18 травня — Міжнародний день музеїв 🏛🌏

Щороку в цей весняний день музеї по всьому світу відкривають двері особливо широко 🙂

Історія свята почалася у 1977 році, коли Міжнародна рада музеїв (ICOM) запропонувала створити день, присвячений ролі музеїв у розвитку культури, науки та освіти. Відтоді тисячі музеїв у понад 150 країнах святкують його разом — без стін, без тиші, натомість із діалогом, відкриттями та новим досвідом.

Цього року ми підготували для вас день, наповнений знанням, здивуванням і живим спілкуванням з природою — через демонстрації, екскурсії, майстер-класи та творчі формати. Кожен захід — це новий погляд на знайоме й можливість доторкнутися до науки по-справжньому.

Вхід до музею та участь у всіх заходах цього дня — вільні.

Ознайомтеся з повною програмою нашого музейного марафону!

Стоянка первісних людей, давньоруська фортеця, замок, що побував під владою польських магнатів, козаків, османів та московитів, місце поховання засновника хасидизму - далебі, Меджибожу є чим зацікавити дослідників давнини. Тішусь, що випала нагода долучитись до вивчення решток тварин (декілька тисяч кісток!) знайдених у товщах ХІІ-ХІХ століть Меджибізького замку.

Період охоплює завершення Середньовічного кліматичного оптимуму та часи Малого льодовикового періоду. Завдяки цьому є можливість дещо дізнатись про вплив похолодання на навколишню фауну. Рештки мисливських звірів були мало інформативні. Як у теплі так і холодні періоди мешканці замку мали змогу полювати на лося, оленя, сарну, кабана, зайця. А ось птахи та риби дещо показали. Вочевидь у ХІІ столітті довколишні водойми були порослі рослинностю (можливо і не вщент зарослі, та все ж густі). На це вказують знахідки кісток щук, лина, качок-чернетей та шапарки - гризуна, що селиться вздовж зарослих берегів. Поміж інших птахів виявлено рештки тетерука, голуба-припутня, шпака, отже довкола росли дерева. У подальшому, в часи Малого льодовикового періоду, ландшафт змінюється. Водойми мають чималі вільні плеса, на що вказують численні знахідки судака, свища (качка така), а ось лин відсутній. Дерев стає значно менше, поміж деревних птахів виявлено лише тетерука. Натомість є перепілки, та, що особливо цікаво, хохітва - невеликий родич дрохви. Сьогодні ці степові птахи в Україні трапляються хіба що в Приазов’ї та Криму. У Меджибожі, тобто на півночі Хмельницької області, знайдено 9 кісток щонайменше від двох хохітв. До речі, в повісті “Вій”, згадано мрії Хоми Брута полювати на хохітв десь так в 50 кілометрах південніше Києва, що далеченько від сучасного ареалу. Декілька століть тому лісів було значно менше, що помітно навіть по фотографіях кінця ХІХ століття - київські кручі без дерев. Відкриті ландшафти до вподоби хохітві, тож у минулому траплялись у краях де нині їх і зазором не видно.

Знахідки дичини цікаві, та все ж мешканці фортеці їли більше м’ясо домашніх тварин. Що в Середньовіччя, що пізніше, це була переважно яловичина, свинина та курятина. Рідше споживали м’ясо овець, кіз, гусей. Сенсації не сталось, але вдалось з’ясувати, що більш інтенсивно заготовляли м’ясо у травні-червні та вересні-лютому. Завдяки великій вибірці пташиних кісток виявлено деякі подробиці приготування птиці на порубіжжі XVIII-ХІХ століть. Курятину в замок закуповували, що очікувано. Цікаво, що виробник курей не переймався якістю кормів, на багатьох кістках ознаки хвороб, обумовлених неякісним живленням. Отож, вигодовувати перед продажем курку аби чим, то не на сучасних птахофабриках вигадали.

Ймовірно багатьох курей запікали. Молодих курчат частенько відбивали кухарським молотком (на кшталт курчат табака або щось подібне). Найбільш цікаво, що основна кістка яка збереглась від курей це вилочка. Українцям вона мало відома - кістка та й кістка. Але в культурі Західної Європи це значимий елемент. Введіть у гугл-пошук “wishbone” (вилочка) і переконайтесь. Особливо якщо додасте “wishbone jewelry price” “wishbone postcard”. У Сполученому Королівстві та США геть не дивно повісити на шию золоту прикрасу у формі курячої кістки або надіслати рідним різдвяну листівку з курячою кісткою. Згідно із записами Гартлеба (1455) - лікаря герцога баварського, в Центральній Європі вилочки використовували для ритуалів. Вилочка доволі дрібна і археологам трапляється значно рідше ніж дебеліші кістки, такі як плечова, стегнова та інші. У Меджибожі якась аномалія - переважають саме вилочки. Можливо це вплив західноєвропейської культури через поляків.

Результати нашого дослідження нещодавно було опубліковано в Journal of Archaeological Science Reports. Сподіваюсь це був проміжний етап, в історії Меджибожа ще чимало незвіданого.

🧏🏼Один коментар з приводу лелеченяти із гнізда Гриця та Одарки.
🪽Спершу передісторія – гадаю всі знають про ютуб-канал "Лелека Грицько" – науковці із Національного парку Пирятинський, що на Полтавщині, встановили камеру спостереження у режимі реального часу за лелечим гніздом. Особливо цікаві фрагменти коментує засновник проєкту - доцент Анатолій Подобайло. Деякі відео стають вірусними. Наприклад коротке відео як Грицько їсть щура зібрало майже 90 тисяч переглядів. Довгий стрім зі мною на тому ж каналі зібрав лише 10 тисяч. Втім, не хочу вихвалятись, але якби я з'їв щура, то обійшов би Грицька🍽🐀💪

😢Нещодавно глядачі дізнались неприємну новину – можливо найбільш слабкому лелеченяті залишилось недовго дзьобом клацати. Сумна, але цілком звична подія, що регулярно відбувається в гніздах тисяч лелек. У соціальних мережах здійнялась хвиля критики – "та що ж ви за такі науковці, що спостерігаєте, а не намагаєтесь рятувати". Організатори вже дали пояснення, я хочу звернути увагу на інше👉 Природоохоронну діяльність проводять у різних напрямках, зокрема, ознайомлюючи із життям тварин через камери спостереження. Ця форма знайомства із природою не передбачає людського втручання, що є те і показуємо📹👀 Як бачимо, інколи такий підхід викликає обурення🗣

🪶Інший напрямок природоохорони – утримання зоопарків. Справжній сучасний зоопарк це не смердючі клітки і не лише демонстрація. Це місце де про тварин піклуються та проводять наукові дослідження, які важко здійснити в природі. Також зоопарки сприяють збереженню диких істот, розмножуючи або утримуючи їх у неволі, із подальшим випуском у природу. Попри користь зоопарків у збереженні природи, їх чимало хто критикує: "тварина повинна жити на природі, а якби вас посадили в клітку і т.д."

Спробуємо поєднати дві хвилі критики і отримаємо великий плюх. Вважаєте, що лелеченя потрібно дістати із гнізда і рятувати? А знаєте, як називається організація в якій фахово рятують тварин? Зоопарк. А зоопарки, якщо дослуховуватись до критиків, треба заборонити. Тварини мають жити в природі, як лелеки Гриць з Одаркою та їхніми дітьми. Але лелеченят треба рятувати, вилучати із природи. Але тварини мають жити в природі. Але… і т.д.😵‍💫
Не забуваймо, що турбота про природу не обмежується написанням гнівних коментарів😼
____
📷На фото фрагмент діорами в Національному науково-природничому музеї. До речі, збереження природничих колекцій та створення експозицій – ще два напрямки природоохоронної діяльності.

🪽У продовження історії з Катрусею - лелеченям Гриця та Одарки. Науковці відмовлялись самостійно влазити до гнізда та силоміць рятувати Катрусю. Але Гриць викинув патя із гнізда, Катрусю підібрали та оточили опікою. У коментарях з'явилось інше запитання – чи зможе вона повернутись у природу чи так і буде прирученою птахою?🤔

Гадаю, що перший варіант цілком вірогідний і можу привести приклад з власного досвіду. Колись я із братом турбувались про викинуте лелеченя, віком замалим старше Катрусі. На той час мені було 10 років, брату 13, про наш рівень обізнаності в лелеках можна здогадатись по тому, що лелеченя назвали Журкою (скорочення від журавель). Проконсультуватись не було в кого, годували чим прийдеться. Намагались зробити основу раціону рибною, та подекуди доводилось Журці задовольнятись варениками з картоплею або ковбасою (не повторюйте цього). Попри таку, м'яко кажучи, не оптимальну турботу, лелека вижив, самотужки навчився літати. Журка цілком звик до людей, сприймав обійстя як своє власне – проганяв чужих котів, півнів і собачат, муштрував наших котів і курей. Досвід життя поміж людей не завадив поверненню в природу. Ближче до осені Журка дедалі менше часу проводив вдома, згодом пристав до гурту лелек і відлетів з ними. Ймовірно нарік повернувся, принаймні коли весною садили картоплю, на сусідньому полі походжали лелеки. На заклик "Журка!" один птах реагував, наближаючись у наш бік. Скорше за все то він і був. А навіть якщо й ні, то місія порятунку і повернення лелеки в природу була хоч і дилетантською, але успішною🥰

🪽Про Катрусю турбуються більш фахово. Тож цілком можливо, що вона повернеться в природу і ми нарешті дізнаємось – чи то справді Катруся чи Катрусь🤭
____
📗На скриншоті замітка із журналу Природа за 1956 рік. Оцініть наскільки змінилось ставлення до тварин. Можливо сьогодні знайдеться якийсь збочений шанувальник подібних експериментів, але його спогади не прийняли б до публікації навіть у домовому вайбер-чаті, не те що в науковому журналі.

🪦Один з небагатьох подкастів, які слухаю майже регулярно- Пороблено. Аж ось не слухаю, а говорю. Тема: Кладовища домашніх тварин👉
https://youtu.be/vN66QaLiC94?si=s-j1J8ADzEWxERb6п

🔎🦋 Колектив українських🇺🇦, литовського🇱🇹 та німецького🇩🇪 зоологів опублікували в престижному науковому журналі Scientific Reports статтю про новий рід і вид викопних одноденок, знайдений у балтійському бурштині. Назвали створіння Nebesna sotnia. Вибір пояснили спомином про полеглих у часи Революції Гідності та жертв російської військової агресії❤️‍🩹
🫶Запевняю, що такий вибір імені має сенс для увіковічення пам'яті. При описі виду прийнято давати коротке пояснення етимології. Тому навіть через сотню літ якийсь фахівець із Одноденок, можливо десь в Африці чи Австралії, прочитає статтю і дізнається про вбивства скоєні росіянами.
_
Один із співавторів дослідження – Олександр Мартинов наразі у лавах ЗСУ💙💛
_
Якось у фейсбуці писав про назви видів іменами політиків, якщо цікаво 👉перейдіть за посиланням

👹Луї Хорхе Борхес у "Книзі вигаданих істот" називає кентаврів "найбільш гармонійними істотами фантастичної зоології" , щоправда зауважуючи, що мова про навмисно створені образи, що відображають певні архетипи. Коли ж будь-яку двохтулубну химеру розглядати з позиції зоології, від гармонії не залишиться ні сліду. Не потрібно детально знати анатомію коней та людей, щоб показати місце де розташовані легені, серце, нутрощі. Тепер спробуйте повторити на кентаврі… Це істота із двома серцями, двома парами легень, двома шлунками і кишківником, що переходить від одного шлунку до іншого. А ще треба три діафрагми, щоб ті дві пари легень дихали... Розподілити легені і серце в людський тулуб, а шлунок, кишківник, печінку в кінський не вийде. Людський тулуб, повністю відведений під легені і серце буде вразливим місцем – наштрикнеться на гілку і немає кентавра. Якщо захистити суцільним каркасом ребер, то людський тулуб буде неповороткий, ніби 5 гектарів буряків просапав.
Як варіант – розташувати внутрішні органи в кінській частині, а людську залишити лише голову на видовженій шиї, та руки можна якось прилампічити.

👨🏼‍🎨Ось саме такого кентавра я намалював для книги "Анатомія чупакабри. Чому вимерли тварини, які ніколи не жили?" (вийде десь так наприкінці цього року – початку наступного у видавництві Віхола). Малював просто як ілюстрацію. А тепер дивлюсь – не такий він і потворний. Так, трішки чудний, але має копита, хвіст, розумні, добрі очі… Може кому такий малюнок треба? То можете придбати за донат💙💛

Основний торг на ФБ-сторінці Стромата, але можете писати тут, розберемось

Олексій Коваленко (блог Довколаботаніка) збирає на РЕБ для підрозділу свого брата. Якщо вважаєте такого кентавра красівим – називайте найвищу ціну, донадьте і він ваш. Якщо вважаєте некрасівим – просто донадьте, зайвим не буде💪
Банка
https://send.monobank.ua/jar/8jsYJN7Pmw
💳 Картка банки
4441 1111 2550 0318
Картка Приват: 4149 6293 5580 7405 (Коваленко О.)
PayPal corydalis.kovalenko@gmail.com

Аукціон триває до кінця п'ятниці, 20 червня.
Розмір малюнку 24,5х17 см
Стартова ціна 300 гривень, крок - 50 гривень

👋 Видавництво Віхола оголошує акцію на свої книги із науково-популярної серії.
Замовляєте дві книги, а обираєте три 📕📗👉📚
Книги не перекладні, отож, купучи у Віхоли - підтримуєте українських авторів нон-фікшену. Обравши книги мого авторства - підтримуєте блог Стромата
💀«Слідуй за розбитим черепом: Історія еволюції скелета»
🛒 «Зоологічна екскурсія супермаркетом: Невідома історія відомих продуктів»
Подробиці акції осьдо 👉 https://www.vikhola.com/aktsiia

☝️До речі. Це чи не єдина можливість підтримати безпосередньо блог, оскільки жодних донатів собі не збираю, хочете донатити - підтримуйте ЗСУ💙💛

👨‍💻Останнім часом що не сяду писати – все критика когось або чогось🧐 А критики і без мене вистачає, раз за разом відкладаю тексти в очікуванні коли випаде нагода написати про щось позитивне. І ось цей день настав! Отримав позитивний результат тесту на кліщовий бореліоз, воно ж хвороба Лайма. Колись вже інфікувався борелією тож можу ділитись враженнями на тему "Як я пережив хворобу Лайма"🤒

🧪Вперше ми зустрілись у 2007 році. Для мене то був рекордний рік на кліщів – впродовж червня зняв 22 особини. Одна (то була самка) залишила по собі бактерій борелій. Не було ніяких жахів, що описують у мережі – гарячки, болю в м'язах, а тим більше ураження нервової системи не було. Лишень розвивалась мігруюча еритема (кільце із пошкодженнями капілярів шкіри), свербіла і потому. Ні, я не заперечую, що в декого вже на ранній стадії зараження буде сім бід лиха. І саме про них напишуть у мережі. Але то буде не в усіх, багато хто також спершу обійдеться чуханням еритеми.
У такому випадку лікування просте – пару тижнів антибіотиків і пробіотиків (препарат для відновлення нормальної мікрофлори після антибіотиків). Подробиць не розголошую, назви препаратів дізнаєтесь у лікаря🧾💊

🏥Що буде, якщо проігнорувати еритему, на щастя, пишу не з власного досвіду. Оповідають, що незабаром вона… зникне. Але бактерії залишаться! Через декілька місяців, а, можливо і років, скоцюрбить так, що світ немилим видасться.

🤨Цього року я навіть не зрозумів коли того кліща підхопив. Один-єдиний раз виїхав на природу і тепер маю що розповідати на запитання "Як справи?"

‼️Узагальнення: пильнуйте, але не бійтесь
❗️НЕ ІГНОРУЙТЕ СИМПТОМІВ, навіть якщо вони легкі, як у моєму випадку.
❗️НЕ БІЙТЕСЬ КЛІЩІВ. Якщо розглядати небезпечних тварин і хвороботворних організмів, то Україна – чудовий край. Щоправда сусіди поторочені💩, але то інше. Гадаю, я впродовж життя зняв із себе більш ніж сотню кліщів. Два із них виявились інфікованими, буває🤷🏼‍♂️ Прийняв, що лікар приписав і забув🥹 Так, можливо в декого вже на ранній стадії симптоми не обійдуться однією еритемою. Але це також лікується. Вірусним енцефалітом в Україні також можете не перейматись, якщо Ви не в Криму, там інколи буває менінгіальна форма цього вірусу. Так чи інак, кліщі значно миліші створіння ніж москалі, повзають собі хеліцерами і лапками ворушать.

🐭До речі про повзання. В якості ілюстрації вирішив не викладати нюдси із своєю еритемою, натомість фото миші лісової, яку впіймав колись у Канівському природному заповіднику. Погляньте - у звірка на лапці повно іксодових кліщів Ixodes ricinus, тих самих, що з нас п'ють кров і заражають. Кліщів зняв, мишу відпустив. ❗️Існує популярна побрехенька, що кліщі на нас з дерев плигають, тому треба панамку одягати. Уявіть – йдете Ви по лісу, кліщ із верховіття якось угледів, стрибає… легенький вітерець і полетів у незвідану далечінь. А тепер уявіть як всі ті кліщі на мишу з гілки стрибнули!
👉Насправді кліщі не лазять по деревах, а тримаються нижніх шарів – листяної підстилки, часом забираються на траву. Їхні основні жертви - тварини, що живуть долі - миші🐀, ящірки🦎, дрозди 🐦‍⬛️(останні порпаються в підстилці у пошуку їжі, де на них нападають кліщі). По нас кліщі також починають шлях знизу догори⬆️ Тож якщо хочете зменшити ризик присмоктування - пильнуйте за ногами та руками, коли обперлись об землю. Можна штані в шкарпетки заправити, тільки не забудьте висмикнути, коли з лісу вийдете🧌 І репелент обприскуйте не хаотично, як від комарів, а по периметру кінцівки, сполука має лягти кільцем навколо гомілки. І не панікуйте, часи такі, що до помиральної ями із кліщем не візьмуть🤗

⌛️228 мільйонів років тому дубів ще не було🌳. Але були динозаври роду Liliensternus і один із них урізав дуба в краях, де нині порубіжжя Німеччини та Польщі. Якись час його труп лежав на мілководді, а довкола плавали рачки-цикліди, нині описані як рід Opolanka. 🌊Незабаром шторм засипе піском і динозавра і циклід. Так розпочнеться їхній шлях перетворення в скам'янілості👉🪨 які колись будуть вивчати палеонтологи⛏️ Щоправда увагу дослідників привернуть рештки динозавра🦴🤗🦖 Цикліди навіть палеонтологів цікавлять не більш ніж торішні бублики🥨👀

🖋Циклід вперше описали у 1834 році. На той час було описано лише два роди динозаврів, але не було навіть слова динозавр, його створять через вісім років. Отож цикліди та динозаври співіснували не тільки в мезозойську еру. Їхні рештки, так би мовити, однолітки в науці, вивчення почалось майже одночасно🤝. Однак доля склалась по різному. Сьогодні щороку публікують більше тисячі статей із дослідженнями динозаврів🦖🦕🦖🦕🦖🦕 (підраховано Tennant J.P. and al., 2018)). Про циклід від 1834 року і до сьогодні навряд чи набереться сотня публікацій📚🔖.До речі у 2023 опубліковане дослідження циклід, яких із нині окупованої Луганщини вивезли до Інституту геології в Київ 💙💛(див. Дернов В.С. Перша знахідка цикліди (Pancrustacea, Multicrustacea) в карбоні Донецького басейну, Україна).

🧐Зрозуміло, чому динозаври популярні, а цикліди ні. Та все ж у цьому розподілі відчувається віддаленість від науки🤔 Вчені мають досліджувати недосліджене, а не примножувати стоси публікацій про одне і те ж🤨

🦕Так, чимало динозаврів були на вершині трофічних пірамід. Однак їхня популярність визначається не лише особливим місцем в екосистемах мезозойської ери. Для прикладу - всесвітньо відомі нині тиранозаври🦖 свого часу шість мільйонів років побродили по західних околицях Північної Америки🌎 та й потому. На більшій частині планети тиранозаври не залишили жодного сліду. До того ж, якщо орієнтуватись на особливе значення в екосистемі, то слід згадувати рослини🌲та гриби🍄‍🟫 – організми, яких не знайдете на сторінках книг "Все про доісторичний світ". Динозаври – перш за все персонажі сучасного міфу, а не об'єкти вивчення палеонтології. Цей міф породжений справді науковим відкриттям таксону Dinosauria, але міф, який спроможний впливати на процес наукового пізнання. Як зауважив німецький філософ Ґюнтер Андерс (1902-1992) "Якщо подія стає важливішою в репродукованій, ніж в оригінальній формі, тоді оригінал має орієнтуватися на власну репродукцію, а подія, отже, має стати просто матрицею власної репродукції. "Справжня" участь у такому "первинному" така ж неприваблива для самого вже перетворенням на копію сучасника, як читача не приваблює відлита матриця книжкової сторінки, або платонівського мешканця печери – ідеї".

💁🗯🦖Тому попит на міф про динозаврів породжує наукові дослідження, головною метою яких є доповнення міфу новими подробицями. Чи розширюються від цього межі нашого пізнання? Здається, що так. Так здається…

Політики на каналі мало, але трішки буде. Натрапив на замітку, яку 106 років тому написав болгарський історик доктор Димитр Страшиміров. Якщо коротко: Україна бореться за свою свободу, європейські країни спершу обнадійливо підтримали, а тепер морозяться. Отакі вони, новини міжнародної політики 1919-го року🧐
Як зумів переклав з болгарської (сподіваюсь без помилок, оригінальний текст ще в старій граматиці, із "малим юсом" і т.п.) 👇

"Питання наших стосунків з Україною сьогодні є питанням совісті для болгарина. Можливо, воно було б не зовсім таким, якби не деякі речі, що сталися раніше. Оскільки мені люб'язно запропонували, то коротко висловлюсь.
Політики — не лише наші, а й загалом, цікаві люди. Після Берестейського миру, незалежність України набула, так би мовити, міжнародного визнання, оскільки вона здобула її зброєю своїх синів. І після Берестейського миру ми почали залицятися до України, як кавалер до красуні в салоні. Звісно, нас також підбадьорювали наші тодішні союзники.
З того часу багато води витекло, а пам'ять на Сході така коротка! Це стосується політиків. Вони замовкли: вони раптово одягли нерухому дипломатичну маску. Те що сталось із нами нагадує темряву в театрі після антракту. Світло раптово погасло. Чути легкий шум за завісою, подібний до гулу підземних машин. Аж, ось, раптово вмикають світло і перед очима постає інший світ. Сцена змінилась. Він одразу припинив свої загравання з Україною.
Зауважте - ми церемоніально та урочисто призначили посла до Києва (і це був наш колишній міністр!) та приймали відомих лідерів іншої сторони послами до Софії. Ми приймали та дарували, обмінювалися сердечними вітаннями. Та ще й якими!
Аж, ось, в одну мить все це здригнулося та зникло у прірві. Сцена миттєво змінилася, ніби на кінематографічній виставі. Як я вже казав, політики ніби як по вказівці одягнули маски байдужості. А співрозмовники - Україна та Болгарія, які ще хвилину тому були друзями, стоять сьогодні один навпроти одного, як і раніше дивляться у вічі, але вже не впізнають один одного. Або, скажімо так, повернулися спиною, ніби за помахом якогось чарівника, і дивляться вперед, торкаючись лише задніми полями капелюхів. Вони стоять один навпроти одного, як застиглі обпалені пеньки посеред згорілого лісу.
Ось що сталося між Україною та нами, саме така ситуація сьогодні. Звісно, можна сказати "Виникли непередбачені обставини. Зрештою, ми повинні враховувати нові умови"…
Так, чому б і ні. Чи винна Україна, що нині гніваємось на неї? Чи винні українці, якщо сьогодні хтось не рятує свою свободу, своє майно?
Але ж це стара невиправна Європа... То ж Європа. А ми що? Болгарія - молода, нова нація, яка спершу сама важила життям, як вона може зрадити себе, як вона може забути родича, сусіда, який на її очах роками виборює право на існування?
І політики повчатимуть нас про нові обставини та умови. Нехай говорять що хочуть, їм нічого не залишається як говорити. Та я наполягаю: питання нашого ставлення до України – це питання совісті для болгарина. Робіть як знаєте, питань немає. Та чи можемо ми, з жахом споглядаючи як розривається завіса рабства, відкрити свої серця народу, який бореться не на життя, а на смерть за свою цілісність і свободу? І якщо цей народ, попри всі пекельні випробування, здобуде перемогу, де буде наша совість, якщо ми відмовимо їм у праві на боротьбу сьогодні? Запитую вас, хочу, щоб ви мені відповіли.
Та все ж я оптиміст. Ми молода, гідна нація. Ми не можемо не любити всі нації світу, будемо друзями всіх, хто виступає за свободу та право у власному домі."
______
📇 Стаття "Украйна и България", опублікована в "Украинско-български преглед“, кн. 1, 15 жовтня 1919 р.
______
😔У перекладі прибрав один невеликий фрагмент. Там якась аналогія з "македонським рабом", вочевидь зрозуміла читачам, та мені не зрозуміла.

У Києві День жалоби
💔Про що мають писати в День жалоби блогери, каналів не пов'язаних із політикою? Є декілька варіантів:
- Нічого (зазвичай обираю його та сьогодні побачив дещо неприйнятне)
- Про черговий злочин мocкoвитiв - хороший варіант, якщо вас читають за кордоном
- Збирати донати на помсту. Я не оголошую зборів особисто від себе, оскільки кожен знає багато кого, кому потрібно задонатити. - Якщо сьогодні цього ще не зробили - варто.
-Писати щось легке, далеке від війни чи політики, що трішки розрадить. Це також потрібно.
❌ Що не повинні писати блогери в День жалоби? Вважаю неприйнятними сороміцькі жарти та чорний гумор. Особливо чорний гумор. Дивлячись на стрічку від деяких блогерів (зокрема тих, що з Києва), складається враження, що оголошення жалоби - звичайнісінька формальність, сигнал адміністраторам закладів приспустити прапор.
Ні, сьогодні знову День жалоби. Багато їх було, але не привід ігнорувати жоден.
__
Ілюстрація більше для привернення уваги. Київ за часів, коли ще не було ні Москви ні, так званої, "Poccii". Над місто летить орлан-білохвіст зі своєю здобиччю - лящем. Що орлани, що лящі були доволі чисельні за тих часів. Малював 11 років тому.
__
💙💛 Не забудьте сьогодні зробити донат

В якості епіграфу три анекдота радянських часів:
1) На іспиті з кулінарії запитують у майбутнього повара:
- Що не вистачає цій котлеті?
- Мʼяса
- Правильно. Що потрібно зробити?
- Додати перцю
Коментар: мʼясо крали, обʼєм заміщали хлібом, хлібний запах маскували перцем

2) Розмова в магазині:
- У вас немає в продажу чоловічих сорочок?
- Ні, у нас немає в продажу взуття. Чоловічих сорочок немає в продажу поверхом вище.

3) Продавець на базарі викликує:
- Продаю шапку! Ондатра!
- Та яка це ондатра, це собаче хутро!
- Так, але собаку звали Ондатра.

Натрапив на оцифрований восьмитомний радянський “Товарний словник” (1956-1960) із детальними оглядами як має виглядати той чи інший товар, з точки зору радянських товарознавців. Звертати увагу на склад немає сенсу (див. анекдот 1), то як текст радянської конституції - написано часом до ладу, але ж анігич не виконувалось. А ось огляд асортименту… Звісно легше було в морі грушок напечерувати, ніж знайти дещицю із перелічених товарів (див. анекдот 2), та все ж асортимент багато про що говорить…
Мені цікаве те що пов'язано із тваринами, тож проглянув асортимент хутра. Виписав декілька клаптиків (даруйте, не перекладаю, щоб відчули “дух епохи”):
____
Крот (…) Крот имеет большое значение в торговле, из него вырабатывают много красивых и дешевых изделий. Используется крот преимущественно на пошив женских манто, жакетов, воротников, шляп и других изделий. Нормы расхода шкурок следующие: манто 400-500, жакет – 200-300, воротник 20-40 (Том IV, ст. 611-613)

Кошка домашняя (…) Согласно ТУ-1914-52 натуральные (некрашенные) шкурки кошки домашней подразделяются на черные, дымчатые, полудымчатые, тигровые, лировидные (темно-серые с темными полосами, образующими "лиру"), жёлтые, белые и пёстрые. Длинноволосые нестриженные шкурки кошки домашней красят в чёрный цвет, а также в коричневый под соболь или норку. Используются шкурки кошки домашней для изготовления пальто, жакетов воротников, муфт, детских пальто и головных уоров. (Том IV, ст. 379-381)

Собака (…) Собака используется на теплую одежду, особенно в районах Севера, мужские пиджаки (расход 12-16 шкур), воротники (1-2 шкуры), шапки, подкладку (низ) под шубы (10-16 шкур), дохи, унты, чулки, ковры. (Том VIII, Ст. 271)

Крыса амбарная – шкурка зверька того же наименования из семейства мышиных, широко распространённого по всему СССР, кроме северных районов Сибири. (…) Шкурка с хорошим волосяным покровом используется для пошива пальто, жакетов, детских пальто. Нормы расхода на изделия следующие: пальто 250-300 шкурок, жакет 150 шкурок, воротник 25-30 шкурок. Шкурки в стадии линьки или покрытый редким, беспуховым волосом идут на изготовление кожевенно-галантерейных товаров. (Том IV, ст.ст. 663-664)
___
Можливо дехто зауважить, що собаче хутро тепле і цінується в деяких країнах. Але то було радянське собаче хутро. Колись моєму батькові (водолазу глибоководнику) такі шуби видали на роботі для зимових виїздів. Дійсно тепле, але ніхто їх не носив, бо смерділи псом за кілометр.
Щодо кротових шкурок, то їх цінували не лише в СРСР, оскільки в крота немає ворсу, шерсть можна зачесати в будь-якому напрямку. Геґрід носить пальто із кротячого хутра, що збережено до в українському перекладі, десь до четвертої книги. Далі перекладач замінив на "боброве хутро", прибравши комічну подробицю. Орієнтуючись на радянські стандарти, я так прикинув, що на триметрового Геґріда потрібно десь дві тисячі кротів замордувати. Чому блокноти називають Moleskin не знаю. Moleskin то і кротова шкіра і назва цупкої бавовняної тканини.
Але стандарт "меха крысы амбарной" – такого в Європі не знали.
____
На ілюстрації радянський плакат, колись кимсь відсканований і викладений у мережу. Першоджерело не знайду