​​🫠пyтiн прилетів у ОАЕ. А Зеленський — не прилетів. Навіть відеозвернення не записав.

Білий дім заявив, що кошти для допомоги Україні закінчаться до кінця року. Відмова Конгресу схвалити нову підтримку, за словами посадовців США, «поставить Київ на коліна на полі бою», а також «збільшить ймовірність воєнних перемог pociї».

І на фоні усіх цих новин в Україні несеться дискусія, хто й куди має їздити, і як кого обмежити в поїздках.

Перше враження від новин з США емоційне — чути це відверто боляче. Друге враження раціональне — на фоні дріб'язкових з'ясувань стосунків і cpaчів ми відверто програємо міжнародну співпрацю. Поки ми сваримося — про Україну на міжнародному рівні говорять усе менше й менше. Як країна, ми зацікавлені, щоб якомога більше притомних людей їздило за кордон і говорило від нашого імені та про нас. Будь-хто, хто добре говорить англійською, хто вміє спілкуватися з іноземною аудиторією на міжнародному рівні та має запрошення, — має їхати.

На власні очі я це бачила на кліматичній конференції ООН — COP28 в ОАЕ. Полетіла туди не коштом держбюджету, до речі (дякую німецьким партнерам). Українська делегація на COP28 була присутня, але не на рівні голів держав. Я вже мовчу про те, що Указу Президента про склади делегації не було до 5-го дня конференції. Непредставленість на найвищому політичному рівні — особливо на фоні прильоту пyтiна — це ж очевидний дипломатичний провал. Бо тут, між іншим, топові лідери світу. Навіть диктaтop лукашенко приїхав! Ви уявляєте, яка боротьба за змінами клімату в тoталiтарній Бiлopyci? Але він пpипxaвся, бо йому треба налагоджувати міжнародні, прости Господи, контакти. Бо COP28 — це про зміни клімату, так. Але це — один із найбільших майданчиків для зустрічей. І не використати його — помилка, яку ми не можемо собі дозволити.

Нехай Президент не зміг приїхати, але міг прилетіти Прем'єр? Міг же, правда? Ну якщо пyтiн зміг, і лукашенко — то, мабуть, варто було й нам краще підготуватись?

Та й взагалі. Знаєте, як вгадати, чи будуть на міжнародній події pociяни? Ніяк, не треба вгадувати, вони точно будуть. У будь-якому разі. Скрізь. У великих кількостях. До речі, в їхньому павільйоні на COP28 йшлося про те, чому треба інвестувати в pociю. Араби ходили, слухали.

Ми привезли на СОР28 експозицію про війну. Дуже круту, до речі. Я від кількох людей чула захоплення виставкою, яку підготувала Ярослава Гресь. Проте дискусії треба більше виводити за межі розмов про війну. Бо — хочеш того чи ні — але світ не думає тільки про нашу війну. Світ думає про економіку. І тому окрім нагадування про війну треба було говорити про інвестиції в Україну. На жаль, цього було суттєво менше ніж в pociйському павільйоні.

Це боляче визнавати, але нам потрібні нові наративи для світу. Бо ті, що працювали перший рік великої війни — зараз уже не діють. Але — на жаль — видається, що нічого нового ми сформулювати не можемо. Про Україну на своїх подіях на COP28 згадують представники буквально пари країн: американці, британці, німці. Все. Решта — вже перемкнулася на Палестину. Ситуація ставатиме дедалі гіршою.

Для того, щоб зрозуміти, як знайти спільну мову з іноземними партнерами, потрібно бути на цих заходах, слухати, про що говорять інші країни, розмовляти з ними про наші потреби — однією мовою. А ще краще — показати їхню зацікавленість в українській перемозі. Ми цього не робимо.

Я не розумію, що рухає керівництвом Верховної Ради й Офісу президента, коли воно ставить палиці в колеса, не погоджуючи депутатам поїздки на закордонні заходи. Процедура погодження відряджень складна й незрозуміла. А коли ви не можете підтвердити участь в події, бо ви не знаєте, чи підпишуть відрядження — вас менше запрошують. Хто від цього виграв? Точно не Україна.

Агов, українці й українки мають бути скрізь, щоб про нас не забували. Нам потрібна тактика «тисячі бджолиних укусів» — сотні таких зустрічей, тисячі, регулярно, на постійній основі, до перемоги.

Для того, аби тебе почули, — ти маєш говорити. Скрізь, де тільки можна. Українці сильні, коли діють толокою — усі разом, багато з власної ініціативи, хто що може.

Тут одни канал, @snidanokkhymery, просить мене відповісти на питання про те, коли мобілізація дійде до мого чоловіка, Тараса Доронюка.

При цьому на каналі закриті коментарі, тому не дуже зрозуміло, де я маю відповісти. Тому відповім тут. По-перше, Тарас мобілізований з травня. По-друге, ми з ним давно розлучені;)

По-третє, чоловік з яким я зараз разом, служить з першого дня вторгнення.

По-четверте, синові 11 років. Ну якщо вже комусь захочеться і про це спитати.

По-п'яте. Як думаєте, канал вибачиться за неправдивий закид?

https://t.me/snidanokkhymery/961?single

​​🏛️⚡️Верховна Рада підтримала законопроєкт №10343 в першому читанні! Ми писали його разом із Міністерством оборони та Міністерством охорони здоров'я.

Він передбачає, що у сфері військової медицини ми маємо користуватись лише стандартами, настановами, рекомендаціями НАТО та держав-членів НАТО. І оскільки єдині рекомендації щодо турнікетів створив Комітет ТССС при Міноборони США — їх і зможе затвердити МОЗ та Міноборони України.

І тепер, якщо іноземні партнери захочуть передати нам турнікети, у нас будуть чіткі правила: нам підходять лише турнікети, схвалені CoТССС, будемо за них дуже вдячні.

Дякуємо колегам з парламенту за підтримку!

​​🙄Дуже «люблю», коли телеграм канали з довгої відповіді на складне питання виривають окремі слова, решту вигадують і капсом дають у заголовок.

Всі охочі можуть переглянути нашу розмову з Еммою Антонюк у «Це Ніхто Не Буде Дивитись» (як бачимо, таки буде дивитися). Про мобілізацію там 25 хвилин, про мобілізацію жінок: 17:56 — 24:49
https://www.youtube.com/watch?v=6Q0N4WAJlKs

Але тезово, про що ж ми говорили.

Популярна відповідь на питання про мобілізацію жінок — «ні, жінок не можна мобілізовувати. Ніколи. Нізащо». Але дуже нерозумно думати про популярність в час загрози припинити існування як незалежна держава.

У нас в Конституції написано, що «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України». Там немає уточнень, що це стосується лише чоловіків чи лише жінок. Для чоловіків прописана обов’язкова служба у війську, але обов’язок захищати державу — у нас один для всіх.

У нас багато жінок, які вже служать в ЗСУ чи Нацгвардії. Тому якщо мобілізація окремих жінок буде необхідна для потреб оборони держави, якщо без цього ніяк, ми не витягуємо і не переможемо, — тоді нам доведеться піти на цей крок.

Як сказала Ярина Чорногуз: ці жінки мають бути з числа тих, хто не є єдиними опікунками дітей, людей з інвалідністю, або з жінок старшого віку, які мають вже дорослих дітей. І з умовою проходження відбору по фізо та доведенням вмотивованості виконувати свої обовʼязки під час бойових завдань на довгу дистанцію.

З яких телеграм фантазій взялося капслоком «УСІХ ЖІНОК», я не можу зрозуміти.

Так, ми живемо в патріархальному суспільстві. Так, до гендерної рівності нам дуже далеко. Так, армія не пристосована ні до кого, але до жінок вона пристосована менше за всіх. Так, коли жінки приходять у військкомат з власної волі, їх часто відправляють додому варити борщ. Так, жінки стикаються із сексизмом на службі.

Це все ганебні явища, з якими потрібно боротися. Але нам дуже важливо замінити частину людей, які вже давно на війні.

Служба у війську — це не лише штурми й не лише передова. Дуже часто це робота в тилу, задачі, які жінки цілком могли б виконувати.

‼️Ще раз, не УСІ жінки. Окремі категорії. І якщо в цьому буде критична необхідність.

Ви б обрали мобілізацію жінок чи програш у війні?

І відповім одразу на популярні в ці години питання, процитувавши свій давніший пост:

Мій коханий чоловік мобілізований з першого дня великої війни. Ні, не в тилу.

Мій перший чоловік і тато Мартина — мобілізований у травні 2023 року.
Мій син живе у Києві, не за кордоном.

Мій тато у перший день вторгнення відвіз маму на рідну Тернопільщину і повернувся додому, на Київщину, аби якось помагати військовим, які розташувалися в їхньому селі. На їхньому з мамою будинку досі помітні сліди уламків pociйських cнарядів...

Анонімні телеграм канали, які не чули про інформаційну гігієну, — це окремий біль.

📆Пройшло 6 місяців, як звільнили Ткаченка.

Міністра культури в Україні досі немає.

Як там наша культурна дипломатія? Підтримка літературної, мистецької, кінематографічної, театральної галузей? Збереження пам'яток? Вибудовування діалогу в суспільстві, пошук спільного, точок дотику?

Ніяк?🤷‍♀️

📝Верховна Рада підтримала законопроєкт №10343 у фінальному другому читанні!

Тепер українських військових лікуватимуть як в арміях країн НАТО. З такими ж високими стандартами обладнання.

Коли президент підпише законопроєкт, у сфері військової медицини ми будемо користуватись лише стандартами, настановами, рекомендаціями НАТО та держав-членів НАТО. Зокрема щодо турнікетів йдеться про рекомендації Комітету ТССС при Міноборони США.

🤝Дякую Міністерству оборони України, Міністерству охорони здоров'я України, Наталії Калмиковій та Марії Карчевич. Чекаємо на підпис президента.