Вони виборювали кровʼю.
Топтали кіньми ворогів.
Величні подвиги під Сонцем
Чинили во імʼя Богів.

Князь Святослав свою дружину
Підняв творити вічний чин
Шляхи, походи й переходи
Міг повторити побратим.

Щоб кожен, хто був після нього
Не осквернив його імʼя
Щоб пала гнівом кожна гнида
Яка пішла проти буття.

Хоч те буття було забуте
Стяг піднімали й несли страх
І Костянтин і Сагайдачний
москві предвіщуючи крах.

Аристрократіє вкраїнська
Чи ти забула гнів і Січ
Коли дозволила цариці
На наш покров спустити ніч?

Були віки, коли здавалось
Що вже не встане дух землі
Яка родила всю Європу
І ледь не кланялась кремлі.

Та відродився дух одвічний
У Коновальцеві й той чин
Що традиційно й споконвічно
Давав нам силу і причин.

Причин щоб не шукати слабкість
А відродити те буття
Яке нам завіщали предки
Творити тут нове життя.

Коли ти, малорос, гадаєш
Що Незалежність просто так
Нехай спаде зневага люттю
На твій холопський переляк.

Бо наша роль у світі вічнім
Залишити цю землю тим
Хто вслід за духом йде одвічним
Хто зветься справжній побратим.

Не зрадим Логос й Україну
Повернем героїзм у світ
Чини загиблих побратимів
В історії залишать слід.

Відродимо й святу Європу
Що захлинулась у гріхах
І буде Україна всюди
У людях у словах й ділах.

Присвячую до дня відновлення Незалежності України.