Але був такий голод і в Україні. А скільки там людей загинуло… Я пам’ятаю, що по селах і по Києву часто проїжджали вантажівки, в яких підвозили – буквально кидали надто ослаблених від голоду людей, що валялись на тротуарах. Дехто казав, що везуть їх на лікування, але коли я дивився, як їх напівживими кидали за руки й ноги, то жахнувся. А це були ще живі люди. Від самого ранку, вже о третій годині, треба було ставати в чергу до пекарні, щоб купити хліб. Більше нічого їсти тоді не продавали. Давали лише одну буханку хліба по одному кілограму на людину на день. Черга вишикувалася вже серед ночі. І що то була за черга... Раз по разу хтось падав від утоми. Інші намагались не наступити на нього і пильнували, щоб не проґавити свою чергу. Так, це була не просто черга за хлібом. Тут купували і продавали життя.
Кожен із останніх сил намагався якось врятуватися від голоду... Потім з буханцем і чаєм (а чаю, звісно, не було – варили різні лісові трави) живились цілий день, а то й місяць.
Солі теж не було. До солончака ходили селянки. Біля боліт вони відмивали солоний мул, який зрештою так і був багнюкою. Їли котів, їли собак, щоб вижити. Було місце, де хоч і дорого, але дуже смачно робили пиріжки з м'ясом. Згодом з’ясувалося, що котлети були начинені... людським м’ясом. Виявили – розстріляли власників, але це ще не кінець. Не дивуйся!
Знову ж таки, в Казахстані, коли ми були в цьому самому відрядженні, скільки разів нас викликали як експертів (бо інших знавців – лікарів чи фельдшерів там, звісно, не було) для ідентифікації знайдених у смітті кісток? Ми всі працювали, але ми витримали – у скількох місцях ми підписувалися, що дані правдиві і що ми про це мовчимо. Ми знали – щоразу міліція підозрювала людські кістки. Якось у смітнику ми знайшли цілу долоню з зап'ястком... Це були відходи з шинку, де ми їли дуже смачні фрикадельки. М'ясо вийшло легким, ніжним і трохи солодкуватим...
Звідки ми дізнались, що вони були з людської плоті?... Пізніше і тих викрили. Їх розстріляли, але вони також розкрили інші речі. У цій корчмі було кілька кімнат, де іноді ночували подорожні. В останньому з них одне з ліжок могло перевернутися серед ночі, коли все було тихо. І так - постіль перевернулася і скинуло... м'ясо в підвал, де його тихенько і швидко білували...
Про Україну тоді страшно замовчували. Я з Житомирської області. Не оминув і нас голод. Одного разу моя тітка зібрала трохи свого новішого одягу — блузи, фартухи тощо — щоб відвезти в місто на обмін. Взяти хліб, борошно, щоб мати для нас. Виміняла те, що виміняла, та спізнилася. Ночувати їй не було де, а ми теж чекаємо голодні. І вона повернулася в село. Того вечора вона поверталася сама в темряві. Її спіймали, вбили, забрали те, що на ній було одягнене, а потім вона, як і багато інших у ті голодні роки, безслідно зникла. Я впевнений, що так і було, хоча донині про неї немає ні слова. Вона просто зникло. Так, це було! Це справді треба описати! Зараз газета "Радянська Україна" шукає людей, які пережили роки голоду, щоб розповісти про ті часи. І я маю розповісти! Зараз інакше – ми живемо в демократії, це не страшно."
🕯🕯🕯
*У болгарському оригіналі 1942. Ймовірно помилка, тому виправив на 1941. Хоч Бурчак-Абрамович в 1988 році був у поважному віці, навряд чи помилився, ясність думки зберігав до смерті в 1997 році.

Якщо потрібно щось надовго сховати - звертайтесь. Позаду мого робочого місця стоїть шафа. Заввишки 3,5 м - хоч гопки стрибай, а не побачиш її верху. А зверху… заглибина. Тобто, якщо покласти щось наверх шафи, то не буде видно навіть у рівень, обов’язково дивитись зверху. Попередні покоління використали сховок для мотлоху- рулони пожовклого ватману, уривки карт УРСР, старий примус, ганчірʼя і… картина. На самому дні лежало згорнуте в рулон полотно – слон в повний зріст! Лежало довго, але і я не перший рік продовжую прибирання в кабінеті, врешті-решт надибав на картину. Не шедевр та цікаво з історичної точки зору. Полотно давнє, в 1939 році його вже трішки латали, підклеюючи під внутрішню сторону газету. Хтось (на жаль без підпису) намагався зобразити древнього слона. Не мамута, саме слона. Шерсті обмаль, довкола зелено, навіть зонтичні квітують, а вони полюбляють помірний і теплий клімат.
Продовження далі 👇

Колега (Олександр Ковальчук) висловив припущення, що то була ілюстрація до скелету трогонтерієвого слона, який з 1925 по 1943 експонувався в музеї (на фото). Його знайшли в Новогеоргіївську – місті, нині затопленому Кременчуцьким водосховищем. У Другу світову війну німці викрали скелет трогонтерія і по дорозі загубили…

… Вирішив почитати більше про трогонтерія із Новогеоргіївська, а де ж читати як не в праці Івана Підоплічка "Матеріали до вивчення минулих фаун УРСР". Там згадано майже про все що було знайдено в Україні до 1955 року. Не обідлено увагою дріб'язкові знахідки - поодинокі кістки коней, середньовічні рештки зайців та інша дрібноту. Також згадано знахідки, які вже на той час вважалися втраченими. Звісно, мало щось бути про знахідку в Новогеоргіївську, це ж був перший повний скелет трогонтерія в світі, гордість української палеонтології!.. А нема, мов лизнем злизало.
Продовження далі 👇

Справа в тому, що монтаж скелету та дослідження здійснювала Ганна Закревська. У 1938 році її заарештовано як "учасницю української націоналістичної організації". Вона не підписала жодного протоколу і в 1939 відпустили (можливо посприяло те, що слідчий виявився колишнім студентом Закревської). У 1943 році Ганна Василівна емігрувала до Канади. У цілком лояльного до радянської влади Івана Підоплічка були мотиви не згадувати про Закревську. За зв'язок із ОУН він викреслив із власної біографії старшого сина – Григорія, в офіційних текстах згадується лише син Володимир. Що йому пам'ять про маслаки слона, досліджуваного Закревською! Гадаю картину також не випадково закинули подалі від людських очей.
___
Дякую колегам за допомогу в розгортанні полотна та, особливо, доктору Олександру Ковальчуку за ідеї та доктору філософії Аліні Ступак за фото скелету

Якось поміж музейних зборів знайшов листок відривного календаря за 26 грудня 1949 року. Не потрібно бути знавцем історії СРСР, знати подробиці Голодомору, катувань та вбивств*, рабства**, достатньо поглянути на перелік “памʼятних дат”, щоб прийти до висновку - ідіть до дупи, любителі совка і “прі сталінє порядок бил”. Тоталітарне угрупування, в якому кожна дрібничка тхне культом Сталіна*** - ось чим був СРСР на початку свого існування і годі чекати від поганого дерева хорошого плоду.
—-
На жаль необхідні пояснення, наша мова засмічена совком
👇
* катування і вбивства - те, що навіть сьогодні називаємо “репресіями”. Насправді репресія - це звільнення з роботи чи погіршення житлових умов. А катування і вбивства - це катування і вбивства.
** рабство - те, що досі називаємо “колективізацією”. В СРСР запровадили рабство, а не колективізацію.
*** культ Сталіна - те, що досі називаємо “культом особистості”. Особистостей в СРСР катували і вбивали, не було культу особистості. Був культ Сталіна.

👩🏼‍🏫Міру знань про природу встановлює суспільство. Можна бути вправним фахівцем, але якщо бос дізнається, що ви не відрізняєте носорога🦒 від жирафи🦏, то задумається чи варто давати підвищення посади. Та й колеги подейкуватимуть про вашу пришелепкуватість, а діти братимуть на сміх. Хоча, відверто кажучи, знання про вигляд носорога і жирафи не підвищує професійних навичок, не покращує ваші батьківські уміння, не робить кращим другом чи коханцем. Ці знання потрібні лише для одного – щоб оточуючі не вважали дурнем🤣

❓Як формується перелік тварин яких необхідно розпізнавати? Це питання із десятьма зірочками. Поділюсь спостереженнями, не претендуючи на повноту відповіді👇

😎Чисельність не впливає на популярність. На малюнку квелія червонодзьоба – найбільш чисельна птаха у дикій природі. Чи чули про неї?

продовження в наступному пості👇

продовження👇, початок вище👆
🍳Використання тварини людьми дарує впізнаванність, якщо використовують все – м'ясо, пір'я та яйця або м'ясо, молоко та вовну і т.д. Коли ж використання обмежується невеликим переліком товарів, нехай навіть дорогих, на популярність годі очікувати. Кому відомі мурекси та червеці? Переважно тим, хто на них озолотився. Червець ще й дав назву місяцю червень, про що не кожен згадає.

🦔🦝Милота сприяє славі та не гарантує. Тенреки не менш гарненькі за їжаків, а какоміцлі є фітнес-версією єнота. Однак годі шукати футболку з принтом тенрека чи какоміцлі. Приклади їжаків та єнотів підказують, що популярності додає проживання поруч з людьми. Це правило не без виїмків. Більшість людей не розрізняє ґав (ворон, граків, галок), хоч бачить їх щодня. Ще менше охочих розібратись у різноманітті дрібних сусідів по квартирі – лусочницях, мокрицях, скутігерах.

🧸У спробі віднайти ознаки, що роблять тварин відомими у масовій культурі, помітив, що більшість можна продемонструвати на прикладі персонажів із Вінні Пуха.
🦮Гарантовано впізнаваність забезпечує одомашнення. Паць🐖, ослик Іа-Іа🫏, Кролик🐇 – представники тварин, що дали себе приручити і люди їх знають. Як знають верблюдів🐪, павичів🦚, морських свинок та інших одомашнених тварин🐓🦃🐈🐐🐎

Добре коли вирізняєтесь великими розмірами. Вінні-Пух та Хобоступ належать до чималеньких тварин. Перелік гігантів людям більш-менш відомий – ведмеді🐻, слони🐘, кити🐋, носороги🦏, буйволи🐃 і т.д.🦬🦈🦍🦒🦛

⚠️Крупна тварина зазвичай небезпечна, але то навіть додає слави. Кого бояться, того впізнають здалека. Допоки люди жили в Африці, основним жахом були великі кішки🐆. Сьогодні вони вкрай популярні, особливо в назвах фірм, які прагнуть продемонструвати силу – танки Тигр, Пантера та Леопард, зенітні установки Гепард, бронеавтомобілі Cougar та Lynx, трактори Bobcat, люксавто Jaguar, спортивний одяг Puma. І шоколадні батончики Lion скраєчку🤔. В Європі головним страхіттям лісу був звір, назву якого боялись вимовляти😬. Замінили прикметниками – "ведмедь" (відаючий де мед) або bear (бурий). Нині ведмедики та котячі є популярними дитячими іграшками, зокрема такими як Вінні-Пух та Тигра🧸

🪞Закономірно привертають увагу тварини в дечому схожі на людей. Наприклад у сов🦉 і котів🐱 очі орієнтовані вперед, що надає схожості з обличчям, а заразом популярності. Персонаж Сова знайдете не лише на сторінках оповіді про Вінні-Пуха. Єнотів знаємо завдяки спритним лапкам, схожим на людські руки. Припускаю, що здатність імітувати мову зробила відомими папуг🦜

І, що найбільш неочікуване, так це інтерес до австралійських тварин🌏. Кенгуру (зокрема Кенга та Ру)🦘, коала🐨, качконіс, вомбат – більшість людей ніколи не бачили цих тварин на власні очі. Що не завадило їхньому проникненню в масову культуру.

🤗Коли ж не пощастило мати жодну з характеристик, але кортить бути відомим поміж людей – пофарбуйтесь. Тільки в жодному разі не в яскравий, в світі повно блискучих істот, зазвичай мало знаних🌈. Пофарбуйтесь в чорні і білі барви🔳🔲. Панди🐼, косатки, борсуки🦡, пінгвіни🐧 та зебри🦓 підтвердять – люди небайдужі до цієї комбінації. Навіть якщо тхнете як скунс🦨
Чому так – не знаю. Поміж усіх створінь на планеті людина чи не найбільш загадкове👁

На відомому освітянському ресурсі надибав зоологічну абетку. Якщо, звісно, можна вважати зоологічною абетку, де літера Й проілюстрована Йеті. Але йеті принаймні знайоме слово. А що таке юрумі?
Про це читайте нижче 👇, в телеграмі обмеження на текст з картинкою

продовження 👉
Юрумі, джурумі, дуурумі – так мовами південноамериканських народів гуарані називають тварину, нам більш відому як мурахоїд. У 1941 році зоолог Джордж Сімпсон зауважив непослідовність в назвах мурахоїдів*. Один рід називаємо "мурахоїд великий", а інший "таманду" – словом із мов гуарані (це стосується як англійської так і української). Сімпсон запропонував в обох випадках послуговуватись місцевими назвами і перейменувати мурахоїда великого в "jurumi" . Ідея не знайшла підтримки, в англійських текстах вкрай рідко зустрінете "jurumi".

Але чимсь назва приглянулась "Свідкам Єгови". Якщо мої пошуки в Ґуґл правильні, то вперше слово "юрумі" в українській з'являється 22 листопада 2002 року у перекладній статті на сайті "Свідків Єгови". Після чого було забуте на десятиліття.

У 2012 році ізраїльський російськомовний поет Алекс Авні (Олексій Жезнов)** використав слово “юрумі” в розробці віршованої зоологічної абетки. Ідею підхопили автори українських абеток. В українській мові слів на літеру Ю не багато, назв тварин поготів обмаль. Дехто заповнює прогалину діалектизмом "юрок", маловідомим динозавром ютораптором або ж взагалі зображує поміж тварин юнгу (як то зробили видавництва Ранок і Пегас). Не дивно, що юрумі дедалі частіше згадують саме в абетках.
__
* Simpson G.G. (1941). Vernacular Names of South American Mammals. Journal of Mammalogy, 22(1), p. 5.
** Алекс Авні народився в СРСР, живе в Ізраїлі пише переважно російською мовою (можливо на івриті також, того не знайшов). Але в публікаціях на сторінці у фейсбуці підтримує Україну у війні розв'язаній Росією, має в доробку щонайменше один вірш українською – "Знову орда", написаний 26 лютого 2022 року. Він російськомовний єврей, а не “хороший русскій”.

🌊Якщо цікаво, хто ж дійсно замешкував глибини, то у 2020 році було отримано знімки хорошої якості із Безодні Челленджера – найглибшої ділянки Маріанської западини. Поміж об'єктів, що потрапили в об'єктив були багатощетинкові черви, рачки-бокоплави, морські огірки, чорний пластиковий пакет, фрагмент білого пластикового пакету, шматок дроту, декілька жмутів оптоволоконного кабелю та бляшанка з під пива. Зовнішнім виглядом тварини нагадували родичів із мілководдя, в бляшанці, дротах і пакетах не виявлено ознак іншопланетних технологій*.

🐟Більш складні організми в таких глибинах відсутні. Наразі максимальна глибина, на якій камера зняла рибу – 8300 метрів**.

Джерела натхнення🔎
* Du M. & all. (2021) Geology, environment, and life in the deepest part of the world’s oceans. The Innovation, 2 (2), p. 8, 9.
** https://www.cbsnews.com/news/snailfish-worlds-deepest-fish-caught-filmed-scientists/

🗓️Не знаю що побачить байбак у неділю, але сьогодні чув у Києві спів чорного дрозда, а донька побачила клопів-солдатиків.

Для порівння:
🐦‍⬛ в 2024 почув чорного дрозда 14 лютого
🐦‍⬛ в 2023 - 26 лютого
🐦‍⬛ в 2022 - 16 лютого

🌤️в 2024 клопів-солдатиків побачила (знову першою донька) 7 лютого
🌥️в 2023 побачив 14 березня

🍃Про всяк випадок нагадаю, що "рання весна" і "тепла весна" не тотожні. Втім, між ними є зв'язок, буду сподіватись😏

🥴Дональд Трамп підписав указ про перейменування Мексиканської затоки в Американську затоку. То не хитре діло слово замінити і тим паче не оригінальне, таких "реформаторів" вже було і ще буде. Але це привід поговорити про пропаганду на географічних картах.
Запрошую на он-лайн лекцію "Негральні карти: пропаганда і географія" на якій поговоримо👇
🌏 чи є карти без пропаганди, зокрема мимовільної?
🌍 основні прийоми нав'язливої пропаганди через карти
🌎 та, звісно, про правильні, неправильні і "правильні" топоніми

📆 Дата: 05 лютого 2025 (середа)
🕰 Початок о 19:00, тривалість 1,5 години
💻 Формат: зум-зустріч. Попередня реєстрація не потрібна, посилання на зум буде в блозі Стромата за 10 хвилин до початку лекції.
🎥 Запис буде, відео буде завантажено на ютуб
💵 Участь безкоштовна, за бажання можете допомогти школі Майбутні зібрати на комплектуючі матеріали дронів для підрозділу, яким керує вчитель школи Андрій Кобалія. Уроки в школі надихнули мене на тему лекції. Банка тут💙💛