Репостнув два матеріали про гроші для розмаїття. У москалів і у нас.

​​Якось, приїхавши у одне з наших великих міст, звернув увагу на кількість китайських "електричок" на дорозі. Тоді ще промайнула така думка, щоб цікаво виходить. Країна отримує мільярди доларів економічної допомоги з заходу, що українці масово купували китайські електрокари. Ну, менш із тим. На те є свої причини в споживача (тим більше, що на самому заході китайці стрімко завойовують ринки), а от щодо безпекових нюансів є дещо цікаве щодо цих "електричок".

⭕️ В листопаді минулого року з'явилась інформація про те, що Генштаб ізраїльської армії почав вилучати в офіцерів службові авто китайського виробництва. Рішення продиктоване ризиком витоку інформації через системи цих автомобілів. Ще одним рішенням стала заборона заїзду цих автівок на військові об'єкти. В першу чергу обмеження і відкликання машин будуть стосуватися військових, які мають доступи до секретних даних.

Хоч не тільки китайські сучасні авто напічкані різними системами зчитування інформації (камери, датчики тощо), але саме щодо "китайців" виникли побоювання щодо можливої передачі даних з автівок на зовнішні сервери. Є інформація, що відкликали 700 автомобілів здебільшого китайського виробництва, які видали для користування ізраїльським офіцерам (в країні існує програма лізингу автомобілів для армії).

Загалом технологічна співпраця між двома країнами досить обширна. При цьому, китайці агресивно розширюють свою частику на ринку (в Україні також), а враховуючи те, що китайські компанії зобов'язані ділитися з урядом даними, схема складається дуже гарно. Китайські автівки потенційно можуть працювати як велика розгалужена система шпигунських пристроїв. Набір камер, мікрофонів і датчиків на колесах. Уявіть на скільки якісно кілька сотень таких пристроїв, які їздять по всьому місту можуть зібрати інформацію і на скільки вони можуть полегшити життя ворожій розвідці. Так само нема жодних сумнівів, що Китай багато такої інформації спокійно може передавати росіянам.

Це не якась наукова фантастика. У російсько-українській війні технічна розвідка працює дуже серйозно і генерується шалений об'єм даних, які допомагають і нам і противнику досліджувати спроможності та стан одне одного, аналізувати засоби і озброєння, об'єкти, які потенційно можуть бути цілями і так далі. Чим більше джерел даних, тим більший об'єм і якість інформації, яка дозволяє аналізувати і приймати рішення щодо потенційного або вже реального противника чи об'єкту своїх політичних цілей.

⭕️ Британці також зайнялися вирішенням проблеми з китайськими електричками на фоні того, що в країні їх кількість загалом теж стрімко росте.

Міноборони закликає своїх співробітників не обговорювати службову інформацію в автомобілях через побоювання витоків. Навіть є інформація про те, що почали друкувати попереджувальні наліпки, які нагадують не обговорювати чутливу інформацію в транспорті.

⭕️ Данія та Норвегія перевіряли лазівки, які дозволяли використовувати в якості громадського транспорту китайські електричні автобуси, оснащені навігаційними модулями та камерами. В Норвегії було дослідження, яке показало, що конкретний китайський електрокар передавав більшість інформації, яка акумулювалася на пристрої, на китайські сервери.

Й зі свіжого бачимо як на фоні шизи з боку США Канада налагоджує стосунки з Китаєм, зокрема в сфері торгівлі, де також фігурує питання автівок.

Цікаво, що в 2021 році самі китайці застосували обмеження до американських електрокарів, заборонивши заїзд на автівках Tesla на територію військових об'єктів. Це натякає на те, що самі китайці прекрасно розуміють як можна використати такі пристрої. А ще, враховуючи американську лихоманку навколо Гренландії, може декому варто звернути увану не лише на китайські батарейки на колесах...

Призначення Єлізарова в ПС цікаве. Лазарі - серйозний підрозділ. Можливо, якби не факт з біографії у вигляді фактично опозиційного телепродюсера, то міг свого часу отримати іншу знакову посаду. Що ж, успіхів.

Ми дожились до того, що Канадські військові моделюють реакцію на потенційне американське вторннення.

Звісно наголошують, що це все дуже малоймовірно і суто гіпотетично. Та й роблять це, судячи зі всього, анонімно. Тим не менш, розмови про "51-ий штат" і шиза навколо Гренландії, декого дуже напружили.

До речі, країни воювали між собою в 1812 році (Канада у ролі ще британської колонії).

Ця новина змусила згадати, що ще навесні Малколм Ненс заявив, що протягом 18 місяців (тобто десь до осені 2026 року) Трамп вторгнеться до Канади. Тоді навіть на фоні повної неадекватності це могло звучати як божевілля. Тим не менш, всі ми прекрасно бачимо хто наспрпаді божевільний...

Ось в цьому дописі я розповідав про припущення Ненса про можливі дії проти Канади.

Те, що росіяни роблять зараз - це геноцид, як і майже 100 років тому. Ми бачимо як зараз багатьом у світі цілком все одно, натомість багато хто допомагає. Те, що ми сьогодні маємо можливість отримувати цю допомогу та використовувати її, а також вільно повідомляти світові про те, що відбувається, зумовлена тим, що ми маємо власну державність.

Така ситуація була неможлива в 1933 році. Навіть якщо тоді у світі хтось знав про те, що відбувається і хотів допомогти, такої змоги не було. Бо ми втратили державність і опинилися знову під російським чоботом, який організував винищення нас голодом, як тепер намагається винищувати нас холодом.

Сьогодні будуть вітання з Днем Соборності. Це звісно символ єдності, але ще й одна з каскаду подій, які є нагадуванням про те, що відбувається з нацією, яка не здатна захистити і розбудувати власну державність. Якщо зараз ми цей шанс втратимо, то в епоху цифрових диктатур імовірніше за все, нового шансу не отримаємо.

Крайні кілька днів у мережі з'явилося багато текстів переважно від військових на тему дронів на цій війні. Вони порушили ряд питань. І про взаємодію підрозділів у полях, і про роль СБС, і про підпорядкування підрозділів, і критика загальної доктрини, яка передбачає знищення певного обсягу сил і засобів противника, скажімо так. Про те, хто має працювати на передньому краї, хто має контролювати глибину і так далі.

З деякими дописами цілком можна погодитися, інші відверто дискусійні, або актуальні для якоїсь смуги фронту і зовсім не відображають картину на інших ділянках чи в цілому. Прочитав я частину з цього і підготував власне бачення. Тільки розриваюся між тим, щоб просто його опублікувати чи все таки показати кілька постів інших військових на цю тему, щоб краще дати контекст. Певно все ж таки тезово подам те, що вже опублікували, а потім вже своє. Буде багато текстів за короткий проміжок часу.

Ryan O'Leary (командир Chosen Company)

- Україна не програє війну дронів тактично. Українські підрозділи щодня знищують ворога FPV-дронами. Україна програє оперативно і стратегічно, бо не визначила володіння глибиною як мету. Війна дронів не про кількість убитих сьогодні. Вона про контроль простору завтра. Володіння глибиною це контроль руху, логістики, ISR, зв’язку та рішень у секторі, а не лише в окопі.

- Українські дрони досі оптимізовані під знищення піхоти, а не під зміну секторів. Це створює гарні відео, але слабкий стратегічний ефект. росія робить протилежне. Оперативна глибина вирішує війну. Якщо ворог може безпечно рухатися 10–40 км за фронтом, він володіє сектором навіть при великих втратах піхоти.

- росія першою зрозуміла це. Вона перетворила дрони на систему заперечення руху і логістики. Саме для цього створили Rubicon. Україна досі сприймає глибину як нічийну територію. Ніхто за неї не відповідає. Тому її використовують для вбивства піхоти, бо це легко рахувати і продавати.

- росія визначила глибину чітко. Якщо тил небезпечний, сектор впаде. Якщо екіпажі дронів не можуть працювати, ланцюг ураження зникає.
Тому росія б’є по системах:
- операторах дронів
- техніці
- логістиці
- ISR
- дорогах
Це і є володіння глибиною.

- Україна б’є по піхоті, бо це видно і політично безпечно. Але піхота замінна. Паливо, зв’язок, ремонт, логістика і темп не замінні. Результат очевидний. Україна виграє тактично і програє оперативно. Ми виграємо медіа і втрачаємо землю. росія втрачає людей і отримує свободу руху.

- Це не проблема дронів. Це проблема доктрини, відповідальності і мислення. проблема, яка існувала ще до дронів. Володіння глибиною не закріплене ні за ким.
Бригади володіють окопами. SBS існує, але не володіє сектором. 20–80 км за фронтом це хаос.

- Коли ніхто не володіє глибиною, її ніхто не захищає. росія заповнює її дронами. Логістика сповільнюється. Фронт валиться тихо. Тому втрати землі прискорюються. Тил стає смертельним. Екіпажі гинуть. Ми боремось за вчорашні позиції, бо зосереджені на піхоті.

- Виправлення починається зі зміни мети. Успіх дронів має вимірюватися запереченням сектору, а не кількістю трупів. Володіння глибиною має бути формально визначене. Кожна ділянка має власника. Хтось має відповідати за безпеку руху наших і небезпеку руху ворога.

- Дрони мають бити по системах, а не по людях. Логістика, РЕБ, зв’язок, ISR, ремонт, транспорт, артилерія. Піхота стає другорядною ціллю. Кожен сектор потребує карти глибини. Маршрути, вузли, коридори, лінії РЕБ. Це має бути поширено і координовано між усіма.

- SBS має забезпечувати стандартизацію, а не лише виробництво.
Однакове навчання, процедури, логіка застосування. Без цього система не працює. Сектор, де тиловий рух небезпечний, вже втрачений, навіть якщо окоп стоїть. Це правило, яке ігнорують.

- Це все ще можна виправити. В Україні є люди, виробництво і інновації. Немає чіткого управління глибиною.
Володіння має бути розподілене:
0–20 км бригади
21–80 км SBS
80–150 км ССО
150–300 км Альфа
300 км+ ГУР

- Це створює порядок і відповідальність. Без цього ми можемо вбивати 100 тисяч росіян на місяць і все одно програвати. Бо поле бою формують системи, а не трупи. SOF мають бити по логістиці і командуванню. Бригади мають тримати 0 лінію. SBS має закривати прогалини. Усе інше це марнування ресурсів. Проблема не в дронах. Проблема в мисленні. Поки не буде визначено володіння глибиною, війна дронів буде програна незалежно від кількості FPV.

Serg Marco: Про контроль глибини дронами. Обговоримо цю проблематику (частково відповідь на допис O'Leary) 1/2

"В інтернеті розійшлась стаття Раяна О’Лірі, командира іноземного добровольчого підрозділу Chosen Company. Цей батальйон працював в нашій 59 бригаді і тримав якийсь час один з найскладніших місць на цьому напрямку. ...працював Chosen Company дуже гарно. В нього входили "пси війни", які вже знали що таке війна і мали мотивацію воювати за справедливість. Стаття яка вийшла має багато гарних тез, але є і ряд перебільшень, та деякі висновки все ж повинні враховувати деякі нюанси, чому сталось саме так. Без цього в інеті почали спрощувати деякі речі і звинувачувати командування в саботажі деяких процесів, які ніхто не саботував. Тому обговоримо це і вкажемо чому так сталося".

далі тезово:

♦️ логіка O'Leary правильна. Треба вміти бити ворога за межами 15 км від ЛБЗ. Треба вміти захистити свої тили. Знищення піхоти на ЛБЗ беззаперечно важливо, але як би ти ефективно це не робив, без системної роботи по логістиці, та без захисту своєї логістики, все одне результат зрозумілий. Це зрозуміли і росіяни, які в результаті побудували "Рубікон", який і відповідав за ці задачі. А ми побудували ще раніше Сили Безпілотних Систем для цього.

♦️ Що ж завадило нам розвивати цю функцію, якщо ми перші її застосували?

По перше - непорозуміння ГШ в важливості цього напрямку. В той час коли РФ свідомо розширювала можливості ураження в другому ешелоні, розробляючи модулі на різні частоти VTX для fpv, ми зосередилися на двох частотах (1.3/5), і саботували розвиток цього напрямку, щоб швидко створювати вікна можливостей для екіпажів аналогових фпв. Паперова армія нанесла сильний удар нашому розвитку.

По друге - це розвиток фпв на оптиковолокні, в якому ми РФ тільки наздоганяємо. І тут знову показала себе наша повільність в масштабуванні перспективних напрямків. І якщо ми до цього розуміли плюс мінус як захищатись РЕБом, то з оптикою це набагато складніше.

По третє - це розвиток зенітних екіпажів ворога. Вони просто почали збивати наші крила, і тепер вже крутити багаточасові каруселі над місцем логістики ворога не вийде- їх просто зібьють через 10-15 хв. Крім того ворог масштабував саме підрозділи які повинні бити по нашій логистиці. І виділив на це ресурс.

♦️ Мадяру дістався фронт насичений зенітними екіпажами, екіпажами з оптоволокном та працюючим "Рубіконом". Та ще і заходили ми в зиму, в якій були щільні тумани майже всю зиму, і ще і "Лінію дронів" треба було добудовувати. І це ми ще не враховуємо мабуть найбільші в чисельності штурми наших позицій. Яка тут робота по логістиці, якщо ми не встигаємо передній край перекрити, по засобам ми відстаємо, а організувати розвідку на відстані за 20 км від ЛБЗ в насичений зенітними екіпажами лінії та постійними туманами існуючими засобами майже неможливо. А працювати по логістиці "всліпу" відправляючи в тил купу бпла з розрахунком що його не задавлять і він знайде собі сам ціль і уразить - ми нажаль так не можемо. Це не означає що СБС не працює по тилам. Це робить і 412 Немезіс, і 413 Рейд, і інші підрозділи, і дуже ефективно. Просто їх не вистачає.

Serg Marco: Про контроль глибини дронами 2/2

♦️ ...ми заручники тих засобів, які є в нас в наявності. Наш підрозділ, якого вкрай заїбав "Рубікон" відпрацював тактику розвідки в зонах насичених зенітними екіпажами ворога. Наші рекомендації по модернізації засобів розвідки передані виробникам. Але з урахуванням того, що модернізація засобів до рівня необхідного сьогоднішньому фронту в нас може йти і рік, то в умовах постійних змін на фронті, цей строк теж саме що ніколи. Ну он Михайло Федоров став міністром оборони, він налаштований на зміни, може він зможе зробити так, щоб МО видавав ТЗ на сучасні засоби, їх вчасно модернізували і закуповував їх коли це потрібно фронту, а не коли ці засоби вже безнадійно застарілі. Поки ж наші засоби розвідки - це здебільшого корм для зенітних екіпажів ворога.

♦️ Чи правий O'Leary? Так, правий. Але все ж він заручник того ще досвіду. Без "Рубікону". Без оптики що літає на 20-30 і сідає "ждуном" в нашому тилу. Без "Молній" на "старлінках". Зараз набагато все складніше. Ми нарощуємо екіпажі, СБС старається розширитись, а концепція "вбивати 50 тисяч", це не обовʼязково вбивати ці 50 тисяч на ЛБЗ. Це взагалом, в тому числі на логістиці. Над проблемою працюють, і працюють і зараз, просто це непроста комплексна проблема, вона не має простих рішень, і нажаль багато хто в високих штабах взагалі не розуміє як її розвʼязати.

♦️ А питання захисту наших тилів - це взагалі питання не до СБС, це питання до інших людей, які здебільшого рубають окуня в цьому не перший рік, не дивлячись на генеральські погони (тому я думаю і призначили Елізарова). Крім того не тільки в знищенні ворога на логістиці лежить шлях до перемоги. Це і багато інших процесів, від покращення координації, розподілу засобів та автоматизації деяких процесів. І над цим теж працюють. Це все системна робота, і складна робота, яка повинна вирішувати складні проблеми. І над нею працюють. І так, треба працювати більше. Завжди треба працювати більше. І дійсно про цю проблему треба казати, але фахово та з аргументами, і пропонувати не тільки стратегію, але ще і вміти побудувати тактику.

Богдан Дмитрук - військовий, чий допис розійшовся і можливо частково на нього відповідав Мадяр. Подаю його, бо сам буду відповідати на декілька тез із нього. І одразу скажу, що багато тез викликають питання в першу чергу через узагальнення оцінок:

"Нарешті маю певний досвід взаємодії з підрозділами СБС певний період і по нашій смузі можу зробити певні здебільшого негативні висновки":

Далі тезово:

- незрозуміле підпорядкування. Як бригади, так і старший начальник над бригадою не може напряму поставити задачу, тільки ПРОСИТЬ. Забезпечення краще ніж в бригад, але самі бригади першочергові задачі виконують самі, підрозділи СБС надають допомогу, але часто вона ситуативна: виявили підра, всі летять і СБС летять, але дуже часто (здебільшого) підрозділи бригад, чи їм придані вражають першими, бо їх пілоти стоять ближче.

- СБС має краще забезпечення (імовірно), але це не відображається в більшій кількості вражень саме в нашій смузі, навпаки, в нашій смузі є важливі логістичні маршрути противника, до яких долітають бригади, але у них критично мало засобів для польотів на логістику противника, сбс до цих маршрутів логістики ніколи не долітає коли їх ПРОСЯТЬ, але іноді звітує про вражені цілі на цих маршрутах.

- Відсутні засоби ближньої розвідки (мавіки, матріси, аутели) - точніше вони є, але графік їх роботи максимально незрозумілий, як і задачі які вони виконують. Повторюсь, в нашій смузі, підрозділи СБС літають на фпв, бомберах, крилах, але не на мавіках/аутелах/матрісах що робить їх дуже залежними від підрозділів бригади та приданих. Підрозділи ж бригад та придані часто не справляються з задачею дати безперервний стрім - як результат ми не уражаємо багато цілей, бо просто втрачаємо їх.

- З позитивного: по плановим цілям важкими бомберами все доволі непогано, принаймні у звітності. Підсумовуючи скажу, що як в тій смузі де я був впродовж року до переїзду сюди, так і в новій смузі - ми всуху програємо противнику по ураженням по логістиці. Вильоти по логістиці у противника в десятки разів частіші, кількість уражень - в рази більша. Найгірше те, що на відстані 10+ км від лбз противник почуває себе як вдома на моциках, квадриках, багі та інших машинах. Умудряються підтягувати свою арту на близькі відстані, знову ж таки через те, що ми їм це дозволяємо.

- Противник постійно тисне на наших пілотів, в свою чергу пілоти противника майже не піддаються вогневому впливу навіть після того, коли нам достеменно відомо точне місце де вони сидять.
Очевидно, що першою проблемою в цих аспектах є те, що у противника в рази більше засобів для виконання цих задач. Але я здивований тим, що ми за 4 роки великої війни не умудрились розділити обов'язки між екіпажами, навіть отримавши окремий рід військ, не можемо визначити декільком розрахунках працювати виключно по логістиці і давати їм засоби на логістику, іншим - виключно по пілотам і давати відповідні засоби, щоб люди розвивались в першу чергу в своєму напрямку, пропрацьовували маршрути, тактики застосування тощо. На разі ж маємо ситуацію, що на "нулі" по підру працює одночасно ледь не 10 різних позицій, а за 7+км від лбз - майже ніхто.

"*Одразу скажу, що це були спостереження виключно на одній ділянці впродовж 2х тижнів*, на попередній я впродовж року в широкій смузі взагалі не бачив жодного підрозділу СБС. Але проблеми у нас були такі ж самі, але там пояснення цим проблемам я вбачав у нестачі екіпажів, щоб закрити нуль та нестачі засобів".

Мадяр: "Прокоментую поширювані закиди. Змушений тлумачити..."
- "поки Мадяр буде цілитись і вбивати хробаків (тм) заради красивої картинки замість того щоб розйобувати логістику і контролювати глибину, ми будемо пройобувати всуху".
- "Хробаки - дешева непотрібна ціль, на хробаків насрати, а розйоб логістики і контроль глибини - ось що важливо".

♦️ всього 8 зі 100 (вісім з кожних ста) існуючих екіпажів війська служать у складі СБС. Усі інші - у інших підрозділах БПС ЗСУ та Сил оборони України, і виконують низку цілком однорідних задач.

♦️ БПС і СБС - це не брат і сестра: БПС (безпілотні системи) - це тип засобів дистанційного керування; СБС - це новостворений рід військ, що використовує БПС (безпілотні системи) на рівні з усіма іншими, без виключення, родами військ, але як основний засіб.

♦️ Угруповання СБС становить 2.2% чисельності Сил оборони України і включає в себе 12 бойових підрозділів із понад 500 існуючих. Екіпажі цих 12 бойових підрозділів присутні приблизно на 30% смуги фронту, як правило у найгарячіших точках. У 30%, а не вздовж всього фронту,- споживаємо ту інформацію буквально. У деяких більш спокійних смугах час від часу проходять бойове злагодження молоді підрозділи, що набирають спроможностей.

♦️ вищезгадані сили СБС (12 юнітів) сукупно знищують кожну третю підтверджену ворожу ціль та кожну третю одиницю живоі сили противника, що обліковується Генштабом (середнє за грудень: 984 цілі/доба, в т ч 388 хробака/доба).

♦️ Не усі підрозділи СБС однаково результативні, що обумовлено відносно малим терміном (7 місяців) з моменту зʼєднання в Угруповання. 40% результату всього Угруповання пхає та робить 414 окрема бригада «Птахи Мадяра». Прошу не ототожнювати з діяльністю усього угрупування... лише 6-7 з 12 підрозділів СБС працюють в бажаному темпі, - інші підтягуються, необхідно ще часу.

♦️ уважно: 1,44 км - поточна обрахована середня глибина ураження живої сили противника протягом місяця, що минув. То є змінна цифра, але: МИ ФАКТИЧНО ПРАЦЮЄМО ПІД НОГАМИ. Це обумовлено не технічною спроможністю засобів або кваліфікацією пілотів СБС, але є поточною потребою Армійських корпусів, у смугах котрих працюють Птахи СБС. Жоден командир Корпусу, у розпорядженні котрого є багато сотень екіпажів власних бригад та підпорядкованих частин у секторі відповідальності, не готовий відпустити роботу СБС на належну глибину, сприймається це на слух чи ні, але то є ПРАВДА. Збереження власної піхоти є і залишатиметься основним пріоритетом.

♦️ Щоб системно вийти на належну глибину, слід встигнути створити наступні екіпажі, мінімум втроє більше існуючого складу. Існуючі ж у більшості залишаться у тактичній глибині.

♦️ про хробаків. То є важка ціль, адже рухома і хоче жити. Але далеко не все навколо них, це хибне твердження. Аналізуйте публічне табло результатів. У СБС існує план відпрацювання цілей. 30% від усіх цілей має стосуватися живої сили противника. По-факту показник становить 39,4% (грудень: 30516 ворожих цілей силами СБС знищено/уражено, в т. ч. 12037 хробаків). Ведеться жорсткий оперативний контроль та аналіз дотримання підрозділами 30% відмітки, і на те є обґрунтовані причини (прибуло = вибуло).

♦️ Левова частка відпрацювань - 70% цілей стосується ворожої логістики та техніки, пілотів та їх обладнання, повітряних цілей, укриттів, іншого лайна: 2994 одиниці техніки протягом грудня (середня глибина по видам від 3,76 до 14,84 км) , 1442 ворожих крила (92% над нашою територією), 1276 точок вильотів пілотів (середня глибина 3,63 км) та 1403 антен пілотів, понад 10 тис укриттів, тощо (… це доступно онлайн перед очами у підрахуйці, котра відвідується понад 50 млн разів щомісячно з десятків країн світу)... також РЕБ, РЕР, РЛС, deep та middle strike, НРК, дистанційне мінуввння, тощо - всього 13 шарів впливу на смугу фронту.

З вище наведених текстів я думаю ви контекст зрозуміли. Завтра опублікую вже свій.

Є ще дискусії про роботу системи балів, але в цьому треба розбиратися окремо. Отож до завтра:)

1/4 Спроби аналізу бойової роботи часто стикаються з тим, що люди виходять з власного досвіду та певних специфічних проблем свого сектора.

Це призводить до того, що узагальнення не працюють для інших ділянок фронту. Ми повинні критично підходити до того, що робимо, адже пошук ефективної тактики і технічних рішень має бути постійним процесом. Сприйняття критичних зауважень має виходити з того, що ми з них можемо почерпнути. Треба пам'ятати, що ми не живемо в ідеальному світі і які б не були геніальні ідеї щодо того як треба воювати, ми завжди стикаємося з "тертям", яке опускає нас на грішну землю.

В багатьох озвучених критичних зауваженнях є раціональне зерно, як і в подальшій дискусії про оптимізацію роботи з розподілом кадрів. Ось, що можу про все це сказати від себе.

Постановка питання/проблеми. В цілому з цього всього випливає ряд проблем, про вирішення яких ми чуємо:
- тактичний рівень - проблеми взаємодії між підрозділами, неспівмірне використання ресурсів для знищення однієї цілі кількома підрозділами тощо.
- проблема і тактичного і оперативного рівня - робота по логістиці, яка страждає через ряд факторів (спойлер - далеко не завжди і не скрізь через відсутність розподілу зон відповідальності по глибині). Брак роботи на певну глибину, по відповідних типах засобів, проблема закриття/контролю різних ешелонів та здійснення більш комплексних завдань, ніж просто знищення сил і засобів противника.
- дискусія про підпорядкування підрозділів СБС у смугах (часто політичне питання).

За такою логікою пройду по питаннях. Отже, щодо описаних прикладів з конкретної смуги (перша група). За два роки роботи від Очеретиного до Покровська, ми працювали в смугах різних бригад. Рік у форматі загону і мали можливість обирати смугу залежно від того, де є відповідне навантаження на бригаду, яка тримає оборону. Ми (конкретна група) фактично займалися тим, що підтримували кожну конкретну бригаду, але не підпорядковувалися їм. За весь час це було не менше, ніж півдесятка бригад Сухопутки, ДШВ та НГУ, які ніколи не відмовлялися від наших послуг по передньому краю.

Коли була можливість працювати по логістиці, працювали, але запити на роботу по противнику на лінії зіткнення були завжди. Ніхто ніколи не відмовлявся від допомоги. Відтоді формат роботи змінився, почалася робота в рамках більш строгої системи з власними завданнями. Тим не менш, якщо хтось думає, що ситуація змінилася, то ні. Запити від бригад про допомогу є завжди і не було дня, коли маючи вибір, вони погодилися б з тим, що екіпажі з СБС можна "відправити" на виконання іншої роботи, ніж допомоги їм. Навіть якщо в них є досить ефективні власні підрозділи пілотів.

Командир, у смузі якого якого йдуть щоденні штурми, такою логікою буде керуватися завжди. На ділянці, де противник тисне, концентрує зусилля та ресурси, логічно, що лінійному підрозділу може не вистачати ресурсу для зупинення наступу. Тому командири звертаються, в тому числі, до командирів підрозділів СБС з відповідними запитами. І ті на ці запити відповідно реагують навіть якщо їм дуже хочеться все кинути і працювати по логістиці, РЕБ, пілотах тощо.

Далі в дію вступає здатність організувати взаємодію на секторі. Багато командирів у смугах рвуться керувати підрозділами, які їм не підпорядковуються, але далеко не всі здатні робити це ефективно. Так само, як не всі виявилися здатними побудувати в себе ефективні підрозділи БПС. Тому те, що ми бачимо в полі та на стрімах і що виглядає, як відсутність взаємодії, може і справді бути її відсутністю, а може бути нездатністю її побудувати, хоча ніхто від цього не відмовляється. Може звісно бути і перегонами за балами.

Отож узагальнення навіть з контексті СБС не працюють. Це теж різні підрозділи, які починали будувати з різними підходами, спеціалізацією та ресурсами, зі своїми сильними і слабкими сторонами. Якщо один підрозділ не має засобів ближньої повітряної розвідки, це не означає, що інший їх має. Все це ще будується і не робилося під копірку. Для швидшого процесу не вистачає багато чого, зокрема людей. Отож в одній смузі в підрозділу СБС є мавіки, в іншого нема.

2/4 Щодо критики роботи підрозділів СБС чи певних концептуальних підходів, не можу не нагадати, що є певна амбівалентність у баченні одних і тих самих людей, яке змінюється залежно від обставин, у які вони самі потрапляють. Сьогодні вони кажуть, що підрозділи СБС мають концентруватися на логістиці, а не вибиванні "фрагів" у вигляді піхоти. Через певний час критикують, що СБС убивають у тій чи іншій смузі недостатньо піхоти і не допомагають належним чином тримати смугу.

Щодо випадків, коли кілька підрозділів ганяються з одним піхотинцем, то крім конкуренції за бали є ще такий фактор, що від дня до дня активність противника і кількість боєготових екіпажів у смузі можуть також відрізнятися. Треба бути дуже гарним планувальником, щоб правильно сформувати пропорцію засобів для кожного дня роботи. Ви не можете кожного дня тасувати підрозділи по смугах і очікувати, що вони кожен раз в новій смузі будуть одразу працювати ефективно. Є протилежні випадки, коли цілей купа, а відпрацювати нікому. Є відсутність взаємодії з іншими засобами чи відсутність розуміння як та навіщо її будувати.

Друга група питань. Ryan O'Leary пише, що треба розподілити і закріпити ешелони за різними акторами/підрозділами/структурами. Скажімо, до 20 км - бригади, далі СБС і так далі. Можливо до такого і варто прагнути, але сьогодні це поки що виглядає як утопія. Частково через те, що описано вище, частково через те, що у нас досі багато структур займаються всім і одразу. Тобто для реалізації такого підходу має бути загальна доктрина, а потім її тяжка та довга реалізація в ситуації інтенсивних бойових дій (і відповідно необхідності далі вирішувати поточні задачі), нестачі всього, необхідності величезного обсягу пертрубацій тощо.

Не забуваймо також, що ще є перегони в технічних спроможностях і ми часто зашиваємося в реагуванні, маючи неспівмірну перевагу противника в ресурсах. Поки ми гасимо пожежі, вони швидко вдосконалюють техніку і тактику. Умовна цифра в 20 км чи якась інша не працює лінійно. Противник захоплює район чи населений пункт і далі формує щит з РЕБів та РЛС, зенітних екіпажів БПЛА тощо. І починаються проблеми з тим, щоб і на 10 кілометрів попрацювати, які потрібно долати. Тому робоча відстань "гуляє" постійно, особливо в районах, де є наступ і концентрація зусиль/засобів противника.

Щодо критики про концентрацію на знищенні піхоти замість виконання якихось інших завдань, наприклад "контролю глибини", вибиванні логістики і так далі, то тут щоб робити якісь висновки, треба мати основу на якій стояти. Скажімо, яка в нас доктрина і під які завдання створювали рід сил і підрозділи в кожній військовій частині зокрема.

Давайте чесно, на певному етапі дрони стали для нас рятівною паличкою через чисельну перевагу ворога, втрати в піхоті та брак вогневих засобів, зокрема через блокування допомоги від США. Вони досі значною мірою виконують це завдання. Якби ми жили в ідеальному світі, то можливо могли б розподілити ролі доволі легко. Бригадні та корпусні БПС могли займатися своїми смугами, а СБС - далі вглиб. Але реальність така, що далеко не скрізь бригади можуть самостійно справлятися, а на ділянках наступу противника все одно будемо постійно ламати будь яку схему під ситуацію, коли треба гасити пожежу.

Далі покажу, що щодо "концентрації на піхоті" не все так однозначно. Напевно просто відео з розривом російського штурмовика користується більшим попитом...

3/4 А тепер давайте звернемося до противника. Під які задачі створювали "рубікон"? Порівнювати СБС чи окремо Птахів Мадяра з ними - не дуже коректно. З одного боку в росіян також у кожному лінійному підрозділі є свої пілоти, а "рубікон" вирішує свої задачі. Давайте подивимось навіть статистику. Мадяр 24 січня написав, що частка піхоти в цілях СБС - 39.4 % (планові - 30%, тож як гадаєте, що входить в інші 60%?). Противник подає статистику "рубікону" - 6.2 % (за 2025 рік з наявних верифікованих на відео цілей).

Одним зі значних досягень "центру" вважається те, що вони ізолювали район діяльності СОУ під час наступальної операції в Курській області. Таким чином перекрили логістику і змусили СОУ відходити. Це те, у чому Раян правий. Вони концентрувалися не на чисельності уражених цілей, а на виконанні задачі, які складніше заміряти. Реалізовували загальний задум. Від зупинки нашого наступу вони вже перейшли до наступальних задач своєї армії.

В Донецькій області вони по можливості діють схоже тільки в наступі. Ізолюють район (район + дороги навколо) і з часом обороняти його стає все менше можливостей, бо логістика відрізається. Я прихильник того, що нам також треба напрацьовувати таку спроможність, але й тут є кілька "але". Ми на різних позиціях, адже росіяни в наступі, а ми в обороні. Якщо колись ми поміняємося місцями, рубіконівці 100% також будуть змушені збільшувати об'єм роботи по піхоті та засобах, які використовуються для наступу. Якщо...

Крім того, у противника через банально більший ресурс є можливість напрацьовувати вузьку спеціалізацію для підрозділів. У нас нема такого ресурсу. Тому екіпажі БПЛА повинні часто виконувати дуже різнопланові задачі. До речі, по вище зазначеній статистиці "рубікону" 32.5 % ! цілей - це наші БПЛА. 16.2 % - "засоби зв'язку" (серед них обладнання пілотів також) і 13% автотранспорт (тобто логістика).

Отож вони реалізують одне бачення. СБС реалізовує дещо інше, виконуючи багато зокрема загальної роботи для армії в ситуації перекосу по ресурсах із противником. Так, "50 тисяч убитих росіян" - це екстенсивна задача, нема заперечень. Її перевага у можливості порахувати результат та визначити успіх чи провал. Така концепція може комусь не подобатися, але поки нема кращої (включно зі спроможністю реалізувати), що ж, такий шлях.

У чому “інтенсивна” задача - це вже звісно для високих умів. Можу тільки припустити, що екіпажів БПЛА, які могли б спробувати в необхідній мірі ізолювати якийсь із районів наступу противника в плані логістики на постійній основі у відриві від гасіння пожеж у нас нема і не факт, що вони будуть. Не тому, що не вистачає вмінь та мізків, а тому, що нема можливості вивільнити їх для цього. А якщо справа в тому як змусити краще працювати те, що є, то є можливість запропонувати інші таланти, ніж ті, що в наявності.

Тут треба думати. Якщо СБС на третині фронту мусить рятувати піхоту та закривати загальні задачі для війська, то можна доручити реалізацію такого задуму комусь на кшталт ЦСО А, які теж так чи інакше займаються набиванням балів. Чи навпаки. Словом, треба бачення. Там може і рішення прийде.

4/4 А тепер третій блок питань. Таке, чого точно не порахуєш. Дискусія про те чи варто підпорядковувати в наказному порядку підрозділи СБС корпусам/бригадам, у смугах яких вони працюють, будь яка однозначна відповідь на це питання упирається в те, що значна частина ефективних безпілотних підрозділів змогла вирости і розвинутися завдяки тому, що ці люди покинули свої бригади, де це було неможливо. Колись ми проходили схожий процес.

Тобто часто виходить так, що частини, які не змогли розбудувати власні підрозділи, хочуть командувати чужими. Є інші приклади. Наприклад, вигадана бригада могла зіткнутися з ситуацією, коли противник завдав ураження по половині їхніх екіпажів за один день. За один. Це була заслуга не лише противника, адже чомусь сусіди таких втрат не несли. Одна з причин - командири прийняли вольове рішення розташувати екіпажі певним чином, скажімо так. Результат - половина екіпажів не БГ за один день.

Як думаєте, чи варто довіряти в підпорядкування такому командуванню якийсь підрозділ СБС у його смузі? Так, може вони стануть трохи не так, як подобається бригаді чи корпусу, але не втратять боєготовність за один день і в подальшому кумулятивно дадуть більший результат. А якщо і справді екіпажі СБС - це менш, ніж 10 % від загального числа по ЗСУ чи СОУ (треба уточнити), тоді тим більше виникає питання...

Є випадки, коли підрозділи між собою горизонтально можуть налагодити процес досягнення якоїсь мети, а є випадки, коли навіть з напряму підпорядкованих сил командування з’єднання не здатне щось зліпити для виконання комплексної задачі. В такому випадку скільки екіпажів їм не дай, вони все одно не зможуть нічого організувати правильно.

Щодо правильного підходу до застосування людського потенціалу, то тут вже давно все сказано, додати нічого. Відверто ідіотська система з прив'язками "звання-посада" буде гальмувати розвиток і надалі.

Щодо забезпечення підрозділів БПЛА, то я переконаний, що має бути повне базове забезпечення для всіх підрозділів, а вже після цього питання бонусів. До речі, організація системи кастомізації засобів - окреме питання. Багато проблем походить звідти також.

І ще одна універсальна річ. Людська психологія диктує те, що ми часто апелюємо до того, хто впливовий, відомий, багато робить. Покладаємо на нього великий обсяг відповідальності. Тому не дивно, що багато каміння буде летіти в СБС навіть при високій ефективності. Це доволі зручний об’єкт для перекладення відповідальності в незручній ситуації.

З іншого боку, багато критики, які наче б то звучать в їх бік, насправді спрямовані або мають бути спрямовані трохи за іншою адресою, адже коло людей та інституцій, які формують стратегію та доктрину, не включає в себе лише певний перелік військових командирів.

Схоже на рішення по старлінках на російських "старлінкольотах. Принаймні москалі ниють, що саме так і є. Обмеження для терміналів, які надто швидко рухаються, виглядає логічно щоб їх не використовували на дронах.

Текст повністю за одним лінком.
Схоже, Друкарня знайшлп вихід і не закрилася, тож можна використовувати далі.

https://drukarnia.com.ua/articles/do-diskusiyi-pro-rol-sbs-na-viini-YrK0F