Передзамовив книгу лише з поваги до Батька Засновника (писав про Говарда кілька днів тому), але очікування максимально низькі. Звісно, буду дуже старатися читати неупереджено, але віри у те, що Конана можна "оживити", себто залишити тим самим персонажем, але в 21 столітті, в мене геть мало.

Мене стабільно раз на місяць звуть кудись, розказати про “етичне спілкування з ветеранами”. Морожусь, бо і часу нема і сенсу в цьому бачу все менше, бо говориш одне й те саме. Але!

Поки одні морщать лоба щоб зрозуміти як же ж спілкуватися із ветеранами, от чувак (фахвець зі стрільбі від стегна) в найкращих традиціях “вас туди не посилателів” називає всіх ветеранів божевільними та небезпечними. Для контексту, дядя умнічає про систему дозволу (роздачі, як він каже) короткоствольної зброї, і хоча зараз, для отримання дозволу на купівлю будь-якої зброї, вам треба отримати (як правило купити…) довідку від нарколога та психіатра, саме ветеранів він виводить в окрему групу. Себто, на його думку, моє посвідчення учасника бойових дій, це ьака собі чорна мітка, адже я маю ДОДАТКОВО ДОВЕСТИ, що я в змозі себе контролювати і мені можна дозволити ходити с пістолєтіком поруч з такими як він.

Всім дякую за службу, пацани та пацанесси.

Читав колись цю книгу на бойових, і по закінченні планував обов’язково перечитати через кілька років. Потім шукав український переклад, але його ніде вже не було в наявності і от випадково натрапив на розетці.

Цю книгу дуже важко рекомендувати, бо по-перше неможливо пояснити чому саме вона тобі сподобалась, а по-друге вона, як кажуть, не для всіх. В ній немає структурованого сюжету, навіть арки персонажів часто фрагментарні – читач знає з чого герой почав та яким став, але як і чому так сталося подається натяками та недомовками.

Серед поціновувачів “Дому” є такий термін як “дім не впустив”, це про тих, кому книга не сподобалася і, як правило, не була дочитана. Загалом сприйняття книги дуже бінарні — або дуже сподобалося, або геть ні — рідко коли зустрінеш читача з середнім чи нейтральним відношенням.

Найвлучніше, що я чув про “Дім” це: книга говорить мовою безсвідомого. Причому це стосується як містичного боку книги так і умовно реального — характери, дії та стосунки персонажів. Вона не про логічне сприйняття послідовності дій та наслідків, а про гештальт — є ось так, бо по іншому так бути не може.

На мій особистий погляд, в книзі йдеться про надархетип — особистість, для якої немає місця у світі. Такі люди можуть бути дуже різними та не схожими один на одного, але їх об’єднує (часто навіть всупереч їхньому взаємному сприйняттю) саме те, що вони чимось відрізняються від усіх інших і ця відмінність не дозволяє їм відчути себе приналежним до якогось “тут і зараз”. А відмінність від усіх інших робить їхній досвід таким, котрий ніхто більше не може зрозуміти, тому “немає місця у світі” це не просто про простір, але й про приналежність до спільнот чи конвенційних стосунків.

Коротше, книга дуже специфічна, навіть у історії написання вірменською художницею, яка ніколи не думала, що це буде книга для читачів. Проте, обережно та з оглядкою, можу запропонувати дати їй шанс.


Правда в мене є підозра, що я купив якусь піратку. Книгу в Україні видавав у 2019 році “Книголав”, а в мене написано типу PRINT та ще й без додаткової інформації, про підпис у друк, редакторів та наклад.

Запустилася реклама книжки)

А полайкайте її будь ласка - https://www.instagram.com/p/DURGA-2DNdF/?igsh=dnhmdG5ucDVmMmNj

Вільні люди мають зелену ручку, або корисні суверени

Минулого року я був на пункті видачі у РОЗЕТЦІ і випадково послухав як один клієнт відмовлявся ставити свій підпис. Від якихось “аргументів” він швидко перейшов на революційні гасла, закликаючи скинути банкірів-окупантів. Можливо, я на власні очі побачив живу людину.

Може ви не чули, але в Україні є ті хто називають себе живими людьми (живонародженими) та суверенами. Суть їх віри у тому, що вони, проголосивши себе живими людьми, звільняються від обов’язку слідувати законам, сплачувати податки та комунальні послуги і загалом те, що стосується фізичної особи (яких вони називають рабами) на них ніяк не розповсюджується.

Це не тільки у нас, такі цікаві особистості є всюди, у британії це freeman on the land, у мордорі це гражданє СССР (хто б сумнівався), Канаді (detaxers) звісно ж у штатах. Називаються по-різному але суть однакова, бо є спільний психологічний механізм. Адже інфантилізм він інтернаціональний.

Справа в тому, що реальне життя складне, важке та може бути лякаючим. Якщо в мене не виходить пристосуватися до реальності, значить я вигадаю іншу реальність. Таку, де я маю право ігнорувати все, що мені не подобається, а ще (по заповідям російського суверена Антона Булгакова) при народженні на мене відкрили таємний рахунок на 650к$. Чи це не чудесно?

Знаєте, як дитина, коли чогось хоче але не отримує, то падає на землю і кричить, поки батьки не погодяться дати їй що їй там треба? Інфантильний розум не може прийняти правила дійсності, тому підміняє їх тими, які йому подобаються. Проте є ще кілька складових.

Жага особливого статусу. Був експеримент, який проводили на водіях, даючи їм їздити по вулицях на простенькому седані та на великому дорогому позашляховику. Результат цих експериментів такий: як тільки людина пересідає на “статусну” машину вона починає агресивніше керувати ТЗ та частіше порушувати ПДР. Нам подобається відчувати себе кимось кращими за оточуючих, а раз так, то розум знайде причини\пояснення чому саме ви і є таким винятковим. Це може бути машина, зовнішність, тип освіти, або ж втаємниченість у закони буття — статус живої людини. Таких як ви, що розумніші за всіх цих рабів фізичних осіб дуже мало, ви володієте секретними знаннями. Ці два фактори для інфантильного розуму прямо як наркотики.

Ритуалізм. У секті суверенів є ціла низка ритуалів та вірувань. Наприклад, якщо ви пишете звернення до державних органів зеленою ручкою, то клерк, який буде його обробляти, впізнає цей “шифр” і… щось вам там корисне зробить. Ритуали взагалі важливі для людської психіки (навіть декларативно атеїстичної), а вже для когось такого, хто не може зрозуміти як працює світ та суспільство, ритуал із ручкою 100% сподобається.

Неправильно було би вважати, що суверенами стають тільки маргінали які збирають макулатуру надягнувши шапочки з фольги. Інтелектуальна людина може бути інфантильною, тому серед живих людей є і програмісти, і фермери, і викладачі.

продовження у наступному дописі...

початок у попередньмоу дописі

Особливо їх більшає в часи психологічного тиску. Це було дуже помітно у 2020 і стало ще помітніше після 2022го. Велику роль у суверенізації зіграла мобілізація до лав сил оборони. Отака реальність, прийшов ворог і треба кинути своє найкраще життя та піти в окоп, а цього ну так не хочеться робити (будь-хто з окопів це підтвердить)... Тому, ідея суверенів знайшла вдячну аудиторію, та ще й приросла новими нарративами, про нелегітимність мобілізації, міфів про приватні ТЦК і так далі. Бо коли ти не можеш впоратися зі страхом реальності, то починаєш вигадувати свою. Це дитяче бажання сказати “я в домікє”, мене це все не стосується.

Питання: кого легше використати у, наприклад, злочинних цілях — дорослу людину чи підлітка? Вочевидь підлітка, бо його знання про суспільство, норми поведінки та закони ще неповні, а значить лакуни у його сприйнятті можна заповнити тим, що вам вигідно. Бо те, на основі чого підліток приймає рішення не є фактами дійсності, а вигадкою. Така сама ситуація і з суверенами.

Звісно, люди часто полюбляють поблажливо називати таких корисними ідотами, відмахуючитсь від диваків, але на даному етапі користь цих ідіотів пряма для ворога, який намагається фізично нас знищити. Злочинець використовує підлітка для залучення до наркоторгівлі, а росіяни використовують “втікачів від реальності” до тероризму чи діяльності, що перешкоджає захисту державного суверенітету.

Мордор знає, що психіка людей часто будує свої копінгові механізми на “створенні альтернативної дійсності”, винятковості статусу та ритуалах, а далі просто треба використати старі добрі механізми типу ехокамер у соціальних мережах і радикалізувати ментального підлітка стане доволі просто. Мордор це вміє, вони навіть Minecraft зуміли залучити до своєї пропаганди*

На жаль, ми у стані війни із ворогом, який може навіть інфантильного дивака перетворити на зброю проти нас.

*До речі, в Україні є цікаві дослідження про використання відео ігор для пропаганди війни, рекрутингу та вербування.

І шоб ви не сумнівалися, єбануті таки прийшли у Fb ))

Шановна громадо нашого затишного фйорду, шукаю літературного перекладача з англійської на українську.

Я з побратимом замислив один книжковий проект, щоб на ньому потім трохи зібрати грошей на армію. Тому треба (за гроші) людина, яка може перекласти художню книгу з англійської. Не Шекспір або Толкін, але з урахуванням нюансів.

Якщо хтось зможе поділитися контактами, то я був би вдячним.

Ця історія могла б бути притчею, але вона на 100% реальна. Повчальна, трохи сумна (якщо подумати). Колись я використаю її для великого допису, а поки просто збережу її на пам’ять.

Тож, є в Києві багатоквартирний дім, в якому на момент історії тиждень не було опалення (спойлер, вже три тижні), щоб виправити ситуацію викликали бригаду, яка мала провести зварювальні роботи.

Прибувають зварювальники, в домі немає електропостачання, тому вони пруть на поверх, де треба заварити трубу, генератор. Заводять його та починають працювати. Люди з цього поверху викликають поліцію, бо їм заважає звук генератора у домі. Поліція виганяє зварювальників.

Давайте посмакуємо ситуацію. Себто, якісь єбануті, сидять у холоді тиждень, а коли прибув хтось, хто може виправити ситуацію, вони на нього викликали поліцію, бо їм заважав генератор. Тож дім 20 днів без тепла, а тепер і води.

В інтернетах люди ображаються, коли я у своїх дописах кажу, що не тільки темні боги винуваті у проблемах, а прості люди теж докладають до цього руку. До речі, це ще й гарний кейс для тих, хто зі зверхньою іронією відносить до “дурачків”. От ситуація коли “дурачки” зробили так, що в домі немає тепла. Мабуть, відчуття інтелектуальної переваги над ними гріє сусідів краще за батареї.

Найскладніше пояснювати дітям абстрактні поняття. В цій справі дуже гарно мати якісь приклади (принцип наочності). На старому телефоні у мене був альбом називався “похуй”, там були приклади людського похуїзму. Ну прям видно, що комусь було дуже наплювати, до чого це призведе, які матиме наслідки та наскільки всратим буде результат. Та то ж приклади з війни, а війна, як відомо, це пекло. Тому от вам (на скрінах) ілюстрація принципу “так похуй, шо аж незручно”, авторства видавництва Фоліо.

Їм мало було загавнякать обкладинку, насрати в сам текст книг, вони розташували оповідання у випадковому порядку, не те що без дотримання хронології подій, а й навіть найпростішої логіки — есе про становлення Гіборійської Епохи у 5 тому замість першого та й просто посередині книги. Еталонний приклад.

А тим часом мої книги стали доступні у "Книгарні Є". Навіть вже кілька продалося )))

Там дуже не вистаає оцінок та відгуків ...

“Боги ненавидять тих, хто погано планує”. (с) Джо Аберкромбі, “Пів світу”

Готуюсь проводити заняття з TLP в одному підрозділі і згадав чудову цитату від майстра ))

До речі, готовий рекомендувати, як її називає сам автор, півтрилогію “Потрощене море”. Це Аберкромбі на мінімалках від самого ж Аберкромбі. Вікінгоське, постапокаліптичне і навіть відсилка на Київ є ))

Росіяни, теж люди.

Або страх та ненависть у псковському десантому училищі, якщо попередній заголовок вам видався занадто провокативним.

Для початку треба згадати 2014 рік та зелених чоловічків. У Криму з’являються гарно екіпіровані, з новою зброєю та на модних Тіграх “вежлівіє люді”. Вони радикально відрізняються від обсосів із фільму ДМБ або навіть телесеріалу Солдати. Виглядають у своєму Ратніку однозначно круто, як і має виглядати солдат-професіонал. Зручним фоном для них слугують ЗСУ у тому стані, в якому вони тоді були.

Потім починається АТО і в якийсь момент псковські десантники отримують все що замовляли і… Їх там нєт. Росіяни (і ванабі руські теж) одностайні у тому, що на Донбасі немає російських солдат, бо якби були, то б вже захопили Київ. Бо у росіян, ще з часів рос.імперії був побудований та широко використовувався наратив (вогневий засіб ІПСО, якщо хочете) — росія може програти через погоду, через шпигунів ворога, через тупість своїх генералів, але в жодному разі не через своїх солдат. Бо росіянин не отожнює себе з генералом чи дипломатом, а от із солдатом про якого з дитинства дивився кіно, так. Коли помирає рос полковник чи генерал, росіяни навіть радіють, що хтось (за них) покарав зажравшогося покидька, а от “наших мальчіков” їм шкода, їм співпереживають. Так, лише до певної міри, але точно більше ніж генералу.

Тож, от є у них цей міф про непереможного руського солдата, який поїхав на триденну війну… і раптом перетворюється на фарш у лісах київщини. Непереможний солдатік масово удобрює грунт, але ж міф не може виявитися неправдою, і це викликає дуже болючий когнітивний дисонанс. Тому у росіян, які все ж таки просто люди, вмикаються захисні механізми. Подивіться на скріншот із КП від травня 2022 року. Така собі контр прекція — Якщо руській солдат не є переможцем, то це значить що той, хто перемагає в даний момент і є руськім солдатом. Або ж рускій солдат може програти тільки іншому руському солдату, у всіх інших він виграє. Новий приклад такого психологічного виверта на скріншоті, про нещодавні навчання.

2022 рік був для росіян шоком і вони вигадали ще багато чого, щоб зробити вигляд, що СВО іде за планом (тм). Наприклад, пам’ятний “жест доброї волі”

продовження у наступному дописі...

...початок у попередньому дописі

Що важливо відмітити:

Оскільки я свого часу займався особистою безпекою, то в моєму інфопросторі вигулькували російські “колєгі”, тож, на початках повнометражки, купа росіянських тренерів, майстрів бойових мистецтв та діячів культури строчили дописи та знімали відео про пабєданосноє шествіє, про геополітику та про історію укрофашизму, а що зараз? А нічого. Загалом вони повернулися до стану до 24.02.22. Як тільки їх поджопнікі, вибачте подсолнухи* почали закінчуватися у 22ому, як виявилося, що війна проти України це сотні тисяч вбитих та ще більше скалічених, тож ніякого патріотичного вау-ефекту тут немає, то й говорити про таку війну їм не сильно й хочеться. Це як у тому мемі, якщо вашого друга сбила машина, то він вам більше не друг, бо друзі на дорозі не валяються. В разі нашої перемоги у рос суспільстві будуть тисячі прикладів, коли їх військові отримають такої сили стигматизацію, про яку ветерани непопулярної війни у В’єтнамі навіть не здогадувалися. Рускій солдат непереможний, тож якшо, ти Ваня, війну не виграв, значить ти або не руський, або не справжній солдат (правда у нас теж іноді розповідають, що якщо не загинув то і не воював значить).

Тепер про нашу Перемогу, як такий комплекс соціально-політично-військових факторів, що дозволять нам з честю зняти форму, зробивши це без остраху, що знову треба буде вдягати її за рік чи два.

Якщо у росіян не буде Пабєди, у їхньому мордорському розумінні, це значить, що вони будуть всіма силами намагатися вкрасти її у нас — пояснивши українцям, що в нас перемоги теж немає, нема чого сильно радіти. Цей процес ІПСО буде пристрано підтриманий простими росіянами, адже їх психіка буде відчайдушно опиратися думці, що чотири роки вони, їхні сини, брати та друзі їли українську землю заради абсолютного нічого (див вище, про наратив рус солдата). Український військовий, якби важко йому не було та яким би вигорівшим він не був, завжди (майже завжди) може доторкнутися до стіни свого дому і зрозуміти, що ось вона перемога, бо стіна є і дім стоїть, а в ньому є ті, заради кого він вивіз цю війну. Тому задачею росіян буде знецінити, применшити та заплямувати будь який аспект цього відчуття. З одного боку вони будуть визнавати нашу звитягу, не забуваючи підкреслити, що ми-то один народ, а значить в цьому є трохи і їхньої перемоги, а з іншого куплять блогерів та прочих гончаренків з олешками, щоб відібрати відчуття того, що у нашій боротьбі був сенс і ми чогось нею досягли.

“

Війна дозволяє визначити моральні цінності культури, де вона почалася. Як ми ставимося до бранців, як чинимо програвши, проти кого і чого боремося”. (с) доктор Ліз Глойн

У період з 2014 і до 2022, росіяни докладали зусиль, щоб зробити нашу культуру, як побутову так і конвенційну, аполітичною, плюралістичною та такою, що поза дискурсом війни, себто опору оккупанту. Тепер вони намагаються примазатися до того, де самі ж потерпіли поразку, бо для них, хто перемагає той і є руським солдатом.

*подсолнухи — так самоназиваються російські спецпризнаенці з центру “Сєнєж”, чи через панами, що вони носили на Кавкаці чи через залізничну станцію Подсолнєчная.

А тим часом мої друзі підготували нову поставку до Книгарні Є, бо минула вже майже закінчилася ))

Шановна громадо, у цю післяобстрільну неділю, є не важливе питання:

Як би його все ж таки перекладати слова nerd та geek?

Традиційно це “ботанік”, що має застарілу (майже совскову) конотацію, “задрот” занадто лайливе, ну а “гік”, взагалі вживається без перекладу. Проблема в тому, що “ботанік” неможливо використовувати в якості прислівника — задротний, або дієслова — задротствувати, ну і так далі.

Найперше фото цього етапу війни. 4 з 12 років.

Чому продавці шаурми не говорять про політику? Та що би про це сказав Одін.

В Києві, у мене на районі є кіоск з шаурмою. Шаурма там смачна, а продавці говірки. Кілька разів чув як вони заводять різні смоллтоки з клієнтами (зі мною теж намагалися) і роблять це за однією схемою — пропонують пожалітися на щось, а потім піддакують. Я вже чув як їх носило по всім екстремумам соціополітичного спектру, бо треба ж підлаштуватися під покупця. Воно і зрозуміло, для продавця шаурми зайняти якусь конкретну позицію (навіть якщо він її має), це втратити якусь частину клієнтів, а шаурма вона про продажі, а не про політику.

Є в інстаграмі такий художник — midgarddweller, саме його ескіз на картинці, який він намалював на підтримку України. Зараз під цим ескізом закриті коментарі. Як думаєте чому?

Очевидно, що туди стався набіг орків, котрі навалили коментів, як російською так і англійською, суть яких була — зачем тут политика, дизлайк-отписка, не ожидал от тебя такого. Як і продавець шаурми, мережевий художник залежить від аудиторії, її кількості та лояльності. Тому люди його професії, та і комерційні тренери, письменники та блогери, теж почасти “продавці шаурми”. Вони уникають привселюдно мати якусь позицію чи принцип.

Але, якщо людині страшно мати\висловлювати прицнипи, то вона придумує собі зручну позицію, називаючи себе ліберальним плюралістом, що готовий вислухати обидві сторони, бо істина завжди посередині, тощо. Проте, плюралізм в різні боки працює геть не однаково. Одній позиції він дарує змогу проявлятися, а от протилежній цього не дозволяє, бо така контрадикційність викликає конфлікт із першою, а це повертає до нас необхідності публічно обирати сторону. Тому ми тут всі маємо право на власну думку і позицію, нікому її не нав’язуємо, але висловлювати думку можна тільки цим, а отим не можна, бо нащо ті конфлікти, від них гірше продається шаурма.

Свого часу, років десять тому, якщо ти називав “всем известньіе собьітия на востоке Украиньі” війною, то дуже швидко отримував ярлик упоротого. Я такий ярлик отримував мінімум двічі, коли мої спільні знайомі, з ноже-самооборонної тусовочки, зустрілися колом на Сталевій Грані, то дивувалися тому, чого це Вальде став упоротим, а другий раз вже у 2020, коли я написав у себе в соцмережах, що книга Броньований Розум вийде українською. Мені за те добряче навалили хейту, прямо кажучи, що розчаровані і не думали “что вьі оказьівается из єтих”. Бо в моєму професійному середовищі так було робити не прийнято. Так само, якщо хтось за святковим столом міг почати розповідати про карателей та братські народи, він мав право на власну думку, якщо ти йому апелював - ти розпалював нікому не потрібний конфлікт. Чи це призводило до дуже однобокого інформаційного потоку? Так. Годі потім було дивуватися, що орки дійсно вважали, що більшість народу України чекає на них, або ж, як мінімум, не планує опиратися.

ПРОДОВЖЕННЯ У НАСТУПНОМУ ДОПИСІ

ПОЧАТОК У ПОПЕРЕДНЬОМУ ДОПИСІ.

Але що ж казав про це Одін?

У “Повчаннях високого” (Hávamál) строфа 127, Одін каже:

вчинки паскудні
паскудними й зви,
пощади не дай ворогам.

(с) переклад Віталія Кривоніса.

Бо якщо не називати паскудний вчинок паскудним — хай це і буде невигідним та й страшно, що тебе більше не покличуть на день народження — то паскудні вчинки стануть нормою, а потім дивишся, а це вже є чеснотою. Як порушувати ПДР, щоб викласти у тік ток, дарма, що від такого гинуть інші люди. От як зробив автор Пісні льоду та полум’я:

“Якби в мене був дракон, я б полетів до Кремля”.

(с) Дж. Р.Р. Мартін

Не знаю як ви, а я б не хотів, щоб для моїх нащадків нормою було загибель пішоходів на зебрі та російські танки, яких кожну п’ятирічку запрошують сюди виборці Бойка. Я вважаю, що репостити РПЦ-косплеера Дмитрука — огидний зашквар, тому за останній тиждень видалив купу людей з друзів на Fb. Ну бо робити це у 2026 році, вже якась невиправна психічна хвороба.

Тож, щоб продавати книги, або збирати на підрозділ, я використовую соціальні мережі, а значить залежу від охоплень та аудиторії. Проте “шаурму продавати” я не збираюсь.

Що до речі цікаво, англійський переклад 127 строфи Повчань Високого звучит так:

"if you see war, call it war"

(с) переклад Джексона Кроуфорда

В наших реаліях цей переклад теж набуває додаткового сенсу.

P.S. Закликаю вас полайкайти того midgarddweller, він дійсно молодець. Я в нього навіть хотів один ескіз придбати, але 100 євро поки забагато )

Прочитав “Конан: Кров змія” С. Стірлінга.

Оскільки оригінальні оповідання Говарда про кіммерійця були першою книгою яку я усвідомлено… отримав, то “Кров змія” купував чисто з ностальгічних мотивів, не чекаючи від неї взагалі нічого. Точніше очікуючи тільки погане, бо пізні епігони Говарда перетворили як самого Конана так і Хайборійську Еру загалом у нечитабельне казна що.

Проте помилився. Стірлінг, по-перше, вписався у Говардівську “хронологію” (точніше її відсутність) зробивши доволі органічний приквел до оповідання “Червоні цвяхи”. Він розповів як Конан познайомився з Валерією, чому у них саме такі стосунки і чому вони взагалі опинилися у чигирях далекого півдня. По-друге, сама історія “Крові” у дусі оригінальних оповідань — без епіку, з приземленими проблемами (стігійці мудаки) та типом їх вирішення, а сам Конан дуже близький до “того” Конана. По-третє стиль. Він теж “під старовину” ))) в книзі є інтимні стосунки Конана (ну а як без цього ж), але взагалі без опису, натомість є класичене для Говарда слово “ісполінський” ))

Десь з середини книги, починається щось дивне з редактурою — іноді речення наче просто перекладені автоматично і геть не адаптовані під українську мову, особливо кидалося в очі на останніх відсотках 20. Ще незвично перекладалися деякі географічні назви, та то таке.

На мій погляд, літературної цінності книга немає ) але, якщо колись для вас сага про кіммерійця була чимось важливим, то заради ностальгічних спогадів прочитати варто. “Кров змія” точно краще 99% всього, що строчилося (особливо росіянами) у 80-90ті. А от якщо хочеться вперше познайомитися з Конаном, то може стати у нагоді. Як не дивно, вона може бути гарною підготовкою до творчого доробку самого Роберта Говарда (до речі, до його дня народження у нас тут був допис).

Для наступної книги одразу планував робити мапу. Бо, на відміну від “Права сильного”, вона тут дійсно допоможе краще зрозуміти чому відбуваються сюжетні події.

І от мій добрий друг, відомий у вузьких колах як Славетний Душушук, прям під “професійне”, можна сказати свято, надіслав таку мапу.