#книга #фентези #худлит
Час ворот
Алан Дин Фостер
рецензия со спойлерами.
Итак. Я теперь точно знаю, что для среднекачественного фентези у меня есть термин - книжка на три дня. В этот раз три дня это все заняло, потому что было нудновато.
Типичное "роад стори". 14 из 15 глав герои идут и приключаются по дороге. В принципе, это все, что вам надо знать про эту книгу.
СПОЙЛЕР СПОЙЛЕР СПОЙЛЕР СПОЙЛЕР
А вообще, что мы тут имеем.
Гитару из кустов. Она тут вместо рояля и орлов Гендальфа одновременно. Работает только в критические для персонажей моменты и спасает всех. (И да, в первой книге ее нашли в кустах!)
Волшебника, который действует по схеме: пришел, сказал, что он великий волшебник и ему тут же начинают все верить и его слушаться.
Страшных снаружи, но добрых внутри арахнидов.
Внезапных сов в симбиозе с лемурами. Ну, то есть о том, что это совы, ты начинаешь подозревать еще в самом начале разговора про них, но все равно "а какого хрена?!"
Одну ненастоящую смерть. Причем, досталась она хоть и милому, но плохо прописанному персонажу (у автора вообще все плохо с женскими характерами - он ограничивается раскрытием героинь в стиле "ну, она была рыженькой"), что кроме "а какого хрена?!" реакции она и не вызывает.
Главного героя, который дохуя внезапно осознает свою любовь к погибшей (понарошку) героине. Почему? Они две книги только перемаргивались и однажды спали в обнимку. Все. Какая любовь? Где? Где развитие отношений? Аааааааааа! (Но там еще у второстепенной пары тоже внезапная любовь, так что “аааааааааааа!“*2)
Военный компьютер. О том, что это компьютер начинаешь подозревать еще в первой книге, но... Не спрашивайте. Просто не спрашивайте.
Эпичную (нет) финальную битву.
Кавалерию, которая появляется аж три раза и ни разу не опаздывает: пауки; совы с лемурами, которые отказали до этого в поддержке и "а какого хрена?!" прибыли помогать; дракон-коммунист с пролетариями (это было хотя бы неожиданно).
Ядерную бомбу от которой спас Аватар Всея Вселенной, хотя главный герой хотел просто вертолет... Не спрашивайте.
Чудесное воскрешение вот той милой рыженькой. И одно превращение в феникса.
КОНЕЦ СПОЙЛЕРА
Ну, еще в книжке вы найдете более, чем явную аллюзию на Холодную войну, на СССР и США с союзниками. И морализаторства на тему тоталитаризма и комунизма.
Финальная битва не впечатлила. То ли переводчик прое... кхм, не смог. То ли в целом написано тухловато. Особенно потому что под конец перестаешь сочувствовать героям. Они все равно победят же.
Вывод: ну такоэ.
Не ужас-ужас, но и читать дальше не тянет.
Час ворот
Алан Дин Фостер
рецензия со спойлерами.
Итак. Я теперь точно знаю, что для среднекачественного фентези у меня есть термин - книжка на три дня. В этот раз три дня это все заняло, потому что было нудновато.
Типичное "роад стори". 14 из 15 глав герои идут и приключаются по дороге. В принципе, это все, что вам надо знать про эту книгу.
СПОЙЛЕР СПОЙЛЕР СПОЙЛЕР СПОЙЛЕР
А вообще, что мы тут имеем.
Гитару из кустов. Она тут вместо рояля и орлов Гендальфа одновременно. Работает только в критические для персонажей моменты и спасает всех. (И да, в первой книге ее нашли в кустах!)
Волшебника, который действует по схеме: пришел, сказал, что он великий волшебник и ему тут же начинают все верить и его слушаться.
Страшных снаружи, но добрых внутри арахнидов.
Внезапных сов в симбиозе с лемурами. Ну, то есть о том, что это совы, ты начинаешь подозревать еще в самом начале разговора про них, но все равно "а какого хрена?!"
Одну ненастоящую смерть. Причем, досталась она хоть и милому, но плохо прописанному персонажу (у автора вообще все плохо с женскими характерами - он ограничивается раскрытием героинь в стиле "ну, она была рыженькой"), что кроме "а какого хрена?!" реакции она и не вызывает.
Главного героя, который дохуя внезапно осознает свою любовь к погибшей (понарошку) героине. Почему? Они две книги только перемаргивались и однажды спали в обнимку. Все. Какая любовь? Где? Где развитие отношений? Аааааааааа! (Но там еще у второстепенной пары тоже внезапная любовь, так что “аааааааааааа!“*2)
Военный компьютер. О том, что это компьютер начинаешь подозревать еще в первой книге, но... Не спрашивайте. Просто не спрашивайте.
Эпичную (нет) финальную битву.
Кавалерию, которая появляется аж три раза и ни разу не опаздывает: пауки; совы с лемурами, которые отказали до этого в поддержке и "а какого хрена?!" прибыли помогать; дракон-коммунист с пролетариями (это было хотя бы неожиданно).
Ядерную бомбу от которой спас Аватар Всея Вселенной, хотя главный герой хотел просто вертолет... Не спрашивайте.
Чудесное воскрешение вот той милой рыженькой. И одно превращение в феникса.
КОНЕЦ СПОЙЛЕРА
Ну, еще в книжке вы найдете более, чем явную аллюзию на Холодную войну, на СССР и США с союзниками. И морализаторства на тему тоталитаризма и комунизма.
Финальная битва не впечатлила. То ли переводчик прое... кхм, не смог. То ли в целом написано тухловато. Особенно потому что под конец перестаешь сочувствовать героям. Они все равно победят же.
Вывод: ну такоэ.
Не ужас-ужас, но и читать дальше не тянет.
#книга #худлит #фентези
Тайна рыжего кота. Роман-детектив для детей от 7 до 107
Сергей Эмильевич Таск
Прочитала я эту историю еще до нового года, но до сих пор не знаю, что про нее написать.
Она милая.
Она интересная.
Она смешная.
Она будоражащая.
Но...
Я ее не поняла.
Нет, в чем таки заключалась тайна рыжего кота, до меня дошло (не такая уж я и тупая), просто... ну... не мое? Или она слишком детская? Или наоборот - слишком взрослая, а я еще слишком маленькая или слишком глупенькая ичего-то в этой жизни не понимаю недопоняла каких-то отсылок?
Короче.
Если кто-нибудь прочитает, то эм... объясните мне, пожалуйста?
Тайна рыжего кота. Роман-детектив для детей от 7 до 107
Сергей Эмильевич Таск
Прочитала я эту историю еще до нового года, но до сих пор не знаю, что про нее написать.
Она милая.
Она интересная.
Она смешная.
Она будоражащая.
Но...
Я ее не поняла.
Нет, в чем таки заключалась тайна рыжего кота, до меня дошло (не такая уж я и тупая), просто... ну... не мое? Или она слишком детская? Или наоборот - слишком взрослая, а я еще слишком маленькая или слишком глупенькая и
Короче.
Если кто-нибудь прочитает, то эм... объясните мне, пожалуйста?
#книга #научпоп
Тест на ДНК. С чего все начиналось? О наследственности, изменчивости и эволюции
Г. Мендель, Ф. Гальтон. Издательство: Родина, серия: Кот Шредингера
Ну, эм...
Выдержки из опытов Менделя (те, про котрые нам в школе рассказвали - с горохом) и исследований Гальтона (про то как вывести расу высокоразвитых людей). Без комментариев или каких-то пояснений.
Сложна.
Если вас не интересует хардкорная генетика, евгеника и расовая теория, то и книжка не зайдет. И даже если интересует - может не зайти.
Тест на ДНК. С чего все начиналось? О наследственности, изменчивости и эволюции
Г. Мендель, Ф. Гальтон. Издательство: Родина, серия: Кот Шредингера
Ну, эм...
Выдержки из опытов Менделя (те, про котрые нам в школе рассказвали - с горохом) и исследований Гальтона (про то как вывести расу высокоразвитых людей). Без комментариев или каких-то пояснений.
Сложна.
Если вас не интересует хардкорная генетика, евгеника и расовая теория, то и книжка не зайдет. И даже если интересует - может не зайти.
#книга #научпоп
Виролюция
Френк Райан
Британская книга британца для британцев о том, как никто ничего не понимает и не знает, но может предполагать о том как вирусы повлияли на эволюцию человека, откуда в нашем геноме мусорная ДНК и об эволюции самих вирусов, конечно.
Это прекрасный пример того, как не надо писать научпоп. Вот как Ф. Райан - не надо. Примерно с первой главы создается впечатление, что автор никак не может решить, он пишет научную статью или художественную книгу. Отдельные фрагменты текста изобилуют терминами, научными подробностями и деталями, а в других диалоги подаются с сопутствующими художественной литературе описаниями.
Как британец, Райан не забывает повторить свою мысль несколько раз, чтобы читатель наверняка понял. А для тех, кто не понял, он повторяет еще раз. Так что смысл иногда ускользает.
Впрочем, с десятой главы начинается более-менее нормальный слог, но дочитать до нее стоит неверояных усилий.
Виролюция
Френк Райан
Британская книга британца для британцев о том, как никто ничего не понимает и не знает, но может предполагать о том как вирусы повлияли на эволюцию человека, откуда в нашем геноме мусорная ДНК и об эволюции самих вирусов, конечно.
Это прекрасный пример того, как не надо писать научпоп. Вот как Ф. Райан - не надо. Примерно с первой главы создается впечатление, что автор никак не может решить, он пишет научную статью или художественную книгу. Отдельные фрагменты текста изобилуют терминами, научными подробностями и деталями, а в других диалоги подаются с сопутствующими художественной литературе описаниями.
Как британец, Райан не забывает повторить свою мысль несколько раз, чтобы читатель наверняка понял. А для тех, кто не понял, он повторяет еще раз. Так что смысл иногда ускользает.
Впрочем, с десятой главы начинается более-менее нормальный слог, но дочитать до нее стоит неверояных усилий.
#книга #рекомендую
Ще до того як почалося все це гівно, я читала одну гарну книжку.
Я так і не дочитала, бо це доволі важко - це монументальна політична праця, в якій розкривається вся історія початку і середини минулого сторіччя. До того ж місцями читати її дуже неприємно, через погляди автора.
Я збиралася книгу дочитати, щоб зробити хороший огляд, з розбіром тез і викладанням своїх думок, стосовно деяких ідей.
Але я викладу цю книжку зараз.
Якщо в вас буде можливість прочитати - зробіть це.
Будете дуже здивовані.
P.S. А розбір я все ж таки зроблю. Трохи пізніше.
Ще до того як почалося все це гівно, я читала одну гарну книжку.
Я так і не дочитала, бо це доволі важко - це монументальна політична праця, в якій розкривається вся історія початку і середини минулого сторіччя. До того ж місцями читати її дуже неприємно, через погляди автора.
Я збиралася книгу дочитати, щоб зробити хороший огляд, з розбіром тез і викладанням своїх думок, стосовно деяких ідей.
Але я викладу цю книжку зараз.
Якщо в вас буде можливість прочитати - зробіть це.
Будете дуже здивовані.
P.S. А розбір я все ж таки зроблю. Трохи пізніше.
Добре, книжки.
Власне те, заради чого я цей канал і заводила.
#книга #рекомендую #наукпоп
Ученые скрывают? Мифы XXI века
Олександр Соколов
Якщо ви любите читати про міські міфи, смішні теорії і не вдалі ідеї, що розповсюдилися у суспільстві, то вам сюди.
Доволі кумедна і легка книжка. Особливо сподобається тим, хто не перечитав і не передивився усі можливі пабліки і науково-просвітницькі блоги. Усі інші знайдуть багато знайомого, але теж цікавого.
Власне те, заради чого я цей канал і заводила.
#книга #рекомендую #наукпоп
Ученые скрывают? Мифы XXI века
Олександр Соколов
Якщо ви любите читати про міські міфи, смішні теорії і не вдалі ідеї, що розповсюдилися у суспільстві, то вам сюди.
Доволі кумедна і легка книжка. Особливо сподобається тим, хто не перечитав і не передивився усі можливі пабліки і науково-просвітницькі блоги. Усі інші знайдуть багато знайомого, але теж цікавого.
"The Leather Couch
Clinical Practice with Kinky Clients"
Stefani Goerlich
Цю книгу я б дала прочитати кожному сексологу та, мабуть, психологу (і психотерапевту, звісно), який планує працювати, а тим паче планує працювати з кінкі-клієнтами.
Це буквально гайд по тому що таке кінк і чому його не треба боятися, а людей, що залучені в кінкі-культуру не треба лікувати лоботомією і електрошоком.
Я, звісно зараз отримаю відро гейту, бо в книзі кінк і БДСМ не розділяється як дві окремі течії (бо БДСМ - це просто підвид кінку, блін!), а ще автор толерує принципи PRICK і RACK (я їх теж толерую, і що ви мені зробите?).
Тим не менш, Стефані зробила для дестигматизації кінкі-людей більше, ніж всі дослідники разом узяті. Це 250 сторінок декларації, що сексуальність, яка не шкодить оточуючим (і не бентежить саму людину) - це нормально і здорóво.
#рекомендую #книга #нонфікшен
P.S. кажуть, там друга частина ще є. Я не дісталася поки що
Clinical Practice with Kinky Clients"
Stefani Goerlich
Цю книгу я б дала прочитати кожному сексологу та, мабуть, психологу (і психотерапевту, звісно), який планує працювати, а тим паче планує працювати з кінкі-клієнтами.
Це буквально гайд по тому що таке кінк і чому його не треба боятися, а людей, що залучені в кінкі-культуру не треба лікувати лоботомією і електрошоком.
Я, звісно зараз отримаю відро гейту, бо в книзі кінк і БДСМ не розділяється як дві окремі течії (бо БДСМ - це просто підвид кінку, блін!), а ще автор толерує принципи PRICK і RACK (я їх теж толерую, і що ви мені зробите?).
Тим не менш, Стефані зробила для дестигматизації кінкі-людей більше, ніж всі дослідники разом узяті. Це 250 сторінок декларації, що сексуальність, яка не шкодить оточуючим (і не бентежить саму людину) - це нормально і здорóво.
#рекомендую #книга #нонфікшен
P.S. кажуть, там друга частина ще є. Я не дісталася поки що
"Sex on the Menu
Sex Therapy in Recipes"
Jaxx Johnson
Рівно те, що написано в назві. Це збірка хитровиїбаних (здебільшого) рецептів.
Я продивилася, сходу там можна зробити штуки три і коктейлі, для іншого в наших умовах доведеться попотіти.
Але тримайте, фоточки в книзі дуже гарні.
#книга #нонфікшен
Sex Therapy in Recipes"
Jaxx Johnson
Рівно те, що написано в назві. Це збірка хитровиїбаних (здебільшого) рецептів.
Я продивилася, сходу там можна зробити штуки три і коктейлі, для іншого в наших умовах доведеться попотіти.
Але тримайте, фоточки в книзі дуже гарні.
#книга #нонфікшен
Окей, я до вас знову з рубрикою #рекомендую, бо блін я не знаю, як це можна не рекомендувати
"Як хоче жінка"
Емілі Нагоскі
Так, я не читала цю книгу. Декілька років тому на хвилі хайпу я її лише продивилася, відмітила, що вона в цілому корисна, але вирішила що про неї занадто невиправдано говорять.
Беру свої думки назад.
Хоча не зовсім. Про "Як хоче жінка" говорили не те і не в тому контексті (принаймні, щоб мене зацікавити).
Я готова порадити її кожній жінці (навіть, якщо у неї все ідеально, вона знайде цікаві вправи і корисні думки) і, думаю, що її варто порадити в тому числі чоловікам. Так, вона написана жінкою для жінок, але якщо в чоловіка хоч раз з'являлася думка "чому вона мене зараз не хоче, все ж було добре?", то ця книга пояснить чому. І не тільки це.
Коротше, маст рід всім, хто ще ні.
Я прям прозріла. Наче нічого нового, але все так добре розкладено по поличках і так само добре вкладається в голову.
#книга #нонфікшен
"Як хоче жінка"
Емілі Нагоскі
Так, я не читала цю книгу. Декілька років тому на хвилі хайпу я її лише продивилася, відмітила, що вона в цілому корисна, але вирішила що про неї занадто невиправдано говорять.
Беру свої думки назад.
Хоча не зовсім. Про "Як хоче жінка" говорили не те і не в тому контексті (принаймні, щоб мене зацікавити).
Я готова порадити її кожній жінці (навіть, якщо у неї все ідеально, вона знайде цікаві вправи і корисні думки) і, думаю, що її варто порадити в тому числі чоловікам. Так, вона написана жінкою для жінок, але якщо в чоловіка хоч раз з'являлася думка "чому вона мене зараз не хоче, все ж було добре?", то ця книга пояснить чому. І не тільки це.
Коротше, маст рід всім, хто ще ні.
Я прям прозріла. Наче нічого нового, але все так добре розкладено по поличках і так само добре вкладається в голову.
#книга #нонфікшен
Sensate Focus in Sex Therapy: The Illustrated Manual
Linda Weiner, Constance Avery-Clark
Методичний посібник для сексологів і секстерапевтів, розроблений на основі методики "Sensate focus" Мастерса і Джонсон.
В ньому представлено дві методики Sensate focus 1, та Sensate focus 2. З ілюстраціями (але на мій смак інструкції достатньо вичерпні і так).
Не схоже, щоб мануал був корисний для самостійних занять - він побудований як підручник і звертається до спеціалістів, які використовують інші практики.
В принципі, це найбільш повний письмовий опис техніки, який існує на даний момент. Підручник Мастерса і Джонсон не мав ілюстрацій і був розрахований лише на гетероаудиторію, а більше письмових описів, крім декількох статей немає.
Оскільки це підручник, в рекомендації він не потрапляє. Фіксую більше для себе, що я це читала.
#книга #сексологія #нонфікшен
Linda Weiner, Constance Avery-Clark
Методичний посібник для сексологів і секстерапевтів, розроблений на основі методики "Sensate focus" Мастерса і Джонсон.
В ньому представлено дві методики Sensate focus 1, та Sensate focus 2. З ілюстраціями (але на мій смак інструкції достатньо вичерпні і так).
Не схоже, щоб мануал був корисний для самостійних занять - він побудований як підручник і звертається до спеціалістів, які використовують інші практики.
В принципі, це найбільш повний письмовий опис техніки, який існує на даний момент. Підручник Мастерса і Джонсон не мав ілюстрацій і був розрахований лише на гетероаудиторію, а більше письмових описів, крім декількох статей немає.
Оскільки це підручник, в рекомендації він не потрапляє. Фіксую більше для себе, що я це читала.
#книга #сексологія #нонфікшен
#книга #рекомендую #нонфікшен #наукпоп
Еволюція інтимності: Від Едему до Мережі
Микола Махній
Уф... Що я можу сказати? Це монументальна цеглина. На мій смак доволі цікава (за виключенням частини про комуністів і постмодерністів, ледь продралась, жах просто).
Це оглядовий матеріал на уявлення людства про секс, сексуальність і лібідо від давніх часів до сьогодення. Тобто буквально те, що написано в назві, разом з ілюстраціями відомих і не дуже картин, що відносяться до теми.
Книга не вчить як займатися сексом, зате розказує що люди думали (і думають) про те, як правильно займатися сексом і будувати стосунки.
З суттєвих мінусів, як на мене, забагато посилань на русню. Ні, я розумію, що сучасна українська сексологія базується на радянських дослідженнях і упередженнях (про те, що людина не індивід, а маленький гвинтик), але в 2017 році чувак книгу писав. Можна ж було якось хоча б західних художників повставляти? Ну то таке, розумію що тяглість наративу і оце все.
Резюмуючи: якщо ви хочете угрохати пару тижнів на ознайомлення з античною і середньовічною філософією, дізнатися, що Фройд писав не тільки про члени, а Клайн придумав кращу за Кінсі таблицю визначення орієнтації, то вам сюди.
Еволюція інтимності: Від Едему до Мережі
Микола Махній
Уф... Що я можу сказати? Це монументальна цеглина. На мій смак доволі цікава (за виключенням частини про комуністів і постмодерністів, ледь продралась, жах просто).
Це оглядовий матеріал на уявлення людства про секс, сексуальність і лібідо від давніх часів до сьогодення. Тобто буквально те, що написано в назві, разом з ілюстраціями відомих і не дуже картин, що відносяться до теми.
Книга не вчить як займатися сексом, зате розказує що люди думали (і думають) про те, як правильно займатися сексом і будувати стосунки.
З суттєвих мінусів, як на мене, забагато посилань на русню. Ні, я розумію, що сучасна українська сексологія базується на радянських дослідженнях і упередженнях (про те, що людина не індивід, а маленький гвинтик), але в 2017 році чувак книгу писав. Можна ж було якось хоча б західних художників повставляти? Ну то таке, розумію що тяглість наративу і оце все.
Резюмуючи: якщо ви хочете угрохати пару тижнів на ознайомлення з античною і середньовічною філософією, дізнатися, що Фройд писав не тільки про члени, а Клайн придумав кращу за Кінсі таблицю визначення орієнтації, то вам сюди.
#рекомендую #книга #нонфікшен #наукпоп
Бог, що віджив своє
Річард Докінз
Давайте чесно. Я не дуже об'єктивна, бо обожнюю Докінза ще з часів прочитання "Егоїстичного гену" практично десять років тому, тому моя думка трохи заангажована.
Назва в принципі говорить сама за себе. Це науково-популярна книга про богів, віру й еволюцію. І про те, що з цим робити.
"Бог, що віджив своє" трохи менше "наук" і трохи більше "поп", ніж можна було б очікувати від автора. Дорм, навіть, назвав її антирелігійною агіткою і я, в певній мірі, з ним згодна.
Але я так сміялася над другою частиною. Особливо над історією про пюрованого гепарда!
Сама по собі книжка - непоганий посібник для релігійних дискусій. Завдяки ній можна гарно сформулювати і не губитися в аргументах. Вона підказує деякі не зовсім очевидні деталі, які не спадають просто так на думку.
Як посібник для початківців, я б її все ж таки не мала - "Ілюзія бога" суттєво краща в цьому плані. А от саме як посібник для суперечок - на мій смак ідеально.
Щиро рекомедую.
Бог, що віджив своє
Річард Докінз
Давайте чесно. Я не дуже об'єктивна, бо обожнюю Докінза ще з часів прочитання "Егоїстичного гену" практично десять років тому, тому моя думка трохи заангажована.
Назва в принципі говорить сама за себе. Це науково-популярна книга про богів, віру й еволюцію. І про те, що з цим робити.
"Бог, що віджив своє" трохи менше "наук" і трохи більше "поп", ніж можна було б очікувати від автора. Дорм, навіть, назвав її антирелігійною агіткою і я, в певній мірі, з ним згодна.
Сама по собі книжка - непоганий посібник для релігійних дискусій. Завдяки ній можна гарно сформулювати і не губитися в аргументах. Вона підказує деякі не зовсім очевидні деталі, які не спадають просто так на думку.
Як посібник для початківців, я б її все ж таки не мала - "Ілюзія бога" суттєво краща в цьому плані. А от саме як посібник для суперечок - на мій смак ідеально.
Щиро рекомедую.