Ви вдивляєтеся у змучений, чорний ґрунт під ногами. Зверху він вже встиг посохнути на полуденному сонці, а у низах все ще тримав смердючу, брудну воду. На перетині цих двох шарів ви бачите людський зуб, котрий привернув вашу увагу від початку. Самотній, майже чорний, абсолютно природній до навколишньої атмосфери затхлої місцини під назвою Зіхкобель, тобто “хвора домівка”. Майже кожне значне німецьке місто нині мало свій Зіхкобель, таке велике як Нюрнберг — заслуговувало на декілька.

Аби дійти сюди, довелося пройти крізь Нову браму. Ще жодного разу не доводилося вам бачити таку вражаючу кількість масивного каменю, котрий височів на шість, чи ж бо навіть на сім людських постатей. Проте чого вартували навіть ці ворота, коли відкривалася оку Нойтортурм? Здавалося, зріст оборонної башти людині невченій було вирахувати просто неможливо.

Ця тільки-но збудована частина муру мала водночас захищати й вражати будь-кого хто прибував до імперського міста з Заходу. Чи ти є лише місцевим землеробом с Фюрта, чи іноземцем, який прийшов зі зброєю, — ці стіни символізували беззаперечну владу імператора, і мало хто в усьому християнському світі був здатен щось заподіяти жителям Нюрнберга. Свою роль вони виконували — де ще можна було відчувати себе так само захищено від зовнішньої загрози, як за Третім колом?

Поки йшли, ви теж захопилися дивами інженерної думки. Проте ви не селянин, не воїн. Що вас справді вразило — це кількість будівельних матеріалів, яка була необхідна для спорудження Брами. Якби тільки дізнатися через чиї руки вони проходять…

Дійсно, місто зростало. Зростали його міць і багатство. З ними — потреби. Ви ще раз переконалися у тому, що приїхали у правильне місце. Аби мати можливість пробитися у верхи місцевої торгової еліти — потрібен був справжній знавець. Саме за ним ви і йшли за місто вже добрі півтори години.

Розбурхуючи ногами м’яке лайно, ви дійшли до невисокої огорожі, що певно позначала межі кладовища св. Йоханіса. Як ви вже дізналися, після короткої розмови зі сторожою Брами, — радше за все шукати старого Оле, якщо той справді мав тонзуру, біля однойменної до кладовища церкви. Саме її дах ви ледь-ледь помічаєте над верхівками липових дерев. Глухий, хворий кашель із закутків нагадує вам куди саме ви прийшли.

Далі шлях собі треба торувати повз новоскопані могили. Біля однієї ви бачите високого чоловіка. Широкі плечі, пострижене світле волосся. Хіба може бути збігом, віднайти ще одного нормандця-ченця на франконському кладовищу, щоб він не був тим самим? Все сталося надто просто.

Настільки, що ви раптово виявляєте — у вас взагалі немає стратегії підходу до розмови з Оле. Адже окрім зовнішності, ви нічого про нього не знали! Може він бо взагалі не захоче повертатися до розмов з меркантилістами про земні вигоди. Потрібно гадати, бо іншого шансу людина Церкви навряд чи вже надасть. Ви підходите зі спини до Оле та думаєте про першу фразу.

Нойтортурм на західній околиці міста.

Церква Св. Йоханіса, куди ми прийшли, на картині Альбрехта Дюрера — найвидатнішого художника Північного Відродження та жителя Нюрнберга. Після смерті він буде захований на цьому ж кладовищі.

— Оле! Я чув про вашу Божу справу, але не осмілювався вірити у правдивість цих чуток!

Широкоплечий нормандець обернувся, здивований таким раптовим огуком.

— Я тебе знаю, молодик? Звертаєшся так, ніби за декаду вже друзі.

Ви розумієте, що кожна секунда буде вартувати ще більшої підозри з його боку, тому звертаєте бесіду у сторону релігії, аби відволікти увагу.

Ви кажете, що чули від місцевих торгашів про поважного купця, котрий кинув усе своє майно, зрікся високого статусу та прибуткової справи, щоб зануритися у глибинне життя, стати ближче до Бога, й віддати останні сили на поміч знедоленим.

Оле дивиться на вас скоса, і задає цілком логічне питання:

— Той шо?

Розгублені, ви починаєте шукати хоч якісь зачіпки у своїх не надто широких пізнаннях з духовних наук, аби розрадити явно хмурий настрій колишнього колеги, аби все ж у потрібний момент повернути розмову у бік справжньої теми.

— Я прийшов до вас, пане, у цей забутий край міста, аби переконатися, що дійсно не перевелися істинно щирі люди віри. І такий радий знати, що хоч хтось у цьому світі ще здатен на дива відданості…

Нормандець не відповів нічого, тільки продовжував пильно вдивлятися у ваші замурзані весняним болотом хозени. Коли ви вже ледь не зневірилися у будь-якому продовженні діалогу, той хмикнув так, що здалося, ніби щось приємне спало на його думку. Тож, шанс ще був.

— Отож, коли я зустрів вас, пане, то одразу згадав історію, якій мене навчив ще батько. Здається, там було про якогось жида, котрий не схотів заради вічного життя віддати свої гроші бідним, і Ісус його за те покарав. Не згадаю вже як…

Оле розсміявся:

— Ото даєш, ти синоптичну притчу згадати не здатен, а кажеш, що через скепсис віри приїхав сюди мене провідати! Я ж такі туфлі зі зрізаними носками, як твої чорні, з дитинства споглядав, та й говір твій знаю. І ти справді, думав, що я не впізнаю північного хандлера? За кого ж ти взагалі мене маєш тоді?

Ви завмерли, а нормандець продовжував:

— Але як тобі щось від мене треба, то давай пару пфенінгів на церкву. І я вже зараджу, як зможу чим. Якщо тебе цікавить Нюрнберг, і ти за тим сюди приїхав, то я вже добренько того знаю, за стільки то років.

Коли він доказав це, то усміхався, і, здається, був готовий поговорити щиро. У вас відлягло від серця, що не доведеться відкопувати забуті знання Григоріанських реформ, проте водночас засмутило, що ваші красномовні здібності виявилися настільки слабкими. Зауважимо це.

Ви протягнули Оле чотири гладкі срібні монети, намагаючись обирати з гаманця найбільш якісної чеканки. Ви також помічаєте, що три монети він поклав у кошель на поясі, а одну подалі — у внутрішню кишеню під рясою.

Що саме ми хочемо почути про внутрішні справи вільного імперського міста?

Ісус та молодий багатій. Робота невідомого майстра з Антверпена.

Авангардисти потребують вашої підтримки!

Авангардистам у складі 78 полку ДШВ терміново потрібні 12 планшетів і SD-карт для ефективного виконання бойових завдань!
Хлопці на одному з найгарячіших напрямків і потребують допомоги.

Донат – це найменше, що ми можемо для них зробити❤️‍🩹

🎯Ціль: 65 520.00 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/9dfs4Zurys

💳Номер картки банки
5375 4112 1343 0114

Максимальний донат і репост❗️

Пост буде завтра, а поки киньте на Авангард, будь ласка

“Зрозуміло, то ти шукаєш де найтонше, так? Я хоча і живу далеко від центру сутичок, що котяться тим проклятим містом, але багато про них знаю. Звички ж так просто не зникають. Ти цеє... Присядь-но краще, розповідати буду довго і почну здалека. Певно ти знаєш, що кілька років тому король Карл IV став на імперський престол після смерті свого супротивника Людвіга IV Баварського. Так от, останній був вкрай шанований у цих землях. Франконці й баварці — всі разом з радістю прийняли б правління і його сина Людвіга V. Однак той якось ухитрувався наречитися на ще не розведеній принцесці з Австрії, за що його Папа Климент відлучив від Церкви, ти уявляєш таке?…”

Пройшла година, і ви нарешті притуляєте стару букову хвіртку церковного кладовища. Старі, гнилі дошки сочилися брудом та сирістю. Немає навіть натяку на завіси — тому вам доводиться просто переставляти дверці з одного місця на інший. Ідучи назад у місто, ви думаєте про почуте від Оле, і намагаєтеся з усього набору прізвищ, титулів та подій створити собі в уяві хоч якусь картину справ. Коли вам вдалося вирівняти темп ходи по замуленій стежці, тоді й з’явився перший образ.

Отож ми маємо фон: у країні імператор Карл IV з роду Люксембургів протистоїть Людвігу V, герцогу Баварії та маркграфу Бранденбурга, з династії Віттельсбахів. Інтриги Людвіга призвели до багатьох повстань дворянських родів і міст. Особливо у цих землях — його вотчині. Так само спалахнуло рік тому й вільне імперське місто. Однак повстання тут мало свої особливості. Хоч заколот і підпалювали Віттельсбахи, до того ж підтримані місцевими патриціями (старими сімейства міста, що мали місце у Раді), дуже швидко його першість перехопили ремісники та біднота. Лише тут, у Нюрнберзі, у них стало критичної маси та невдоволеності своїм положенням, аби підняти справжній бунт.

Кажуть, що на чолі цієї сонми стояв коваль на ім’я Гайсбарт, тобто Козлина Борода. Саме він об’єднав різні верстви бідняків і боржників євреям в одне ціле. Розігнавши Раду, той влаштовував фестиваль грабежів та пияцтва з танцями на вулицях міста. Безчиння тривало місяці зо два, коли врешті виявилося, що місто зупинилося. Повсталі були вимушені повернути патриціїв до Ради і знизити рівень насилля, аби налагодити стабільність та хоч якесь життя. Попри це, Нюрнберг, в очах Карла IV, продовжував бути повсталим вже багато місяців. Старі сім’ї у Раді під тиском мас не підтримували жодного зв’язку з імператором.

Патриції стали заручниками обставин. І, звичайно, жодному старому нюрнберзькому дому не подобався нинішній стан справ. Невдоволені з них розділилися на два табори стосовно подальших дій. Ці дві половини очолили найстарші та поважніші роди — Штромери фон Райхенбах та Ебнери фон Ешенбах.

Штромери були тісно пов’язані з Карлом IV шляхом торгівлі, тому вони прагнули віддати місто імператорській армії, тим скинувши з себе клеймо зрадників.

Сім’ю Ебнерів спонсорував Людвіг V. Відповідно ж вони хотіли повернення до Нюрнберга саме його для продовження боротьби за трон.

Сам імператор Карл у цей час був у військовому поході на Заході, прагнучи розбити армію Людвіга та його маріонетки — претендента на престол, аби врешті покінчити з міжусобицями. Від тієї битви буде залежати, хто приборкає владу, а кого знесуть хвилі історії у небуття.

Що ж до повсталих ремісників Нюрнберга, то радше за все вони будуть готові знову стати до зброї під проводом цього незрозумілого простолюдина Гайсбарта, аби лиш захистити свої новонабуті привілеї, та водночас від страху покарання за бунт. Тепер вам була значно більше зрозумілою ця безжурність бідноти у пабі на Юденгассе. Ви бачили приреченість людей, котрі знали, що далі буде тільки гірше, тож насолоджувалися останніми днями блаженного безвладдя.

З досвіду ви розуміли, що зробивши тут правильну ставку — вдасться вирвати справжні скарби для себе і контори. Але необхідно прийняти зважене рішення, і що важливо — вчасно. Адже час спливає, і скоро події розгортатимуться блискавично, якщо не стати на чиюсь сторону — залишитеся обабіч реалізації найперспективніших можливостей. Потрібно поговорити з усіма, але хто буде перший?

Ви знову бачите велику, кам’яну браму міста перед собою.

Родовий герб Штромерів з Нюрнберзьких патриціїв.

Родовий герб Ебнерів.

Коваль з Домової книги дванадцяти братів Нюрнберга.

У минулому році я взяв "коротку" паузу в цьому каналі, аби спробувати винайти більш інтерактивний формат. Початкова ідея полягала у великій ролі аудиторії у написанні всієї історії. По факту ж, виходила лише наративна історія з незначною роллю голосувань.

І я хотів розробити щось типу внутрішньої системи перків, та збільшити вплив дискусії у коментарях на сюжет. Не так сталося, як гадалося, і коротка пауза перетворилася на ступор та забуття.

Але хіба це привід не спробувати ще раз? Яким би ви хотіли бачити відродження життя квесту?