Напис козака XVII ст. про те, як він дуже хоче сала

В подіях Смутного часу на Московії активну участь взяли українські козаки. Зокрема, були козаки і у війську Речі Посполитої, яке намагалося посадити на московське царство королевича Владислава, сина короля Сігізмунда ІІІ.

У поході королевича Владислава на Москву в 1617 р. взяв участь гетьман Петро Сагайдачний з 20-тисячним козацьким військом. Козаки захопили багато фортець і страх як налякали московитів. Штурмом Москву взяти не вдалося, але московитам врешті довелося підписувати невигідний для них договір.

В Московській області в селі Вязьоми стоїть Преображенський собор. Нам він цікавий тим, що на його стінах латинкою лишили свої написи шляхтичі з Речі Посполитої, які брали участь у зазначених походах. Є там і кириличні графіті козаків. Ось наприклад: "В ХРИСТОВ ДЕНЬ ЯСИ МНИ САЛА".

На відео російській історик розповідає про ті написи і навіть фактично визнає існування української мови на початку XVII ст. )))

Зрада, підлість та депортації: інструменти московитів XVII ст. і сьогодення

В 1658 р. козацький дипломат Юрій Немирич складає на латині "Маніфест до європейських володарів", де пояснено чому розпочалася війна Москви та Гетьманщини. Кілька витримок звідти в перекладі:

Московити обіцяли полякам, що розірвуть союз зі шведами і почнуть війну проти них. Усе вони робили з наміром, щоб, поки ми будемо зайняті війною зі шведами, їм було легше нас підкорити.

В нашому столичному місті Києві московити нещодавно звели фортецю і розмістили там гарнізон..., чого навіть поляки колись не вимагали, навіть у часи нашого підкорення. Так московити дбали про те, щоб мати нас не союзниками, а рабами. У Білій Русі багато шляхтичів були силоміць і підступом переселені до Московії — майже двісті родин. Мешканців Могильова та інших міст і сіл Білої Русі більше ніж дванадцять тисяч було вивезено в пустельні місця Московії, а на їхні місця переселено московських колоністів.

АЮЗР. Ч. 3. Т. 6. Киев, 1914.

Далі буде...

Радикальна українізація в XVII ст. і давнє українське прислів'я

В 1620 році возний (судовий пристав) прибуває в місто Лубни (Полтавщина), до володінь князів Вишневецьких. Він вручає князу Семену Лику, черкаському підстарості, королівський судовий позов. Та справа в тому, що позов був на польській. На це Лико відповів:

То страхи на ляхи, а я-м русин. Відаєт король єго мл., же-м русин, а позови мені по-полску шлеть

Далі князь наказав втопити возного, який наважився принести йому такий лист. Возному пощастило вижити і потім записати цю розповідь в київські гродські (судові) книги. Покарання Лико вочевидь не отримав, про нього ще згадаємо в майбутньому.

ЦДІАЛ, ф. 181, оп. 2, спр. 3166, арк. 1.

До речі, тут бачимо українське прислів'я, а саме "То страхи на ляхи". Тут малося на увазі лякати когось чимось не страшним. Цей вислів перейшов до польської мови. Ось, що писав про це в 1759 році шляхтич Куліговський (переклад):

За правління Яна Казимира це прислів’я взяло початок, коли козаки під проводом Хмельницького мало не спричинили падіння Речі Посполитої Польської. Козаки, хвалячись перемогами, говорили з насмішкою, що “Strachy na Lachy” — тобто страхи на поляків, адже нас, Русь, називають Ляхами. Звідси ці слова увійшли до прислів’я, яке ми вживаємо тоді, коли щодо якоїсь особи щось є слабким або марним; тоді говоримо:
“Strachy na Lachy.”

В польській це прислів'я досі живе, навіть є гурт "Strachy Na Lachy". В українській воно вживається рідше, хоча ще в XIX ст. це прислів'я фіксували на Галичині та Поділлі:

Страхи на Ляхи, а Русин не боится
Страхи на Ляхи, тай Русинам ся достане

K. Wójcicki Przysłowia narodowe... T. 3. Warszawa, 1830.

F. Miklosich , J. Fiedler Slavische bibliothek... Wien, 1851.

Анекдот про євреїв з українського стародруку XVII ст.

В 1669 р. в Києві друком вийшла книга "Месія правдивий" православного проповідника Йоаникія Галятовського. Книга присвячена уявному діалогу єврея та християнина.

Галятовський переповідає цікавий анекдот. Євреї Кракова висилають до месії в рай чотирьох посланців. Посланці просять месію вийти в світ та допомогти євреям. Месія передає інструкцію з вказівками того, що треба зробити для цього. Потім посланці просять ангела викликати до раю одного рабина щоб той передав месії подарунки. Далі йдеться про те як він проскочив в рай:

[...] гды пришол до раю и обачил ангела, просил єго, жєбы єму дал мѣч оглядити, чи з доброго желѣзла оучиненый. Аггл ошуканый дал єму мѣч оглядити, и зараз на оному мечу до раю жид вскочил, бо иншим фортелем не могл того доказати.

На просьби ангела вийти з раю рабин звісно не пристав. Ангел пішов жалітися до Бога, але той сказав, що не допоможе. "Присяга є присяга".

Галятовський Й. Месія правдивий. Друкарня лаври, 1669.

Вірш священника для любителів пива

Вітаю з наближенням вихідних. На честь цього ділюсь поезією межі 17 та 18 ст. від Климентія Зиновіїва, священника з Чернігівщини. Подаю сучасною українською:

Вірші похвальні нині любителям пиво пити або тим, що разом ходять, і всякий трунок, кому не шкодить.

Котрий чоловік добре випиває — тому Бог на пиво дає. Хоч це й не зовсім правда, та добре, коли горло промочить.
До людей простіше мовити:
в церкві на крилосі легше співати.
Почнімо ж, панове, здорові бути: де є пиво — добре тягніть. У голові здоровій не перебирайте: усі напої разом випивайте.
Бо в жорна що вкинеш — те й змелеться: похвали ж і мене за чесне хмільне. Хто любить — той і вживає: і просіяне, й вівсяне — усе корм буває.
Хто що любить — того й тримається:
хоч штани застав — іди в корчму напийся.
Та прошу — штанів не кидай:
славна одежа — швидше викупляй.
А на мене за це не зважайте:
як будете пити мене згадайте.

Зіновіїв К. Вірші. Приповісті посполиті / Підг. тексту І. П. Чепіги. К.: Наукова думка, 1971.