які стверджували, що спроможні читати думки тварин. Натомість Кралл вирішив досліджувати тварин, що читали думки людей [1]. Розпочав із десятка коней, двох віслюків та слона! У 1912 році опублікував міркування про успіхи у навчанні коней у книзі Denkende Tiere (Мисляча тварина) [2]. Більшість науковців залишили монографію без уваги. Щоправда були й похвали від іменитих вчених, зокрема від невідомо чому відомого Ернста Геккеля [3]. Через дев'ять років Краллу таки вдалось пробитись до наукових кіл і прочитати дві лекції в Мюнхенському психологічному товаристві – колисці німецької психології. Примітно, що одна лекція була про найбільш відомого учня – коня на прізвисько Розумний Ганс. На той час Ганса не було в живих, його відправили на фронт ще в Першу світову, де чи то встрелили, чи наогул з'їли [4]. Це головне, що треба знати щодо уявлення людей про розумних тварин.

Виступи Кралла були схвально зустрінуті психологами, але схоже вони його перестали цікавити. Кралл дедалі більше спілкувався із медиумами, телепатами, екстрасенсами і подібною публікою. Придбав віллу на узбережжі Ізару, яку переобладнав на "інститут", названий його іменем, де намагався навчати коней, котів, папуг, слонів, пацюків, мишей і навіть комах [1]. Все здавалось таким чудовим, аж допоки в 1927 році Кралл не помер від пневмонії. А за пару тижнів помер його наступник й "інститут" пішов совам на кублицю.

Та й людство, схоже, втратило інтерес до спілкування з тваринами. Ні, відчуття самотності і пошук співрозмовників не зникли. Мине декілька десятиліть від смерті Кралла і ми розпочнемо куди більш амбітний проєкт – спроби налагодити контакт із позаземними цивілізаціями. Роками відсилатимемо сигнали у космічну безодню і марно чекатимемо відповіді. Тепер і це призабулось, наразі бесідуємо із ШІ. Чи надовго вистачить? Коні, іншопланетяни, ШІ… хто наступний в черзі вислухати людську балаканину?

Джерела натхнення:
1. De Sio F. & Marazia Ch. (2014). Clever Hans and his effects: Karl Krall and the origins of experimental parapsychology in Germany. Studies in History and Philosophy of Biological and Biomedical Sciences, 48, р.94-102.
2. Книга є у вільному доступі, нудота неймовірна, парапсихологічні наміри автора поки що завуальовані, але світлини і гравюри коней красиві.
3. Ніколай Кольцов наводить цитату із листа Геккеля 10.03.1912 (журнал "Природа" №9, 1913, ст. 1050). На жаль вимушений цитувати по росіянину. Лист реальний і без тексту згаданий на порталі присвяченому Геккелю. 16 березня Кралл надішле Геккелю лист з подякою за підтримку
4. Samhita L. & Gross H.J. (2013). The “Clever Hans Phenomenon” revisited. Communicative & Integrative Biology, 6, 13.

🎉Українські науковці підготували дещо, чого ніхто раніше не робив😍 тішусь, що і я долучився, хоч моя участь була незначною, основну роботу зробив аспірант Тит Волинський та доктор Олександр Ковальчук

📕У журналі International Journal of Osteoarchaeology опубліковано атлас-визначник скелетних елементів осетрових риб Європи (до речі для інших частин світу подібних робіт немає). Це дає змогу визначати осетрів по рештках, знайдених на археологічних розкопках і, відповідно, розуміти який саме вид було спожито. Подібні дослідження цікавлять не лише археологів, але й біологів та природоохоронців оскільки допомагають відтворити поширення осетрів у минулому. Що важливо, адже всі європейські осетрові сьогодні потребують заходів по збереженню. Ще тиждень тому зооархеологи світу визначали осетрів просто – зазвичай писали "Accipenser sp." (тобто осетер) і потому. Який саме вид осетрів не визначали або й гірше – визначали навмання, керуючись радше інтуїцією ніж об'єктивними критеріями. Тепер… Атлас щойно опубліковано, а його вже використали і процитували японські вчені🥹

🏛Для підготовки Атласу було створено порівняльну колекцію скелетних елементів осетрових риб, що зберігається в Національному науково-природничому музеї НАН України. Це найбільша колекція осетрових у музеях Східної Європи та, ймовірно, найбільша колекція в Європі.

Атлас опубліковано тутечки 👉 https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1002/oa.70035

Дослідження здійснено в рамках роботи " #Цінні_види тварин фауни України за археологічними матеріалами: таксономічний склад, динаміка чисельності та просторове розповсюдження" від Національної академії наук України

😿Є два-три види, що надзвичайно численні в неволі, але знищенні в дикій природі.

🐂Перший це – тур. Велика рогата худоба надзвичайно чисельна на фермах. Остання представниця дикого виду, схоже, що вбита в 1627 році.
🐎Другий кінь. Сьогодні коні не часті на фермах та все ж не рідкість. Диких видів винищено невідомо коли (оповіді про тарпанів ХІХ століття не мають підтвердження).

🐹Можливо до них можна додати ще один вид… Хом'яка сирійського. Ви його певно бачили, вони дуже часті в зоомагазинах. Всі одомашнені звірки цього виду є нащадками одного самця і його двох сестер. У 1930 році їх відібрали у природі для розмноження в якості лабораторних тварин при дослідженнях захворювання лейшманіоз🔬🧪 Згодом почали використовувати в інших експериментах, а також розмножувати в якості домашнього улюбленця🧸

На сьогодні вчені знають про сирійського хом'яка майже все – імунологічні, фізіологічні, поведінкові особливості тощо👩🏻‍🔬. Залишається невідомим одне… чи ще живі хом'яки сирійські в дикій природі? Були підстави припускати вимирання виду, тому у 1997 та 1999 роках здійснено дві експедиції до околиць міста Алеппо (Сирія), які підтвердили – таки живі хом'яки (Gattermann R. & all. 2001. Notes on the current distribution and the ecology of wild golden hamsters). З тих пір у регіоні сталось чимало змін – громадянська війна в Сирії, знищення Алеппо мocкoвитcькoю авіацією🤬, наступ джихадистів😖 Знову набуває актуальності питання – чи існують популяції хом'яка сирійського в природі?
____
📷Фото вікі-автора Tortinoo, дозволено для не комерційного використання

‼️Маю дві криптозоологічні новини
🧟‍♀️ Вчора з надр інтернету знову випірнула "волинська акула з озера Сомин".
🦈Вперше про неї написали в червні 2007 року:
"Учені припускають, що в Сомині живе доісторична прісноводна акула. Вона нібито пережила льодовиковий період. На користь цієї версії свідчать археологічні знахідки, каже радник Інституту археології НАН України Валентин Волонтай. Волинські селяни часто викопують на городах закам"янілі зуби і кістки древніх риб. А в селі Дуліби Турійського району знайшли майже цілий скелет доісторичної прісноводної акули." (https://surl.li/evbbld )

🦈Вчорашня новина:
" Вчені припускають, що в Сомині живе доісторична прісноводна акула, яка пережила льодовиковий період. На користь цієї версії свідчать археологічні знахідки, каже радник Інституту археології НАН України Валентин Волонтай. Волинські селяни часто викопують на городах закам'янілі зуби і кістки древніх риб. А в селі Дуліби Турійського району знайшли майже цілий скелет доісторичної прісноводної акули." (https://surl.li/koiiui)

В обох матеріалах – і 2007-го і 2025-го вказано:
"Востаннє тварюку зі зміїною головою і тілом крокодила бачили 30 років тому"🤔

Перш ніж шукати монстра озера Сомин, спробуйте знайти хоч одну реальну людину з прізвищем Волонтай👣🔍👀

🧟 Наступна криптозоологічна новина:
📕Сьогодні з видавництвом Віхола погодили назву моєї книги:
"Чупакабра, дракони, вовкулаки. Чому вимерли істоти, які ніколи не жили"
Сподіваюсь, що в першій половині 2026-го року буде надрукована😏

Як всі тепер знають, перед парадом у Пекіні Пуйло та Сі Цзіньйло теревенили на тему подовження життя. Нічого неочікуваного, цілком зрозуміла тема для розмови між тими, кого давно чорти зачекались. Та мене здивували фантазії Пуйла про перспективи трансплантації: "органи можна буде постійно пересаджувати, люди зможуть жити все довше і довше, і навіть досягнути безсмертя".
Не потрібно бути лікарем, щоб розуміти – трансплантація є шансом продовження життя лише в тих випадках, коли власні органи відмовляють. Чужі органи на те й чужі органи, що пересадження завжди супроводжується численними проблемами для здоров'я. Підтримати життєдіяльність трансплантація може, але що за марення про омолодження?

Аж потрапив мені радянський підручник з біології для медичних училищ. Видання 1953-го року, того самого коли сконав ще один великий друг КНР та мрійник про безсмертя. У підручнику окрема глава так і називається "Трансплантація", де читаємо:
"Великий інтерес з погляду вивчення організму становить пересаджування тканин – трансплантація. Метод пересаджування тканин – це до деякої міри метод вегетативної гібридизації у рослин. Завдяки роботам Мічуріна, добре вивчено взаємний вплив підщепи і прищепи.
У медицині на основі методики трансплантації тканин розроблено спеціальний розділ хірургії – відновну, або пластичну хірургію. (…)
Досліди пересадження тканин і органів показують, що пересаджена тканина й орган зберігають свою специфіку – виконують властиву їм функцію, але, взаємодіючи з іншими частинами організму, стають частиною цілого організму. Безумовно, і тут є взаємовплив, інакше спільне життя було б неможливим. У всіх випадках пересадження тканин трансплантант впливає на організм, відновлюючи здорові тканини, тобто підвищує регенераційні властивості живого організму, прискорюючи загоювання ран" (ст.312-314)

і, в тій главі, трішки далі: " У радянський період медицина стала у нас на шлях діалектичного матеріалізму, на шлях указаний Марксом і Енгельсом, Леніним і Сталіним. Це визначило її плодотворний розвиток" (ст. 316).
_
Маю підозру, що десь у московських інститутах хтось здмухнув пил із "перспективних розробок" і пішов з цим товаром до нового кремлівського упиря. Гуталінщик* – єдиний правитель СРСР, якого Пуйло поважає, про інших не високої думки. Гадаю йому можна продати цей лежалий товар із коментарями: "товаріщ Сталін майже отримав секрет омолодження, аж трикляті вороги вкоротили віку. А ми продовжимо, дайте гроші". Врахуйте, що віра в "чудову радянську освіту" і "першокласну радянську науку" досі популярна навіть поміж тих, хто не бажає відновлення совка**. Переконаний, що Пуйло поготів у полоні таких переконань і спроби омолодитись шляхом трансплантації десь таки проводять.
__
* Гуталінщик – прізвисько Йосифа Джугашвілі. Сама себе потвора називала Сталін.
** Будь ласка без коментарів "а сьогоднішня освіта, що краще?". Сьогоднішня освіта погана. І не лише в Україні. Але проблеми вітчизняної освіти не роблять совкову освіту хорошою.

📖Минулого тижня в Journal of Paleontology опублікували дослідження, яке хоч і не переверне уявлення про доісторичний світ, та все ж вартує згадки більше ніж опис кровоносних судин у ребрі тиранозавра, з яким уже місяць по наук-поп блогам носяться як із писаною торбою🦖👀
🐧Як виявилось, 3 мільйони років тому по південному узбережжю Нової Зеландії тупцялись пінгвіни роду Королівський пінгвін (Aptenodytes) - того самого до якого належать сучасні королівський та імператорський пінгвіни. За тих часів температура довколишніх вод була на 10-20°С вище ніж вода в якій нині плавають пінгвіни цього роду🏝 Отже крижаний холод не є обов'язковою вимогою Королівських пінгвінів до світу, у теплі їм також недренно. Що ж примусило їх полюбити скипень❄️? Дослідники вказують, що десь у той час на островах з'явились орли Хааста – величезні хижі птахи, із розмахом крил 2,5-3 метра (для порівняння в беркутів розмах крил до 2,3 м). Відомо що орли Хааста полювали переважно на моа – великих нелітаючих птахів. З точки зору хижака що моа, що пінгвіни – з однієї печі хліб. Цілком можливо, що саме орли Хааста виперли королівських пінгвінів із теплих країв🐧🦅

🍽Подальші події розвивались за схемою, яку описав відомий український дослідник харчових ланцюгів Іван Котляревський:
Лев роздирає там вовка в куски,
Тут же вовк цапа скубе за виски,
Цап на городі капусту псує,
Всяк із другого дере за своє.

🦅Витуривши пінгвінів, орли Хааста жирували на моа, аж доки на острови не приплили предки маорі і відправили землю їсти і орлів і моа. Мине ще декілька віків, припливуть європейці і тоді вже маорі заспівають підскоцької. Хто прийде наступним?.. Цікаво, що за часів, коли в Новій Зеландії жили Королівські пінгвіни, навколишні води були тепліші ніж нині🌡. За розрахунками знову вони прогріються не раніше ХХІІ століття. Хто зна, може наступними будуть знову Королівські пінгвіни? Можна буде знімати епопею: "Пінгвін", "Кінець пінгвіна", "Пінгвін повертається" та "Помста пінгвіна"🎬
_
Джерела натхнення
Tennyson A.J.D. & all. (2025) Emperor penguin’s fossil relatives inhabited subtropical waters
Колаж із сайту https://news.sustainability-directory.com/ . Красивий і водночас дозволений для некомерційного використання. За що їм дяка.

Якось так склалося, що день вчителя я не святкую і сьогодні весь день провів за розробкою уроку «Вплив релігій на сільське господарство». Завдяки чому зʼявилась нагода розповісти за що люблю роботу вчителем)) За те, що це стимул навчатися самому і дізнаватись нове. Так і сьогодні допоки робив урок зробив для себе невелике відкриття.

Виявилось, що мусульмани споживають відносно мало яловичини, хоч вона в ісламі халяль, тобто дозволена. Для сценарію уроку виписав ТОП-10 країн із поголівʼям великої рогатої худоби, виробництва яловичини та виробництва молока та молочної продукції. Також виписав ТОП-10 країн по кількості населення із міркуванням – де багато людей там споживають багато їжі (у кількісних показниках), зокрема м'яса та молока. Розклав ці 10, найбільш чисельні країни по діаграмі із рейтингами худоби/молока. Отримав один результат, який очікував – Індія в лідерах за поголів'ям худоби і виробництвом молочної продукції, але відсутня в ТОП-10 по виробництву м'яса. Вочевидь то результат впливу індуїзму. Неочікувано але цілком закономірно, що Мексика виявилась в лідерах за поголів'ям і м'ясом, але не за молочною продукцією. М'ясо в Латинській Америці люблять більше ніж сир чи айран. Але що здивувало – жодна мусульманська країна із ТОП-10 по населенню не увійшла в інші рейтинги! І це не пояснити лише кліматом, Пакистан і Бангладеш різняться умовами, а в Індонезії поготів знайдеться місце коровам. У Ніджерії християн та мусульман приблизно порівну та в даному випадку країна приєдналась до мусульманських країн.

Почав серфити по мусульманських сайтах, виявилось – так, яловичини вони споживають менше. Халяльне м'ясо визначається не лише видом тварини, але й способом забою. Необхідно убити одним ударом ножа, попереднє ошелешення довбнею чи забій струмом заборонені. Із великою рогатою худобою це здійснити важко, тому мусульмани віддають перевагу дрібнішим тваринам – вівцям, козам та курам. Звісно, більшість дивиться на халяльні правила крізь пальці, але тих хто дотримується достатньо, щоб вплинути на ринок.

Ось, власне за таке я люблю вчителювання – кожен день приносить нові відкриття. А те що один із днів названо днем вчителя, то умовність, яка не заважає всім охочим відсвяткувати))
_
Якщо зацікавило що ж то предмет такий, то це курс за вибором Географія релігій, що впроваджуємо в закладах Кривого Рогу та деяких інших міст спільно із проєктом ГО Криця та фондом SavED.
Також розробляю курси Географія ресурсів, Географія і суспільство та Клімат та історія. Останній виходить найбільш цікавим, сподіваюсь колись вдасться масштабувати.

"Бережіть природу" – пустопорожнє гасло, якщо не має наукового підґрунтя. Що саме берегти? Природоохоронні заходи мають орієнтуватись на збереження або відновлення того, що сформувалось без впливу людини. Насадження або випуск в природу чужорідних видів є не збереженням, а навпаки шкодою. Тож важливо знати історію екосистем і розрізняти види які з'явились на певній території природним поширенням та види, поява яких є результатом людської діяльності. Розрізнення одних від інших видається простим та насправді потребує окремих досліджень.
Нещодавно з колегами (Титом Волинським, Миколою Книшом та Олександром Ковальчуком) дослідили історію розповсюдження куроподібних птахів в Україні. Результати вчора опубліковано в журналі Boreas . Стаття наявна у відкритому доступі, якщо коротко, то виявилось наступне:

Види куроподібних, які спокон-віку існували на території України це: сіра куріпка, перепілка, тетерук, глушець та орябок. Із них сіра куріпка та перепілка завжди були широко розповсюджені. Ареал тетерука суттєво скоротився. У минулому вид був навіть у Кримських горах та пониззі Дніпра, сьогодні, бідолаха, тримається переважно Полісся та Карпат. Нестатки притиснули глушця, поширення якого доходило Черкащини. Сьогодні також обмежене Поліссям та Карпатами.
У минулому в наших краях жили білі куріпки (по всій території) та тундряні куріпки (були щонайменше в Криму) – види на сьогодні зниклі з території України. Всі знахідки кісткових решток білих і тундряних куріпок датовані віком понад 8.4 тисячі років, ймовірно з тих пір їх у нас не виділи. Щоправда є повідомлення про білих куріпок наприкінці ХІХ-ХХ столітть, але сліди ведуть не до орнітологів, а мисливців, людей відомих цікавими спостереженнями.

Були неодноразові спроби записати до природи України фазанів, кекликів та навіть диких курей. В усіх випадках основним аргументом були знахідки давніх кісткових решток. Курей спростували ще раніше, ми лише додали нових аргументів. А ось із фазаном і кекликом ситуація залишалась непевною. Фазанів буцімто знаходили у відкладах різних часів. Ми повторно дослідили знахідки і виявили, що кістки із часів палеоліту Криму, яких вважали фазанячими, належали соколу та качці. Фазан із античних поселень Ольвії насправді був куркою. Кістки, описані із середньовічних відкладів замку Нялаб (Закарпаття) могли бути чим завгодно тільки не фазаном. Отож, зооархеологія не підтверджує існування цього виду на території України. Найдавніше достовірне повідомлення про вітчизняних фазанів датоване 1849 роком. Птахів розмножувались в селі Демидівка (Полтавщина) на садибі місцевого шляхтича, деякі тікали в природу. Пізніше в Україну завозили фазанів із Близького Сходу, Німеччини, Кавказу, Центральної Азії та інших регіонів. Сучасні фазани – їхнє ґодло, а не споконвічні представники фауни України.
Також ми оновили дані про кекликів, або, як їх інколи називають, "гірських куріпок" (на фото). Наприкінці ХІХ – впродовж ХХ століть їх випускали в Кримських горах в якості мисливських видів. У ХХІ столітті точилась дискусія з приводу появи кекликів у Криму. Одна точка зору – цей вид віддавна був на півострові. В якості доказів вказували на знахідки кісток, датованих палеолітом. Опоненти вважали, що давні, "природні" кеклики могли зникнути і через декілька тисячоліть люди запустили нових. Згідно із результатами нашого дослідження, ніяких давніх кекликів в Криму не було, то помилкове визначення. А раз так, то гіпотеза про природнє поширення кекликів в Україні є безпідставною. Цей вид у вітчизняній фауні з'явився завдяки, тому що його завезли люди.
__
Вартість публікації в журналі Boreas становить 2'500 $. Але для нас, як колективу науковців з України безкоштовно. Звісно, краще, щоб не було приводу допомагати українцям. З іншого боку, видавництво могло б тихенько відмовчатись. Натомість пішли на зустріч, за що їм дяка.
__
На фото кеклик у діорамі "Кримські гори" Національного науково-природничого музею НАН України. Діорами природничого музею – окремі витвори мистецтва, які варто побачити.

Сьогодні на уроці з учнями 145-го ліцею згадав про міксин, що спроможні їсти шкірою. Міксини то такі морські істоти, яких інколи називають "рибоподібними". Ззовні вони схожі на гібрид вугра і хробака, але є цілком самостійною групою тварин. Та ще й хребетні, тобто наша рідня хоч і далека.

Так ось, щонайменше за одним видом міксин помічено здатність живитися, поглинаючи амінокислоти шкірою не згірше ніж кишкою. Міксина занурюється в труп мертвих тварин і всмоктує поживні речовини чим може – і крізь рот, а потім кишку і крізь шкіру. У нас так не буде, що на краще. Звісно, цікаво помацати якийсь продукт у магазині, а потім подивитися чесними очима на продавця із словами: "Та я ж лише потрогав". А з іншого боку - ще десь вступиш не в те що треба і тут вже милом не відітрешся. До речі мило з такою суперсилою також краще до рук не брати.

Чому вирішив це винести із шкільного класу в блог? Бо це не лише цікавий факт, а й показовий приклад того як наукові відкриття проникають на широкий загал або шкільні підручники. Погано проникають, гірше ніж амінокислоти крізь шкіру міксин. Відкриття цікаве, відкриття відносно давнє (2011-го року). Чому про нього особливо мало пишуть? Натомість науково-популярні блоги завалено копіями одних і тих же новин – відкрили черговий вид динозавра (про якого читачі за годину забудуть), відкрили чергову екзопланету на якій можливо щось живе, але це не точно. У рейтингах дивугідних тварин неодмінно нещасна риба-крапля та "безсмертна медуза". Хоча риба крапля виглядає погано лише коли її дістануть із рідного середовища – морських глибин. Опинись би там хтось із нас, то виглядав би гірше ніж на фото в паспорті. А безсмертна медуза хоч і не має біологічної смерті, живе не так вже й довго. Якщо можете прочитати цей текст, то вже прожили більше пересічної "безсмертної медузи".
Відкриття, які справді змінюють уявлення про природу, зазвичай проходять непоміченими як для блогів так і для підручників.
____
Джерело натхнення: https://royalsocietypublishing.org/doi/full/10.1098/rspb.2010.2784

По українських ресурсах поширюють новину, що "Науковці назвали новий вид метеликів - Iryna’s Azure на честь 23-річної українки Ірини Заруцької, яку наприкінці серпня вбили у США".
Дріб'язкове зауваження: не науковці, а науковець – Гаррі Павулаан. Він є вільним дослідником без наукового ступеню і афіліації з науковими установами. Дехто це вважає суттєвою хибою, особисто я не бачу нічого надзвичайно, лишень зауважу, що мова про науковця-одинака, а не науковців.

Суттєвіше зауваження – чимало людей не вміє читати наукові назви. Гадаю, то явище світове, але в Україні помилки частіше оскільки ми послуговуємось кирилицею і часом вважаємо, що будь яка назва написана латиницею є науковою. Iryna’s Azure – тривіальна назва нового виду англійською мовою. Використання такої назви в тексті українською мовою, все одно, що написати "на галявину вибігла mouse переслідувана fox". Українська тривіальна назва– Синявець Ірини.

Справжня наукова назва не має апострофів, дефісів або діакритичних знаків. У науковій назві виду з великої літери пишуть перше слово, друге завжди з маленької. Вочевидь, Iryna’s Azure не є науковою назвою.

Наукова назва – Celastrina iryna.
Якщо бажаєте вказати повну наукову назву, то
Celastrina iryna Pavulaan, 2025
, де:
Celastrina – родовий іменник – рід Celastrina (Синявець), його пишуть курсивом
iryna – видовий прикметник, в даному випадку вшановано пам'ять Ірини Заруцької. Видовий прикметник також пишуть курсивом.
Pavulaan – прізвище першовідкривача виду, без курсиву.
2025 – рік опису.
__
Звісно, виправлення – дрібниця на тлі трагедії Ірини Заруцької. Але Гаррі Павулаан вирішив увіковічнити пам'ять про неї, назвавши вид саме Celastrina iryna. Коли в публікації на сайті новин не згадують наукову назву виду то цим самим діють всупереч задуму науковця.

У черговий блекаут вирішив експромтом записати роздуми "Чому деякі тварини стали популярними?"
Якщо маєте пропозиції щодо інших тем - пишіть у коментарях, спробую записати. Бо ж блекаути ще будуть
https://youtu.be/qWpIi_Khgl4

👹У першому півріччі 2026 року має вийти моя книга "Чупакабра, дракони та вовкулаки. Чому вимерли істоти, які ніколи не жили?" (видавництво Віхола)
🥹Але то буде пізніше. А наразі відео про монстрів на каналі Поза формулами👉
https://youtu.be/EuybXenTiYE

⛪️Минулого тижня провів у Київській православній богословській академії лекцію про теорію еволюції🪿⬅️🦖⬅️🐊⬅️🐟⬅️🦠
Запис 👉 за посиланням

👻 Чи безпечно торкатись предметів, над якими здійснено замовляння?
Перевірено – так, безпечно)))
🫣Пригадав, що минулого року з антропологічного інтересу розгорнув чорну шматину із сіллю, що її залишили під деревом🌳🧂🧙🏻‍♀️. Вочевидь, що це якийсь ритуал із замовляннями солі. Вдруге таке бачив, і якось нагуглив, що може бути обряд для списання боргів (але не гарантую, що саме так). Розгортав замовлений вузлик руками🤲 (бо ж ногами взагалі незручно🦶). Хоч "знаючі люди"🧙‍♂️ кажуть, що таких предметів краще не торкатись, бо буде лихо😱. Минуло більше року, можна підводити підсумки. На здоров'я та заробітки нарікань не маю (ще й грант отримав від KSE Foundation #TalentsForUkraine). Із лекціями Science Kids з'їздив до Запоріжжя, потрапив на диво спокійний день між двома днями із обстрілами🇷🇺=💩. З'їздив до Харкова, за півдня до приїзду в квартирі де поселився хвилею від Іскандера вибило вікно, на мій приїзд було тихо. Ще книжку дописав👨‍💻 про чупакабру (sic!). Три роки писав, нарешті у видавництві😌
Бог знає, як воно далі буде, але, оглядаючись на рік, що минув від препарування замовленого вузлика, гарантую – можна торкатись, розв'язувати, викидувати до смітника))

🎥📙Читаю книгу Антоніо Лукіча "Мої думки про кіно. Як перекласти життя на сценарій?". Митець згадує: "Під час роботи над "Моїми думками тихими" мені довелося трішки зануритись в тему орнітології. Ми вивчали пташку, яку шукав Вадим, і багато часу проводили у природничому музеї, де місцеві орнітологи, здається, на мене трохи образилися за те, що замість купи справжніх прекрасних птахів, ми вигадали неіснуючого рахівського крижня".
🦆Оскільки я був орнітологом, що надав для зйомок кістки "рахівського крижня", то запевняю – не образився та ще й із задоволенням подивився стрічку. З Лукічем не бачився, до мене підійшла співробітниця зоологічного відділу, розмова була приблизно такою:
- На вихідних у музеї зніматимуть кіно про хлопця, що записує звуки тварин. Не міг би дати для зйомок кістки якої качки?
-Якої качки?
-Будь-якої.
Не маючи більш конкретної інформації вирішив, що все це вкрай дивно. Але аж ніяк не образливо. П'ять років тому навіть брав інтерв'ю в актора, що зіграв "рахівського крижня". Опублікую ще раз. В наступному пості 👉

(продовження попереднього посту)
Ексклюзивне інтерв'ю із головним персонажем "Мої думки тихі"
Прокат стрічки майже завершився, тож для багатьох вже не секрет хто був головним персонажем. Звісно ж, рахівський крижень! Хоча він у титрах не зазначений, Стромата з'ясувала хто ж виконав роль рахівського крижня у сцені в природничому музеї. Ним виявився експонат ІКНДВП-R4 №40-30-19 із остеологічної колекції Національного науково-природничого музею НАН України. Він погодився відповісти на декілька запитань.
Σ.: Доброго дня! Розкажіть, будь ласка, про себе.
К.: Доброго. В 1950-х роках я був качуром, тобто самцем домашньої качки, мешкав у господарстві під Києвом. Якось професор Михайло Анатолійович Воїнственський запросив до себе на вечерю і запропонував перейти до музею. З тих пір, вже майже як 70 років, працюю в природничому музеї експонатом порівняльної остеологічної колекції.
Σ.: А що собою являє остеологічна колекція?
К.: Це зібрання кісток сучасних тварин, яких залучають до різних наукових досліджень, а потім повертають до шафки. Ось, і в кіно знадобився.
Σ.: Ваша акторська гра була неперевершеною
К.: Дякую
Σ.: Глядачі ні на мить не сумнівались, що перед ними справжній рахівський крижень, а не домашній качур. Як Ви оцінюєте гру інших акторів?
К.: Загалом теж непогано зіграли.
Σ.: А рахівський крижень дійсно існує в природі?
К.: Ні, то вигадка сценариста. Птахи зазвичай мають широке розповсюдження, лише на океанічних островах є види, поширення яких вкрай обмежене. В Європі ж не буває, щоб якийсь вид птахів мешкав виключно на одному озері.
Σ.: Чому на зйомки запросили саме Вас, а не звичайну качку з магазину?
К.: Я перейшов до музею в дорослому віці і мої кістки повністю сформовані. В магазинах продаються виключно каченята, в їх кістках лише центр завершив розвиток, краї ще не рівні.
Σ.: Каченята? Але ж вони великі!
К.: Їх підгодовують так, щоб прискорити ріст. Насправді, в магазинах всі птахи дуже молоді.
Σ.: Тобто, коли в супермаркеті продається, наприклад, "Курка домашня" і "Курча домашнє", то…
К.: Саме так, вони обидва курчати. Різниця між магазинною "куркою" і "курчам" не у віці, а в розмірах.
Σ.: Повертаючись до стрічки "Мої думки тихі". Яка, на Вашу думку, основна ідея фільму?
К.: Качки класні!
Σ.: Є таке. На екрані Вас показано у вітрині. Насправді Ваше робоче місце в кімнаті 204, куди відвідувачів не пускають.
К.: Це одна із кімнат музейних фондів.
Σ.: Навіщо вона, якщо в неї не заглянеш?
К.: Музейні експонати виконують декілька завдань. Частину розміщено у вітринах. Їх мета просвітницька та естетична, відвідувачі можуть познайомитись із різноманіттям тварин, поглянути особливості будови тощо. Але це лише незначна частина музейної колекції, більшість експонатів зберігається у музейних фондах і, як я вже зазначав, їх за потреби залучають до наукових досліджень.
Σ.: В яких наукових проектах Ви брали участь?
К.: Нас, домашніх качок, запрошують переважно зооархеологи, коли визначають кісткові рештки із давніх поселень. На відміну від курей, домашні качки і гуси майже не змінилися впродовж тисячоліть. Тому знайшовши на розкопках кістки качки, важко сказати кому саме вони належали: домашній птиці чи добутому на полюванні крижню? А птахівництво і полювання - це ж зовсім різні стратегії господарювання! Щоб знайти відповідь необхідно порівнювати давні знахідки з великою кількістю кісток сучасних птахів, як домашніх так і диких.
Σ.: Ви неодноразово брали участь в наукових дослідженнях, тепер у кіно… Але Вас не згадують ні в співавторах публікацій, ні в титрах. Не здається, що Вас просто використовують?
К.(посміхається): Така доля.
Σ.: Ви фаталіст?
К.: З моєю біографією важко ним не бути.
Σ.: Дякую за інтерв'ю, успіхів у науці та творчої наснаги!
К.: Дякую.

🐟 Долучаюсь до аналітики міжнародних новин. У Болгарії🇧🇬, неподалік Варни виявлено псевдокаринкса зубатого (Pseudocaranx dentex) – вид риб родини Ставридові, розповсюжених в Індійському та Атлантичному океанах, а також у Середземному морі. Але в Чорному морі її досі далі Босфору не виділи, а тут аж у Варні! Це нагадує, що триває процес меридіоналізації, тобто проникнення видів Середземного моря до Чорного моря🌊

💙💛Джерелом інших важливих міжнародних подій є ЗСУ, допомагаємо їм, особливо якщо кортить розпочати обговорення Трампа🤢

👉Повідомлення про знахідку опубліковано в Nature Conservation
📸Автор фото Silver Trevally (дозволено для некомерційного використання)