З прєдложки : «Жаби злигалися з гадюками»

Я б сказав : їбала жаба форель.

У боях під Бахмутом героїчно загинув боєць 1 роти ,Бабич Дмитро Вікторович, друг Смайл.

Смайл був дуже дружнім і цінував дружбу понад усе. Розумний, освічений, цікавився української архітектурою, історією України та її традиціями.

Любив свою родину, мав дівчину. З перших днів став до лав ТРО і постійно мріяв про переведення до нашого підрозділу , а коли це сталось, - дуже радів. Всі доручення виконував своєчасно і якісно. Постійно підвищував свій рівень підготовки.

Памʼятаємо! Помстимося!
5375411206735461 карта допомоги рідним

P.S. Ще одна карта
5375 4112 0814 6279

Потім відразу на стіл хірурга, розбирають на органи – і на чорний ринок.

Рештками ж годуємо своїх ручних вовкулак.

За час свого комбатства спостерігав як на очах вчорашні бійці стають воїнами і героями.

Дацик - один з них.

Взводні, сержанти взводів і командири відділень, якби зараз пив - підняв би за вас)

https://youtu.be/ZhonXCKgr-4

Дуже велика кількість людей починає емпатувати з віком – з емоційним, соціальним й інтелектуальним досвідом. Все просто: нам значно легше співпереживати, якщо ми розуміємо почуття людини та екстраполюємо свої ж емоції на ближнього. Це є еволюційно набутою рисою людини як істоти соціальної, коли співпереживання радості чи горя зміцнювало групу, таким чином підіймаючи шанси на виживання її членів.

Завдяки кордонам, соцмережам, доступності інформації, ЗМІ, спільній ідеології та спільному ворогу ми також є неоднорідною, проте групою, яка об’єднується для свого виживання. Як перемоги, так і горе стають спільними та розділяються між здатними на емпатію. У випадку з горем йдеться про тих, хто теж втратив близьких; тими, хто живе зі страхом за своїх батьків, синів, дочок, братів, сестер і коханих. Спільний біль, окрім взаємопідтримки, мотивує до більшої роботи на перемогу.

Чому я говорю про це все? Війна вимагає значних ресурсів, яких у нас обмаль. І от на фоні цього щодня з’являються новини про якісь ідіотські розтрати коштів. То планують побудувати стадіон на п’ять тисяч відвідувачів у селі Великі Пісюни, де живуть дві сторічні бабки і їхній пес; то десь втретє за останні сім років змінюють бруківку; то меру якогось містечка закуповують партію ігрових ноутбуків… Навіщо це все робиться? Не думайте що чиновник Х настільки ідіот, щоб не розуміти що армія потребує допомоги сильніше, ніж його смт – встановлення чортового колеса. Його мета очевидна: вкрасти гроші.

У нас же війна, люди гинуть, скажете ви. І що? Чиновникам похер. Ні, у них є щось людське, проте якщо не заглядати в очі вдовам і матерям, не читати новини про втрати, але щодня дивитися на рахунок, де зростає кількість нулів – «людське» швидко розчиняється. Замало тригерів для емпатії, замало!

А тепер уявіть, якби в усіх них на фронті зараз були діти, брати, дружини/чоловіки. Чи була б різниця у сприйнятті? Колосальна. Що б вони хотіли: віджати кілька десятків тисяч доларів чи перетворити ці кошти на гарантію, що їхні сини з побратимами не загинуть від ворожого дрона? Бруківочка у центрі міста вже не так тішить око, коли розумієш, що у чоловіка нестача озброєння на нулі. Не в радість перехід у статус мільйонера після того, як поховав рідну доньку! І коли ти переживаєш за свою дитину, хочеться допомогти й чужим – так працює наша психіка.

Але це фантазії: діти наших чиновників майже всі у безпеці, тому тригерів для емпатії немає. Доки діти одних гинуть, чинуші «заробляють» на безбідну старість для своїх онуків. А після нас хоч потоп (с)

Цього року я хочу наділити Державний прапор України не часовою характеристикою, а просторовою.

В умовах війни часові показники грають вирішальну роль на полі бою, адже не вклавшись у таймінги ти можеш програти усю битву за простір.

Але дні народжень і інші свята у військовий час набувають умовних значень. Дехто має рахунок своїх днів народжень на десятки, а хтось і на сотні.

Та день прапору у мирній Україні мав би відмічатись раз на рік, а у воюючій щодня, адже кожен день є вирішальним у тому чи настане завтра.

Саме тому просторова характеристика наразі має куди більше значення в контексті українського прапору, який сьогодні у прямому сенсі заполонив вулиці і дахи адміністративних будівель європейських міст не один раз на рік, а на постійній основі.

Тому що вони розуміють що Україна сьогодні воює не тільки за свою незалежність, а за всю європейську цивілізацію. Ми - щит і меч Європи.

Але де закінчується Європа? Там де вже розвивався український прапор, коли Князь Юрій Долгорукий засновував москву чи ще далі?

Кордони України закінчуються там, де наші пращури з боліт і лісів створювали цивілізацію.
Нам ще належить визначити наші східні кордони, але вони будуть там, де історично майорів український прапор і ще майорітиме…

Спільното, нагадуємо про наш збір на Багі🪖

❗️Багі для штурмовиків!

Прямо зараз триває збір коштів на багі для бійців 2-го штурмового батальйону 3 ОШБр, які ліквідовують окупантів на Бахмутському напрямку.

Ціль — 701 100 гривень.

Монобанка: 👉🏻 https://send.monobank.ua/jar/99D97jPte1

🇺🇦 З Вас донат та репост!

Культ Штурмовика

С болот сообщают что сегодня радостно! ☺️

Десять мамкиных хулиганов, которые возомнили себя военными-революционерами сегодня стали угольками.

Среди них Уткин и Пригожин! Быть добру!

А вы не расслабляйте булки, Паркер, Тринадцатый и прочая шобла, некогда два месяца назад, поддержавшая бунт. И до вас доберемся… не мы, так пыпа 🙈

Интересно, какая из версий Ада ожидает, поддержавших опущенца? 😁

Лето заканчивается) где там арбалеты, черти?)

Еще раз быть добру! 🙈

Нахуй сходите, а не на москву ☺️

⚡️⚡️⚡️⚡️⚡️Пригожин жив

Об этом сообщил Владлен Татарский непосредственно с места событий.

«Ребята, прямо сейчас вместе с Дашей Дугиной находимся в аэропорту Адово и уже наблюдаем приземление бизнес-джета Евгения Викторовича. Всё под контролем!», - заявляет военкор. (с) VkuZ

россияне, пора резать россиян! Этот день настал! 😁

Ось кого треба на державні нагороди подавати 😁🫡

До відновлення Дня незалежності ми протягом наступної доби почуємо багато красивих і пафосних слів. Можливо і я згодом до них доєднаюся, якщо буде настрій. Та скажу банальщину: ми ніколи не були по-справжньому незалежними. Всі етапи історії України – це коли пути на руках нашого народу або ставали міцнішими, або слабшали.

Зараз у нас є шанс вирватися – з кров’ю, здертою шкірою, неймовірним болем і з надлюдськими зусиллями. Це історичний шанс, іншого такого може вже й не бути, принаймні за наших життів. Остаточне відновлення Незалежності та відродження Нації ще далеко, але воно сяє заревом на горизонті крізь пітьму сьогодення. Та я вірю, що колись настане День – і зійде Українське Сонце.

А поки що – пам’ятайте тих, хто віддав життя за нас; шануйте тих, хто зараз тримає українську свободу; зрощуйте нові покоління українців і українського. І закарбуйте слова Шевченка у своїх душах: «Борітеся – поборете. Вам Бог помагає».

Хахахахахпхах
Це тупо топ😂😂😂

Культ Штурмовика

Лето и арбалеты, ща ПВО подъедет!
Где-то, где как котлеты
Дотлеют ихтамнеты 😁

Таке класне привітання і як усик усе зіпсував. Чорт.