Відновлюємо втрачене минуле. St. Que — перезапуск колись давно нішово популярного історичного квеста у дохлому ВК.
Суть — спільне проходження квеста за принципом голосування аудиторії та творчості автору канала. Спільнота обирає спершу історичний період, сеттинг, зрештою — персонажа, і надалі голосує за основні вибори, котрі найбільше впливатимуть на хід історії. Також побіжно зможуть впливати й дискусії у коментарях. Насправді, це все, що необхідно знати.
Зараз голосуємо за період, у який будуть відбуватися наші події. Оскільки канал тіко-тіко створений, то на голосування буде виділено багато часу, аби набрати хоч якусь аудиторію для початку. Кінцевий результат фіксуємо на 29.02, 23:59:59.
Суть — спільне проходження квеста за принципом голосування аудиторії та творчості автору канала. Спільнота обирає спершу історичний період, сеттинг, зрештою — персонажа, і надалі голосує за основні вибори, котрі найбільше впливатимуть на хід історії. Також побіжно зможуть впливати й дискусії у коментарях. Насправді, це все, що необхідно знати.
Зараз голосуємо за період, у який будуть відбуватися наші події. Оскільки канал тіко-тіко створений, то на голосування буде виділено багато часу, аби набрати хоч якусь аудиторію для початку. Кінцевий результат фіксуємо на 29.02, 23:59:59.
❤3
Обираємо історичний період:
Final Results
5%
Давній Світ (IV тис. до н.е. — IX ст. до н.е.)
15%
Античний Світ (IX ст. до н.е. — V ст. н.е.)
24%
Середні Віки (V ст. н.е. — XIV ст. н.е.)
9%
Відродження (XIV ст. н.е. — XVII ст. н.е.)
8%
Новий Час (XVII ст. н.е. — 1900р.)
20%
Перша половина XX ст. (1901р. — 1950р.)
6%
Друга половина XX ст. (1951р. — 2000р.)
14%
XXI ст. (2001р. — 2024р.)
❤1👍1
Вже люди є – не бачу сенсу чекати ще декілька днів, тож ми стартуємо. Закриваємо результати голосування сьогодні о 23:59.
Зігамьоти, у вас ще є можливість перекрити середньовічних жмихів. Запрошуйте своїх знайомих деганів, хай голосують, – збудуємо тут гомо🏳️⚧️генну спільноту!
В мене бажання знову вчити латину для читання джерел теж небагато 🥹
Зігамьоти, у вас ще є можливість перекрити середньовічних жмихів. Запрошуйте своїх знайомих деганів, хай голосують, – збудуємо тут гомо🏳️⚧️генну спільноту!
В мене бажання знову вчити латину для читання джерел теж небагато 🥹
1066 рік від народження Христа.
Щойно відззвеніла мечами Стемфордбриджська битва. Затихла боротьба. Але хіба може бути довгим спокій на цьому острові?
Дерево жорстко стелиться понад кам’янистим пляжем, й, нарешті, човен повністю сідає на берег. Він надто грубо отесаний, адже ще півроку тому його каркас був міцним стовбуром квітучого дерева поблизу берегів Сени.
Інші кораблі й човни не всі здатні самостійно дійти до берега, тому чоловіки стрибають у воду ще завчас, і, беручись за борти, тягнуть їх далі вже своїми силами. Тускле, вересневе сонце Певенсі-Бей ледь-ледь блищало на обличчях прибульців. Зараз вони виглядали стурбовано. Головного корабля їх десанту не було розгледіти на горизонті з жодної сторони.
Як ось, з туману вранішнього Ла-Маншу вигульнув величавий ніс “Мори” — флагмана герцозького флоту, й водночас найбільшого драккару з усіх, що пристали до англійських берегів. На ньому прибував амбітний та войовничий потомок Роллона, людини з Півночі, — Вільгельм Другий Нормандський.
Щойно відззвеніла мечами Стемфордбриджська битва. Затихла боротьба. Але хіба може бути довгим спокій на цьому острові?
Дерево жорстко стелиться понад кам’янистим пляжем, й, нарешті, човен повністю сідає на берег. Він надто грубо отесаний, адже ще півроку тому його каркас був міцним стовбуром квітучого дерева поблизу берегів Сени.
Інші кораблі й човни не всі здатні самостійно дійти до берега, тому чоловіки стрибають у воду ще завчас, і, беручись за борти, тягнуть їх далі вже своїми силами. Тускле, вересневе сонце Певенсі-Бей ледь-ледь блищало на обличчях прибульців. Зараз вони виглядали стурбовано. Головного корабля їх десанту не було розгледіти на горизонті з жодної сторони.
Як ось, з туману вранішнього Ла-Маншу вигульнув величавий ніс “Мори” — флагмана герцозького флоту, й водночас найбільшого драккару з усіх, що пристали до англійських берегів. На ньому прибував амбітний та войовничий потомок Роллона, людини з Півночі, — Вільгельм Другий Нормандський.
👍5
1349 рік від народження Христа.
Над південною Німеччиною спускався туман. Густий, сильний, — такий, що схожих старожили не згадають. Вони ж бо пам’ятають різні тумани — звичайні сірі; приємні, післядощові білі; навіть синьоваті. Проте чорного, як сама пітьма чорного, — його досі не бачив ще ніхто.
Луна від тихих кроків чоловіка пішла провулком, ніби інших звуків не було навколо взагалі. Ніби жодної душі у всьому Нюрнберзі. За поворотом — Ринкова площа, однак вона порожня. Чи відчував колись хтось тут таку тишу, на перехресті стількох торгових шляхів? Певно, що ні.
Юдеї та підприємливі шукачі вигоди заправляли цим містом досить довго. Тепер, однак, інші набували влади. Раптово, такі люди, як ця, вбрана у суміш чорної мішковини та шкіри, тепер стали одночасно надією та страхом для всіх жителів міста. Передвісники Чорної смерті.
Над південною Німеччиною спускався туман. Густий, сильний, — такий, що схожих старожили не згадають. Вони ж бо пам’ятають різні тумани — звичайні сірі; приємні, післядощові білі; навіть синьоваті. Проте чорного, як сама пітьма чорного, — його досі не бачив ще ніхто.
Луна від тихих кроків чоловіка пішла провулком, ніби інших звуків не було навколо взагалі. Ніби жодної душі у всьому Нюрнберзі. За поворотом — Ринкова площа, однак вона порожня. Чи відчував колись хтось тут таку тишу, на перехресті стількох торгових шляхів? Певно, що ні.
Юдеї та підприємливі шукачі вигоди заправляли цим містом досить довго. Тепер, однак, інші набували влади. Раптово, такі люди, як ця, вбрана у суміш чорної мішковини та шкіри, тепер стали одночасно надією та страхом для всіх жителів міста. Передвісники Чорної смерті.
❤6
967 рік від народження Христа.
Звістка про похід швидко розходилася по селищам, йдучи з більших міст. Дружинники з усіх прилеглих до Києва місцин стікалися до стольного граду, аби приєднатися до великого набігу, котрий сулив кожному з них свою власну вигоду. Мало хто бував ще так далеко на південь у землях, де живуть греки та болгари. Проте всі знали, що якщо й йти кудись за здобиччю, то саме туди — у сторону Преслава. Дехто ж навіть гадку мав, чи не вдасться дійти до невідомого, одначе, звісно, багатого Константинополя. Ці думи мали більшість освічених наближених до князя, попри й те, що нинішню кампанію збирали саме на прохання візантійського імператора. Ховали вони ці думки у подорожніх капюшонах та мішках.
Два тижні до того, сидячи у княжому дворі, після довгих розмов з радниками та сім’єю, Святослав відпочивав й дивився у небо крізь прорізну раму. Поклик смерті відчувався у його рішенні.
Звістка про похід швидко розходилася по селищам, йдучи з більших міст. Дружинники з усіх прилеглих до Києва місцин стікалися до стольного граду, аби приєднатися до великого набігу, котрий сулив кожному з них свою власну вигоду. Мало хто бував ще так далеко на південь у землях, де живуть греки та болгари. Проте всі знали, що якщо й йти кудись за здобиччю, то саме туди — у сторону Преслава. Дехто ж навіть гадку мав, чи не вдасться дійти до невідомого, одначе, звісно, багатого Константинополя. Ці думи мали більшість освічених наближених до князя, попри й те, що нинішню кампанію збирали саме на прохання візантійського імператора. Ховали вони ці думки у подорожніх капюшонах та мішках.
Два тижні до того, сидячи у княжому дворі, після довгих розмов з радниками та сім’єю, Святослав відпочивав й дивився у небо крізь прорізну раму. Поклик смерті відчувався у його рішенні.
❤4
Обрали Середні Віки. Але що відбувається навколо нас?
Final Results
8%
1066 рік. Нормандське завоювання Англії.
49%
1349 рік. Чума — Чорна смерть у Європі.
44%
967 рік. Перший похід Святослава на Болгарію.
Александер Крістляйн
До Нюрнберга залишалося ще близько однієї ліги, коли візник наполіг на привалі. Молодик, котрий сидів позаду на телізі важко видохнув. Вже вкотре їхня подорож переривається, коли до місця, здавалося б, рукою подати. Він так звик до вимощених та зручних доріг Півдня, зокрема і в Монпельє, що йому довелося наново привчати себе до тих болотистих просік, котрі рейнці чомусь теж звали дорогами. Він проїхав повз рідних місцин біля Фрайбургу, не маючи часу навіть навідати колись — у іншому житті — знайомих.
Місяць тому до факультету його університету увірвалися гінці імператора, котрі заманювали випускників та спудеїв, що вже перейшли до вивчення медицини, полишити навчання та за великі винагороди роз’їхатися по містам Священної Римської імперії і спробувати зупинити розповсюдження диявольської чорної прокази.
Гроші не зацікавили 25-річного Александра. Однак він на власні очі бачив, що вже встигла минулоріч учинити Чорна смерть по містах узбережжя. Якщо була можливість, що його невеликий досвід чимось допоможе — то це першочергове змотивувало його їхати на Північ. Окрім того, все більше розпалювався конфлікт між Філіпом VI та королем Майорки, де Монпельє був центром суперечок. Від того Александер розумів, що тут спокійної роботи йому чекати не вартує.
Вони зупинилися посеред суцільного багна. Тепер, коли він майже у кінцевій точці всієї подорожі, — професура наказала йому їхати до Нюрнберга — можна й перепочити перед тією невизначеністю, що чекає у самому місті.
Поки візник пішов відливати у зелені, весняні хащі, молодий лікар остаточно підрахував, що залишилось з його авансу за відрядження до цієї, абсолютно йому невідомої, Франконії. Виявилося, що більша половини суми вже пішла тільки на дорогу. Потиснувши плечами, Александр перевірив, чи не змокли його конспекти Клавдія Галена, й почав знову вмощуватися на сіні в очікувані хазяїна теліги.
До Нюрнберга залишалося ще близько однієї ліги, коли візник наполіг на привалі. Молодик, котрий сидів позаду на телізі важко видохнув. Вже вкотре їхня подорож переривається, коли до місця, здавалося б, рукою подати. Він так звик до вимощених та зручних доріг Півдня, зокрема і в Монпельє, що йому довелося наново привчати себе до тих болотистих просік, котрі рейнці чомусь теж звали дорогами. Він проїхав повз рідних місцин біля Фрайбургу, не маючи часу навіть навідати колись — у іншому житті — знайомих.
Місяць тому до факультету його університету увірвалися гінці імператора, котрі заманювали випускників та спудеїв, що вже перейшли до вивчення медицини, полишити навчання та за великі винагороди роз’їхатися по містам Священної Римської імперії і спробувати зупинити розповсюдження диявольської чорної прокази.
Гроші не зацікавили 25-річного Александра. Однак він на власні очі бачив, що вже встигла минулоріч учинити Чорна смерть по містах узбережжя. Якщо була можливість, що його невеликий досвід чимось допоможе — то це першочергове змотивувало його їхати на Північ. Окрім того, все більше розпалювався конфлікт між Філіпом VI та королем Майорки, де Монпельє був центром суперечок. Від того Александер розумів, що тут спокійної роботи йому чекати не вартує.
Вони зупинилися посеред суцільного багна. Тепер, коли він майже у кінцевій точці всієї подорожі, — професура наказала йому їхати до Нюрнберга — можна й перепочити перед тією невизначеністю, що чекає у самому місті.
Поки візник пішов відливати у зелені, весняні хащі, молодий лікар остаточно підрахував, що залишилось з його авансу за відрядження до цієї, абсолютно йому невідомої, Франконії. Виявилося, що більша половини суми вже пішла тільки на дорогу. Потиснувши плечами, Александр перевірив, чи не змокли його конспекти Клавдія Галена, й почав знову вмощуватися на сіні в очікувані хазяїна теліги.
❤2
Фрідріх Шраєр
Лезо блимнуло свічкою, котра криво стояла на грубому дерев’яному столику та поступово, тихо вмирала. На один цей момент кімната ніби справді осяялася світлом — звиднілися кути кімнати, а також чоловік, котрий сидів біля столу та тоненькою ослою точив незвичний дводольний меч.
Лезо трохи повернулося вбік, і знову все впало у темряву, лишаючи лише маленький вогник посередині. Чоловік за столом всміхнувся про себе. Не так часто йому доводилися бачити фамільну зброю у такому блискучому стані, незаплямовану, сяючу. Надто довго вона не була задіяна у жодній неприємності. Навіть простого бруду на ньому ніби стало наліпати менше, аніж колись.
Фрідріх Шраєр був сином славного роду, представники якого дві сотні років тому пліч-о-пліч з Альбрехтом Ведмедем тіснили слов’ян та створювали Бранденбурзьку марку. Десятиліттями Шраєри разом з Асканіями проливали кров за східні землі. Коли вони вибили лужичів за широкий Одер, та закріпилися у протистояннях з поляками на берегах річки, то нова маркграфська династія нарешті наділила прадіда Фрідріха землею поблизу Лебуса, колишнього Любуша. Багатої місцини, з великим потенціалом до річкової торгівлі.
Але як показав час, ця винагорода була продуманою аферою, у яку вплутали Асканії його сім’ю, зрадивши минуле братерство. Їх рід використали як інструмент політичної боротьби з архієпископом Магдебурга, що висунув претензії на існуючий діоцез.
Самі ж нащадки Альбрехта Великого заснували нову фортецю вище за течією, надали місту вольностей, зробили його новим центром сили на Одері. Від цього Лебус тоді втратив все — людей, гроші, та майбутнє. Земля почала вимирати, як і його рід. У нинішній час від нього лишився лише бездітний 32-річний Фрідріх. Однак помста все ж нагнала Асканіїв.
Їхня Бранденбурзька гілка вимерла ще тридцять років тому, а вся марка перейшла до чужих цій місцевості династії Віттельсбахів. Останні не визнавали жодних претензій Шраєрів на компенсацію за минулі вчинки минулих правителей. І вони мали на це право. Але тепер, нарешті, з’явився шанс переграти все наново.
Минулоріч у Магдебург прибув подорожанин, котрий заявив, що є Вальдемаром Бранденбурзьким, останнім з Асканіїв цієї гілки, після чого висловив претензію на усе маркграфство. Несподівано, як грім, його підтримав король Карл та місцеві бранденбурзькі сеньйори. Віттельсбахи, однак, визнали прибульця Лжевальдемаром, та почали повстання супроти навіть самого короля, не бажаючи втратити набуті землі. Так розпочиналася нова війна.
Фрідріх задув свічку. Тепер він був тут, у Нюрнберзі, в дешевому прихистку. Саме з імперського міста прибув у Магдебург раніше нібито зниклий Вальдемар. Принаймні таку йому звістку передав нинішній сюзерен Людвіг Віттельсбах. З припискою: він наказував дізнатися усе про Лжевальдмера, його походження, та, зрештою, сповістити про знахідки особисто.
Проте у Фрідріха були власні плани, що зробити з отриманою інформацією. Темрява нагадала про час, вже можна лягти — розслідування почнеться завтра, з першими півнями.
Лезо блимнуло свічкою, котра криво стояла на грубому дерев’яному столику та поступово, тихо вмирала. На один цей момент кімната ніби справді осяялася світлом — звиднілися кути кімнати, а також чоловік, котрий сидів біля столу та тоненькою ослою точив незвичний дводольний меч.
Лезо трохи повернулося вбік, і знову все впало у темряву, лишаючи лише маленький вогник посередині. Чоловік за столом всміхнувся про себе. Не так часто йому доводилися бачити фамільну зброю у такому блискучому стані, незаплямовану, сяючу. Надто довго вона не була задіяна у жодній неприємності. Навіть простого бруду на ньому ніби стало наліпати менше, аніж колись.
Фрідріх Шраєр був сином славного роду, представники якого дві сотні років тому пліч-о-пліч з Альбрехтом Ведмедем тіснили слов’ян та створювали Бранденбурзьку марку. Десятиліттями Шраєри разом з Асканіями проливали кров за східні землі. Коли вони вибили лужичів за широкий Одер, та закріпилися у протистояннях з поляками на берегах річки, то нова маркграфська династія нарешті наділила прадіда Фрідріха землею поблизу Лебуса, колишнього Любуша. Багатої місцини, з великим потенціалом до річкової торгівлі.
Але як показав час, ця винагорода була продуманою аферою, у яку вплутали Асканії його сім’ю, зрадивши минуле братерство. Їх рід використали як інструмент політичної боротьби з архієпископом Магдебурга, що висунув претензії на існуючий діоцез.
Самі ж нащадки Альбрехта Великого заснували нову фортецю вище за течією, надали місту вольностей, зробили його новим центром сили на Одері. Від цього Лебус тоді втратив все — людей, гроші, та майбутнє. Земля почала вимирати, як і його рід. У нинішній час від нього лишився лише бездітний 32-річний Фрідріх. Однак помста все ж нагнала Асканіїв.
Їхня Бранденбурзька гілка вимерла ще тридцять років тому, а вся марка перейшла до чужих цій місцевості династії Віттельсбахів. Останні не визнавали жодних претензій Шраєрів на компенсацію за минулі вчинки минулих правителей. І вони мали на це право. Але тепер, нарешті, з’явився шанс переграти все наново.
Минулоріч у Магдебург прибув подорожанин, котрий заявив, що є Вальдемаром Бранденбурзьким, останнім з Асканіїв цієї гілки, після чого висловив претензію на усе маркграфство. Несподівано, як грім, його підтримав король Карл та місцеві бранденбурзькі сеньйори. Віттельсбахи, однак, визнали прибульця Лжевальдемаром, та почали повстання супроти навіть самого короля, не бажаючи втратити набуті землі. Так розпочиналася нова війна.
Фрідріх задув свічку. Тепер він був тут, у Нюрнберзі, в дешевому прихистку. Саме з імперського міста прибув у Магдебург раніше нібито зниклий Вальдемар. Принаймні таку йому звістку передав нинішній сюзерен Людвіг Віттельсбах. З припискою: він наказував дізнатися усе про Лжевальдмера, його походження, та, зрештою, сповістити про знахідки особисто.
Проте у Фрідріха були власні плани, що зробити з отриманою інформацією. Темрява нагадала про час, вже можна лягти — розслідування почнеться завтра, з першими півнями.
🔥5👍1