Ирина Шувалова

дни перед отъездами

эти дни перед отъездами – невозможно их пережить

как невозможно добежать до конца дистанции когда колет в боку и темнеет в глазах
как невозможно донырнуть до белой далекой раковины на дне когда вода над тобой тяжелеет становится больше и мягче начинает казаться теплей
как невозможно дойти до конца длинной-предлинной улицы ведущей к железнодорожному вокзалу за три минуты до отправления поезда с неуклюжим грохочущим чемоданом на колесиках
как невозможно сказать ему что-нибудь в спину когда он так поворачивается и выходит из комнаты
как невозможно во сне принести маме воды в кружке из которой вода всё время выливается а мама больна мама без воды вот-вот умрет
как невозможно точно воспроизвести в воображении своё лицо в зеркале десять лет назад и то каким оно было смотреть в зеркало изнутри того лица
как невозможно не видеть перед глазами голубя раздавленного колесом автомобиля
как невозможно найти во тьме кнопку выключателя на стене чужой гостиничной комнаты
как невозможно спрятать красное пятно на юбке когда оно так широко расплывается а тебе нечем его закрыть и нет стены к которой можно прислониться
как невозможно сказать умершим всё что мы хотели им сказать
как невозможно остановить дождь
самого себя обнять
открыть квартиру в которой только что замкнул ключи
предотвратить взросление
приход зимы и смерти

невозможно пережить дни перед теми днями когда тебя не будет здесь где ты сейчас
ибо здесь где ты сейчас тебя не будет уже никогда

2021

(Перевод с украинского)

Оригинал:

дні перед від‘їздами

ці дні перед від’їздами які неможливо пережити

як неможливо добігти до кінця дистанції коли коле в боці й темніє в очах
як неможливо допірнути до білої далекої мушлі на дні коли вода над тобою важчає більшає м’якшає починає здаватися теплішою
як неможливо дійти до кінця довгої довгої вулиці що веде до залізничного вокзалу за три хвилини до відправлення потягу з незграбною гримливою валізою на коліщатках
як неможливо сказати йому щось у спину коли він отак повертається і виходить із кімнати
як неможливо уві сні принести мамі води у кухлику з якого вода нескінченно виливається а мама хвора мама без води ось-ось помре
як неможливо відтворити в уяві точно своє обличчя в дзеркалі десять років тому і те як воно було дивитися в дзеркало зсередини того обличчя
як неможливо не бачити перед очима голуба розчавленого колесом автомобіля
як неможливо знайти у пітьмі кнопку вимикача на стіні чужої готельної кімнати
як неможливо сховати червону пляму на спідниці коли червона пляма на спідниці так широко розпливається а ти не маєш чим її затулити не маєш стіни до якої присунутися
як неможливо сказати померлим усе що ми хотіли їм сказати
як неможливо зупинити дощ
самого себе обійняти
відкрити квартиру у якій щойно замкнув ключі
відвернути дорослішання
прихід зими і смерті

неможливо пережити дні перед днями коли тебе не буде тут де ти зараз є
бо тут де ти зараз є тебе не буде вже ніколи

Максим Кривцов

***

Вот сейчас нет войны
говорит дама своей подруге
они – за соседним столиком
удивлённая женщина смотрит на свою собеседницу
будто узнала
что завтра Армагеддон
ну в Киеве нет
добавляет дама.

Не хотел бы я быть занудой
с целой телегой морали
и развозить мораль
под громкоговоритель:
масло меняем на картошку
печальтесь а не веселитесь.

Но вспоминаю о лесополосах
где нужно убить и выжить
когда ты мишень и охотник
голодные игры
делать бы ещё прямые эфиры по национальному телевидению
как мы бежим
переползая кусты
чтобы выйти из зоны поражения
как мы залегаем между ветками
чтобы они защитили.

Воздушная тревога
немедленно пройдите в укрытие
женский голос разносится по уже безлюдным ночным улицам Подола
стелется
как туман
как фата на плече
взволнованной невесты

А на войне
думаю я
нет воздушных тревог
там: быджжжжжж!
ложись!
бабах!
Все живы?

Длинные улицы Валов
будто Бог растянул две гигантские жевательные резинки
освещаются фонарями
висящими над скамейками
множество невидимых людей
пьёт невидимые напитки
и смеётся невидимым смехом.

Я не буду занудой
нет на войне воздушных тревог:
быджжжж!
бабах!
Все живы?

06.08.2023

(Перевод с украинского)

Оригинал:


***

От зараз немає війни
говорить пані своїй подрузі
вони - за сусіднім столиком
здивована жінка подивилась на свою співбесідницю
як ніби дізналась
що завтра Армагедон
ну, в Києві немає
додає пані.

Я не хотів би бути цією нудною людиною
з візком моралі
розвозити її
з гучномомовцем:
міняємо олію на картоплю
сумуйте а не веселіться.

Та згадую посадки
це - вбити та вижити
коли ти мішень і мисливець
голодні ігри
треба ще робити прямі ефіри на національному телебаченню
як ми біжимо
переповзаючи кущі
щоб вийти з-під зони ураження
як ми залягаємо між гілками
бо вони можуть захистити.

Повітряна тривога
негайно зайдіть в укриття
жіночий голос розноситься уже безлюдними нічними вулицями Подолу
стелиться
як туман
як фата на плечі нареченої
що хвилюється.

А на війні
думаю я
немає повітряних тривог
там: биджжжжжж!
лягай!
бабах!
Всі живі?

Довгі вулиці валів
наче Бог розтягнув дві велетенські жуйки
освітлюються ліхтарями
над лавками
безліччі невидимих людей
пʼють невидимі напої
та сміються невидимим сміхом.

Я не буду нудною людиною
на війні немає повітряних тривог:
биджжжж!
Бабах!
Всі живі?

* * *

а

проточный шаблон

<входные данные: F-16>

контрольные точки
с медленным износом

о летучая рыба
августовской ночи
не хочу ни влюблённости ни премиальных пирожных
а хочу самую большую
в европе эскадрилью

б

слово повисло
на кривом турнике в виде сноски

расслабленные летние дни для спокойной работы
для раскрашенных под зубную пасту вагонов метро
и взрывов на площадях уносящих десятки жизней

в

у психопомпов нет морали
делают вид что не обрушены
странно понятые рамки приличия

точечная номенклатура пока ещё детских хвостов

мёртвое изнутри движение
транскрибируется потерянными (д’)очками
в почти безъязыкий город

в текст надломленный цифрами посередине

такой же прочный квадрат раскрепляет
правила энтропии
похоже подключенные к другой сети

(Из цикла "Пустоши")

Сегодня в Харькове - 15

Поэтическая серия «Тонкие Линии» ++

Фото Владислава Петренко

#читатели_тонких_линий

++++++++++++++++++++++
Донаты на издание новых книг серии принимаются:
а) на карточку Приватбанка 5168 7422 4385 9083 (Бельский Станислав)
б) через PayPal stbelski@ukr.net

Дмитрий Лазуткин

Из книги «Закладка» (2022)

Репортёр

поднимать руки
открывать ладони миру

вскрывать души
как консервы

мы хорошо умеем
делать вид что
нам всё удалось

но перелётные птицы
падают на бетонные плиты
оглохшими от
ракетных ударов

я спрашиваю
тебя
мой друг
пересидевший
в подвале
весь этот ужас

что с вами
было?

самое худшее
говорит
это страх
животный страх
перед силой которую не можешь остановить
перед пулями
что стучат
в бетонные блоки

страх потерять то
чем жил и за что боролся

страх осознать
что всё это ничего не стоит

что вы ощутили когда
бомба упала рядом с вашим домом?

вы знали
о чём говорить
с теми
кто ворвался в ваш дом?

теперь
вы готовы убивать?

край облака
цепляется за крышу
многоэтажки

язык ночи
шепчет слова ненависти

я продолжаю
задавать вопросы

ты что
репортёр?

выкрикивает кто-то

да
я репортер
не сомневайтесь

я расскажу
всю правду

(Перевод с украинского)


РЕПОРТЕР

здіймати руки
і відкривати долоні світу

вскривати душі
ніби консерви

ми добре вміємо
робити вигляд що
нам все вдалося

але перелітні птахи
падають на бетонні плити
оглухлими від
ракетних ударів

я запитую
тебе
мій друже
котрий пересидів
у підвалі
весь цей жах

що було
з вами?

найгірше
каже
це страх
тваринний страх
перед силою яку не можеш зупинити
перед кулями
які стукають
у бетонні блоки

страх втратити те
чим жив за що боровся

страх усвідомити
що все це не вартує нічого

що ви відчули коли
бомба впала поруч з вашим будинком?

чи знали ви
про що говорити
з тими
хто вдерся у ваш дім?

тепер
ви готові вбивати?

край хмари
чіпляється за дах
багатоповерхівки

мова ночі
вишіптує слова ненависті

я продовжую
ставити питання

ти що
репортер?

вигукує хтось

так
я репортер
не сумнівайтеся

я розкажу
всю правду

Дарина Гладун, Лесик Панасюк

|||озеро|||в|||бучанском|||парке|||

плещется паутина волн на разбитом стекле бучанского озера

||:|::|:::|::::|:::::|::::::|:::::::|::::::::|

если бы не это
местный пейзаж казался бы неподвижным

Буча после оккупации похожа на Бучу до оккупации
но|:|::|:::|::::|:::::|::::::|:::::::|::::::::|
не|:|::|:::|::::|:::::|::::::|:::::::|::::::::|
похожа|:|::|:::|::::|:::::|::::::|:::::::|::::::::|

когда закрываешь глаза на берегу озера
люди прыгают в воду как в смерть
прыгают бомбочкой
прыгают солдатиком

когда открываешь глаза
память прыгает в воду

бомбочкой|:|::|:::|::::|:::::|::::::|:::::::|::::::::|
солдатиком|:|::|:::|::::|:::::|::::::|:::::::|::::::::|

тишина со дна озера
смотрит прямо в глаза

2022

(Перевод с украинского)

|||озеро|||в|||бучанському|||парку|||

бринить павутиння хвиль на розбитому склі бучанського озера

||:|::|:::|::::|:::::|::::::|:::::::|::::::::|

якби не це
місцевий пейзаж здавався б нерухомим

Буча після окупації схожа на Бучу до окупації

але|:|::|:::|::::|:::::|::::::|:::::::|::::::::|
не|:|::|:::|::::|:::::|::::::|:::::::|::::::::|
схожа|:|::|:::|::::|:::::|::::::|:::::::|::::::::|

коли заплющуєш очі на березі озера
люди стрибають у воду наче у смерть
стрибають бомбочкою
стрибають солдатиком

коли розплющуєш очі
пам'ять стрибає у воду

бомбочкою|:|::|:::|::::|:::::|::::::|:::::::|::::::::|
солдатиком|:|::|:::|::::|:::::|::::::|:::::::|::::::::|

тиша з дна озера
дивиться прямо в очі

Максим Кривцов

***

На горизонте лесные пожары
около 10 вспышек в разных местах
дым поглощает сёла
скатывается с городских холмов
разворачивается
как свиток
красиво и страшно
парадоксы и апории
быстроногий Ахилл танкового снаряда
никогда не догонит черепаху блиндажа
попадёт или же в молоко

А там
где догорают или только занимаются высокие сосны
что должны были качаться и качаться
такая у них в жизни участь
там ребята
прячутся в норы еще глубже
чтобы не дышать дымом
чтобы не растворяться в его крепком
химическом растворе
это край мира
нашего на сегодня мира
за ним
опасные земли с динозаврами САУ
и птеродактилями ланцетов
что залетают за пределы своего жуткого мира
выходят из своих жилищ пьяные тролли фабок
и падают
потеряв равновесие
на свободную
покрытую дымом землю.

А пока
осень готовится стрелять в лето
я напиваюсь дымом
как молоком
засыпаю
и считаю не слонят
а лишь гранаты
сколько их осталось в коробках и лентах
засыпаю.

08.08.2023

(Перевод с украинского)

Оригинал:


***

На горизонті лісові пожежі
близько 10 спалахів в різних місцях
дим поглинає села
скочується з пагорбів міста
розгортається
наче сувій
красиво і страшно
парадокси і апорії
прудконогий Ахіл танкового снаряду
ніколи не наздожене черепаху бліндажа
влучить або ж в молоко.

А там
де догорають або лиш займаються вогнем високі сосни
що мали гойдатися і гойдатись
така в них участь у житті
там хлопці
ховаються в нірки ще глибше
щоб не дихати димом
щоб не розчинятись в його міцному
хімічному розчині
це край світу
нашого на сьогодні світу
за ним
небезпечні землі з динозаврами САУ
та птеродактилями ланцетів
які залітають за межі свого страшного світу
виходять з своїх осель спʼянілі тролі фабок
і падають
втративши рівновагу
на вільну
вкриту димом землю.

А поки
осінь готується стріляти в літо
я напиваюсь димом
наче молоком
засинаю
я не рахую слоненят
а лише гранати
скільки залишилось в коробах та стрічках
засинаю.

Ирина Шувалова

vesper

так трудно кого-то ненавидеть после долгого дня
когда расстояние между нами утренними и нами вечерними
растёт как тени деревьев на меже
когда последние лучи солнца ломаются словно копья
о спину большого зверя ночи
что надвигается из-за горизонта

в такой час
трудно сказать ране не утишай боль
сердцу – греми как колокол во время пожара
телу – скрутись узлом и дрожи не отпускай

в такой час особенно непросто
распахивать каменную ниву ржавым железом
вслепую сеять маленькие зерна ярости в черноту
надеяться на горький урожай из горького зерна

ибо слышишь уже отшуршали в сумерках птицы
видишь уже деревья сошлись во тьме к воротам
а те кто обидел нас
до сих пор блуждают по полям не зная дороги
спотыкаясь беспомощно в темноте

в конце концов любая рана – всего лишь ров
яма в земле из которой выдернули упрямый длинный корень
нора из которой выкурили лису и долго гнали по полям под дождём
жёлоб выдавленный беспомощным колесом на раскисшей дороге

скоро по ней пройдут ветер дождь а потом трава трава
вьюнок лебеда пырей репейник болиголов затянут неровные края
земля залижет свою расцарапанную память
зелёным шершавым языком

вот и мы
забываем ненавидеть во сне
и только растём как трава
покрывая целую землю
своей цепкой и ломкой
никому не нужной
любовью

2021

(Перевод с украинского)

Оригинал:

vesper

так важко когось ненавидіти після довгого дня
коли відстань між нами ранішніми й нами вечірніми
довшає як тіні дерев на межі
коли останні промені сонця ламаються як списи
об спину великого звіра ночі
що суне з‑за обрію

такої години
важко сказати рані не гойся боли
серцю — калатай як дзвін на пожежу
тілові — скрутися вузлом і тремти не відпускай

такої години особливо непросто
боронувати камінну ниву іржавим залізом
наосліп сіяти маленькі зерна люті в чорноту
сподіватися з гіркого збіжжя гіркого врожаю

бо чуєш уже відшаруділи в сутіні птахи
бачиш уже дерева зійшлися в пітьмі до воріт
а ті хто скривдив нас
і досі блукають полями не знаючи дороги
спотикаючися безпорадно в пітьмі

зрештою будь-яка рана то тільки рівчак
яма в землі з якої видерли упертий довгий корінь
нора з якої викурили лисицю і довго гнали полями під дощем
ринва виїдена безпомічним колесом на розкислій дорозі

скоро по неї прийде вітер дощ потім трава трава
берізка лобода пирій реп’ях болиголов затягнуть нерівні краї
земля залиже свою розшарпану пам’ять
зеленим шерехатим язиком

от і ми
забуваємо ненавидіти вві сні
й тільки ростемо як трава
вкриваючи цілу землю
своєю чіпкою ламкою
нікому не потрібною
любов’ю

Дмитрий Лазуткин

Из книги «Закладка» (2022)

Угледар

что мы произнесём кроме проклятия
на что мы способны кроме ненависти
каждый раз приближаясь к линии фронта
я хочу взять в руки автомат вместо микрофона
но я говорю себе – ты должен рассказать о них
я говорю себе – ты здесь один такой так делай что должен:
задавай дебильные вопросы
выжимай эмоцию высасывай человечность
создавай контент

пусть расскажут
как поскальзывались на вывернутых кишках
как из каски вытекал русский мозг
как все мы ржали когда она сказала –
это весь интеллект российской федерации который у нас есть в наличии

я замылю ваши лица
я прикрою очертания смерти
на фабрике цинизма и лжи
я стану за свой станок
дмитрий лазуткин
внук лётчика второй мировой
великой отечественной как оказалось – не последней
который в семь лет расспрашивал деда
убивал ли он людей своими бомбами
который в десять лет купил газету украинский националист
который в двадцать лет танцевал на рейве в майке сделано в ссср
но в тридцать – дрался с ментами
и в 2014-м тоже
хотел больше всего – развалить табло мусору в шлеме

я думаю сейчас – что нас всех объединяло
я думаю всё время - какими огнями сияла наша любовь
какими раскалёнными углями поджигала планету наша ярость

мы провалили свои экзамены так бодро
мы испортили свои биографии так игриво
и вот теперь
когда сатана будит моих детей среди ночи
я еду в бусе окрашенном в зелёный цвет
с такими же неадекватами как я
с такими не стыдно и умереть
ангелок из штаба сухопутных войск
какая-то неописуемо красивая девка в военной форме
разведчик с суровым лицом
это народ с плохим музыкальным вкусом
и чёткой гражданской позицией

высокие деревья нас поддерживают
тёплый асфальт нас подталкивает
неизвестность – встречает
так что будем внимательны
будем настойчивы
ведь ставки сделаны
ведь рулетка крутится
и работает камера

мы такие охуенные
что не можем проиграть
мы такие охуенные
что будем жить вечно

(Перевод с украинского)


ВУГЛЕДАР

що ми вимовимо окрім прокляття
на що ми здатні окрім ненависті
щоразу наближаючись до лінії фронту
я хочу взяти в руки автомат замість мікрофона
але кажу собі – ти маєш розповісти про них
я кажу собі – ти тут один такий то роби що мусиш:
став дебільні запитання
вичавлюй емоцію висмоктуй людяність
створюй контент

нехай розкажуть
як послизалися на вивернутих кишках
як з каски витікав російський мозок
як всі ми ржали коли вона казала –
це весь інтелект російської федерації який маємо у наявності

я замилю ваші обличчя
я прикрию обриси смерті
на фабриці брехні й цинізму
я стану за свій верстат
дмитро лазуткін
онук льотчика другої світової
великої вітчизняної як виявилося – не останньої
який у сім років розпитував діда
чи він вбивав людей своїми бомбами
який у десять років купив газету український націоналіст
який у двадцять років танцював на рейві у майці зроблено в срср
але у тридцять – бився з ментами
і у 2014-му також
хотів понад усе – розвалити табло мусору в шоломі

я думаю зараз – що нас усіх єднало
я думаю повсякчас – якими вогнями сяяла наша любов
якими жаринами запалювала планету наша лють

ми провалили свої іспити так бадьоро
ми зіпсували свої біографії так грайливо
і ось тепер
коли сатана будить моїх дітей серед ночі
я їду в бусі пофарбованому у зелений колір
з такими ж неадекватами як я
з такими – з якими не соромно й померти
ангелик зі штабу сухопутних військ
якась невимовно красива дівка у військовій формі
розвідник з суворим обличчям
цей народ з поганим музичним смаком
і чіткою громадянською позицією

високі дерева нас підтримують
теплий асфальт нас підштовхує
невідомість – зустрічає
тож будемо уважними
будемо наполегливими
бо ставки зроблено
бо крутиться рулетка
і працює камера

ми такі охуєнні
що не можемо програти
ми такі охуєнні
що будемо жити вічно

* * *

а

остриженная мелодия

человек в мантии человека

(ну его нафиг сравнение:
будут нас бомбить или нет?)

з днем незалежності: цей коментар
може порушити стандарти пильноти

[без житваря на о’дних усиках мапы]

не могу говорить о войне
речь cломанная от неё отскакивает

б


картонные юбочки недостаточно разрушены

наваривают желтизну
наживку облака

конструируют дым онлайн

в

магнаты количественны судя по запаху

варварский архив
не вычеркнут полностью
но размещён внутри бумажного дерева

прорвётся ли пузырь и хлынет ли
на плоскость рутинное безумие

г

энергетику тяжело ранили прошлой зимой
говорят в эту зиму хотят добить

не думается об этом в жару
но август уже кончается лето вот-вот пройдёт

(Из цикла "Пустоши")

Сегодня в Киеве - 21

Поэтическая серия «Тонкие Линии» ++
и крылатый читатель

Фото Дарьи Зориной

#читатели_тонких_линий

++++++++++++++++++++++
Донаты на издание новых книг серии принимаются:
а) на карточку Приватбанка 5168 7422 4385 9083 (Бельский Станислав)
б) через PayPal stbelski@ukr.net

Максим Кривцов

***

Мой любимый киножанр
роуд-муви
и недаром
моя война
срежиссирована по всем законам жанра
мы переезжали
раз 30
или 40
наверное
сотни тысяч километров дорог помнят
трение колёс наших
изношенных автомобилей.

У каждого дома
своя история
дом живёт и разрастается
как мох
или человек
или Бог
а Бог взрослеет?

Дома коллаборантов
всегда раздражают
они сбежали в россию
часто потом в Европу
да и живут себе в новых домах
а их родные жилища
пишут новую историю.

Одна женщина
в спешке покинула свой дом
оставив привязанным большого красивого пса
двор с розами
погреб с консервацией
холодильник с русской сгущёнкой и красным маком
кстати
должен прибавить ещё один к множеству грехов
конфеты оказались вкусными
это было сладкое начало осени
каждое утро разливалось парное молоко тумана
ты прыгал в него
и плыл брассом
один за другим
освобождались наши города и посёлки
а в них люди и поля
сады, домашние животные и фермерский скот
мы съехали из этого дома через 3 дня
прилетело прямо во двор.

Другая коллаборантка
больших масштабов
через Эстонию вернулась на освобожденную территорию
зашла в квартиру
куда нам полиция разрешила заселиться
чтобы забрать носки, постельное белье, тапочки
и мыло
привезённое из турецких отелей
теперь она за решеткой
грехами её можно затопить Вселенную
это не про конфеты
в конце концов.

Часто
за домами хороших людей присматривают соседи
по разрешению хозяев дают ключи
мы бережно относимся к жилью
как в 70-е к чайным фарфоровым сервизам
в такие дома мы заходим осторожно
чтобы никого не всполошить.

Рассматривать полки с книгами
с радостью находить Кобзаря
возле большой советской энциклопедии
грамоты или медали
за победы в городских соревнованиях
по лёгкой атлетике или пауэрлифтингу
развешанные на стенах
как иконы
ну что же
давайте поговорим о Боге.
но постойте
мы если говорим
то только о Боге.

Расскажу об особом доме
однозначно особых людей
изо всех вещей
что я перенес в шкаф с дивана
самое интересное
что нашёл
старые деревянные колодки
и довольно качественную обувь ручной работы
синие велюровые мокасины
бежевые кожаные туфли на каблуках
похожие на обувь какой-нибудь привлекательной владелицы салона в одном из типичных вестернов
а ещё
среди книг
я нашел специальный термометр
для измерения температуры проявителей фотоплёнки
о
насколько же это мои люди
как будто
я – новая проекция
диафильм людей
выехавших из дома.

Что касается Бога
он стоял прямо передо мной
у подоконника
спрятанный
под слоем тонкого стекла
обрамлённый лакированным деревом
тихо и спокойно на меня смотрел
бледный
как печка
а я смотрел на него
мы изучали друг друга
словно
при первой встрече
осторожно и бережно
чтобы не спугнуть
ладошка Бога была поднята
типа давай пятак, парень
Он мне молча говорил
ничего не произнося
я его слушал
закрыв уши ладонями
Жаль
что не было переводчика
в конце концов
я решил спрятаться от Бога
уложив его
на тщательно протёртом от пыли шкафу
пусть отдыхает
я до сих пор Его не слышу
может быть
задремал.

Мне от дедушки остались
12 плёночных фотоаппаратов
апостолов чёрно-белых историй
они смотрели в глаза человеку
человек смотрел в глаза устройству
осторожно
как я на Бога в лакированной деревянной раме
за стеклом
тоньше плёнки
что появляется
на остывающем какао
тогда он впервые изучал меня
сохраню.

На чердаке я нашел целый сундук с
колодками
их уже немного прогрызли древесные черви
они были запылены
это ж представить себе
всё село
ходило в синих мокасинах
или бежевых ботинках
столько всего
можно узнать
о человеке
и так мало
о Боге
так мало и о
себе
сохраню.

А Красный Мак был вкусный
и нет, мне не стыдно.

Пойду посмотрю
дремлет ли Бог до сих пор.

Сохраню.

13.08.2023

(Перевод с украинского)

Оригинал:


***

Мій улюблений кіножанр
роад-муві
і недарма
моя війна
зрежисована по всіх законах жанру
ми переїздили
разів 30
чи 40
певне
сотні тисяч кілометрів доріг памʼятають
тертя наших колес
заношених автівок.

В кожного будинку
своя історія
будинок живе та розростається
як мох
чи людина
чи Бог
а Бог дорослішає?

Будинки колоборантів
завжди дратують
вони утекли в росію
часто потім в Європу
та й живуть собі в нових будинках
а їхні рідні домівки
пишуть нову історію.

Одна жінка
поспіхом покинула свій дім
лишила привʼязаним великого красивого пса
подвірʼя з трояндами
льох з консерваціями
холодильник з російською згущівкою та червоним маком
до речі
маю додати ще один до безлічі гріхів
цукерки виявились смачними
то був солодкий початок осені
щоранку розливалось парне молоко туману
ти стрибав у нього
пропливав брасом
один за одним
звільнювались наші міста і села
люди і поля
садки, домашні тварини та свійська худоба
ми зʼїхали з цього будинку через 3 дні
прилетіло прямісінько на подвірʼя.

Інша колоборантка
великих масштабів
через Естонію повернулась на звільнену територію
зайшла в квартиру
в яку нам поліція дозволила заселитись
щоб забрати шкарпетки, білизну та капці
і мило
привезене із турецьких готелів
тепер пані за ґратами
гріхами її можна затопити Всесвіт
це не про цукерки.
врешті.

Часто
за будинками хороших людей наглядають сусіди
із дозволу надають ключі
ми бережно ставимось до житла
наче у 70ті до чайних фарфорових сервізів
в такі будинки ми заходимо обережно
щоб нікого не сполохати.

Розглядати полиці з книгами
з радістю знаходити Кобзаря
поряд з великою радянською енциклопедію
грамоти чи медалі
за перемоги у міських змаганнях
з легкої атлетики чи пауерліфтингу
розвішені на стінах
наче ікони
ну що ж
поговоримо про Бога
але зачекайте
ми коли говоримо
то лише про Бога.

Розповім про особливий будинок
однозначно особливих людей
зі всіх речей
які я переніс до шафи з дивану
найцікавіше
що знайшов
старі деревʼяні колодки
і досить якісне взуття ручної роботи
сині велюрові мокасини
бежеві шкіряні туфлі на каблуках
схожі на взуття якоїсь привабливої власниці салону в одному з типових вестернів
а ще
поміж книг
я знайшов спеціальний термометр
для вимірювання температури проявників фотоплівки
о
настільки ж мої люди
наче
я це нова проекція
діафільм людей
які виїхали з будинку.

І щодо Бога
він стояв прямісінько перед мною
під підвіконням
захований
під шаром тонкого скла
обрамлений полакованим деревом
тихо і спокійно на мене дивився
блідий
наче грубка
я дивився на нього
ми вивчали один одного
наче
при першій зустрічі
обережно і охайно
щоб не сполохати
долонька Бога була піднятою
типу давай пʼятак, хлопче
Він до мене мовчки говорив
не промовляючи
я його слухав
накривши вуха долонями
шкода
що не було перекладача
врешті
я вирішив заховатись від Бога
заховавши його
на ретельно протертій від пилу шафі
най відпочине
я досі Його не чую
можливо
задрімав.

Мені від дідуся залишились
12 плівкових фотоапаратів
апостолів чорно-білих історій
вони дивилися в очі людини
людина дивилась в очі пристрою
обережно
так, як я з Богом в полакованій деревʼяній рамі
за склом
тоншим з шкірку
яка зʼявляється на какао
яке холоне
тоді він вперше вивчав мене
збережу.

На горищі я знайшов цілу скриню із
колодками
які вже трохи прогризли деревʼяні червʼяки
які просто запилені
це ж уявити собі
все село
ходило у синіх мокасинах
чи бежевих черевичках
стільки всього
можна дізнатись
про людину
і так мало
про Бога
так мало про
себе
збережу.

А Червоний Мак був смачним
і ні, мені не соромно.

Піду, подивлюсь
чи Бог досі дрімає.

Збережу.

Ирина Шувалова

радость

радость моя белая
пташечка моя безхвостая
синичка в пазухе неба
мышка в колодце зимы

как он касается нас когда падает этот белый
как светлеют от него лица дворы
как кажется тогда что жизнь ещё свежа и хрустка словно простыня
что дорога в яблочный рай начинается за старыми корпусами больницы
что никто не прогонит из нашего сада эти деревья

что ах мышка стрелки часов бегут и вперёд и назад
а если захотят и совсем останавливаются
отрастают криво обстриженные волосы старых кукол
звери не умирают
а птичьи косточки фарфоровых чашек срастаются

белый белый приди засыпь нас засыпь
смотри какие мы глупые
как осенние мухи
что цокают о стекло
и оглушённые падают

смотри как мы упираемся как мы возимся
как выплевываем сквозь зубы твёрдые и заслюненные слова
как прячем страх свой в мокрую капусту тела
как плачем от бессилия когда никто не видит

усыпи нас белый усыпь
научи нас быть зёрнами спрятанными глубоко в яблоках
репейниками в собачьей шерсти
пустыми улиточьими домиками в траве
научи нас спать как спят кролики в норах
ровно и быстро дыша

научи меня быть мышью
в глубоком колодце зимы

когда я смотрю вверх
я хочу всегда видеть над собой
круглую и холодную
монету неба

2021

(Перевод с украинского)

Оригинал:

радосте

радосте моя біла
пташечко моя безхвоста
синичко у пазусі неба
мишко в колодязі зими

як він торкає нас коли падає цей білий
як світлішають від нього обличчя двори
як здається тоді що життя ще свіже й хрустке як простирадло
що дорога в яблучний рай починається за старими корпусами лікарні
що ніхто не прожене із нашого саду цих дерев

що ах мишко стрілки годинників біжать і вперед і назад
а захочуть то й зовсім спиняються
відростає обстрижене криво волосся старих ляльок
звірі не помирають
а пташині кісточки порцелянових чашок зростаються

білий білий ходи засип нас засип
дивись які ми дурні
як осінні мухи
що цокаються об скло
і причмелені падають

дивись як ми комизимося вовтузимося
як випльовуємо крізь зуби тверді й заслинені слова
як ховаємо страх свій у мокру капусту тіла
як плачемо коли ніхто не бачить від безсилля

присип нас білий приспи
навчи нас бути зернинами захованими глибоко в яблуках
реп‘яхами в собачій шерсті
порожніми равликовими хатками в траві
навчи нас спати як сплять кролі у норах
рівно і швидко дихаючи

навчи мене бути мишею
в глибокому колодязі зими

коли я дивлюся вгору
я хочу завжди бачити над собою
круглу й холодну
монету неба

Андрий Голоско

*

уравненные в осаде
рудименты берегов
как неизвестные
продолжения посланий

перед углублением

железная цепь
что надолго идёт ко дну

2022

(Перевод с украинского)

*

зрівняні в облозі
рудименти берегів
як невідомі
продовження послань

перед заглибиною

залізний ланцюг
що надовго йде на дно

Андрий Голоско

(Из цикла «Волеизъявление»)

воля как антагонистический объект

ещё несколькими прожекторами слепит
глаза хрипит в лёгких

уже заселённый
загромождённый снегом холод
но и он и
зашоренное дуновение войны

неуловимым броском
летят тебе в голову

2022

(Перевод с украинского)

воля як антагоністичний об’єкт

кількома ще світлами разить
очі хрипить в легенях

вже заселений
захаращений снігом холод
але і він і
зашорений подув війни

невловимим кидком
летять тобі в голову

Моё хайку, в английском и испанском переводах, опубликовано в сентябрьском номере «Espacio Luna Alfanje» (Аргентина). Большое спасибо редактору и переводчику Jorge Alberto Giallorenzi

Максим Кривцов

***

На правом плече моём вырос чёрный лес
чёрные стволы
хрупких сосен
застыли в молитве то ли к ветру
то ли к человеку
то ли ко сну
а может ищут в стоге сена иголку памяти.

На левом плече моём
разросся чёрный город
как чёрный хлеб
в нём люди
проходят мимо пустых коробок домов
с завязанными глазами
ещё немного
и город проглотит анаконда тьмы.

На спине моей
кладбища из автомобилей
поездов
фабрик
кофеен
ни одной уцелевшей кондитерской
забудь про эклеры с фисташковым кремом
на веки вечные.

Ноги мои
корни
врастаю и разрастаюсь
вместе со всем
что на мне разместилось
Бог подсматривает в монокуляр луны
звёзды рассыпались по небу
как веснушки
я буду здесь
я останусь
ноги мои корни
на мне города и леса
кладбища кофеен и парков
буду хвататься за соломинку памяти
буду молиться Отче наш ветру и траве.

Аминь.

3.9.2023

(Перевод с украинского)

Оригинал:


***

На правому плечі в мене виріс чорний ліс
чорні стовбури
тендітних сосен
застигли в молитві чи то до вітру
чи то до людини
чи то до сну
чи шукають в копиці сіна голку памʼяті.

На лівому плечі у мене
розрослося чорне місто
як чорний хліб
в ньому люди
проходять повз пусті коробки будинків
із завʼязаними очима
ще трохи
і місто проковтне анаконда темряви.

На спині моїй
кладовища з автівок
потягів
фабрик
кавʼярень
жодної вцілілої кондитерської
забудь про еклери з фісташковим кремом
на віки вічні.

Ноги мої
коріння
я вростаю і розростаюсь
разом зі всім
що на мені розмістилось
Бог підглядає в монокуляр місяця
зорі розсипались небом
наче ластовиння
я буду тут
я залишусь
ноги мої коріння
на мені міста та ліси
кладовища кавʼярень та парків
хапатимусь за соломинку памʼяті
молитимусь Отче наш до вітру та трави.

Амінь.

Сегодня в Харькове - 16

Поэтическая серия «Тонкие Линии» ++

Фото Владимира Старикова и Нины Виноградовой

#читатели_тонких_линий

++++++++++++++++++++++
Донаты на издание новых книг серии принимаются:
а) на карточку Приватбанка 5168 7422 4385 9083 (Бельский Станислав)
б) через PayPal stbelski@ukr.net