Поки є можливість, то згадаємо нашого сумнозвісного дідугана (незважаючи на те, що технічно він відійшов від діл). Тут зібрано відомості щодо фінансування українських рухів фондами, пов'язаними із Соросом за період з 14 по 17 роки включно. Вся ця інформація подавалася за формою 990, що у американському податковому праві призначена для звільнення від податку на прибуток. Ця інформація не є вичерпною, але є достовірно підтвердженою.
Приємного перегляду.

Повна версія документу, де вказано і про фінансування в інших країнах на 662 сторінки.

Уявили обличчя тих людей, які все ще думають, що для схильності лівого табору треба боротись за права ЛГБТ, жінок, трансгендерів, чорношкірих та екосвідомих? Що єдиним або основним критерієм західної допомоги є гомосексуальна свідомість мас і розвинені демократичні інституції? Якщо не можете уявити, то просто увімкніть телемарафон чи український сегмент Х (твітора)

Здавалось би, між мракобісною дикунською Палестиною і прогресивним гомосексуальним "форпостом Західної цивілізації" ліваки мали б обрати друге, але логіка постколоніального дискурсу диктує ясну розстановку пріоритетів - сторона, яка бореться за свою свободу проти колоніального поневолення є жертвою і може використовувати будь-які методи для захисту своїх загальнолюдських прав. І ніякі таухіди, хрести і свастики де-факто не лякають ні табір постколоніальної повісточки, ні табір соціально-демократичної (помірковано-центристської) повісточки. Залежно від обставин той же Азов може бути неонацистською терористичною-організацією для середовища лівих і лівоцентристських інтелектуалів, а може бути борцем за демократію і свободу від колоніального ярма. Але, коли ми ставимо у своїх євроатлантичних прагненнях виключно на своє ідеалізоване уявлення про "social justice", ми автоматично стаємо на слизький шлях у прірву релятивності і самодеструкції. Намагаючись сподобатись нашому ідеалізованому західному пану ми ідемо до легалізації одностатевих "шлюбів", фемінізації війська, розвиваємо татарський сепаратизм і т.д. Ніщо з цього не є достатнім аргументом для табору соц.демів, що обслуговує інтереси транснаціональних корпорацій і спокійно підтримує стосунки з такими нелюдами як росія чи КНР. А ультралівому "антиколоніальному" табору ми не ніколи не зможемо сподобатись хоча б тому, що це деструктивна секта, якій ніхто не подобається в принципі, навіть вони самі. Уявлення світу через дихотомію "гнобитель-пригноблений" не є систематичним чи конструктивним - воно веде виключно до самодеструкції до атомарних несистемних квір-одиниць. Проте, ми могли б використовувати корисний нам постколоніальний дискурс для тимчасового впливу цих деструктивних фанатиків на західне суспільство і на тих, хто приймає рішення. Ізраїль, очевидно, не дуже радий тому, що ця скажена публіка постійно сує йому палки в колеса і впливає на неприйняття тих чи інших корисних для Ізраїля рішень.

Чи будуть зроблені відповідні висновки нашим керівництвом? Чи визнаємо ми, що у своїй екзистенційній війні ми є Палестиною, а не Ізраїлем? Чи дозволимо ми собі бути собою і не влазити у парадигми незрозумілих для нашого громадянського суспільства дискурсів? Чи навчимось правильно розставляти геополітичні пріоритети і формувати зовнішньополітичний образ нашої держави? Чи може так і продовжимо ганятись за тінню швидкоплинних трендів і існувати у просторі смислових марень та ідеологічної шизофренії?

1. І встав рано вранці Єруббаал, це Гедеон, та ввесь народ, що з ним, і таборували над Ен-Хародом. А мідіянітянський табір був із півночі від Ґів'ат-Гамморев долині.
2. І сказав Господь до Гедеона: Численний той народ, що з тобою, щоб Я дав мідіянітян в його руку, щоб не запишався надо Мною Ізраїль, говорячи: Рука моя спасла мене.
3. А тепер поклич до ушей люду, говорячи: Хто боїться й тремтить, нехай вернеться й відійде від гори Ґілеад. І вернулося з народу двадцять і дві тисячі, а десять тисяч позосталось.
4. І сказав Господь до Гедеона: Ще численний цей народ. Зведи їх до води, і Я там переберу його тобі. І буде, як Я скажу тобі: Цей піде з тобою, той піде з тобою, а кожен, що скажу тобі: Цей не піде з тобою, той не піде.
5. І привів він народ до води. І сказав Господь до Гедеона: Кожен, хто буде хлептати воду язиком своїм, як хлепче пес, поставиш його окремо. А кожен, хто припаде на коліна свої, щоб пити, поставиш його окремо.
6. І було число тих, що хлептали, носячи рукою своєю до уст своїх, три сотні чоловіка, а вся решта народу припали на коліна свої, щоб пити воду.
7. І сказав Господь до Гедеона: Трьома сотнями мужів, що хлептали, спасу тебе, і дам мідіянітян у твою руку, а ввесь народ піде кожен на своє місце.
8. І взяли вони в свою руку поживу народу та свої сурми, а всіх інших ізраїльтян він відпустив, кожного до намету свого, а три сотні мужа затримав.
Суддів 7:1-8

Рождество́ Твоє́, Христе́ Бо́же наш, возсія́ ми́рові світ ра́зума, в нем бо звізда́м служа́щії, звіздо́ю уча́хуся, Тебі кла́нятися, Со́лнцу Пра́вди, і Тебе́ ві́діти с висоти́ восто́ка: Го́споди, сла́ва Тебі́.

Різдво Твоє, Христе Боже наш, звістило світові світло розуму, в нім бо ті, що зіркам служили, від зірки навчилися поклонятися Тобі, Сонцю правди, і визнавати Тебе, що Ти є Схід з висоти. Господи, слава Тобі.

Христос народився! Зі святом, православні!

(Українська ікона, сер. XVI ст.)

Історики не раз нам поясняють, що нібито за старого Києва чи за козацької України змагався народ за віру, а тепер змагається за націю. Велике непорозуміння! Тоді, як і тепер, боролася нація й за незалежність національну й за віру. Тільки тоді ширше значення надавали слову “віра”, глибший зміст. Віра християнська – це був колись наш кодекс, статут всього внутрішнього устрою суспільства. Цей кодекс нормував всі відносини того суспільства – між батьками й дітьми, братами й сестрами, народом і тими, хто ним правив, нацією та її ворогами – поганами, між різними класами суспільства, між людьми поміж собою і між людьми й Богом. Це була система понять Правди, Добра, Краси.
Оформлені в ферму оповідань, заповідей, притч – ці правила людської поведінки глибоко вкорінювалися в мозок і серце тодішньої людини, формували її душевне й духовне Я, її характер, тримаючи на припоні внутрішньої моральної дисципліни відцентрові інстинкти людини, оберігаючи від розвалу громаду і націю. Багато для християнина означали такі незрозумілі поколінню невірних, негативні й додатні символи як Юда, Каїн, фарисей, Пілат, вигнання торгівців із храму, поняття гріха й покути, милосердного самарянина, багатого й Лазаря, невірного Томи, пресвятої Діви, яку звали “матір’ю козацького краю”; такі слова, як “не мир, но меч!”, такі образи як образ хреста і Розіп’ятого на ньому; Духа Святого, “життя подателя”, якого подув чув у собі Шевченко і якого нерозуміння докоряв своїм недотепним землякам, які не знали, що невидиме є початком всього видимого.
В тій символіці, в тих притчах, в заповідях були тверді правила поведінки, яскраві приклади – на що орієнтуватися, чого як вогню минати; були духовні обручі, які твердо тримали дух суспільства тих часів і його тіло берегли від розпаду. Окрилені тою вірою, щитами перегороджували поля старокиївські дружинники з князями, боронячи від кочівників Україну.
Очевидно, ніхто не скаже, що складалося те суспільство з святих. Грішників було досить і тоді, тільки з тою різницею, що тоді навіть ті, що переступали закон, знали в совісті своїй, що роблять зле, і це вже було багато! Бо в тій свідомості крився початок виправлення.
В обороні тої віри, кодексу цілого життя нації – приватного й публічного, ставала не тільки князівська, але й козацька Україна, і західноєвропейське лицарство тої доби. Вони знали, що не вільно робити “епізменту” із дияволом. Знали, що не можна чорта виганяти вельзевулом; що між адептами Святого Христа і його ворогами не може бути тривалого миру; знали, що противникам Христа йшлось не тільки про те, щоб знищити Церкву, але і весь уклад нашого індивідуального і суспільного життя.

"Хрест проти диявола", Дмитро Донцов

Предківський досвід не залишає нам права на жодне здивування методою ворога, на жодний сумнів у сатанинських джерелах тієї енергії, яка давала йому силу оббирати і нищити церкви, вигубляти вщент цілі міста, глумитися над святинями і, разом з тим, вдало мімікрувати під культурну країну Європи перед лицем інфантильного Заходу. Проте, коли вчергове стає відомим вчинене кимось з уродженців Мордору, доводиться знову і знову, ніби вперше, спостерігати сумну картину праведного гніву посполитих, які вже наперед вигадали десятки жахливіжих способів помститися оркам.
Давно вже наша Церква вклала природу людської сили у просту формулу: вона постає або з великої віри в Бога, або - з жорсткосердя. ("Добротолюбіє")
Людина підневільна за своєю природою не усвідомлює, що ж не дає відплатити ворогу його монетою, що не дає зробити терор, страх і насильство своїми союзниками, а не ворогами. На противагу тим фантазіям віками вироблена лицарська аристократична філософія: її методи ведення війни, шляхи здобуття перемоги прямо протилежні, і керуються одним принципом - взаємовідносинами між людиною і Богом.
Наші предки знали, що "влада на плечах у Нього", що Він лише "ставить ноги на пространном місці", Він - кам'яна твердиня, і разом з тим - камінь спотикання. Знали, що перемога чи поразка у будь-якій війні є нічим іншим, як втілення Божої Волі: що коли і карає нас Господь, віддаючи у руки поганів, то "не їх милуя, а нас карая, щоб удержалися ми от злих діл". Він "не глаголеть усты, но делы наказаеть", "безаконья грехи многия от земля отрясти хощеть". Приймали строгу і справедливу реальність: "земля наша іноплеменником в достояние бисть, ибо сведохом собі, аки дождь с небеси, Гнів Господень".
Та безмежна віра в Божу Волю і Справедливість давала усвідомити, що неможливо перемогти звіра, ставши іще більшим звіром, як і неможливо вигнати біса вельзевулом. Бо немає кращої помсти, ніж не уподібнитися ворогу. Не обмежений правилами гравець може надіятися лише на перемогу в площині матеріальній, яка у своїй суті - смердючий гній.
Посол війська запорозького на скликанім Катериною II імперськім зборі підкреслював, що Військо Запорозьке "завжди в шляхетстві, а не в чорносотних пребивало..., назвою благородства завше від усіх відрізнялось”.
Обмеженість людини Заходу моральним законом, наносними абстракціями не є її слабкостями, але духовною перевагою і найвищою формою сили. Бо дерево помирає твердим і жорстким, а Христос переміг смерть, будучи матеріально найслабшим за Свого земного життя - розіп'ятим. Дотримання жорсткого морального закону, збереження благородства перед лицем найдикішого ворога, страх "вини бідствія", гріха перед Богом, а не самого бідствія, - це те, що надихнуло життям Європейський світ, і досі оберігає його від воріт смерті.
«Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь. Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!» (Римлянам, 12:19-21)
«Скоріться Богові і протиставтеся дияволові, і втече від вас» (Якова, 4:7)

Європейський дух сформувався у середовищі вільних особистостей - демократичних Афінах. Натомість крута войовнича Спарта зникла безслідно.

З листа Джона Рональда Руела Толкіна сину Крістоферу
[Влітку 1943 р. вісімнадцятилітнього Крістофера призвали до Королівських Повітряних Сил. В час написання цього листа він був у тренувальному таборі в Манчестері]

Мої політичні погляди дедалі більше й більше тяжіють до анархії (у філософському смислі, що означає припинення контролю, а не вусатих чолов'яг із вибухівкою), або ж до "неконституційної" монархії. Моя б на те воля - арештував би кожного, хто вживає слово Держава (маючи на увазі будь-що, крім неживого царства Англії і її жителів, що не має ні влади, ні порядку, ні розсудливості); і, давши шанс на зречення, страчував би, коли ним не скористаються! Повернення до особистих імен принесло б чимало користі. Уряд (government) - абстрактний іменник, що означає сам процес урядування (governing), і писати його з великої літери, маючи на увазі людей, має бути образливим. Якби натомість люди звикли казати "рада короля Георга, Вінстон і його шайка", це проклало би шлях до очищення думки і сповільнення жахаючого зсуву у теократію.
Як би не було, Людині зрозуміле усе, крім Людини, і найменш належна робота для будь-кого, навіть святих (які, між іншим, були найменш охочими до того) - керувати іншими. Ні один з мільйону того не гідний, а найменше - ті, хто цього прагнуть. Врешті-решт, це підходить лише невеликим групам людей, знаючих свого хазяїна. Середньовічці мали рацію, вважаючи клірикове nolo episcopari найкращою причиною обрати його єпископом. Дайте мені короля, якого в житті цікавлять тільки поштові марки, залізниці та скакові коні, і який наважиться звільнити свого візира (або як його ще називати), якщо йому не сподобається крій його штанів. І так далі в цьому дусі.
Але, звісно, найбільший недолік усього цього - тобто найбільший недолік усіх добрих природніх речей у лихому неприродньому світі - в тому, що працюватиме воно лише в тому разі, якщо світ стане по-старому добрим і неефективним. Сварливі гонористі греки впоралися зі Ксерксом; проте мерзенні хіміки та інженери дали Ксерксу та усім іншим мурашиним спільнотам таку силу, що, здається, не залишили порядним людям шансу. Ми усі намагаємося уподібнитися Александру, і, як учить історія, це азіатизувало (orientalized) і самого Александра, і його генералів. Дурник нафантазував (або хотів, аби так вважали люди), що він син Діоніса - і помер від випивки. Варта рятунку від персів Греція все одно загинула, перетворившись у щось на кшталт Віші-Еллади або Войовничої-Еллади (яка не воювала) з розмовами про елінську честь і культуру та наживанням на продажі тодішніх відповідників порнографічних листівок.
Але найбільший жах сучасного світу - те, що все найгірше приходить у купі. Діватися нікуди. Навіть маленькі нещасні самоїди, підозрюю, їдять консервовану їжу та слухають по сільському гучномовцю сталінські казки про злих фашистів, що їдять дітей та крадуть їздових собак. Одне мене тішить: поширення серед невдоволених звички підривати заводи та електростанції; сподіваюсь, що це, заохочуване нині як "патріотизм", звичкою і залишиться! Але нічого путнього з неї не буде, поки вона не стане всезагальною.

Ну, будь здоровий, любий сину, і все таке. Ми народилися в темну добу, в неналежний час (для нас). Але в цьому і радість: інакше ми б не знали або так сильно б не любили те, що любимо. Риба на суші найкраще розуміє воду. Ми все ще маємо невеличкі мечі для захисту. "Я не схилюся перед Залізною короною і не складу свій маленький золотий скіпетр". Have at the Orcs, with winged words, hildenǣddran (war-adders), biting darts – but make sure of the mark, before shooting.

29 листопада 1943 р.
Оріджинал

Розбещене безмежною владою керівництво Росії не створило належних умов перебування у армії та гідної за те винагороди. Для утримання війська держава застосовує найгірші практики примусу щодо власних громадян, що супроводжуються приниженнями та знущаннями. Вартість людського життя та свободи у країні зведена в ніщо на користь молоха держави і нації, а "боротьбою за свободу" проголошенні найгірші форми рабства. Армійська система забезпечує владою людей найгірших моральних якостей, поставивши їх на вершині піраміди традиційно-радянської субординації. Не так давно РФ розпочала мобілізацію увʼязнених. Пропаганда примусової мобілізації цілком замінила належне озброєння збройних сил.
У російській державі вводяться виправдані війною історично високі податки з населення, гроші з яких, проте, напряму до армії не потрапляють. Економічна політика стає усе глибше деспотичною, і тим більше ігнорує інтереси громадян, за чий рахунок проводиться. Дипломатія відзначається цілковитою відсутністю будь-якої візії, декларовані плани - сміхотворністю та впертістю, а тому жоден міжнародний гравець не сприймає Росію та її зовнішню політику всерйоз, лише зручно користуючись її жалюгідним становищем.
Суспільству насаджується масова істерія та людожерські ідеї, виправдані ресентиментарними збоченнями та демагогією. Так звані "громадські активісти" навіть з найменшим медійним впливом, особливо колишня "опозиція", упиваються кров'ю власних співвітчизників, яких вважають невідповідними власній ідеології. Державою проводяться псевдоопозиційні акції та демонстрації з метою створення картинки громадянського суспільства. Підконтрольні Кремлю медіа під виглядом патріотичного виховання продовжують насаджувати населенню жорстку пропаганду, яка вже перейшла ту межу, коли її хтось сприймав усерйоз. Поклоніння ідолу держави межує з релігійним фанатизмом, і знову модною стає старозавітня сакральність держави і, як наслідок, заперечення людської гідності та будь-яких проявів індивідуального. Російська верхівка цілком свідомо вибрала шлях ефективності й повернення до тваринних законів організації суспільства.

Держава, що намагається знизити цінність індивідів, аби зробити із них слухняні інструменти власних проектів (навіть у найкращих ціляй), дуже скоро прийде до висновку, що неможливо здійснити великі цілі малими людьми, і досконалий механізм, якому все принесено у жертву, ні для чого більше не згодиться саме через відсутність вітального духу, подавленого для прискорення рухів самого механізму.

Джон Стюарт Мілль

Ми стаємо країною непросвітної темряви і всі, хто залишиться, будуть мати криві зуби і питимуть дешеву горілку

Христос народився!

Народ азіатський позбавлений будь-якої мужності, крім того, і через їхні закони, бо більшість Азії керується владою царів. Там, де люди самі над собою не владні і не автономні, а підпорядковані владиці, турбота у них не про те, щоб вправлятися у військових справах, але про те, щоб здаватися нездатними до війни. І справді, небезпеки не однакові. Адже підданим необхідно вирушати за своїх панів на війну і переносити праці та смерть далеко від дітей, дружин та друзів. І які б не були хороші та мужні їхні справи, пани від них звеличуються і зростають; самі ж вони, крім небезпек і смертей, нічого не пожинають. При цьому невідворотно земля у таких людей залишається необробленою як через нашестя ворогів, так і внаслідок беспечності їх самих; так що навіть якщо хтось за природою буде хоробрим і мужнім, закони відвернуть його від цього. Великим доказом цього є те, що всі ті греки і варвари Азії, які зовсім не підпорядковані государям, а вільно трудяться самі для себе, є найвойовничішими з усіх, бо вони наражаються на небезпеку для себе і як отримують нагороду за хоробрість, так і несуть покарання за боягузтво.

"Про повітря, воду й місця", Гіппократ

Знаєте, дослідження високих матерій у людей пристойних завжди починалося з усвідомлення власного місця у світі - від "знай себе" на вході Дельфійського храму до Критики чистого розуму. Зараз ті, хто модно вважають, ніби користуються власним розумом, насправді знаходяться у нього в рабстві – інакше як можна назвати заперечення усього, що його перевершує і виходить за його межі? Тим не менш, найгіршою формою рабства залишається український націоналізм.