1 квітня було заведено публікувати усілякі вигадки під видом наукових відкриттів - фільм про літаючих пінгвінів від ВВС, дотепний репортаж про знахідку яєць динозаврів на Полтавщині від кременчуцького видання AVтограф тощо. Минулось. Тепер будь-яку нісенітницю АІ згенерує за лічені секунди. Дайте запит - а науковоподібний текст буде. Не вершина думки, але це ж «інтелект» штучний, чекати від нього справжніх думок все одно що в морі грушки печерувати. Воно генерує текст цілком годящий для публікалії в такому-сякому науковому журналі. Коли маю натхнення вправляюсь у генеруванні наукоподібних текстів і викладаю на фб-сторінці створеного мною псевдонаукового «журналу» АІША. Сьогодні загадав перетворити в наукову статтю текст пісні «Ти ж мене підманула». Впоралось.
І це не смішно. Науку та освіту чекає чи не найважче випробування.
Результат потворотворчості у фейсбуці та в тексті нижче 👇
Психологічний аналіз маніпуляцій у міжособистісних стосунках через повторювані обіцянки
Вступ
Маніпуляції у міжособистісних стосунках є поширеним явищем, що має значний вплив на емоційне та психологічне здоров’я індивідів. Одним із способів маніпуляцій є давання обіцянок, які не виконуються. Це створює враження близькості і довіри, але насправді призводить до емоційного вигорання та розчарування.
Методи
Для аналізу цього явища застосовувався метод психологічного аналізу, який включає вивчення впливу повторюваних невиконаних обіцянок на стан когнітивного дисонансу. Окрім цього, були використані теоретичні підходи до емоційного насильства та маніпуляцій у стосунках. Дослідження базується на працях таких психологів, як Леон Фестінгер та Роберт Чалдіні.
Основна частина
У стосунках, де одна сторона постійно дає обіцянки, але не виконує їх, виникає значний психологічний дисонанс у партнера. Це створює внутрішній конфлікт, коли очікування не відповідають реальності, що призводить до розчарування, емоційної дезорієнтації та втрати довіри. Згідно з теорією когнітивного дисонансу Фестінгера (1957), подібні ситуації викликають стрес та змушують індивіда адаптувати своє сприйняття, щоб зменшити конфлікт між очікуваннями та дійсністю.
Повторення невиконаних обіцянок стає інструментом емоційного контролю. Роберт Чалдіні (2009) у своїй роботі зазначає, що маніпуляції через обіцянки можуть спричинити підвищення залежності від маніпулятора, оскільки жертва продовжує чекати виконання обіцянок, не отримуючи бажаного результату.
Висновки
Маніпуляції, що ґрунтуються на невиконаних обіцянках, можуть мати серйозні наслідки для психічного та емоційного здоров'я людини. Вони сприяють виникненню когнітивного дисонансу та емоційного вигорання, що негативно позначається на міжособистісних стосунках. Тому важливо розуміти механізми маніпуляцій і вчасно виявляти такі деструктивні поведінкові патерни.
Список літератури:
Festinger, L. (1957). A Theory of Cognitive Dissonance. Stanford University Press.
Cialdini, R. B. (2009). Influence: Science and Practice. Pearson Education.
Horney, K. (1950). Neurosis and Human Growth. W.W. Norton & Company.

📝Ось таке пишуть…
🤥Неправда: новий жук. Це жук-майка, вони по всій Україні живуть. Нечисельні, але є скрізь.
👉Трішки правди: виділяють токсичні речовини, якщо брати в руки, то можливі подразнення шкіри. Краще не чіпати, якщо взяли (навіщо?), то мийте руки. І, про всяк випадок, їсти їх не варто🤢

Якщо створіння на фото вам схожі на жужелиць, то я також на них спершу подумав. Але зверніть увагу на короткі надкрила (на фото погано видно). Майки, але худі. Фітнес-майки)

🐥Написав про тернистий шлях наукового пізнання на прикладі дослідження історії курей. Стаття 👉 за посиланням на сторінках Куншт

🦕 Збираю зображення доісторичних тварин намальовані в ХІХ-ХХ століттях. Натрапив на карикатуру в британському журналі 1920 року. Минуло століття, але зображення влучно передає реакцію українців на кризу на світових фондових ринках 🏦🥱
___
Джерело натхнення за посиланням

У давніх греків була загадка, яку назвали "Корабель Тесея". Оповідали, що коли переможець Мінотавра повернувся з Криту, його корабель поставили в храмі. Згодом в корабля то якусь дощечку шашіль поб'є, то мотузка зітліє. Греки заміняли втрачені деталі і з плином часу в судні не було жодного фрагменту, що зберігся з часів Тесея. Виникло запитання: а чи це досі корабель Тесея?
Схоже греки були мудріші за нас, якщо ставили такі запитання. Сьогодні із дошок і ПВХ склепають суденце, що обрисами нагадує стереотипний образ давнього корабля, спорядять на Крит катати туристів і гордо проголосять: Ми відбудували корабель Тесея!
Приблизно такий підхід продемонстровано "воскресінні вовка жахливого" – новини, що майорить по новинах не рідше ніж звістка чергові вибрики Трампа.
Що зробили "воскресителі" – підредагували гени вовкам, так щоб видом нагадували почвар із "Гри престолів". Вовка, тобто Canis lupus! Справжня тварина з тривіальною назвою вовк жахливий - Aenocyon dirus, це навіть не рід Canis. Шакали, койоти і мальтипу ближчі родичі вовку, ніж Aenocyon dirus. Що досягли "воскресителі"? Продемонстрували, що можна здійснювати маніпуляції над генами. Що було відомо давно – дайте гроші і гени перемістять, наприклад ген флюоресцентного білка від медуз мишам, так що ті в синіх променях світитимуться. Тільки в даному випадку це не розвага, а має практичну користь для біологічних досліджень.
Так "воскресителі" не зупиняються і обіцяють до 2028 явити світу живих мамутів! Тут прогноз погоди на день скласти не можуть, але мамутів у 2028 передбачають.

7 квітня 2025 року організація Colossal Biosciences написала на своїй сторінці в твітері: "Ми — Colossal Biosciences, компанія з відновлення видів, яка першою повернула тварин після вимирання". У чому компанія точно не перша, так в подібних деклараціях. Ще століття тому лунали твердження: "Вперше повернуто вид із небуття".

Навіть вчені часто не розрізняють науковий та технологічний прогрес. Наука вибудовує цілісну картину світобудови і здобутки в цьому напрямку є прогресом. Саме тому формулювання теорії еволюції вважають одним із найбільших наукових відкриттів. Вона нікому не покращила побут і не продовжила життя. Ба більше, чимало кому принесла психологічний дискомфорт. Але в світлі еволюції стали зрозумілими зв'язки між фактами, що існували порізно. Досягнення технологічного прогресу ми відчуваємо на собі. Оскільки наука пропонує цілісність у розумінні зв'язків, розвиток науки неймовірно пришвидшив розвиток технологій. Та все ж це різні процеси, на що вказує хоча б те, що технологічний прогрес виник задовго до появи науки.

Спроби відродити вимерлий вид (справжні чи лише декларативні) перебувають у царині технологій, а не науки. Якщо поглянути з позицій науки, то спіткнемось на першому питанні – що таке вид? Здається відповідь легко віднайти пошуком в інтернеті або запитом до ШІ, але справжньої відповіді досі немає. Як написано в одному із посібників по систематиці: "Строге загальноприйняте визначення виду дотепер не створено, тому існує абсурдне визначення: "Вид – це те, що вважає видом файний систематик"[1]. Тож відновлення видів варто розпочати із вирішення питання – що таке вид? Але поки науковці мізкують, технологи відроджують і відроджують види.

Спершу взялись за воскресіння тура – дикого бика, знищеного людьми. Останню представницю (то була самка) встрелили в Польщі у 1627 році. Історія турів парадоксальна, відмінна від долі інших вимерлих видів. Диких представників знищили, одомашнені нащадки залишились. Та ще й чимало. Нині на планеті майже мільярд корів та биків – нащадків диких турів.

У 1920-ті роки двоє німецьких братів Хайнц та Лутц Хеки вирішили воскресити турів. Вони заповзялись схрещували декілька порід домашньої худоби аж поки не отримали так званого "бика Хека" – тварин, на їхню думку, ідентичних турам. Багато хто сприймає биків Хека як ще одну породу домашньої худоби, до певної міри ззовні схожої на диких тварин. Брати дотримувались протилежної думки, наполягали на тому, що вдалось воскресити турів, радіючи, що "вперше за 300 років знову бачимо цих тварин" [2]. Правда знаходиться не посередині, а десь збоку. Тур – предок домашньої худоби, бик Хека є нащадком худоби. Не годиться величати предком нащадка нащадків. Водночас биків Хека не можна вважати породою, ззовні схожою на тура, оскільки… він на нього не схожий. Ні, звісно, певна подібність є – чотири ноги, хвіст, роги… Але чимало схожого можна виявити між автомобілями Ланос та Лексус, це ж не підстава ототожнювати дві марки. Ретельне порівняння вказує, що тур та бик Хека відрізняються за багатьма ознаками і схожі хіба що по масті [3]. Це чи не найгірша порода великої рогатої худоби, яка вирізняється низькими надоями молока і підвищеною агресивністю.

Попри це, багато хто бажав бачити в бику Хека якщо не воскреслих турів, то принаймні гідну заміну. На порубіжжі ХХ-ХХІ ст. у Європі набирали обертів різноманітні варіанти Taurus Project – розселення биків Хека в природні екосистеми. Природа не розпізнала в худобі турів, що призвело до порушення балансу. Деякі роки бикам велось добре і вони винищували рослинність довкола, руйнуючи домівки справді диким видам. Часом, особливо холодними зимами, худоба масово гинула[4]. Наразі пропозиції випуску биків Хека лунають дедалі рідше. Продовження далі👉

1) Ковблюк М.М. (2008) Основи зоологічної номенклатури та систематики, ст.58.
2) Heck H. (1951) The Breeding-back of the Aurochs. Oryx, 1 (3), p. 120.
3) Van Vuure C., van Vuure T. (2005) Retracing The Aurochs.
4) Theunissen B. (2019) The Oostvaardersplassen Fiasco. Isis, 110 (2), p. 341-345

👆Початок вище
Історія "воскресіння тура" з'явилась не лише від бажання повернути в природу вид, знищений людьми, тут є місце амбіціям. Брати Хеки були директорами зоопарків - Мюнхенського (Хайнц Хек) та Берлінського (Лутц Хек). Обидва були успішні, спромоглись перетворити зібрання кліток у красиві парки, в яких тварини знаходились у середовищі, що нагадувало природнє. Особливу увагу приділяли крупним тваринам Європи – ведмедям, зубрам, оленям та іншим. Не вистачало диких биків та коней. Щоб заповнити нестачу в колекції Хайнци спершу "воскресили" тура, потім тим же робом "воскресили" дикого коня, чи то пак породу домашнього коня, яку проголосили "дикою". Із приходом до влади нацистів Хайнц Хек потрапив у поле зору режиму як "неблагонадійний". Лутц Хек навпаки заповзявся активно співпрацювати із режимом і навіть затоваришував із Германом Герінгом – одним із найближчих поплічників Гітлера. Лутц та Герінг були шанувальниками епосу "Пісні про Нібелунгів", обговорювали плани відтворення на теренах Німеччини та її "життєвого простору" краєвидів часів Нібелунгів. Важливою складовою проєкту було розселення по лісах Східної Європи "турів" [5]. Попри те, що худоба нациста Лутца загинула у вирі війни, дотепер вижили підопічні неблагонадійного до режиму Хайнца, за биками Хека закріпилась назва "нацистських корів" [6].

Пізніше брати Хеки долучились до "відродження дикого коня - тарпана". На перший погляд шляхетної місії та при більш ретельному аналізі – клубку амбіцій, фальсифікацій та самообману. У 2021 році опубліковано великий огляд трьохвікової історії живих, мертвих і воскреслих "тарпанів" [7]. Зізнаюсь – мені було неприємно читати. Хотілось вірити у диких коней із лункою назвою "тарпан", які декілька століть тому бігли українським степом. Хотілось вірити, що сірі коні, яких довелось бачити в лісах Яворівського національного парку є близькими родичами дикого коня, без малого представниками вимерлого виду, повернутого із небуття силою людської думки… Але автори зібрали занадто багато аргументів проти такої романтизованої версії.

Непорозуміння знову виникають від початку – а що таке той "тарпан"? Звідки взялось слово і які його ознаки? Прості запитання на яких немає чіткої відповіді. "Тарпани" так ніколи й не були описані згідно із вимогами зоологічної науки. Ймовірно назва закріпилась за різними здичавілими кіньми, неможливо достеменно розпізнати "тарпана" від "не тарпана". Згодом невідомо що було оголошене вимерлим і з'явилась ідея його воскресити. За основу взяли породу "польського коника". Воскрешали поляки, керуючись перш за все національною гордістю, воскрешали брати Хеки, теж не без гонору. Вийшов все той же польський коник, що не завадило оголосили про успіх. Вимерлим диким коням це не допомогло, а породі польського коника нашкодило. Левову частку уваги перебирають на себе ті представники породи, яких назвали "тарпанами", решта забута. У деяких країнах польських коників записали в дикі види і звільнили від ветеринарного контролю. З 1985 року "тарпанів" оберігають від схрещування з іншими кіньми, тобто змушують до близькоспорідених стосунків із послідуючими негативними наслідками. Таким чином висока ціль повернути в природу те, що було знищене людиною, обернулось у шоу сумнівної етичності із єдиною метою – надалі підтримувати міф про відновленого "тарпана".

5. Driessen H. & Lorimer J. (2016) Back Breeding the Aurochs: The Heck Brothers, National Socialism, and Imagined Geographies for Non-Human Lebensraum. In book: Hitler’s Geographies: The Spatialities of the Third Reich. Chicago, The University of Chicago Press, р.138-159.
6. Lorimer J. & Driessen C. (2016) From “Nazi Cows” to Cosmopolitan “Ecological Engineers”: Specifying Rewilding Through a History of Heck Cattle. Annals of the American Association of Geographers, 106(3), p. 631.
7. Lovász L., Fages A., Amrhein V. (2021). Konik, Tarpan, European wild horse: An origin story with conservation implications. Global Ecology and Conservation, 32.

Відсіч - оптимальний прояв жалоби. Колега по музею, відомий популяризатор науки Олексій Коваленко (тг-канал Довколаботаніка) збирає підрозділу свого брата. Сума - 50 тисяч. По досягнені 50% суми Олексій розіграє свій бестселер «Фрукти проти овочів». По закриттю збору я додаю до розіграшу свій малюнок «Какоміцлі» (туш, папір). Виграти можна двічі)

Банка
https://send.monobank.ua/jar/8Y7Vv7DVqi
💳Картка банки
4441 1111 2377 3529
Картка Приват: 4149 6293 5580 7405 (Коваленко О.)
PayPal corydalis.kovalenko@gmail.com

😎Із наближенням літа соцмережами ширяться оповіді про "небезпечних гадюк". Це щорічне явище яке не залежить ні від миру ні від війни. Цьогоріч популярний текст про гадюку на Київщині, від якої "немає вакцин". Що формально правда адже проти отрут змій (всіх) вакцини не виготовляють. Вплив отрути можна нейтралізувати сироватками. Є протизміїні сироватки, не вакцини. Медичні заклади України ними укомплектовані недостатньо. Що є певною проблемою вітчизняної медицини, але не такою нагальною, як скандали довкола відбудови Охматдиту, брехні про зниження цін на ліки, скандали з ВЛК та інші питання до Ляшка🤬. Щодо укусів гадюк, продовження в пості далі 👉

У продовження теми гадюк з попереднього допису👉
Щодо укусів гадюк, то зазвичай вистачає симптоматійного лікування.
Варто пам'ятати:
- Смертельні випадки від укусів гадюк фауни України рідкісні. Більшість трагедій обумовлені несвоєчасним зверненням до лікарів.
- Отрута гадюк містить багато компонентів, часом до 200. Склад залежить від виду і підвиду змії, віку, статі та місцевих особливостей довкілля. Наші організми також не клоновані, кожен має індивідуальні особливості. Перебіг захворювання залежить від багатьох чинників.
- Сироватки мають зберігатись у холоді, тобто в туристичну аптечку їх можна покласти хіба що для того, щоб незабаром викинути.
- Сироватка зазвичай допомагає, але не завжди. Можливі ускладнення, поміж яких найбільш суттєва алергічна реакція. Обов'язково попередьте лікарів, якщо маєте атопічний дерматит, астму або мали алергічну реакцію на сироватки отримані з плазми крові коней або овець.
- Рішення про введення протизміїної сироватки приймає лікар. Рекомендовано вводити при таких симптомах як артеріальна гіпотензія, шок (в медичному розумінні, а не в коментарях на вашу сторіс), набряки слизових оболонок із ризиком бронхіальної обструкції, швидкому поширенню площі набряку, неврологічних розладах, що проявляються у пригніченні роботи центральної нервової системи та парезах, важких тривалих розладах шлунково-кишкового тракту.
- Більшість потерпілих швидко одужують. Є дві основних причини важкого перебігу: розвиток анафілактичного шоку (алергічної реакції) та неправильна домедична допомога. Алергія може проявитись у будь кого, та особливо в групі ризику люди з алергією на укуси бджіл, ос тощо. Про це також попередьте лікарів.
Домедична допомога проста, але важливо не наробити помилок.
НЕ МОЖНА використовувати рідини з алкоголем. Ні приймаючи всередину, ні для дезінфекції місця укусу.
НЕ МОЖНА накладати джгут або турнікет, буде значно гірше.
НЕ МОЖНА припалювати місце укусу, навіть якщо потерпілий вам не подобається.
НЕ МОЖНА уражати місце укусу електричним струмом, наприклад шокером. Про такий спосіб домедичного знущання дізнався цього року. Прогрес не стоїть на місці.
НЕ МОЖНА відсмоктувати кров. Про це було багато суперечок, думки фахівців дедалі частіше проти даної процедури.
НЕ МОЖНА пити аспірин
НЕ МОЖНА пити каву
НЕ ВАРТО приймати антибіотики "для профілактики". Так, гадюки зуби не чистять, можливе зараження, але не в ньому проблема. Хіба що якщо маєте цукровий діабет або ВІЛ-інфекцію і тому остерігаєтесь зайвої зустрічі з бактеріями, але то обговорите з лікарями.
А ЩО РОБИТИ?
Буде розвиватись набряк, НЕОБХІДНО зняти все, що може перетиснути – каблучки, браслети, вузький одяг тощо.
Обробіть місце укусу перекисом водню або просто промийте водою (отрута гадюк розчиняється у воді).
Якомога менше рухатись. Єдині допустимі рухи – ті, що необхідні для транспортування, зокрема переміщення до траси, за умови, що нікому нести. Все інше – піти попісяти, блювати (цілком можливо, що захочеться) – все робіть на місці. Смартфон також відкладіть навіть якщо намірились поширити цей допис.
До речі про блювання. Не лежіть. Сидіть - так безпечніше.
ІММОБІЛІЗУЙТЕ укушену кінцівку – покладіть руку на пов'язку, до ноги прикладіть шину. Але не перетискайте понад міру. Чим менше рухаєте кінцівкою, тим краще.
НЕ ПРИЙМАЙТЕ ліків самостійно. Якщо дуже боляче, то можна прийняти парацетамол (але не аспірин!)
Зберігайте спокій, це в будь якій халепі не завадить.
_____
Джерела натхнення:
Di Nicola M.R. & al. (2021). Vipers of Major clinical relevance in Europe: Taxonomy, venom composition, toxicology and clinical management of human bites.
Di Nicola M.R. & al. (2024). A Guide to the Clinical Management of Vipera Snakebite in Italy.

🙄 На фотографії відомий палеонтолог Боб Беккер засипає макаронні вироби в череп відомого палеонтолога Едварда Коупа😲
Цим самим виконує заповіт небіжчика – виміряти об'єм його мозку. Методика в таких випадках проста: насипати чогось (гречки, проса тощо) і потім у мірному стакані подивитись скільки вийшло. У Беккера гречки не знайшлось, а була паста “Acini di pepe”, такі собі “макаронні” кубики із міліметр завбільшки. Ото він їх засипає в череп Коупу💀
🦕Історію фотографії знав давно, і знав про науковий доробок Беккера як одного із провідних фахівців з динозаврів. Та лише нещодавно дізнався, що Беккер християнин. Не схожий на стереотипний образ вуличного проповідника чи бабусі із свічної лавки, чи не так? Палеонтолог, християнин, вважає теорію еволюції правдою… Але то проблема наших стереотипів, а не Беккера.
✝️Про релігійні погляди вченого дізнався із дитячої книги "Бог створив динозаврів", на яку написав рецензію на сторінках часопису Патріярхат

📸 Фото Louie Psihoyos

📕Фрагмент із рукопису моєї книги "Анатомія чупакабри: чому вимерли істоти, які ніколи не жили" (книга ще не дописана, але фініш видно)

Упродовж ХХ століття популярність поміж вигаданих істот утримували Нессі та різноманітні варіанти снігової людини. На тлі новин про них губились звістки про зустрічі Джерсійського демона, людини-метелика у Західній Вірджинії, Стуршенської потвори в Швеції, мокеле-мбембе в Конго і монгольського смертоносного хробака олгой-хорхоя. Допоки в 1995 році не з'явилась вона – чупакабра. Журналіст Бенджамін Редфорд (у подальшому йому випало стати провідним чупакабрознавецем сучасності) зацікавився: як так склалось, що на невеликому, віддаленому від континенту, острові Пуерто-Ріко до 1995 року жилось спокійно, а потім ніби сім босоркань пошептало – почали надходити звістки про невідому почвару. Для довідки: площа Пуерто-Ріко 9104 км2, що трішки більше найменшої області України – Чернівецької. Чупакабра вирізнялась не лише поведінкою, але й зовнішнім виглядом, була несхожа на жодну відому тварину (схожості із лисими койотами набуде пізніше, за межами острова). Редфорд розпочав журналістське розслідування, яке згодом опише в книзі "Tracking the Chupacabra". Виявилось першою чупакабру побачила місцева домогосподарка Маделіно Толентіно, що зробила малюнок. Можна іронізувати – "графічні зображення не брешуть", але, нагадаю, що перша звістка про живого целаканта також надійша до вчених у вигляді непрофесійного ескізу. Одначе доісторична риба шокувала і викликала інтерес іхтіолога Джеймса Сміта, зображення чупакабри лише спантеличувало. Воно вирізнялось від усіх тварин, вкупі із мокеле-мбембе та олгой-хорхоєм. І водночас нагадувало іншопланетну монстрессу Сіл із кінострічки "Особина" ("Species"). Чупакабра у спостереженнях Толентіно та Сіл є двоногими, безхвостими (доволі рідкісні ознаки поміж створінь, навіть чорти зазвичай із хвостиком), з чималим мозковим відділом черепа та коротким лицьовим відділом, великими "іншопланетними" очима, довгими тонкими пальцями і, що характерно – гнучкими шипами вздовж хребта. Поведінка також була тотожна. Чупакабра та Сіл прудко стрибали, люто шипіли, убивали проколами потужного язика, залишаючи на місці нападу слиз та огидний запах. Пізніше інші пуерто-ріканці "розгледять" ще одну подробицю – в чупакабри язик роздвоєний. У Сіл також. Фільм "Особина" вийшов у показ у тому ж 1995 році, демонструвався в Пуерто-Ріко та… пані Маделіно Толентіно не заперечувала, що бачила його незадовго до того, як стала першою людиною в історії, що здибала чупакабру. Якщо ще маєте сумніви, щодо походження монстра, то шукайте відповіді на сторінках книги Редфорда. Мені залишається лише тихенько заздрити успіху Толентіно. Переглянути фантастичний трилер і вигадати чи не найбільш популярну криптиду сучасності, таку, що потім почали "спостерігати" від Лос-Анжелеса до Миргороду! Не маю жодної критики, лише заздрість.

Джерело натхнення: Radford B. (2011). Tracking the Chupacabra: The Vampire Beast in Fact, Fiction, and Folklore. University of New Mexico Press.
Малюнок: скріншот із книги Редфорда. Щоб не порушувати авторське право пані Толентіно, Редфорд перемалював "по мотивам". Коли дійде до друку, вчиню так само.

У програмі Дня музеїв є мій захід та інші цікаві події

18 травня — Міжнародний день музеїв 🏛🌏

Щороку в цей весняний день музеї по всьому світу відкривають двері особливо широко 🙂

Історія свята почалася у 1977 році, коли Міжнародна рада музеїв (ICOM) запропонувала створити день, присвячений ролі музеїв у розвитку культури, науки та освіти. Відтоді тисячі музеїв у понад 150 країнах святкують його разом — без стін, без тиші, натомість із діалогом, відкриттями та новим досвідом.

Цього року ми підготували для вас день, наповнений знанням, здивуванням і живим спілкуванням з природою — через демонстрації, екскурсії, майстер-класи та творчі формати. Кожен захід — це новий погляд на знайоме й можливість доторкнутися до науки по-справжньому.

Вхід до музею та участь у всіх заходах цього дня — вільні.

Ознайомтеся з повною програмою нашого музейного марафону!

Стоянка первісних людей, давньоруська фортеця, замок, що побував під владою польських магнатів, козаків, османів та московитів, місце поховання засновника хасидизму - далебі, Меджибожу є чим зацікавити дослідників давнини. Тішусь, що випала нагода долучитись до вивчення решток тварин (декілька тисяч кісток!) знайдених у товщах ХІІ-ХІХ століть Меджибізького замку.

Період охоплює завершення Середньовічного кліматичного оптимуму та часи Малого льодовикового періоду. Завдяки цьому є можливість дещо дізнатись про вплив похолодання на навколишню фауну. Рештки мисливських звірів були мало інформативні. Як у теплі так і холодні періоди мешканці замку мали змогу полювати на лося, оленя, сарну, кабана, зайця. А ось птахи та риби дещо показали. Вочевидь у ХІІ столітті довколишні водойми були порослі рослинностю (можливо і не вщент зарослі, та все ж густі). На це вказують знахідки кісток щук, лина, качок-чернетей та шапарки - гризуна, що селиться вздовж зарослих берегів. Поміж інших птахів виявлено рештки тетерука, голуба-припутня, шпака, отже довкола росли дерева. У подальшому, в часи Малого льодовикового періоду, ландшафт змінюється. Водойми мають чималі вільні плеса, на що вказують численні знахідки судака, свища (качка така), а ось лин відсутній. Дерев стає значно менше, поміж деревних птахів виявлено лише тетерука. Натомість є перепілки, та, що особливо цікаво, хохітва - невеликий родич дрохви. Сьогодні ці степові птахи в Україні трапляються хіба що в Приазов’ї та Криму. У Меджибожі, тобто на півночі Хмельницької області, знайдено 9 кісток щонайменше від двох хохітв. До речі, в повісті “Вій”, згадано мрії Хоми Брута полювати на хохітв десь так в 50 кілометрах південніше Києва, що далеченько від сучасного ареалу. Декілька століть тому лісів було значно менше, що помітно навіть по фотографіях кінця ХІХ століття - київські кручі без дерев. Відкриті ландшафти до вподоби хохітві, тож у минулому траплялись у краях де нині їх і зазором не видно.

Знахідки дичини цікаві, та все ж мешканці фортеці їли більше м’ясо домашніх тварин. Що в Середньовіччя, що пізніше, це була переважно яловичина, свинина та курятина. Рідше споживали м’ясо овець, кіз, гусей. Сенсації не сталось, але вдалось з’ясувати, що більш інтенсивно заготовляли м’ясо у травні-червні та вересні-лютому. Завдяки великій вибірці пташиних кісток виявлено деякі подробиці приготування птиці на порубіжжі XVIII-ХІХ століть. Курятину в замок закуповували, що очікувано. Цікаво, що виробник курей не переймався якістю кормів, на багатьох кістках ознаки хвороб, обумовлених неякісним живленням. Отож, вигодовувати перед продажем курку аби чим, то не на сучасних птахофабриках вигадали.

Ймовірно багатьох курей запікали. Молодих курчат частенько відбивали кухарським молотком (на кшталт курчат табака або щось подібне). Найбільш цікаво, що основна кістка яка збереглась від курей це вилочка. Українцям вона мало відома - кістка та й кістка. Але в культурі Західної Європи це значимий елемент. Введіть у гугл-пошук “wishbone” (вилочка) і переконайтесь. Особливо якщо додасте “wishbone jewelry price” “wishbone postcard”. У Сполученому Королівстві та США геть не дивно повісити на шию золоту прикрасу у формі курячої кістки або надіслати рідним різдвяну листівку з курячою кісткою. Згідно із записами Гартлеба (1455) - лікаря герцога баварського, в Центральній Європі вилочки використовували для ритуалів. Вилочка доволі дрібна і археологам трапляється значно рідше ніж дебеліші кістки, такі як плечова, стегнова та інші. У Меджибожі якась аномалія - переважають саме вилочки. Можливо це вплив західноєвропейської культури через поляків.

Результати нашого дослідження нещодавно було опубліковано в Journal of Archaeological Science Reports. Сподіваюсь це був проміжний етап, в історії Меджибожа ще чимало незвіданого.

🧏🏼Один коментар з приводу лелеченяти із гнізда Гриця та Одарки.
🪽Спершу передісторія – гадаю всі знають про ютуб-канал "Лелека Грицько" – науковці із Національного парку Пирятинський, що на Полтавщині, встановили камеру спостереження у режимі реального часу за лелечим гніздом. Особливо цікаві фрагменти коментує засновник проєкту - доцент Анатолій Подобайло. Деякі відео стають вірусними. Наприклад коротке відео як Грицько їсть щура зібрало майже 90 тисяч переглядів. Довгий стрім зі мною на тому ж каналі зібрав лише 10 тисяч. Втім, не хочу вихвалятись, але якби я з'їв щура, то обійшов би Грицька🍽🐀💪

😢Нещодавно глядачі дізнались неприємну новину – можливо найбільш слабкому лелеченяті залишилось недовго дзьобом клацати. Сумна, але цілком звична подія, що регулярно відбувається в гніздах тисяч лелек. У соціальних мережах здійнялась хвиля критики – "та що ж ви за такі науковці, що спостерігаєте, а не намагаєтесь рятувати". Організатори вже дали пояснення, я хочу звернути увагу на інше👉 Природоохоронну діяльність проводять у різних напрямках, зокрема, ознайомлюючи із життям тварин через камери спостереження. Ця форма знайомства із природою не передбачає людського втручання, що є те і показуємо📹👀 Як бачимо, інколи такий підхід викликає обурення🗣

🪶Інший напрямок природоохорони – утримання зоопарків. Справжній сучасний зоопарк це не смердючі клітки і не лише демонстрація. Це місце де про тварин піклуються та проводять наукові дослідження, які важко здійснити в природі. Також зоопарки сприяють збереженню диких істот, розмножуючи або утримуючи їх у неволі, із подальшим випуском у природу. Попри користь зоопарків у збереженні природи, їх чимало хто критикує: "тварина повинна жити на природі, а якби вас посадили в клітку і т.д."

Спробуємо поєднати дві хвилі критики і отримаємо великий плюх. Вважаєте, що лелеченя потрібно дістати із гнізда і рятувати? А знаєте, як називається організація в якій фахово рятують тварин? Зоопарк. А зоопарки, якщо дослуховуватись до критиків, треба заборонити. Тварини мають жити в природі, як лелеки Гриць з Одаркою та їхніми дітьми. Але лелеченят треба рятувати, вилучати із природи. Але тварини мають жити в природі. Але… і т.д.😵‍💫
Не забуваймо, що турбота про природу не обмежується написанням гнівних коментарів😼
____
📷На фото фрагмент діорами в Національному науково-природничому музеї. До речі, збереження природничих колекцій та створення експозицій – ще два напрямки природоохоронної діяльності.

🪽У продовження історії з Катрусею - лелеченям Гриця та Одарки. Науковці відмовлялись самостійно влазити до гнізда та силоміць рятувати Катрусю. Але Гриць викинув патя із гнізда, Катрусю підібрали та оточили опікою. У коментарях з'явилось інше запитання – чи зможе вона повернутись у природу чи так і буде прирученою птахою?🤔

Гадаю, що перший варіант цілком вірогідний і можу привести приклад з власного досвіду. Колись я із братом турбувались про викинуте лелеченя, віком замалим старше Катрусі. На той час мені було 10 років, брату 13, про наш рівень обізнаності в лелеках можна здогадатись по тому, що лелеченя назвали Журкою (скорочення від журавель). Проконсультуватись не було в кого, годували чим прийдеться. Намагались зробити основу раціону рибною, та подекуди доводилось Журці задовольнятись варениками з картоплею або ковбасою (не повторюйте цього). Попри таку, м'яко кажучи, не оптимальну турботу, лелека вижив, самотужки навчився літати. Журка цілком звик до людей, сприймав обійстя як своє власне – проганяв чужих котів, півнів і собачат, муштрував наших котів і курей. Досвід життя поміж людей не завадив поверненню в природу. Ближче до осені Журка дедалі менше часу проводив вдома, згодом пристав до гурту лелек і відлетів з ними. Ймовірно нарік повернувся, принаймні коли весною садили картоплю, на сусідньому полі походжали лелеки. На заклик "Журка!" один птах реагував, наближаючись у наш бік. Скорше за все то він і був. А навіть якщо й ні, то місія порятунку і повернення лелеки в природу була хоч і дилетантською, але успішною🥰

🪽Про Катрусю турбуються більш фахово. Тож цілком можливо, що вона повернеться в природу і ми нарешті дізнаємось – чи то справді Катруся чи Катрусь🤭
____
📗На скриншоті замітка із журналу Природа за 1956 рік. Оцініть наскільки змінилось ставлення до тварин. Можливо сьогодні знайдеться якийсь збочений шанувальник подібних експериментів, але його спогади не прийняли б до публікації навіть у домовому вайбер-чаті, не те що в науковому журналі.

🪦Один з небагатьох подкастів, які слухаю майже регулярно- Пороблено. Аж ось не слухаю, а говорю. Тема: Кладовища домашніх тварин👉
https://youtu.be/vN66QaLiC94?si=s-j1J8ADzEWxERb6п

🔎🦋 Колектив українських🇺🇦, литовського🇱🇹 та німецького🇩🇪 зоологів опублікували в престижному науковому журналі Scientific Reports статтю про новий рід і вид викопних одноденок, знайдений у балтійському бурштині. Назвали створіння Nebesna sotnia. Вибір пояснили спомином про полеглих у часи Революції Гідності та жертв російської військової агресії❤️‍🩹
🫶Запевняю, що такий вибір імені має сенс для увіковічення пам'яті. При описі виду прийнято давати коротке пояснення етимології. Тому навіть через сотню літ якийсь фахівець із Одноденок, можливо десь в Африці чи Австралії, прочитає статтю і дізнається про вбивства скоєні росіянами.
_
Один із співавторів дослідження – Олександр Мартинов наразі у лавах ЗСУ💙💛
_
Якось у фейсбуці писав про назви видів іменами політиків, якщо цікаво 👉перейдіть за посиланням