Мене звуть Олена Шестакова. Я славістка і викладачка старослов'янської, польської, української та російської мов. Я закінчила аспірантуру за спеціальністю "славістика" (спеціалізація – польська мова) і викладаю слов'янські мови вже 8 років. Я також трохи володію болгарською, білоруською та сербською мовами. У цьому блозі ділюся цікавою інформацією про слов’янські мови, їхню історію, етимологію.

Яка сучасна мова схожа на старослов’янську?

Відповідь на це питання не може бути легкою та однозначною. Насправді в будь-якій сучасній слов’янській мові можна знайти риси, притаманні старослов’янській.

Польська мова зберегла носові голосні.
Багато лексики можна зустріти в сучасних болгарській, хорватській мовах.
Двоїна збереглася в словенській мові.

У кожній слов’янській мові є слово для позначення квітки. Укр. ‘квітка’, блр. ‘кветка’, пол. ‘kwiat’, чеш. ‘kvĕt’, болг. ‘цвет’ etc. Ці слова виглядають більш-менш однаково.
Початковий Ц — результат 2 палаталізації, яка не відбулася в деяких мовах, вірогідно, східнослов’янських, а рос. ‘цвет’ є запозиченням зі старослов’янської.
Усі ці слова походять від кореня *kṷeǐt-. Від цього же кореня походить слово “світ”, бо трансформація *k>*s також мала місце в індоєвропейських мовах. Вірогидно, що
спочатку так почали називатися саме білі квіткі.
Цікаво, що в деяких мовах (зокрема, у білоруській та українській) слово з таким коренем (‘цвісці’, ‘цвісти’) означає також ‘покриватися пліснявою’.

Дивилася учора лекцію О. Гіппіуса про новгородські грамоти, які були віднайдені в цьому році. Колись я писала диплом про новгородські грамоти, тому ця тема мене цікавить. Взагалі життя давнього Новгороду досить захопливе з різних точок зору: і мовної, і буденної, і політичної.
Лекція чудова, Гіппіус дуже милий оповідач. З лекції дізналася про деякі цікаві слова, реалії давнього Новгороду.
Не обійшлось також без жартів!
— Яка літера тут пропущена?
— О!
— Ні, О пропущена, бо я забув її написати.

Ось перша частина, за тиждень буде друга.

https://www.youtube.com/live/DPCJP8cj6pY

Старословʼянські манускрипти написані двома абетками — глаголиця та кирилиця.
Уважається деякими вченими (В. Копитар, С. Кульбакін, Р. Нахтигал, А. Вайн, Б. Велчев тощо), що Кирило та Методій винайшли саме глаголицю.
В 10–11 сторіччях уживались обидві абетки.
Однак із часом глаголиця зникла та її заступила кирилиця, якою і досі користуються багато народів. Серед головних причин виникнення кирилиці може бути зближення з Візантією та грецькою мовою, а кириличні літери, ймовірно, схожі на літери грецького унціалу.

Учора подивилася другу частину лекції Гіппіуса про новгородські грамоти.

Там був цілий детектив! В якому громадянин з ім'ям Дрочила (так-так!) дуже не хотів віддавати свою дочку заміж, і про це писали аж дві людини

Окрім того цікавою була назва міри — "улок", походить від того же кореня, що й "вулик" 🐝.
Тож, отримала задоволення, Гіппіус чудовий. Подивитися можна тут:

https://www.youtube.com/watch?v=S5Fd-2n8_Po&ab_channel=%D0%98%D0%BD%D0%A1%D0%BB%D0%B0%D0%B2

Глаголиця як перше словʼянське письмо.

Вважається, що саме глаголицю було віднайдено братами-просвітителями. Складалася вона з 40 літер.

Докази, які вказують на першенство глаголиці, приводяться наступні. На палімпсестах під шаром кириличного письма віднайдено глаголичне письмо. Граматичні форми, які вжиті в глаголичних манускриптах, старіші за форми з кириличних (зокрема, форми аориста).

Джерела натхнення глаголиці могли бути різними (авжеж браття володіли багатьма іноземними мовами та могли запозичити деякі елементи з абеток мов, які знали), дехто вважає, що у глаголиці є навіть елементи вірменської абетки (що для мене особливо приємно).

Манускрипти, які написані глаголицею, це: Київські аркуші, Клоцова збірка, Зографське євангеліє, Маріїнське євангеліє тощо.

Імовірно, з Х сторіччя глаголиця почала поступово замінятися кирилицею, яка своїм виглядом нагадувала грецький унціал, тому напевно була більш зрозумілою для писців.
Також є гіпотеза, згідно з якою глаголиця була православно-церковним тайнописом, створеним учнями Кирила й Методія після 886 p., коли в Моравії почалися гоніння на православну книж­ність (О. І. Соболевський, О. Ф. Курсь­кий, В. Істрін та ін.).

У Хорватії глаголиця використовувалася до 19 сторіччя, зараз вона вважається символом національної самобутності. 22 лютого святкується День Хорватської глаголиці.

На фото: Бащанська плита (приблизно 1100 р.), один з найстарших та відомих пам’ятників глаголичного письма. На ній є прикметник “хорватський” та згадка про хорватського правителя (короля Звонимира). Таблиця на фото є реплікою, яка зберігається в музеї Вірменского Парламенту (м. Єреван).

Числа в слов’янських мовах можуть здаватися складними. Іноземцям вони здаються однаковими та незрозумілими.

Насправді слов’янські числа схожі також на англійські, німецькі та інші індоєвропейські.

Наприклад, -дцять (укр.), -дцать (рус.), -ście (пол.), -десет (болг.), -est (хорв.) — це залишки слова ‘desęt’. Порівняйте з англійським ‘-teen’ в ‘fourteen’, ‘seventeen’. Якщо придивитись уважніше, можна помітити -на- перед ‘desęt’: -надцять (укр.), -наццаць (бел), -надцать (рус.), -naście (пол.), -naest (хорв.), -надесет (болг.). Бо так спочатку складалися ці числа від 11 до 20: 11 — єдинъ на дєсѧтє, 12 — дъва на дєсѧтє, 13 — трьѥ на дєсѧтє etc. Потім три слова злилися в одно, і зараз у слов’янських мовах числа 11-20 матимуть частину ‘-nadeset’ в тому чи іншому вигляді.

Проте числа 20–90 мають у складі тільки слово ‘дес’ять’ (може бути змінене): двадцять, п’ятьдесят (укр.), дваццаць, пяцьдзесят (бел.), двадцать, пятьдесят (рус.), двадесет, петдесет (болг.), dvadeset, pedeset (хорв.), dwadzieścia, pięćdziesiąt (пол.)