🤫Ні слова про політику, напишу про доісторичних тварин. Наприклад про морську лілію Зеленського (Ausichicrinites zelenskyyi) та морського їжака Трампа (Tetragramma donaldtrumpi). Обидві істоти належать до типу Голкошкірі, який не згаданий в шкільній програмі хоч це доволі відомі тварини (морських зірок на картинці впізнаєте? от вони також Голкошкірі)

Тіло морських лілій складається із стебла що підтримує розширену частину – чашечку. Від чашечки відходять видовжені вирости, які назвали руками. Це рекордсмени в розмірах поміж Голкошкірих, деякі вимерлі види досягали 40 метрів. Лілія Зеленського була поменше, ймовірно метр або щось біля того. Та навіть такі розміри більше ніж у морських їжаків. Наприклад їжак Трампа ледь досягав 5 см.

Голкошкірі існують на планеті вже понад півмільярда років, від початку палеозойської ери. За прадавніх часів вони заклали основу стабільності в світі. Впродовж мільярдів років дно океану було замуленим. У тілі Голкошкірих багато твердих пластинок які після смерті тварини осідають і формують твердий субстрат. Поява основи приваблює інших Голкошкірих та тварин із твердим скелетом, які згодом також відмирають, поступово збільшуючи твердість морського дна. До кінця палеозойської ери (252 мільйоноліття тому) цю місію було виконано і Голкошкірі виконували менш амбітні завдання, втім, також важливі.

Морська лілія Зеленського та морський їжак Трампа жили в мезозойську еру - лілія 150 мільйоноліть тому, їжак - 110. Так, вони ніколи не зустрічались - природа влаштована мудро!
За часів мезозойської ери і дотепер основним завданням морських лілій є фільтрація води. У цій справі лідери двостулкові молюски, морські лілії на помічних ролях. Морські їжаки споквола повзають по дну. Багато з них, зокрема морський їжак Трампа, бачать своє призначення в “drill baby drill” - в пошуках їжі вгризаються в тверде дно, роблять в породах отвори. Перфорації сприяють поселенню інших морських мешканців (то колись океанічному дну не вистачало твердості, нині не завадить покришити верхній шар)

Голкошкірі повільні тварини, та завдяки доброму захисту непроста здобич. Морські лілії мало кому по зубам, хоч багато намагаються їх кусьнути. У цих тварин висока здатність до регенерації, можна часто побачити руки, які виросли на місці відкушених. До речі поміж відомих науці знахідок, морська лілія Зеленського - найбільш давній представник, який зазнав нападу, але вистояв і відновився.
Щодо морського їжака Трампа то особливих рекордів не відмічено. Відомо лише, що це представник ряду Фимосоматоїди, які якщо чим вирізняються то хіба що дуже великим перипроктом (простіше кажучи- дупою).

Археолог Євген Синиця на своїй ФБ-сторінці із подивом процитував якогось невігласа "Сподіваюсь, ви розумієте, що положення, захищені на захисті дисертації, стають визнаними науковими фактами." Людина (маю підозру, що власник диплому про науковий ступінь) не розуміє, що наукові знання не є абсолютною істиною. Навіть навпаки, будь яке наукове твердження можна піддати сумніву. І саме завдяки цій можливості вони є науковим.

Припустімо, що якись історик стверджує: "1 вересня 988 року київський князь Володимир з'їв яблуко". Це може бути правдою? Так, може. Нічого надзвичайного немає – яблука у вересні поспіли, вказано рік коли князь Володимир дійсно жив і певно яблука він інколи їв, харчові алергії з'явились лише наприкінці ХХ століття [1]. А це може бути неправдою? Цілком, ми також не щодня їмо яблука. Немає жодної можливості перевірити інформацію, літописання в Києві з'явилось пізніше, та й побутові дрібниці в хроніках не згадано. Отже, попри те що твердження може бути правдивим, воно не є науковим, оскільки не може бути ні доведене ні спростоване. В нього можна лише повірити.

Лише та інформація є справді науковою, яку отримано методом, що можна піддати сумніву. За бажання сумнівайтесь у будь-якому висновку науковців – наявності атомів, побудові піраміди Хуфу єгиптянами або еволюції в'юрків на Галапагоських островах. Для кожного прикладу на сторінках наукових публікацій можна простежити шлях, як саме його отримано. Можливо наведені дані вас не переконають. Але якщо і надалі дотримуватись наукового підходу (або просто бути чесним перед собою), то незгода має бути аргументованим запереченням, а не голослівним викликом "Хлусня!".

Чимало із записаного в наукових публікаціях було спростовано. Так, вчені можуть помилятись. Це не катастрофа, а звична річ. Можливість перевірити будь-яке судження часом змушує відкинути деякі твердження, і водночас підвищує цінність висновків, які неодноразово успішно витримали критику. Якщо в науковій роботі виявлено помилку, а не свідому фальсифікацію, редакції журналів залишають статтю на сторінках наукових видань. Завдяки цьому кожен бажаючий може з'ясувати в чому саме була помилка. Якби статті із недостовірними висновками знищували, подекуди мали б місце зловживання – під виглядом "боротьби за правду" прибирали роботи наукових опонентів, противників політичного режиму або просто коханців дружини ректора.

Наведу декілька прикладів помилок вчених. Розпочну із себе, щоб не склалось враження, буцімто помічаю хиби лише за колегами. На об'єктивну критику не спроможусь - помилки краще помітні з боку, та все ж один суттєвий огріх знаю в своїй публікації. Якось я описав кістку курки із трипільського поселення Городське (Житомирська область) як найбільш давню знахідку курей на території України [2]. Статтю писав у співавторстві, але даний висновок зроблено мною. Пізніше процитував результат у науково-популярній книзі "Зоологічна екскурсія супермаркетом". Сьогодні вимушений недовіряти власному висновку. Сумніви породжені питанням: Якщо кури дійсно існували в наших краях ще за часів трипільської культури, то куди вони зникли потім? Вдруге їхні рештки в археологічних пам'ятках Східної Європи з'являються через 2,5 тисячі років – у поселеннях античних греків-колоністів. Подібні загадки відмічено в інших регіонах. Прояснило ситуацію дослідження, зроблене колективом учених декілька років тому. Використовуючи метод радіовуглецевого датування встановили, що кістки курей, знайдені поміж стародавніх артефактів є не такими древніми як супутні знахідки [3]. Причин тому може бути чимало –зміщення ґрунтів при оранці, недогляд в написанні етикетки або й просто собака колись закопав. Кістка із Городського не залучена до датування, але маю переконання що я поспішив із проголошенням її "першою куркою в Україні". Неправильне датування є чи не єдиним поясненням загадки переховування курей впродовж 2,5 тисяч років від часів трипільської культури до прибуття греків-колоністів.

Подекуди спроби виправити помилку лише породжують нові помилки, ще гірші. У такий цуцванг потрапив угорський дослідник викопних птахів Єно Кесслер. У 1978 році в Трансильванії при видобутку бокситів у шахті Корнет робітники випадково відкрили пласти багаті кістками, вік яких перевищував 140 мільйоноліть. Зокрема рештки істот, схожих на птахів. До вивчення запросили Кесслера – власних фахівців у Румунії не було, а від Корнет до Угорщини можна пішки збігати. Отримати доступ до таких матеріалів - щастя для палеонтолога, але в даному випадку вдача була як березнева погода. За результатами досліджень Кесслер описав новий для науки вид доісторичних птахів, який назвав Limnornis corneti. Вже на цьому етапі дав фука - словом Limnornis ще на початку ХІХ століття названо рід сучасних південноамериканських птахів. Згідно із правилами зоологічної номенклатури, не може бути двох родів тварин з однаковими назвами – чинною вважають назву, яку запропонували раніше. Довелось Кесслеру писати нову статтю, де тварину перейменовано в Palaeocursornis biharicus. А заразом уточнено систематичне положення. На думку автора це був стародавній пастушок [4] – представник групи птахів, сучасними представниками якої водяна курочка та деркач. Якби це відповідало дійсності, то це був би найбільш древній пастушок поміж усіх відомих. Але то помилка і Кесслер знову починає описувати ті ж самі кістки. Через три десятиліття після першої публікації, проголошує знахідку в Корнет не пастушком, а пінгвіном [5].

Пінгвіни в Трансильванії – це сенсація, незалежно від того про які часи йдеться – сьогодення чи мезозойську еру. Усі відомі чи то живі чи вимерлі пінгвіни замешкували Південну півкулю [5]. Знахідки в шахті Корнет допоки були пастушком претендували на звання найбільш древнього пастушка. Ставши пінгвіном зробили заявку на два рекорди – найбільш древній пінгвін та єдиний пінгвін північніше екватора. Тріумфу завадили колеги, які долучились до досліджень і виявили, що описані Кесслером кістки належали чи то динозавру чи то птерозавру та аж ніяк не птаху [6].

Дякую, що дочитали до кінця, завтра напишу приклади як підручники є резерватами помилок. Підписуйтесь на блог, робіть донати ЗСУ і світ буде краще!
__________
Джерела натхнення:
Євген Синиця, археолог, автор книги " Кирило і Мефодій. Політичні інтригани словесності"
1. Prescott S. & Allen K.J. (2011). Food allergy: Riding the second wave of the allergy epidemic. Pediatric Allergy and Immunology, 22, p.155.
2. Kovalchuk, O., Gorobets, L. (2016). Fish and Birds in the Trypillya Economy and Culture (5.4–2.7 kya BC): Evidence from Ukraine. International Journal of Osteoarchaeology, 26 (5), p. 875
3 Best J. & al. 2022. Redefining the timing and circumstances of the chicken's introduction to Europe and north-west Africa. Antiquity, p. 1.
4. Kessler, E. & Jurcsák, T. (1986). New contributions to the knowledge of the Lower Cretaceous bird remains from Cornet (Romania). Travaux du Musée d'Histoire Naturelle Grigore Antipa, 28, р.290
5. Kessler J. (2017). Water bird fauna in the Carpathian Basin from the beginnings through historical times. Ornis Hungarica, 25(1), p.73.
6. Mayr G. (2017) Avian Evolution: The Fossil Record of Birds and Its Paleobiological Significance. Chichester, John Wiley & Sons Ltd, p. 168.
7. Benton M.J. & al. (1997). Dinosaurs and other tetrapods in an Early Cretaceous bauxite-filled fissure, northwestern Romania. Palaeogeography Palaeoclimatology Palaeoecology, 130 (1-4), p. 287.

🤥У продовження вчорашнього посту про помилки науковців. Особливий резерват помилок – підручники. Зауважу, що написане нижче стосується перш за все університетських підручників. Як співавтор двох підручників для школи запевняю – принаймні в справі рецензування ситуація краще. Автори не мають впливу на вибір експертів і кожен експерт є окремим випробуванням. В декого зауваження доброзичливі, в декого не дуже, в декого доречні, в декого не дуже, а ще дехто суміщає всі названі властивості. І навіть після проходження всіх експертиз вигулькують кляті помилки, подекуди дуже примітивні (наприклад назвати фауну флорою – ми прибрали це в останній момент😓).

🧑‍🎓Отож, університетські підручники…
📕У наукових публікаціях необхідно надавати посилання на першоджерела інформації. В підручниках у кращому випадку наприкінці параграфу наведено перелік рекомендованих джерел. І той частенько є формальністю, автори вписують книги та статті, яких не читали. В українських реаліях написання навчальних матеріалів (підручників, посібників тощо) є обов'язком викладачів, прописаним в трудових контрактах із університетом. Контракт укладають на 1-5 років, по завершенню викладач зобов'язаний представити рукопис на тему, яка частенько далека від кола його інтересів. Наприклад я в часи роботи в Київському університеті викладав "Основи безпеки життєдіяльності" (так! те саме ОБЖ!) та "Охорону праці"🫢. З останнього предмету навіть написав зошит для практичних робіт, який, дякувати Богу, так і не було опубліковано, встиг звільнитись. Не всім так щастить, під їхнім прізвищем виходять у світ підручники та посібники по темам, що авторам остогидили дужче, ніж студентам. Рукопис проходить рецензування і затвердження вченою радою закладу, що є формальністю. Інші викладачі мають в трудових контрактах подібні зобов'язання і ставляться з розумінням до будь якого тексту. Зовнішніх рецензентів автор обирає сам, нерідко сам пише текст "рецензії" (для цього жанру є навіть окрема назва у викладацькому сленгу – "риба"🐟).

За таких обставин годі очікувати від нових підручників якісного покращення. Навпаки – їх списано із попередніх видань, а ті з попередніх і т.д. Таким чином впродовж багатьох років інформацію копіюють без суттєвих змін📕👉📗👉📘👉

🔬Наприклад інформація про хромідіальне кільце в арцелл. Арцелла – одноклітинний організм, родич амеб, яких можна знайти у найближчій калюжі, за умови що вода не забруднена, а у вас є мікроскоп. Нині відомо, що то не тварина, та здавна цей вид є класичним об'єктом з якого починають вивчення зоології студенти біологічних факультетів. Будова арцелли зображена на сторінках посібників, виданих різними вищими навчальними закладами України у 2024 році [1], 2023 році [2], 2013 році [3], 2008 році [4], 1977 році [5]… В усіх посібниках при описі будові арцелли згадано таку структуру як "хромідіальне кільце". А в деяких студентам запропоновано "звернути увагу на хромідіальне кільце". Не вистачає дрібниці – пояснення, що це таке. Пошуковий запит до Ґуґлу не ефективний. Якщо ввести українською мовою, то система видає посилання на вже згадані посібники, а також пропонує дізнатись про срібні кільця із хромдіопсидом, редукційні кільця для сантехнічних труб, еректильні кільця і кільця для пластичної хірургії ануса. Запит англійською мовою переводить на наукові публікації яким понад сто років. Попри поважну різницю у віці, ілюстрації все ті ж самі, що і сьогодні. Вже на початку ХХ століття був очевидним безлад у розумінні термінів "хромідія" та похідного від нього "хромідіальне кільце". Різні науковці використовували їх на свій лад, називаючи то хромосоми на різних стадіях поділу клітини (як у випадку з арцеллою), то продукти метаболізму або паразитичних бактерій [6]. Чи не востаннє термін "chromidial ring" наведено в роботі 1937 року [7]. Згодом він зникає із наукових публікацій, щоб знову відродитись в українських посібниках де в пошані досі.

🤷‍♂️Я навів помилки з українських посібниках по зоології, оскільки їх знаю краще. Та проблема підручників як резервату помилок не є суто вітчизняною. У 1877 році біолог Артур Беттікер повідомив про цікаве зоологічне відкриття – у верблюдів, на відміну від інших ссавців, в еритроцитах є ядра [8]. Ще сучасники Беттікера висловлювали сумніви, а вже на початку ХХ століття було відомо – дослідник помилився. Тогочасні методи мікроскопічних досліджень були далекі від досконалості, от і побачив те, чого не існує [9]. Попри виправлення, помилка досі продовжує ширитись по різних підручниках, зокрема в 2000-му році відмічена у відомому підручнику "Mammalogy" американських зоологів Тома Вогана, Джеймса Райана та Ніка Чаплевські [10]🐪

UPD: говорили, балакали… допустив помилку в тексті- написав, що Беттікер стверджував відсутність ядер у верблюдів. Насправді навпаки. Дякую за виправлення Костянтину Задорожньому (також автору підручника для школи, але іншого авторського колективу)

Джерела:
1. Полтавченко Т.В. (укл.) 2024. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ для виконання лабораторних, практичних та самостійних робіт з навчальної дисципліни «Зоологія (безхребетних та хордових)» (частина 1). Рівне, Національний університет водного господарства та природокористування, ст. 9.
2. Дудинська А.Т., Дудинський Т.Т. Зоологія : методичні рекомендації до виконання лабораторних занять з курсу (розділ – безхребетні. Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 2023, ст. 6.
3. Трускавецька І. Я. Т. 78 Основи зоології. Лекційний курс: Навч. посіб. для студентів педагогічних факультетів вищих навчальних закладів – ПереяславХмельницький: Вид-во Переяслав-Хмельницький ДПУ ім. Григорія Сковороди», 2015. – ст. 13.
4. Збірник методичних вказівок до виконання лабораторних робіт з дисципліни Зоологія безхребетних. / Килимник О.М. – Одеса, ОДЕКУ, 2008. – ст. 12.
5. Мазурмович, В. П. Коваль. Практикум з зоології безхребетних. Київ, «Вища школа», 1977, с. 11.
6. Dobell C.C. (1909) Chromidia and the Binuclearity Hypotheses: A Review and a Criticism. Quarterly Journal of Microscopical Science, Vol. s2-53, Is. 210.
7. E. DeWitt Miller. (1937). A comparative study of the contents of the gelatinous accumulations of the culture media and the contents of the cytoplasm of Amoeba proteus and Arcella vulgaris. , 60(2), p. 335.
8. Boettcher A. (1877). Ueber die feineren Structurverhaltnisse der rothen Blutkbrperchen. Archiv für mikroskopische Anatomie, XIV, 73, p.85.
9. Ponder E, Yeager JF, and Charipper HA. (1928) Studies in Comparative Haematology: I. Camelidae. Quarterly Journal of Experimental Physiology 19.2 pp 115.
10. Long C.A. (2000) Mammalogy. 4th ed. Journal of Mammalogy, 81(3), p. 916.

🫖🍬Сьогодні до сніданкового чаю в мене були цукерки, які доньці подарували в школі 8 березня – єдиний її подарунок до "свята весни". Оскільки вона має алергію на арахіс, з таким же успіхом можна було подарувати чоловічий гель для бриття чи шкарпетки 45-го розміру🤦‍♂️

🧏‍♂️Хрумаючи цукерки і попиваючи чай подумав – а який подарунок 8 березня може дійсно нагадувати про рівноправ'я жінок і чоловіків? Є ідея. Це може бути прикраса - перша літера імені, оформлена під шрифт друкарської машинки.

🙋‍♀️Чому в минулому жінки не домагались прав? Вони ж були не дурніше за нас, певно були ті, хто хотів більше самостійності у власному житті. Чи може ми сьогодні стали більш добрішими і справедливими? Навряд чи людська природа зазнала суттєвих змін, змінились обставини. Розвиток промисловості та торгівлі потребував складної логістики і звітності, яку вдалось налагодити завдяки винаходу друкарської машинки. Стала вкрай затребуваною професія, що сьогодні забута – оператор/ка друкарської машинки, простіше кажучи друкарка. Звісно, були й друкарі, але цей фах опановували переважно жінки. Адже це був реальний шанс стати самостійною.

💁‍♀️Уявіть, себе на місці жінки початку ХІХ століття, в якої не склались стосунки з батьком або чоловіком. Як заробляти гроші? Спадщини немає, навіть продавчинею чи служкою без рекомендаційного листа не візьмуть. Сестра милосердя – робота не для кожного, тай нестачі в них немає. Найбільш реальні перспективи – монастир або проституція.
🙋‍♀️Наприкінці ХІХ століття вихід був – друкарка. Базова грамотність, короткі курси і ви маєте заробіток. Невеликий, але достатній щоб прогодувати себе і по можливості шукати нові перспективи. Недарма в "Собаці Баскервілів" відкинута батьком Лора Лайонс заробляє саме друкарством.

🧏‍♀️Звісно, історія значно складніше, її перебіг не визначається виключно окремими подіями. Та все ж винахід друкарської машинки мав важливе значення для прав жінок. І якщо щось дарувати жінкам на 8 березня, то краще прикрасу-літеру з машинки ніж цукерки. До речі арахіс виявився погано просмаженим🙍‍♂️

Нещодавно створив ютуб-канал на якому планую викладати лекції. На то поки що немає часу, наразі зняв коротке відео. Розпаковка черепа кабана🐗

Цькування, нині відоме як булінг, приємний та захопливий процес, навіть якщо об'єкт насмішок помер 250 років тому, як англійський натураліст Річард Брукс.

У 1763 році опубліковано 5-й том його праці "A new and accurate system of natural history" – чимала робота, написана без доступу до інтернету та допомоги АІ. Сучасна людина радше згодиться на голодні кольки ніж візьметься за таку працю. На одній із вклеєних ілюстрацій зображено скам'янілості. Малюнки не оригінальні, а компіляція із публікацій попередників, зокрема книги Роберта Плота "Natural History of Oxford-shire" (1677). Схоже, що Плоту потрапив до рук уламок стегнової кістки динозавра. Сьогодні фахівці з палеонтології та гадання на кавовій гущі визначають знахідку як рештки Megalosaurus. Можливо то правда. Коли користуєтесь аби якимись методами, то можете прийти до будь-якого висновку, зокрема правильного. Або неправильного. Кістку давно втрачено, ніхто не перевірить. Сам Роберт Плот визначив знахідку як стегнову кістку (що вже непогано), порівняв із кістками сучасних великих тварин, виявив розбіжності і вирішив, що належала вона велетенській людині. Через сто років Річард Брукс переповість міркування Плота про стегнову кістку велетня. Ось тільки на ілюстрації-вклейці зразок буде підписано "Scrotum Humanum", тобто "калитка людська"(ілюстрація в наступному пості). У наші дні це породить численні кпини над Бруксом в блогах та книгах палеонтологічної тематики: "Ги-ги, кістку динозавра описали як причандали велетня"*.

Сьогодні ми маємо інтернет і з ним доступ до багатьох рідкісних стародруків. Книгу Річарда Брукса знайти простіше ніж реферат з БЖД. На ілюстрації поблизу "Scrotum Humanum" написано 317. Згідно із тогочасними правилами, це інформація про сторінку із описом зображення. Дійсно, на сторінці 317 Брукс описує знахідку Плота. Але без жодних велетнів та їхніх тестикул. Він пише, що скам'янілість (stone) нагадує стегнову кістку, але "занадто велика, щоб належати людині". Доволі раціональний опис, чи не так?

Звідки вигулькнула калитка? Ймовірно то помилка ілюстратора. На початку сторінки 317 Брукс описує знахідки каміння, "що представляють інтимні частини чоловіка". Що мається на увазі не зрозуміло, далі автор описує каміння, схоже на нирки, яке було м'яким у момент знахідки і скам'яніло за годину (можливо то був шматок глини?). Однак з тексту зрозуміло, що мова не про кістку, описану далі. Скоріш за все людина, відповідальна за підбір ілюстрацій, поєднала згадку про "інтимні частини" та репродукцію скам'янілості із книги Плота. Приклади самовільної потворотворчості художніх редакторів і дотепер звична річ. На виправлення помилки в Брукса було не багато часу, він помер чи того ж року чи наступного. Біографічні відомості про нього маловідомі, запам'ятався лише тим, чого не робив – описом скам'янілої калитки велетня.
___
*У сучасних життєписах Брукса "слава" першовідкривача скам'янілої калитки надзвичайно популярна. Та варто відмітити, що не всі блогери повелись на безецну тему. У дописі Довколаботаніка за 18 грудня 2022 року коректно вказано на невідповідність тексту та ілюстрації.

Ілюстрація із книги Роберта Брукса з помилковим підписом “Scrotum humanum” - “калитка людська”. Текст з поясненням в дописі вище☝️

1 квітня було заведено публікувати усілякі вигадки під видом наукових відкриттів - фільм про літаючих пінгвінів від ВВС, дотепний репортаж про знахідку яєць динозаврів на Полтавщині від кременчуцького видання AVтограф тощо. Минулось. Тепер будь-яку нісенітницю АІ згенерує за лічені секунди. Дайте запит - а науковоподібний текст буде. Не вершина думки, але це ж «інтелект» штучний, чекати від нього справжніх думок все одно що в морі грушки печерувати. Воно генерує текст цілком годящий для публікалії в такому-сякому науковому журналі. Коли маю натхнення вправляюсь у генеруванні наукоподібних текстів і викладаю на фб-сторінці створеного мною псевдонаукового «журналу» АІША. Сьогодні загадав перетворити в наукову статтю текст пісні «Ти ж мене підманула». Впоралось.
І це не смішно. Науку та освіту чекає чи не найважче випробування.
Результат потворотворчості у фейсбуці та в тексті нижче 👇
Психологічний аналіз маніпуляцій у міжособистісних стосунках через повторювані обіцянки
Вступ
Маніпуляції у міжособистісних стосунках є поширеним явищем, що має значний вплив на емоційне та психологічне здоров’я індивідів. Одним із способів маніпуляцій є давання обіцянок, які не виконуються. Це створює враження близькості і довіри, але насправді призводить до емоційного вигорання та розчарування.
Методи
Для аналізу цього явища застосовувався метод психологічного аналізу, який включає вивчення впливу повторюваних невиконаних обіцянок на стан когнітивного дисонансу. Окрім цього, були використані теоретичні підходи до емоційного насильства та маніпуляцій у стосунках. Дослідження базується на працях таких психологів, як Леон Фестінгер та Роберт Чалдіні.
Основна частина
У стосунках, де одна сторона постійно дає обіцянки, але не виконує їх, виникає значний психологічний дисонанс у партнера. Це створює внутрішній конфлікт, коли очікування не відповідають реальності, що призводить до розчарування, емоційної дезорієнтації та втрати довіри. Згідно з теорією когнітивного дисонансу Фестінгера (1957), подібні ситуації викликають стрес та змушують індивіда адаптувати своє сприйняття, щоб зменшити конфлікт між очікуваннями та дійсністю.
Повторення невиконаних обіцянок стає інструментом емоційного контролю. Роберт Чалдіні (2009) у своїй роботі зазначає, що маніпуляції через обіцянки можуть спричинити підвищення залежності від маніпулятора, оскільки жертва продовжує чекати виконання обіцянок, не отримуючи бажаного результату.
Висновки
Маніпуляції, що ґрунтуються на невиконаних обіцянках, можуть мати серйозні наслідки для психічного та емоційного здоров'я людини. Вони сприяють виникненню когнітивного дисонансу та емоційного вигорання, що негативно позначається на міжособистісних стосунках. Тому важливо розуміти механізми маніпуляцій і вчасно виявляти такі деструктивні поведінкові патерни.
Список літератури:
Festinger, L. (1957). A Theory of Cognitive Dissonance. Stanford University Press.
Cialdini, R. B. (2009). Influence: Science and Practice. Pearson Education.
Horney, K. (1950). Neurosis and Human Growth. W.W. Norton & Company.

📝Ось таке пишуть…
🤥Неправда: новий жук. Це жук-майка, вони по всій Україні живуть. Нечисельні, але є скрізь.
👉Трішки правди: виділяють токсичні речовини, якщо брати в руки, то можливі подразнення шкіри. Краще не чіпати, якщо взяли (навіщо?), то мийте руки. І, про всяк випадок, їсти їх не варто🤢

Якщо створіння на фото вам схожі на жужелиць, то я також на них спершу подумав. Але зверніть увагу на короткі надкрила (на фото погано видно). Майки, але худі. Фітнес-майки)

🐥Написав про тернистий шлях наукового пізнання на прикладі дослідження історії курей. Стаття 👉 за посиланням на сторінках Куншт

🦕 Збираю зображення доісторичних тварин намальовані в ХІХ-ХХ століттях. Натрапив на карикатуру в британському журналі 1920 року. Минуло століття, але зображення влучно передає реакцію українців на кризу на світових фондових ринках 🏦🥱
___
Джерело натхнення за посиланням

У давніх греків була загадка, яку назвали "Корабель Тесея". Оповідали, що коли переможець Мінотавра повернувся з Криту, його корабель поставили в храмі. Згодом в корабля то якусь дощечку шашіль поб'є, то мотузка зітліє. Греки заміняли втрачені деталі і з плином часу в судні не було жодного фрагменту, що зберігся з часів Тесея. Виникло запитання: а чи це досі корабель Тесея?
Схоже греки були мудріші за нас, якщо ставили такі запитання. Сьогодні із дошок і ПВХ склепають суденце, що обрисами нагадує стереотипний образ давнього корабля, спорядять на Крит катати туристів і гордо проголосять: Ми відбудували корабель Тесея!
Приблизно такий підхід продемонстровано "воскресінні вовка жахливого" – новини, що майорить по новинах не рідше ніж звістка чергові вибрики Трампа.
Що зробили "воскресителі" – підредагували гени вовкам, так щоб видом нагадували почвар із "Гри престолів". Вовка, тобто Canis lupus! Справжня тварина з тривіальною назвою вовк жахливий - Aenocyon dirus, це навіть не рід Canis. Шакали, койоти і мальтипу ближчі родичі вовку, ніж Aenocyon dirus. Що досягли "воскресителі"? Продемонстрували, що можна здійснювати маніпуляції над генами. Що було відомо давно – дайте гроші і гени перемістять, наприклад ген флюоресцентного білка від медуз мишам, так що ті в синіх променях світитимуться. Тільки в даному випадку це не розвага, а має практичну користь для біологічних досліджень.
Так "воскресителі" не зупиняються і обіцяють до 2028 явити світу живих мамутів! Тут прогноз погоди на день скласти не можуть, але мамутів у 2028 передбачають.

7 квітня 2025 року організація Colossal Biosciences написала на своїй сторінці в твітері: "Ми — Colossal Biosciences, компанія з відновлення видів, яка першою повернула тварин після вимирання". У чому компанія точно не перша, так в подібних деклараціях. Ще століття тому лунали твердження: "Вперше повернуто вид із небуття".

Навіть вчені часто не розрізняють науковий та технологічний прогрес. Наука вибудовує цілісну картину світобудови і здобутки в цьому напрямку є прогресом. Саме тому формулювання теорії еволюції вважають одним із найбільших наукових відкриттів. Вона нікому не покращила побут і не продовжила життя. Ба більше, чимало кому принесла психологічний дискомфорт. Але в світлі еволюції стали зрозумілими зв'язки між фактами, що існували порізно. Досягнення технологічного прогресу ми відчуваємо на собі. Оскільки наука пропонує цілісність у розумінні зв'язків, розвиток науки неймовірно пришвидшив розвиток технологій. Та все ж це різні процеси, на що вказує хоча б те, що технологічний прогрес виник задовго до появи науки.

Спроби відродити вимерлий вид (справжні чи лише декларативні) перебувають у царині технологій, а не науки. Якщо поглянути з позицій науки, то спіткнемось на першому питанні – що таке вид? Здається відповідь легко віднайти пошуком в інтернеті або запитом до ШІ, але справжньої відповіді досі немає. Як написано в одному із посібників по систематиці: "Строге загальноприйняте визначення виду дотепер не створено, тому існує абсурдне визначення: "Вид – це те, що вважає видом файний систематик"[1]. Тож відновлення видів варто розпочати із вирішення питання – що таке вид? Але поки науковці мізкують, технологи відроджують і відроджують види.

Спершу взялись за воскресіння тура – дикого бика, знищеного людьми. Останню представницю (то була самка) встрелили в Польщі у 1627 році. Історія турів парадоксальна, відмінна від долі інших вимерлих видів. Диких представників знищили, одомашнені нащадки залишились. Та ще й чимало. Нині на планеті майже мільярд корів та биків – нащадків диких турів.

У 1920-ті роки двоє німецьких братів Хайнц та Лутц Хеки вирішили воскресити турів. Вони заповзялись схрещували декілька порід домашньої худоби аж поки не отримали так званого "бика Хека" – тварин, на їхню думку, ідентичних турам. Багато хто сприймає биків Хека як ще одну породу домашньої худоби, до певної міри ззовні схожої на диких тварин. Брати дотримувались протилежної думки, наполягали на тому, що вдалось воскресити турів, радіючи, що "вперше за 300 років знову бачимо цих тварин" [2]. Правда знаходиться не посередині, а десь збоку. Тур – предок домашньої худоби, бик Хека є нащадком худоби. Не годиться величати предком нащадка нащадків. Водночас биків Хека не можна вважати породою, ззовні схожою на тура, оскільки… він на нього не схожий. Ні, звісно, певна подібність є – чотири ноги, хвіст, роги… Але чимало схожого можна виявити між автомобілями Ланос та Лексус, це ж не підстава ототожнювати дві марки. Ретельне порівняння вказує, що тур та бик Хека відрізняються за багатьма ознаками і схожі хіба що по масті [3]. Це чи не найгірша порода великої рогатої худоби, яка вирізняється низькими надоями молока і підвищеною агресивністю.

Попри це, багато хто бажав бачити в бику Хека якщо не воскреслих турів, то принаймні гідну заміну. На порубіжжі ХХ-ХХІ ст. у Європі набирали обертів різноманітні варіанти Taurus Project – розселення биків Хека в природні екосистеми. Природа не розпізнала в худобі турів, що призвело до порушення балансу. Деякі роки бикам велось добре і вони винищували рослинність довкола, руйнуючи домівки справді диким видам. Часом, особливо холодними зимами, худоба масово гинула[4]. Наразі пропозиції випуску биків Хека лунають дедалі рідше. Продовження далі👉

1) Ковблюк М.М. (2008) Основи зоологічної номенклатури та систематики, ст.58.
2) Heck H. (1951) The Breeding-back of the Aurochs. Oryx, 1 (3), p. 120.
3) Van Vuure C., van Vuure T. (2005) Retracing The Aurochs.
4) Theunissen B. (2019) The Oostvaardersplassen Fiasco. Isis, 110 (2), p. 341-345

👆Початок вище
Історія "воскресіння тура" з'явилась не лише від бажання повернути в природу вид, знищений людьми, тут є місце амбіціям. Брати Хеки були директорами зоопарків - Мюнхенського (Хайнц Хек) та Берлінського (Лутц Хек). Обидва були успішні, спромоглись перетворити зібрання кліток у красиві парки, в яких тварини знаходились у середовищі, що нагадувало природнє. Особливу увагу приділяли крупним тваринам Європи – ведмедям, зубрам, оленям та іншим. Не вистачало диких биків та коней. Щоб заповнити нестачу в колекції Хайнци спершу "воскресили" тура, потім тим же робом "воскресили" дикого коня, чи то пак породу домашнього коня, яку проголосили "дикою". Із приходом до влади нацистів Хайнц Хек потрапив у поле зору режиму як "неблагонадійний". Лутц Хек навпаки заповзявся активно співпрацювати із режимом і навіть затоваришував із Германом Герінгом – одним із найближчих поплічників Гітлера. Лутц та Герінг були шанувальниками епосу "Пісні про Нібелунгів", обговорювали плани відтворення на теренах Німеччини та її "життєвого простору" краєвидів часів Нібелунгів. Важливою складовою проєкту було розселення по лісах Східної Європи "турів" [5]. Попри те, що худоба нациста Лутца загинула у вирі війни, дотепер вижили підопічні неблагонадійного до режиму Хайнца, за биками Хека закріпилась назва "нацистських корів" [6].

Пізніше брати Хеки долучились до "відродження дикого коня - тарпана". На перший погляд шляхетної місії та при більш ретельному аналізі – клубку амбіцій, фальсифікацій та самообману. У 2021 році опубліковано великий огляд трьохвікової історії живих, мертвих і воскреслих "тарпанів" [7]. Зізнаюсь – мені було неприємно читати. Хотілось вірити у диких коней із лункою назвою "тарпан", які декілька століть тому бігли українським степом. Хотілось вірити, що сірі коні, яких довелось бачити в лісах Яворівського національного парку є близькими родичами дикого коня, без малого представниками вимерлого виду, повернутого із небуття силою людської думки… Але автори зібрали занадто багато аргументів проти такої романтизованої версії.

Непорозуміння знову виникають від початку – а що таке той "тарпан"? Звідки взялось слово і які його ознаки? Прості запитання на яких немає чіткої відповіді. "Тарпани" так ніколи й не були описані згідно із вимогами зоологічної науки. Ймовірно назва закріпилась за різними здичавілими кіньми, неможливо достеменно розпізнати "тарпана" від "не тарпана". Згодом невідомо що було оголошене вимерлим і з'явилась ідея його воскресити. За основу взяли породу "польського коника". Воскрешали поляки, керуючись перш за все національною гордістю, воскрешали брати Хеки, теж не без гонору. Вийшов все той же польський коник, що не завадило оголосили про успіх. Вимерлим диким коням це не допомогло, а породі польського коника нашкодило. Левову частку уваги перебирають на себе ті представники породи, яких назвали "тарпанами", решта забута. У деяких країнах польських коників записали в дикі види і звільнили від ветеринарного контролю. З 1985 року "тарпанів" оберігають від схрещування з іншими кіньми, тобто змушують до близькоспорідених стосунків із послідуючими негативними наслідками. Таким чином висока ціль повернути в природу те, що було знищене людиною, обернулось у шоу сумнівної етичності із єдиною метою – надалі підтримувати міф про відновленого "тарпана".

5. Driessen H. & Lorimer J. (2016) Back Breeding the Aurochs: The Heck Brothers, National Socialism, and Imagined Geographies for Non-Human Lebensraum. In book: Hitler’s Geographies: The Spatialities of the Third Reich. Chicago, The University of Chicago Press, р.138-159.
6. Lorimer J. & Driessen C. (2016) From “Nazi Cows” to Cosmopolitan “Ecological Engineers”: Specifying Rewilding Through a History of Heck Cattle. Annals of the American Association of Geographers, 106(3), p. 631.
7. Lovász L., Fages A., Amrhein V. (2021). Konik, Tarpan, European wild horse: An origin story with conservation implications. Global Ecology and Conservation, 32.

Відсіч - оптимальний прояв жалоби. Колега по музею, відомий популяризатор науки Олексій Коваленко (тг-канал Довколаботаніка) збирає підрозділу свого брата. Сума - 50 тисяч. По досягнені 50% суми Олексій розіграє свій бестселер «Фрукти проти овочів». По закриттю збору я додаю до розіграшу свій малюнок «Какоміцлі» (туш, папір). Виграти можна двічі)

Банка
https://send.monobank.ua/jar/8Y7Vv7DVqi
💳Картка банки
4441 1111 2377 3529
Картка Приват: 4149 6293 5580 7405 (Коваленко О.)
PayPal corydalis.kovalenko@gmail.com

😎Із наближенням літа соцмережами ширяться оповіді про "небезпечних гадюк". Це щорічне явище яке не залежить ні від миру ні від війни. Цьогоріч популярний текст про гадюку на Київщині, від якої "немає вакцин". Що формально правда адже проти отрут змій (всіх) вакцини не виготовляють. Вплив отрути можна нейтралізувати сироватками. Є протизміїні сироватки, не вакцини. Медичні заклади України ними укомплектовані недостатньо. Що є певною проблемою вітчизняної медицини, але не такою нагальною, як скандали довкола відбудови Охматдиту, брехні про зниження цін на ліки, скандали з ВЛК та інші питання до Ляшка🤬. Щодо укусів гадюк, продовження в пості далі 👉

У продовження теми гадюк з попереднього допису👉
Щодо укусів гадюк, то зазвичай вистачає симптоматійного лікування.
Варто пам'ятати:
- Смертельні випадки від укусів гадюк фауни України рідкісні. Більшість трагедій обумовлені несвоєчасним зверненням до лікарів.
- Отрута гадюк містить багато компонентів, часом до 200. Склад залежить від виду і підвиду змії, віку, статі та місцевих особливостей довкілля. Наші організми також не клоновані, кожен має індивідуальні особливості. Перебіг захворювання залежить від багатьох чинників.
- Сироватки мають зберігатись у холоді, тобто в туристичну аптечку їх можна покласти хіба що для того, щоб незабаром викинути.
- Сироватка зазвичай допомагає, але не завжди. Можливі ускладнення, поміж яких найбільш суттєва алергічна реакція. Обов'язково попередьте лікарів, якщо маєте атопічний дерматит, астму або мали алергічну реакцію на сироватки отримані з плазми крові коней або овець.
- Рішення про введення протизміїної сироватки приймає лікар. Рекомендовано вводити при таких симптомах як артеріальна гіпотензія, шок (в медичному розумінні, а не в коментарях на вашу сторіс), набряки слизових оболонок із ризиком бронхіальної обструкції, швидкому поширенню площі набряку, неврологічних розладах, що проявляються у пригніченні роботи центральної нервової системи та парезах, важких тривалих розладах шлунково-кишкового тракту.
- Більшість потерпілих швидко одужують. Є дві основних причини важкого перебігу: розвиток анафілактичного шоку (алергічної реакції) та неправильна домедична допомога. Алергія може проявитись у будь кого, та особливо в групі ризику люди з алергією на укуси бджіл, ос тощо. Про це також попередьте лікарів.
Домедична допомога проста, але важливо не наробити помилок.
НЕ МОЖНА використовувати рідини з алкоголем. Ні приймаючи всередину, ні для дезінфекції місця укусу.
НЕ МОЖНА накладати джгут або турнікет, буде значно гірше.
НЕ МОЖНА припалювати місце укусу, навіть якщо потерпілий вам не подобається.
НЕ МОЖНА уражати місце укусу електричним струмом, наприклад шокером. Про такий спосіб домедичного знущання дізнався цього року. Прогрес не стоїть на місці.
НЕ МОЖНА відсмоктувати кров. Про це було багато суперечок, думки фахівців дедалі частіше проти даної процедури.
НЕ МОЖНА пити аспірин
НЕ МОЖНА пити каву
НЕ ВАРТО приймати антибіотики "для профілактики". Так, гадюки зуби не чистять, можливе зараження, але не в ньому проблема. Хіба що якщо маєте цукровий діабет або ВІЛ-інфекцію і тому остерігаєтесь зайвої зустрічі з бактеріями, але то обговорите з лікарями.
А ЩО РОБИТИ?
Буде розвиватись набряк, НЕОБХІДНО зняти все, що може перетиснути – каблучки, браслети, вузький одяг тощо.
Обробіть місце укусу перекисом водню або просто промийте водою (отрута гадюк розчиняється у воді).
Якомога менше рухатись. Єдині допустимі рухи – ті, що необхідні для транспортування, зокрема переміщення до траси, за умови, що нікому нести. Все інше – піти попісяти, блювати (цілком можливо, що захочеться) – все робіть на місці. Смартфон також відкладіть навіть якщо намірились поширити цей допис.
До речі про блювання. Не лежіть. Сидіть - так безпечніше.
ІММОБІЛІЗУЙТЕ укушену кінцівку – покладіть руку на пов'язку, до ноги прикладіть шину. Але не перетискайте понад міру. Чим менше рухаєте кінцівкою, тим краще.
НЕ ПРИЙМАЙТЕ ліків самостійно. Якщо дуже боляче, то можна прийняти парацетамол (але не аспірин!)
Зберігайте спокій, це в будь якій халепі не завадить.
_____
Джерела натхнення:
Di Nicola M.R. & al. (2021). Vipers of Major clinical relevance in Europe: Taxonomy, venom composition, toxicology and clinical management of human bites.
Di Nicola M.R. & al. (2024). A Guide to the Clinical Management of Vipera Snakebite in Italy.