Ну нарешті перемога!!!

В чєліка гриби вже всі мізки з'їли нахуй

Жорстокість в кіно приваблює не тому, що ми приховані маніяки, а тому що, воно дозволяє перейти межі дозволеного. Людям притаманно дивитися туди куди не можна. Смерті, приниження, біль — це табу в суспільстві, але кіно ніби відкриває двері: "Ось чувак, дивись, але не торкайся". Це цілком нормальне явище, якщо не переходити межу. З блек металом (й іншими більш нішевими жанрами музики) те саме. Воно руйнує естетику, дозволяє відмовитися від емпатії, хоча би уявно, хоча би на трохи. Це те мистецтво, яке не заспокоює, а дряпає зсередини.

Це я до речі, цієї думки прийшов після того, як випив дві літри львівського і почав в голові аналізувати трешові горрори типу людської багатоніжки.

У мене враження, що якщо я вип'ю ще, то викочу розбір "Німфоманки" фон Трієра з поясненням чому Шарлотта Генсбур його муза( бо вона ідеальне втілення його тем)

Сукі

Чому всім подобається Кінь Боджек та чому цей персонаж настільки контроверсійний?

Поговоримо сьогодні ми про персонажа з американського мультика з не дуже дитячим вмістом та темами «Кінь Боджек». Не зважаючи на те, що серіал має багато інших персонажів, яких можна було б розібрати, почнемо ми з головного героя — Коняки Боджека.

Його персонаж є одним з найбільш спірних в сучасній поп-культурі. Одні йому співпереживають, інші ж навпаки засуджують. Боджек — глибоко депресивний персонаж. Його думки типу «ти йобаний шматок гівна» часто резонують з самими глядачами. І коли Боджек робить щось жахливе, глядач, який вже асоціює себе з ним відчуває дисонанс: «Я розумію його, але це жахливо». Серіал навмисне ламає бінарність «Хороший/поганий». Боджек не старається робити боляче іншим, він це робить виключно тому, що не може зрозуміти себе. Він хоче, щоб його любили, боїться бути кинутим і ненавидить себе (ось чому він резонує з багатьма глядачами). Серіал так то майстерно показує коріння всіх його проблем: жахливе дитинство з емоційно холодною матір'ю, жорстокість шоу-бізнесу. Ми розуміємо чому він такий, але спірність виникає в питанні: «Чи звільняє тяжка психологічна травма від відповідальності за те, що ти руйнуєш життя інших?». Шоу прямим текстом це заперечує, ба навіть розвиває персонажа, в останніх сезонах він нарешті навчився брати відповідальність.

Боджек руйнує троп «Складного чоловіка». З початку нульових чоловік в кіно чоловіки здебільшого були крутими чи поганими хлопцями, як от Волтер Вайт, Тоні Сопрано чи Дон Дрейпер, до прикладу. «Кінь Боджек» руйнує цей шаблон, і це робить його культовим. Він не те, що не крутий протагоніст, він взагалі антигерой. Більшість його вчинків роблять його мудаком, і це нормально, бо він живий. В цьому і є людина(чи коняка). Ми вчимося на помилках, вчимося їх приймати і рости далі, навіть в Боджека це вийшло. В складних чоловіків зазвичай історія закінчується або грандіозною смертю або купанням в славі й успіху. Боджек не отримує жодного з цих фіналів. Він лишається жити з наслідками своїх дій.

Боджек настільки спірний, бо він людяний (знову проговорюю цю думку). Він змушує нас дивитися в дзеркало і запитувати себе: «Скільки ж поганих вчинків можна пробачити людині, якщо вона сама страждає?». Ми підсвідомо асоціюємо себе з самим Конем, яким би поганим він не був, але він живий. І в цьому і є магія самого персонажа і всього шоу.

P.S. Як творці серіалу вкинули застереження реальним глядачам, які романтизують Боджека?

В 5 сезоні Боджек грає персонажа Філберта. Він — це пародія на всі кліше супергероїв: живе в напівзруйнованій квартирі, похмурий і має темне минуле. Коли «Філберт» виходить на екрани (У всесвіті «Коня Боджека») глядачі починають захоплюватися ним. Він робить жахливі речі, але сценарій подає його скоріше як складну натуру. Всі почали говорити типу: «якшо Філберту так можна, то мені теж», навіть сам Боджек сказав, що всі ми трошки Філберти. І ця арка це не просто критика фанатів архетипу складного чоловіка, це критика глядачів «Боджека», які шукають собі виправдання в його діях і романтизують його.

Мабуть хороша гра

Denuvo все?
Так, фактично хакери змогли обійти найпотужніший😅 захист в світі. Але поки що не варто качати ці взломки(деякі піратські сайти навіть навмисно не додають такі релізи) і зараз поясню чому це так небезпечно.

Метод злому сам по собі виглядає так:
- запускається спеціальний гіпервізор( віртуальний шар) між залізом і ОС
- Денуво виконує перевірки DRM (технологія захисту цифрового контенту)
- Гіпервізор навмисно підмінює результати перевірки, тобто каже "Так, брате, цю гру купили".

Цей спосіб це не стандартний кряк, бо він не міняє сам код захисту. Перевірка злому зазвичай виглядає так: користувач запускає гру, гра запускає DRM-модуль(оця штучка типу денуви чи стім дрм), модуль перевіряє ліцензію, якщо все ок, то гра запускається. А що ж саме він перевіряє? Ну тут є ряд речей, залежно від стандартних методів злому. Наприклад, чи куплена гра через сервіс дистрибуції, цифрові підписи файлу, чи гра не дебажиться, чи немає емуляторів і чи не підмінена пам'ять. Стандартний кряк (crack з інгліша) — це модифікація, яка обходить ці перевірки. Є кілька способів:

- Патч(найстаріший метод)
Припустимо в коді гри є простий рядок, який перевіряє валідність ліцензії:

if (license_valid == true)
start_game();
else
exit();

Хакер просто прибирає цю перевірку:

start_game();

- Кряк емулює сервіс ліцензії. Наприклад, гра питає: "Стім, в цього гравця є ліцензія?" Емулятор відповідає: "Так, звісно".

- Кряк може просто напросто створити фейковий файл ліцензії, який гра приймає за справжній.

- Кряк також може не змінювати гру, а перехоплювати перевірку під час роботи і наприклад, змінити значення в пам'яті чи підмінити функцію.

Окей, з цим розібралися, а тепер до головного. Чому ж денуво так розхвалена і іграшки з нею ламають роками? Все просто(насправді ні). Денува розкидана по всьому exe, вона робить сотні перевірок, читає таймінги CPU інайголовніше шифрує код гри. Тобто, DRM бере шматки гри і шифрує їх власним алгоритмом. Для дебагера це зазвичай виглядає як набір незрозумілих символів. Коли ти запускаєш гру, DRM виконує перевірки, а потім розшифровує код, Денуво взагалі любить це робити шматками, тобто розшифрувати певний блок, виконати його, стерти з пам'яті (або перешифрувати) і повторити це з наступним блоком. Таким чином, хакеру важко знайти необхідний елемент з перевіркою.

І тепер розжовую останнє. Що таке гіпервізор? Це спеціальна програма, яка запускається на рівень нижче самої ОС і може запускати віртуальні ОС. Зазвичай схема без гфпервізора виглядає так: Програми-ОС-Залізо, з ним же так: Віртуальна ОС 1,2,3...-Гіпепвізор-Залізо. В архітектурі інформаційної безпеки є кілька "кілець" захисту. ОС, наприклад запускається на першому, а гіпервізор на рівень нижче, що дозволяє йому отримати доступ до всіх функцій і прав системи: він може підмінити пам'ять і відправити тому ж самому денуво фейкову інформацію про цикли процесора. Тобто, це не класичний злом, DRM працює як треба і думає, що виконує все правильно, хоча насправді програма, змінює саму ОС, щоб він так думав. Здавалося б, що це прорив, але хуй там плавав. Подібний злом лишає потенційний бекдор(спосіб отримати доступ до системи минаючи класичну авторизацію) до всього комп'ютера. Тобто, якщо зловмисник захоче отримати доступ до вашого ПК, то він може бути непоміченим і ніяка переустановка вінди тут не допоможе, бо шкідливе ПО на рівень нижче самої ОС. Концепт таких гіпервізор руткітів був досліджений ще в 2006 році польською спеціалісткою Йоанною Рутковською(смішна гра слів у прізвищі, бтв). Але сам злом, по суті, не є руткітом, він працює лише коли гра запущена,скоріше як драйвер,але тим не менш загроза безпеці ПК величезна. Тому, поки що не раджу вам качати новий рєзік з трекерів, почекайте трошки або купіть врешті решт.

Я не дарма 4 роки вчився на комп'ютерних науках, а потім мене відрахували...

Вона виглядає так, наче читає чимало яою

Іноді дивуюся з подібних новинних пабліків, які так пишуть новину. Це ж піздєц непрофесійно. Законопроект було тільки надіслано на розгляд профільного комітету, це буквально пропозиція, яку ще має прийняти, змінити або відхилити парламент. І зазвичай це не в одне читання відбувається.

І то готовий закон почне діяти(якщо його приймуть) тільки тоді, коли його підпише президент.

Міністерство війни США представило свій ШІ для ведення бойових дій...

Гарлан Еллісон щось знав ще в 1967.

До речі, є ще хороший роман про ШІ, називається "Metarphosis of a pure mind". Сюжет ахуєнний, в майбутньому люди самі створили ШІ, який змінив всесвіт. Все почалося з того, що один вчений вирішив створити інтелект, який би спрощував обрахунки, аналізував інфраструктуру і т.д., але він провтикав і заклав роботу три основних правила робототехніки Азімова, і одне з них робот сприйняв буквально -- людське життя стає для нього абсолютною цінністю. Також в машину було закладено можливості для саморозвитку, але це створює сингулярність: кожне нове покращення дає можливості для інших покращень. І ШІ розвивається настільки, що розуміє одну просту річ: "Якщо закони фізики, що створили всесвіт обчислюються математично, то він може ними керувати". Власне тут і починається тотальний піздєц. Робот(Первинний Розум його звати, бтв) починає змінювати квантову структуру матерії, спочатку незначними речами, типу переміщення портфеля вченого, але в якийсь момент він усвідомлює, що люди гинуть. А він має їх захищати, не зашкодити людям, тому Первинний розум перетворює реальність, де смерті не існує, люди мають всі необхідні ресурси і все заєбісь. Постутопія здорової людини. Тільки от не все так гладко, навіть самогубство є шкодою людині, тому такого поняття взагалі немає. Він створює "автентичну смерть" -- досвід максимально наближений до реальної смерті, але без фатального фіналу. Загалом, тут ШІ настільки добрий, що своєю"гіперопікою" робить самих людей машинами. Головна героїня Керолайн кидає виклик цьому закону. Вона навмисно грається з Первинним Розумом. Загалом, дуже цікавий погляд на розвиток ШІ з нової точки (хоча написано роман було ще в 90-х). Раджу до ознайомлення, чтива там небагато

В тіктоці почали обговорювати, що Хідео Міязакі і його студія «Ґіблі» це ледь не єдині хто не сексуалізовує жіночих персонажів, але я б хотів поговорити про іншого Міязакі, якого батько в дитинстві бив із затримкою — Хідетаку.

Цей чортяка теж не розглядає жінок як сексуальний об'єкт(Гвіневер ми пропустимо, ета другоє). Він в цілому використовує старий як світ троп тихої жертви. Коріння він бере ще задовго до ігор та аніме, з буддизму, там така істота зветься бодгісаттва. Це створіння, яке відкладає свій перехід в нірвану заради порятунку інших(Гуань Інь — богиня милосердя, до прикладу). Це якраз таки духовний прототип «тихої жертви». Міязакі цей троп використовує по максимуму, в нього в кожній грі жінка — це провідниця, яка веде героя через світ, що гине. Він використовує їх як метафору світу, що вже приречений, який проживає купу циклів невідкладного кінця, і часто персонажі самі розуміють, що його не врятувати. Оце й додає їм меланхолійності. Та ж Маленія уособлює собою гниття світу, наприклад. Міязакі справді проривний геймдизайнер і хороший сценарист. І його світи й персонажі сформовані під впливом європейського дарк фентезі, саме тому його жіночі образи такі драматичні й глибокі, а не «сіські, аааа драчіть». До речі, про сіські, Гвіневер їх зробив не Міязакі, а інший дизайнер. Хідетака в інтерв'ю взагалі казав, що образ Гвіневер це щось типу матері, гравець справді почуває себе дитиною поряд з такою big lady (привіт, Дімітреску).

Але на п'яточки старий походу наярює, як Коджімба