Нюрнберг, 1349 рік. Хто ми, яка наша мета?
Final Results
28%
Александер Крістляйн. Мета: врятувати місто від Чорної смерті.
27%
Фрідріх Шраєр. Мета: відновити справедливість для свого роду.
44%
Пауль Йенсен. Мета: захопити торгівлю у Нюрнберзі.
Нагадую, що у нас сьогодні закінчується принципово важливе голосування, де ми обираємо нашого персонажа й лінію сюжета:
1. Молодий лікар Александер Крістляйн.
2. Останній лицар Фрідріх Шраєр.
3. Підприємливий дядько Пауль Йенсен.
1. Молодий лікар Александер Крістляйн.
2. Останній лицар Фрідріх Шраєр.
3. Підприємливий дядько Пауль Йенсен.
👍2❤1
Почавсь ранок.
Ви прокидаєтесь у сусідньому домі до “Людвіґса”, де ще вчора палало життя, а сьогодні крізь вікно другого поверху було контрастно тихо. Виднілися лише бліді стіни, ледь-ледь змазані фарбою та вкриті гнилими дошками, що стрімко пробивалися на волю — ближче до франкської сирості.
Але чогось бо ви відійшли від сну раніше, ніж планували. Можливо, то від хвилювання перед початком чогось значного, яке сьогодні б стало явним і зрозумілим? Чи може Воля Божа змусила спокутувати вчорашню випивку зрання, стрімко відрядивши вам головного болю? Однак смачна, яскраво гучна ригота якогось мерзенного пройди з вулиці дала врешті-решт остаточне розуміння ситуації.
Хоча, насправді, й перші дві версії виключити було неможливо. Голова кололася навпіл, а серце билося без ритму. Сьогодні потрібно приймати перші рішення. Ви покривилися. Це найгірший момент. Вибудовувати плани — добре. Діяти — краще. Але момент вибору був найменш бажаним.
Проте завдяки добрячому хмілю і слабкості організму у вас було більше часу все обдумати ще один раз. Необхідно зрозуміти — куди йти перш за все.
Просидівши вчора декілька годин у пабі на Юденгассе, ви так й не втрапили на жодну варту уваги розмову чи випадкову людину, котра б могла зсередини описати ієрархію на Ринку.
Однак, можливо, якщо завітати зрання до Великої зали Нюрнберга, то буде шанс зустріти на місці представників гільдій, королівських канцеляристів, чи бо місцевих радників, поки всі вони не розбіглися зі своїми справами по місцинам universitas civium. Якщо шукати прямі впливи та інформацію — то це на Ратхаусплатц.
Якщо ж розпочати одразу з Ринкової площі, допоки там не не зібралася сомна з різномастих представників громади, вдасться віднайти кількох впливових посередників, що створять вам першу картинку у приватній розмові. Також можна буде оцінити й конкретні розміри майбутнього збуту.
Поза двох очевидних й зрозумілих варіантів — мався ще один. Здається, ще на Півночі ви чули про мандрівного хандлера любецької ганзи на ім’я Оле, який зневірився у життєвій формі негоціанта й обрився в монахи саме тут, в імперському місті. Казали також, що він оселився на краю міста у Зіхкобелі, одразу за кладовищем. У таких місцях зазвичай жили прокажені, а неподалік стояла невелика церква, що слугувала проводом в останню путь для усіх покараних недугом. Його досвід може бути ціннішим за будь-якого місцевого торгаша.
У роздумах про плани на день, ви й не помітили, як повністю зібралися, та вже стояли на порозі хатини броваря, який ввечері приютив вас у невеличкій кімнатці під дахом. Потрібно рушати.
Ви прокидаєтесь у сусідньому домі до “Людвіґса”, де ще вчора палало життя, а сьогодні крізь вікно другого поверху було контрастно тихо. Виднілися лише бліді стіни, ледь-ледь змазані фарбою та вкриті гнилими дошками, що стрімко пробивалися на волю — ближче до франкської сирості.
Але чогось бо ви відійшли від сну раніше, ніж планували. Можливо, то від хвилювання перед початком чогось значного, яке сьогодні б стало явним і зрозумілим? Чи може Воля Божа змусила спокутувати вчорашню випивку зрання, стрімко відрядивши вам головного болю? Однак смачна, яскраво гучна ригота якогось мерзенного пройди з вулиці дала врешті-решт остаточне розуміння ситуації.
Хоча, насправді, й перші дві версії виключити було неможливо. Голова кололася навпіл, а серце билося без ритму. Сьогодні потрібно приймати перші рішення. Ви покривилися. Це найгірший момент. Вибудовувати плани — добре. Діяти — краще. Але момент вибору був найменш бажаним.
Проте завдяки добрячому хмілю і слабкості організму у вас було більше часу все обдумати ще один раз. Необхідно зрозуміти — куди йти перш за все.
Просидівши вчора декілька годин у пабі на Юденгассе, ви так й не втрапили на жодну варту уваги розмову чи випадкову людину, котра б могла зсередини описати ієрархію на Ринку.
Однак, можливо, якщо завітати зрання до Великої зали Нюрнберга, то буде шанс зустріти на місці представників гільдій, королівських канцеляристів, чи бо місцевих радників, поки всі вони не розбіглися зі своїми справами по місцинам universitas civium. Якщо шукати прямі впливи та інформацію — то це на Ратхаусплатц.
Якщо ж розпочати одразу з Ринкової площі, допоки там не не зібралася сомна з різномастих представників громади, вдасться віднайти кількох впливових посередників, що створять вам першу картинку у приватній розмові. Також можна буде оцінити й конкретні розміри майбутнього збуту.
Поза двох очевидних й зрозумілих варіантів — мався ще один. Здається, ще на Півночі ви чули про мандрівного хандлера любецької ганзи на ім’я Оле, який зневірився у життєвій формі негоціанта й обрився в монахи саме тут, в імперському місті. Казали також, що він оселився на краю міста у Зіхкобелі, одразу за кладовищем. У таких місцях зазвичай жили прокажені, а неподалік стояла невелика церква, що слугувала проводом в останню путь для усіх покараних недугом. Його досвід може бути ціннішим за будь-якого місцевого торгаша.
У роздумах про плани на день, ви й не помітили, як повністю зібралися, та вже стояли на порозі хатини броваря, який ввечері приютив вас у невеличкій кімнатці під дахом. Потрібно рушати.
❤6
Ви вдивляєтеся у змучений, чорний ґрунт під ногами. Зверху він вже встиг посохнути на полуденному сонці, а у низах все ще тримав смердючу, брудну воду. На перетині цих двох шарів ви бачите людський зуб, котрий привернув вашу увагу від початку. Самотній, майже чорний, абсолютно природній до навколишньої атмосфери затхлої місцини під назвою Зіхкобель, тобто “хвора домівка”. Майже кожне значне німецьке місто нині мало свій Зіхкобель, таке велике як Нюрнберг — заслуговувало на декілька.
Аби дійти сюди, довелося пройти крізь Нову браму. Ще жодного разу не доводилося вам бачити таку вражаючу кількість масивного каменю, котрий височів на шість, чи ж бо навіть на сім людських постатей. Проте чого вартували навіть ці ворота, коли відкривалася оку Нойтортурм? Здавалося, зріст оборонної башти людині невченій було вирахувати просто неможливо.
Ця тільки-но збудована частина муру мала водночас захищати й вражати будь-кого хто прибував до імперського міста з Заходу. Чи ти є лише місцевим землеробом с Фюрта, чи іноземцем, який прийшов зі зброєю, — ці стіни символізували беззаперечну владу імператора, і мало хто в усьому християнському світі був здатен щось заподіяти жителям Нюрнберга. Свою роль вони виконували — де ще можна було відчувати себе так само захищено від зовнішньої загрози, як за Третім колом?
Поки йшли, ви теж захопилися дивами інженерної думки. Проте ви не селянин, не воїн. Що вас справді вразило — це кількість будівельних матеріалів, яка була необхідна для спорудження Брами. Якби тільки дізнатися через чиї руки вони проходять…
Дійсно, місто зростало. Зростали його міць і багатство. З ними — потреби. Ви ще раз переконалися у тому, що приїхали у правильне місце. Аби мати можливість пробитися у верхи місцевої торгової еліти — потрібен був справжній знавець. Саме за ним ви і йшли за місто вже добрі півтори години.
Розбурхуючи ногами м’яке лайно, ви дійшли до невисокої огорожі, що певно позначала межі кладовища св. Йоханіса. Як ви вже дізналися, після короткої розмови зі сторожою Брами, — радше за все шукати старого Оле, якщо той справді мав тонзуру, біля однойменної до кладовища церкви. Саме її дах ви ледь-ледь помічаєте над верхівками липових дерев. Глухий, хворий кашель із закутків нагадує вам куди саме ви прийшли.
Далі шлях собі треба торувати повз новоскопані могили. Біля однієї ви бачите високого чоловіка. Широкі плечі, пострижене світле волосся. Хіба може бути збігом, віднайти ще одного нормандця-ченця на франконському кладовищу, щоб він не був тим самим? Все сталося надто просто.
Настільки, що ви раптово виявляєте — у вас взагалі немає стратегії підходу до розмови з Оле. Адже окрім зовнішності, ви нічого про нього не знали! Може він бо взагалі не захоче повертатися до розмов з меркантилістами про земні вигоди. Потрібно гадати, бо іншого шансу людина Церкви навряд чи вже надасть. Ви підходите зі спини до Оле та думаєте про першу фразу.
Аби дійти сюди, довелося пройти крізь Нову браму. Ще жодного разу не доводилося вам бачити таку вражаючу кількість масивного каменю, котрий височів на шість, чи ж бо навіть на сім людських постатей. Проте чого вартували навіть ці ворота, коли відкривалася оку Нойтортурм? Здавалося, зріст оборонної башти людині невченій було вирахувати просто неможливо.
Ця тільки-но збудована частина муру мала водночас захищати й вражати будь-кого хто прибував до імперського міста з Заходу. Чи ти є лише місцевим землеробом с Фюрта, чи іноземцем, який прийшов зі зброєю, — ці стіни символізували беззаперечну владу імператора, і мало хто в усьому християнському світі був здатен щось заподіяти жителям Нюрнберга. Свою роль вони виконували — де ще можна було відчувати себе так само захищено від зовнішньої загрози, як за Третім колом?
Поки йшли, ви теж захопилися дивами інженерної думки. Проте ви не селянин, не воїн. Що вас справді вразило — це кількість будівельних матеріалів, яка була необхідна для спорудження Брами. Якби тільки дізнатися через чиї руки вони проходять…
Дійсно, місто зростало. Зростали його міць і багатство. З ними — потреби. Ви ще раз переконалися у тому, що приїхали у правильне місце. Аби мати можливість пробитися у верхи місцевої торгової еліти — потрібен був справжній знавець. Саме за ним ви і йшли за місто вже добрі півтори години.
Розбурхуючи ногами м’яке лайно, ви дійшли до невисокої огорожі, що певно позначала межі кладовища св. Йоханіса. Як ви вже дізналися, після короткої розмови зі сторожою Брами, — радше за все шукати старого Оле, якщо той справді мав тонзуру, біля однойменної до кладовища церкви. Саме її дах ви ледь-ледь помічаєте над верхівками липових дерев. Глухий, хворий кашель із закутків нагадує вам куди саме ви прийшли.
Далі шлях собі треба торувати повз новоскопані могили. Біля однієї ви бачите високого чоловіка. Широкі плечі, пострижене світле волосся. Хіба може бути збігом, віднайти ще одного нормандця-ченця на франконському кладовищу, щоб він не був тим самим? Все сталося надто просто.
Настільки, що ви раптово виявляєте — у вас взагалі немає стратегії підходу до розмови з Оле. Адже окрім зовнішності, ви нічого про нього не знали! Може він бо взагалі не захоче повертатися до розмов з меркантилістами про земні вигоди. Потрібно гадати, бо іншого шансу людина Церкви навряд чи вже надасть. Ви підходите зі спини до Оле та думаєте про першу фразу.
❤1🔥1
Церква Св. Йоханіса, куди ми прийшли, на картині Альбрехта Дюрера — найвидатнішого художника Північного Відродження та жителя Нюрнберга. Після смерті він буде захований на цьому ж кладовищі.
❤5😍1
Ми знайшли Оле. Але як будемо здобувати інформацію?
Final Results
4%
Колишніх хандлерів все ж не буває — будемо вести розмову про гроші.
12%
Візьмемо хитрістю — я у пошуках свого хворого дядька, що зник з Марктплатц.
12%
Коріння перш за все — як соратнику з ганзи він мені допоможе.
20%
Він вже здався в житті один раз — буду тиснути морально.
52%
Якщо він чернець — чому б не зайти з духовного боку?
Який з потенційних ШІ-образів нормандця Оле, з запропонованих корпорацією Адоб, вам подобається більше за все?
😁5🤔2🤯1🤮1
— Оле! Я чув про вашу Божу справу, але не осмілювався вірити у правдивість цих чуток!
Широкоплечий нормандець обернувся, здивований таким раптовим огуком.
— Я тебе знаю, молодик? Звертаєшся так, ніби за декаду вже друзі.
Ви розумієте, що кожна секунда буде вартувати ще більшої підозри з його боку, тому звертаєте бесіду у сторону релігії, аби відволікти увагу.
Ви кажете, що чули від місцевих торгашів про поважного купця, котрий кинув усе своє майно, зрікся високого статусу та прибуткової справи, щоб зануритися у глибинне життя, стати ближче до Бога, й віддати останні сили на поміч знедоленим.
Оле дивиться на вас скоса, і задає цілком логічне питання:
— Той шо?
Розгублені, ви починаєте шукати хоч якісь зачіпки у своїх не надто широких пізнаннях з духовних наук, аби розрадити явно хмурий настрій колишнього колеги, аби все ж у потрібний момент повернути розмову у бік справжньої теми.
— Я прийшов до вас, пане, у цей забутий край міста, аби переконатися, що дійсно не перевелися істинно щирі люди віри. І такий радий знати, що хоч хтось у цьому світі ще здатен на дива відданості…
Нормандець не відповів нічого, тільки продовжував пильно вдивлятися у ваші замурзані весняним болотом хозени. Коли ви вже ледь не зневірилися у будь-якому продовженні діалогу, той хмикнув так, що здалося, ніби щось приємне спало на його думку. Тож, шанс ще був.
— Отож, коли я зустрів вас, пане, то одразу згадав історію, якій мене навчив ще батько. Здається, там було про якогось жида, котрий не схотів заради вічного життя віддати свої гроші бідним, і Ісус його за те покарав. Не згадаю вже як…
Оле розсміявся:
— Ото даєш, ти синоптичну притчу згадати не здатен, а кажеш, що через скепсис віри приїхав сюди мене провідати! Я ж такі туфлі зі зрізаними носками, як твої чорні, з дитинства споглядав, та й говір твій знаю. І ти справді, думав, що я не впізнаю північного хандлера? За кого ж ти взагалі мене маєш тоді?
Ви завмерли, а нормандець продовжував:
— Але як тобі щось від мене треба, то давай пару пфенінгів на церкву. І я вже зараджу, як зможу чим. Якщо тебе цікавить Нюрнберг, і ти за тим сюди приїхав, то я вже добренько того знаю, за стільки то років.
Коли він доказав це, то усміхався, і, здається, був готовий поговорити щиро. У вас відлягло від серця, що не доведеться відкопувати забуті знання Григоріанських реформ, проте водночас засмутило, що ваші красномовні здібності виявилися настільки слабкими. Зауважимо це.
Ви протягнули Оле чотири гладкі срібні монети, намагаючись обирати з гаманця найбільш якісної чеканки. Ви також помічаєте, що три монети він поклав у кошель на поясі, а одну подалі — у внутрішню кишеню під рясою.
Що саме ми хочемо почути про внутрішні справи вільного імперського міста?
Широкоплечий нормандець обернувся, здивований таким раптовим огуком.
— Я тебе знаю, молодик? Звертаєшся так, ніби за декаду вже друзі.
Ви розумієте, що кожна секунда буде вартувати ще більшої підозри з його боку, тому звертаєте бесіду у сторону релігії, аби відволікти увагу.
Ви кажете, що чули від місцевих торгашів про поважного купця, котрий кинув усе своє майно, зрікся високого статусу та прибуткової справи, щоб зануритися у глибинне життя, стати ближче до Бога, й віддати останні сили на поміч знедоленим.
Оле дивиться на вас скоса, і задає цілком логічне питання:
— Той шо?
Розгублені, ви починаєте шукати хоч якісь зачіпки у своїх не надто широких пізнаннях з духовних наук, аби розрадити явно хмурий настрій колишнього колеги, аби все ж у потрібний момент повернути розмову у бік справжньої теми.
— Я прийшов до вас, пане, у цей забутий край міста, аби переконатися, що дійсно не перевелися істинно щирі люди віри. І такий радий знати, що хоч хтось у цьому світі ще здатен на дива відданості…
Нормандець не відповів нічого, тільки продовжував пильно вдивлятися у ваші замурзані весняним болотом хозени. Коли ви вже ледь не зневірилися у будь-якому продовженні діалогу, той хмикнув так, що здалося, ніби щось приємне спало на його думку. Тож, шанс ще був.
— Отож, коли я зустрів вас, пане, то одразу згадав історію, якій мене навчив ще батько. Здається, там було про якогось жида, котрий не схотів заради вічного життя віддати свої гроші бідним, і Ісус його за те покарав. Не згадаю вже як…
Оле розсміявся:
— Ото даєш, ти синоптичну притчу згадати не здатен, а кажеш, що через скепсис віри приїхав сюди мене провідати! Я ж такі туфлі зі зрізаними носками, як твої чорні, з дитинства споглядав, та й говір твій знаю. І ти справді, думав, що я не впізнаю північного хандлера? За кого ж ти взагалі мене маєш тоді?
Ви завмерли, а нормандець продовжував:
— Але як тобі щось від мене треба, то давай пару пфенінгів на церкву. І я вже зараджу, як зможу чим. Якщо тебе цікавить Нюрнберг, і ти за тим сюди приїхав, то я вже добренько того знаю, за стільки то років.
Коли він доказав це, то усміхався, і, здається, був готовий поговорити щиро. У вас відлягло від серця, що не доведеться відкопувати забуті знання Григоріанських реформ, проте водночас засмутило, що ваші красномовні здібності виявилися настільки слабкими. Зауважимо це.
Ви протягнули Оле чотири гладкі срібні монети, намагаючись обирати з гаманця найбільш якісної чеканки. Ви також помічаєте, що три монети він поклав у кошель на поясі, а одну подалі — у внутрішню кишеню під рясою.
Що саме ми хочемо почути про внутрішні справи вільного імперського міста?
❤4
Який підхід до подальшої експансії нам ближчий?
Final Results
44%
Шукаємо внутрішні слабкості: “Розкажи мені, що ти знаєш про боротьбу еліт у місті?"
24%
Шукаємо можливості: “Скажи, заради чого люди тут здатні віддати усе до останнього?”
24%
Шукаємо інструменти впливу: “Наскільки все серйозно у місті з Чорної смертю?”
8%
Передумати розмовляти, спробувати вдарити нормандця, забрати срібляки і втекти назад у місто
Forwarded from Helena
Авангардисти потребують вашої підтримки!
Авангардистам у складі 78 полку ДШВ терміново потрібні 12 планшетів і SD-карт для ефективного виконання бойових завдань!
Хлопці на одному з найгарячіших напрямків і потребують допомоги.
Донат – це найменше, що ми можемо для них зробити❤️🩹
🎯Ціль: 65 520.00 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/9dfs4Zurys
💳Номер картки банки
5375 4112 1343 0114
Максимальний донат і репост❗️
Авангардистам у складі 78 полку ДШВ терміново потрібні 12 планшетів і SD-карт для ефективного виконання бойових завдань!
Хлопці на одному з найгарячіших напрямків і потребують допомоги.
Донат – це найменше, що ми можемо для них зробити❤️🩹
🎯Ціль: 65 520.00 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/9dfs4Zurys
💳Номер картки банки
5375 4112 1343 0114
Максимальний донат і репост❗️
send.monobank.ua
Безпечний переказ коштів
Надсилайте безкоштовно та безпечно кошти
👍4