Нє, ну все ж варто поборотися за цей світ поки у ньому існує ось таке милотство 😍
----
Nah, we should keep fighting for this world, afterall, as long such cutieousness exists in it. 😍

#ThisIsWar

🎧 Як війна змінила українських жінок на передовій та за кордоном. англомовний подкаст

Поки весь світ дивиться і пише про Барбі, українські жінки захищають Україну та її честь в країні та за її межами 💙

Подкаст доступний на понад 10 платформах —  надсилайте його друзям з-закордону

------

How the war has changed Ukrainian women at the frontline and abroad. A podcast in English

While the whole world is talking about Barbie, Ukrainian women are defending Ukraine and its honour at home and abroad 💛

The podcast is available on 10+ platforms - share it with your English speaking friends

#ThisIsWar

коли повертається світ спиною
і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять

і коли вже довкола пахне війною
і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити

я одне лиш знаю і одне засвоїв
і прошу тебе тихо незграбно несміло:
говори зі мною
говори зі мною
і нехай твоє слово станеться тілом

Юрій Іздрик

pic. Evan M. Cohen

----
when the world turns its back
and there's distance and walls between us again
talk to me
talk to me
even if the words won't change anything

and when the smell of war is all around us
and the first battles are already being fought
speak to me
speak to me
because words can also be used to love

I only know one and have learned one thing
and I ask you quietly, clumsily, tentatively:
talk to me
speak to me
and let your word become a body

Yuriy Izdryk

pic. Evan M. Cohen

#poetry #ThisIsWar

Артем Чех — письменник, військовослужбовець ЗСУ і один із авторів-українців, хто публікується у західних медіа. У The New York Times вийшло потужне есе про його досвід захисту України у боях за Бахмут.

Артем Чех описує, як пережив пекельні дні в Бахмуті у травні цього року — і поєднує свою історію із долею сотень тисяч українців, які хотіли б жити у мирній країні, але змушені воювати, щоб захищати батьківщину. Мене до мурах пробрало.

Автор обіцяв українську версію пізніше опублікувати, тому, на разі, я перекладу тільки цю цитату, яка мене найбільше зачепила. І пораджу прочитати оригінал англійською.

"Чи хотів я воювати? Чи хочуть воювати сотні тисяч українців? У нас є діти, сім'ї, робота, хобі, посилки на пошті. А дехто з нас має недописаний роман про пригоди українця в Америці, який не хотів воювати, але не міг вчинити інакше. Ми також не можемо вчинити інакше, бо наші вороги знову намагаються відібрати у нас право жити на своїй землі. Тому що вони намагаються відібрати у нас право на свободу.

Як тут не взяти в руки зброю? Тим, хто прожив багато десятиліть у затишних обіймах демократії і свободи, хто не знає страху полону і тортур, важко зрозуміти, чому такий мирний народ, який споконвіку вирощував пшеницю, добував залізо і вугілля, випасав худобу на безкрайніх луках, з такою люттю захищає кожен метр своєї країни. Але я знаю відповідь. Це наша чудова земля. І вона має бути вільною".

https://www.nytimes.com/2023/08/10/opinion/ukraine-war-bakhmut.html

Artem Chekh is a writer, a soldier in the Ukrainian Armed Forces and one of the Ukrainian authors published in Western media. The New York Times published a powerful essay about his experience of defending Ukraine in the battle for Bakhmut.

Artem Chekh describes how he survived the hellish days in Bakhmut in May this year - and connects his story to the fate of hundreds of thousands of Ukrainians who would like to live in a peaceful country but are forced to fight to defend their homeland. It gave me the shivers.

“Did I want to fight? Do hundreds of thousands of Ukrainians want to fight? We have children, families, jobs, hobbies, parcels in the mail. And some of us have an unfinished novel about the adventures of a Ukrainian in America who didn’t want to fight but couldn’t do otherwise. We also cannot do otherwise, because our enemies are trying once more to take away our right to live on our land. Because they are trying to take away our right to freedom.

How could I not pick up a weapon here? For those who lived for many decades in the cozy arms of democracy and freedom, who don’t know the fear of captivity and torture, it is difficult to understand why such peaceful people — who from time immemorial grew wheat, mined iron and coal, and grazed cattle on boundless meadows — defend every meter of their country with such fury. But I know the answer. This is our wonderful land. And it must be free”.

#ThisIsWar

Дуже надихаюча стаття про партизанський рух в Україні! Мені було цікаво прочитати, як цивільне населення допомагає військовим. Це був ще один пазлик, чому ми ще не здалися і чому ми не підемо на жодні "мирні переговори" з росією, які намагаються диктувати нам ззовні.

"Ми пишаємося, що рух опору дуже швидко розрісся. ...

Але потім це настільки стало трендом, що, мабуть, десь 80% того, що відбувається, ми не контролюємо. Тобто люди самі вибудовують свою роботу, проявляють ініціативу. ...

Це реально вітчизняна війна. Боротьба громади з ворогом, який прийшов на нашу землю.

З самого початку цей спротив змусив росіян почуватися не в своїй тарілці, бути без підтримки. Зрозуміти, що попри їхні очікування з квітами зустрічати армію рф не будуть.

У росіян це досі викликає дисонанс, бо в їхній свідомості завжди має бути той самий "центр прийняття рішень". Завжди є хтось, хто керує людьми. І якщо знайти, ліквідувати цей центр, то не буде і спротиву.

Але в Україні вони зустрілись з тим, що спротив став справді громадянським. І вони досі це не можуть усвідомити."

Так, це те, чого більшість людей за кордоном досі не розуміють - вся країна хоче перемоги, вся країна воює, навіть бабусі, навіть діти.

Мені смішно, що росіяни досі шукають центр прийняття рішень в Україні. Якщо так подумати, навіть якщо вони вб'ють Зеленського чи Залужного, ми будемо в жалобі, це буде величезна втрата для нас. Але це зробить нас ще злішими, ми захочемо помститися ще більше.

#ThisIsWar #ThisIsUkraine

An article about partisan movement in Ukraine.

Really inspiring article! For me it was interesting to read how civilians have been helping the military. This is kind of another piece of puzzle why we haven't given up yet and why we won't settle for any "peace agreement" with russia dictated by whoever

"We are proud of how fast the resistance movement has grown. ...

But then it took off to such an extent that we don't control probably about 80% of what happens. That is, people structure their own work, take the initiative. ... This is truly a patriotic war. The struggle of a society against the enemy who came to our land.

From the very beginning, this resistance made the russians feel out of place, without support. It dawned on them that contrary to their expectations, the locals would not be coming out to greet the russian army with flowers.

This still causes cognitive dissonance for the russians, because in their minds there must always be a "decision-making centre". There is always someone who controls people. And if this centre can be found and eliminated, there will be no resistance.

But in Ukraine, they came up against the fact that the resistance has been truly civil. And they still can’t comprehend that."

Yes, this is something that most people abroad still don't understand. The whole country wants the victory, the whole country is fighting, even grannies, even children.

And I find it funny how russians are still looking for the decision-making centre in Ukraine. Come think of it, even if they assassinate Zelenskyi or Zaluzhnyi, we will mourn it would be a huge loss for us. But that would make us even angrier, we'd want to revenge even more

Btw, russians have been shelling Herson every day and night. Mostly civilian houses

#ThisIsWar #ThisIsUkraine

Потужне відео. Цікаво, які у вас почуття і думки виникають від перегляду?
----
A powerful video. I wonder what does it make you feel and think?

#ThisIsWar

🎄Тут мало би бути новорічне привітання, підсумки минулого року, плани на цей рік. І сьогодні я би мала відпочивати після гулянки цієї ночі. Але я третій день підряд прокидаюся від бажання писати пости для Fridays For Future і поширювати їх по міжнародних чатах.

Останні кілька днів рашисти знову масово обстрілюють Україну. Я вже не ридаю як ще рік тому. Але мені все ж боляче, сумно і я дуже зла!

Я зла на людей у Європі, які тоннами запускають феєрверки і петарди, а потім це все гівно просто валяється на вулицях міст ще мінімум тиждень.
Я зла на українців у німецькому чаті, які на заклик підтримати мій пост з проханням до німців не використовувати це все, ллють на мене совєцкі цінності типу "сиди не висовуйся", "терпи", "ініціатіва наказуєма".

Я засмучена недостатньою підтримкою України серед активістів Європи, зокрема німеччини.

Я засмучена дуже, що невинні люди знову гинуть у себе вдома. Я хвилююся за своїх близьких і не дуже людей. Я зла на рашистів.

Я розчарована в українських підлітках, які не розуміють за що ми боремося і їм какая разніца і всьо нє так адназначна і в Україні нема годної музики чи культурних продуктів.

Але ці всі емоції в купі мотивують мене працювати далі. Доносити світу правду про те, що і чому у нас відбувається. Шукати способи достукатися до тих же активістів. І до дітей та їх батьків також

Але тим не менше, з Новим Роком нам! Сподіваюся що цей рік нам принесе падіння московської імперії. Ну або ж хоча би суттєво наблизить нас до цього моменту. Натхнення і сили нам на боротьбу за правду, за свої права! ✊

П.С. якщо ви вважаєте що я тут щось годне пишу, то запросіть друзів-родичів знайомих підписатися. Бо то якось мало людей підписано і кілька відписалися. Мабуть передноворічне прибирання провели.

#ThisIsWar #activism

🎄 This was supposed to be a New Year's greeting, the summary of the past year, plans for this year. And today I should be resting after the last night's party. But for the third day in a row, I wake up with the urge to write posts for Fridays For Future and share them on international chats.

For the last few days, the ruscists (and deepl still keeps translating the word from Ukrainian as "racists", althou it's also true about them) have been shelling Ukraine again. I'm not crying like I was a year ago. But I'm still hurting, sad and very angry!

I'm angry at people in Europe who set off tons of fireworks and firecrackers, and then all this shit just lies on the streets for at least a week.
I'm angry at Ukrainians in a German chat who, when I ask them to support my post asking Germans not to use all this shit, spout Soviet values like "keep your head down," "be patient," and "initiative is punishable" (i literally heard the last saying since my student years. Good that I've never followed it)

I'm upset about the lack of support for Ukraine among activists in Europe, particularly in Germany.

I am very sad that innocent people are dying at home again. I am worried about my dear and not so near ones. I am angry at the rucsists.

I'm disappointed in Ukrainian teenagers who do not understand and don't really care what we are fighting for. And there's no good music or cultural products in Ukraine.

But all these emotions together motivate me to keep working. To tell the truth to the world about what is happening in Ukraine and why. To look for ways to reach out to those activists. And to the children and their parents as well.

But nevertheless, Happy New Year to us! I hope that this year will bring us the fall of the russian empire. Or at least bring us much closer to this moment. Inspiration and strength to fight for the truth, for our rights! ✊

P.S. If you think I'm writing something worthwhile here, please invite others to subscribe. Because somehow few people are followig me and several have unsubscribed recently. Apparently, they did a pre- New Year cleanup.

#ThisIsWar #activism

They kill our artists and then laugh in our face:
- You don't have no Ukrainian culture! It is our - great, russian. Does anybody even know about yours? No-one!

Yes. Almost no-one. Barely anyone in the world knows the author of "Schedryk".
You killed him. Shot him in his home.
This is also not known to the world. For them it's just "that music from "Home Alone" ".
Leontovych was home alone when they came to kill him. They were just like you.

They kill our artists and then laugh in the face:
- You don't have no Ukrainian culture! Where is it? You have so little of it, very strange!

How are we supposed to have it?! - when you kill the best of us, those who were like tender blossom that couldn't bare fruits
because you wouldn't let it! - you pluck it, cut it down, burn it, level it with the ground. Turn our beautiful cherry gardens into Sandarmorkh mass graves

They kill our artists and then laugh in the face:
- You don't have your own culture! There's only common culture, our! Because we are brothers. We are together! The truth holds the power. Repeat, the holy trinity of Rus', we're going to the end! - Anybody home? Is anyone at home?! Speak the normal language, can't hear you!!!

Yes, we're home
We are home alone. Just like Leontovych

Our culture is the only thing holding us home - it is our culture.
And they came to kill it, laughing in our face.

***
The photo shows a Ukrainian poet, public figure and soldier Maksym Kryvtsov, 33 years old.
He died on 7 January 2024.

#ThisIsWar

Давненько не постила котиків-песиків. Виправляюся
--------
It's been a while since i posted doggies and kittties. Pardon, correcting this misunderstanding

#ThisIsWar

15 хв пішки від дому, де я жила 11 років. Ненавиджу

A missile has landed in Lviv tonight 15 min by foot from the house where i lived for 11 years. I hate russians! No, not putin, because he's not the one executing this and giving direct orders. For him i have different feelings and that's a different topic.

#ThisIsWar

Виблядки знову (перший раз тиждень тому) атакували Стрийський район, моє рідне місто. Цього разу загинули люди.
Люди кажуть "це так дивно чути співв пташок і свист ракет"

Мені хочеться бути там, поруч з моїми близькими, відчувати що відчувають вони. Відчувати цей страх і абсурдність ситуації водночас.

Я планувала поїхати в Україну, щоби побачитися з братом, але мене відпускали всього на кілька днів. Я вирішила відмінити, бо це було бо надто стресово. Але мене не покидає тривога і сум через це :(

-------------
The bastards attacked Stryi district, my hometown, again (for the first time a week ago). This time, people died.
People say "it's so strange to hear birds singing and rockets whistling"

I want to be there, next to my loved ones, to feel what they feel. To feel this fear and the absurdity of the situation at the same time.

I was planning to go to Ukraine to see my brother, but I was only allowed to go for a few days. So I decided to cancel it because it'd be too stressful. But I can't help feeling anxious and sad about it :(

#ThisIsWar

Tиповий день цивільних українців та українок на емоційних гойдалках:

"Півсела взялося відбудовувати хату військовому, який втратив обидві ноги"
Думаєш "яка гарна новина! більше б таких!" так тепло стає на душі розчулюєшся, біжиш ділитися нею зі світом.

Скролиш далі
"Харківщина і Запоріжжя обстріляли знову. Є загиблі і поранені"
Всередині все стискається, тривога підскакує миттєво, біжиш писати людям, які там живуть. "Фуух! Цього разу їх пронесло..." Полегшення

Aбо

Відкриваєш вранці соцмережі, і перша новина: "Сьогодні вночі підпалили ще один нафтопереробний завод у Росії".
Радієш, уявляючи собі красиву картину пожежі, як воно суєтиться, люди бігають: "За что?! Пачіму ми?!", і смієшся думаючи: "Так! Ось вам! Ось вам ваша денацифікація і війна з НАТО! "

Прокручуєш вниз
"Львівщину знову атакували. Є поранені і загиблі".
Ти стаєш грудкою напруги і тривоги. "Чорт! Це ж моє рідне місто! Сволота! Як вони посміли!". Пишеш близьким: "Фуух! Не цього разу. Хвала богам і ЗСУ!" Але велика частина напруги все ще залишається в тілі.

Скролиш далі - регочеш з мемчиків, милуєшся з котиків, знімаєш трохи напругу. Ідеш далі займатися роботою - заробляти на донати на ЗСУ.

З дитинства обожнюю гойдалки!

-----------

A typical day for civilian Ukrainians on an emotional rollercoaster:

"Half the village started rebuilding a house for a soldier who lost both legs"
You think: "What good news! I wish there were more like this!" You feel so warm and touched, you rush to share it with the world.

You scroll on
"Kharkiv and Zaporizhzhia were shelled again. There are dead and wounded"
Everything inside you shrinks, anxiety spikes up instantly, and you run to write to the people who live there. "Phew! This time they got away..." Relief.

Or

You open your social networks in the morning and the first news you see
"Another oil refinery in russia was set on fire tonight"
You rejoice, imagining the beautiful picture of the fire, of the russians running around and crying "what for?! why us?!" and you laugh at that thinking "Yeah! Take that! Here's your denazification and NATO war! "

You scroll down
"Lvivska oblast has been under attack again. There're wounded and dead".
You become a lump of tension and anxeity. "Shit! that's my home town! bastards! how dare you!". You reach out to your friends and family "Phew! Not this time. Thank goodness" But a lot of the tension still stays in the body.

You scroll on, laughing at the memes, admiring the cats, relieving some tension. You go on to do your job making money to donate to ZSU (Armed Forces of Ukraine.)

#ThisIsWar

#ThisIsWar
Ukrainian energy infrastructure has been suffering lately more than ever. Also russian fascists have been attemting to wipe out Harkiv and Zaporizhia like they did with Bahmut and Mariupol

Join Ukrainian demonstrations in your cities

Hamburg, Hachmannplatz 26.04.2024 17:30 Uhr

Berlin (place and time to be announced)

Follow this channel for the future events in Germany or find pages of Ukrainians in your country

https://t.me/uanimalsorg/2757
Eagles change their migration route because of the war 🦅😒

They deviated from their usual route by 250 kilometers.

Before the war, 90% of the eagles stopped to rest in Ukraine, but only 32% of the birds decided to pause here during the full-scale russian invasion. Some birds bypassed Ukraine altogether and flew a much longer way to avoid being hit by shelling.

Birds make shorter stops or don't stop at all. They spend an average of 55 hours more on the road.

💭"It's as if you were running a marathon, but you didn't have any breaks to drink water. And then you have to run an extra ten kilometers," researcher Charlie Russell was quoted as saying in The Guardian.

The longer route will affect the eagles' reproduction - the birds will arrive later and be more tired. In addition, their chicks will be born when there is less food.

russia is destroying Ukraine and the entire world. It is a global terror that affects people and animals. Tell your foreign friends more about Russian crimes and demand severe punishment for the offending country.

Source: The Guardian
@uanimalsorg


#ThisIsWar

Крінж крінжовий. Переможиця "битви ектсрасенсів" знає що планують ращисти краще за Буданова і Сирського 🫠
-----------
Crigy cringe. The winner of "battle of the psychics" knows what the ruscists are planning to do better than the Budanov (general of military intelligence HUR) and Syrskyi (Commander-in-Chief of the Armed Forces of Ukraine) 🤦‍♀️

#ThisIsUkraine #ThisIsWar

The children of Mariupol in Switzerland took part in a requiem action for the children of Mariupol who died because of russian war in Ukraine.
https://t.me/young_and_b/2517

Happy Children's Day!

#ThisIsWar

239 українських дітей зникли безвісти, 8 140 вважаються примусово депортованими

Такі дані оприлюднила Генпрокуратура станом на 13 жовтня 2022 року.

А потім деякі німці будуть казати, що це не геноцид???
-----
What is it if not genocide???

Happy Children's Day

#ThisIsWar

https://t.me/ukrainenowenglish/20290