​​Минулого разу на горіхи отримала Язиката Хвеська. Цього ж разу героєм нашої рубрики став пан Пилип, що вискакує із конопель. Так говорять про людину, що зробила щось недоречно, невлучно. Чому саме Пилип і що ж він забув у коноплях, розповідаємо в рубриці #цікавафразеологія_щебетарня

Цікавим є те, що аналогічні фразеологічні одиниці є і в польській, і в білоруській мовах з однією тільки відмінною рисою: у поляків наш Пилип став Філіпом. Та й в українській мові різноманітних варіантів вистачає: вискочив як Пилип з коноплі; вискочив як Панько з маку; вискочив як голий з конопель; вирвався як заєць з конопель тощо. Проте найчастіше фіксують саме Пилипа й саме в коноплях.

Існує декілька історій походження цього фразеологізма. Перша й водночас найбільш хистка полягає в тому, що насправді ж у деяких варіантах Пилип був зайцем, про що начебто свідчать західноукраїнські говірки. Проте доказів на підтвердження такої етимології обмаль, а існування зайця у цій фразі можна пояснити регіональними варіантами.

Друга ж версія (з польським корінням) розповідає нам легенду про одного шляхтича Філіпа (Filipa) з селища Конопі (Konopi), який під час важливого засідання сейму випадково задрімав, а коли прокинувся, то недоречно втрутився в розмову. Звісно ж, колеги одразу засміяли шляхтича. Різні науковці та професори потому неодноразово доводили хибність існування такого шляхтича та й загалом неправдивість цієї історії. Та чи забороняє хтось нам вірити в ось таку вигадливу історію?

Третя версія тісно пов’язана з історичними фактами й видається найбільш переконливою. Цей вираз, начебто, з’явився одночасно із татарськими наїздами на українські землі. Тоді селяни ховалися під час таких навал у лісах, а коли не встигали, то біля хати. Коноплі були тоді досить поширеними на наших землях і до того ж достатньо високими, щоб там могли сховатись усілякі Пилипи. Звісно, що вискочити зі сховку до того, як ворог відійде, могла тільки людина несповна розуму. Це було безглуздо й недоречно.

Узагалі, ім’я Пилип в українській фразеології має не дуже приємний імідж – часто його вживають, описуючи недоумкуватість: Пилип до стіни прилип; нічого не роби; тільки Пилипа жени; прилип, як до Ґандзі Пилип…

Як би там не було, але сенс у будь-якому випадки лишається один: той, хто вискакував з конопель, робив дурницю. Тому не будьмо Пилипами й робімо все до ладу, зокрема й уживаймо фразеологізми відповідно до ситуації.

​​Вам знайоме відчуття, коли ви згораєте із сорому? Напевне, так. А от злодії такого відчуття не знають. Однак дещо в них таки горить.

Сьогодні в рамках #цікавафразеологія_щебетарня говоримо про фразеологізм "на злодієві шапка горить". Так кажуть, коли хочуть наголосити, що людина, яка скоїла щось, неодмінно видасть себе необачним вчинком.

Фразеологізм цей можемо знайти в подібних варіаціях у багатьох слов'янських культурах. А базою для нього стала історія про те, як на ринку обікрали одного багатого міщанина. Після такої оказії нікого з ринку не випускали, а злодій все одно не видавав себе. Тоді міщани попросили про допомогу в місцевого віщуна. Той почав виконувати свої "магічні" ритуали, після чого оголосив "на злодієві шапка горить". Один із чоловіків, що зібралися на ринку, схопився за шапку – так злодія і виявили.

Чи мала місце ця історія насправді, чи це лише повчальна казка, ми навряд дізнаємося. Як би там на було, цей фразеологізм чудово справляється із своїми виховними функціями й уживається українцями уже декілька століть, тож уживаймо його й ми.

​​Бити в дзвони? Вибивати килими? Відбивати м’ясо? А, можливо, бити байдики? Заняття, безперечно, цікаве, але, що це за байдики й навіщо їх бити, розповідаємо далі в рубриці #цікавафразеологія_щебетарня

Фразеологізм «байдики бити» вживається досить часто в побуті та означає нічого не робити, ледарювати, іноді, навіть, розважатися. Як часто буває в українській фразеології, вираз «бити байдики» має декілька варіантів походження. За першим із них, заготовки в деревообробній промисловості називались байдиками. Робота це була нескладна, тому доручали її, переважно, підмайстрам. Близькою до попередньої є версія про вироби з дерев, за якою так звані деревообробні стажери виготовляли не заготовки, а цурки з колоди, що називались байдиками.

Менш поширеною є версія про походження виразу від гри, під час якої гравці вибивали дерев’яною палицею збудовані з частинок фігури.

Існує також історія, згідно з якою нічні сторожі, які охороняли певну територію, під час своєї роботи стукали в байдики – дерев’яні калатала. Знову ж, це заняття було дуже легким, тому сторожі й у прямому, і в нашому переносному сенсі били на роботі байдики.

Одностайної відповіді щодо походження виразу немає, проте є багато синонімічних фразеологізмів, які також можна вживати, щоб замінити «байдики». Такими є, наприклад, дурня валяти, сидіти склавши руки, і пальцем не торкатися, гав ловити та багато інших.

Тепер, коли ви знаєте, звідки походить цей вираз, пропонуємо вам не бити байдики, а вивчати українську мову разом зі Щебетарнею.

​​За декілька днів – День святого Валентина – час, коли вулиці сповнюються романтикою, гейтерами романтики, квітами й завбачливими їх продавцями. Тому сьогодні в рубриці #цікавафразеологія_щебетарня розглянемо фразеологізм «пускати бісики».

Так говорять, коли хтось заграє до когось, привертає до себе увагу, кокетуючи очима. Однак, етимологія цього фразеологізму – не надто позитивна. Пам'ятаймо, що біс в українській культурі – утілення всього лихого, гріха. За переконанням українців, він мав здатність уселитися в людину чи тварину й підбивати її до гріха. Група таких фразеологізмів досить велика: від прямого «біс вселився» (хтось у стані збудження/запалу) аж до «біс під ребро» (робити щось недоречне, необдумане).
Не є винятком і фразеологізм «бісики пускати». Фактично, коли людина це робить, то, на думку народу, нею володіє лиха сила, яка підбиває на гріх і її, і того, кому ці бісики спрямовані.
Маємо також цікавий варіант цього фразеологізму – «пускати ґедзиків». Як відомо, згадувати нечистого при дворі було суворо заборонено (щоб не накликати біди). Звідси – така заміна. Чому саме ґедзі, можемо лише припускати.

Звісно, ніхто вами не керує, коли ви кокетуєте, тому сміливо можете пускати бісики й далі, але тепер знаючи первісне значення цього фразеологізму.

​​Чекаєте на п’ятницю? Вам не доведеться цього робити, якщо їх у вас – сім на тиждень. Але притримуватися цього не рекомендуємо й зараз в рубриці #цікавафразеологія_щебетарня пояснимо чому.

«Сім п’ятниць на тиждень» говорять про людину, яка не вміє дотримувати свого слова, часто змінює погляди й рішення. Також так кажуть про того, хто не має ні про що сталої думки. Чому ж саме п’ятниця, а не, скажімо, субота чи неділя? Справа в тому, що українцям притаманне особливо шанобливе ставлення до п’ятниці, яку часто називали Святою. Працювати у святки не дозволялось, бо це був гріх. Торгівля ж гріхом не вважалась, тому люди часто влаштовували ярмарки. Біля церкви чи на майдані збирався натовп людей, усі щось продавали, купували, міняли… Часто люди брали що-небудь в борг, а оскільки наступного разу продавець і покупець могли зустрітися лише наступної п’ятниці, то вона стала своєрідним «строковим днем», коли всі гасили заборгованості. Траплялися люди, які не дотримувалися домовленості. Відкладати виконання свого зобов’язання ще на тиждень було незручно, тому вони переносили його буквально на будь-який день тижня. І, як правило, у визначений день знову переносили. А потім знову… Так чи не кожен день у них ставав «борговим» – тобто п’ятницею. Таким людям ніхто не довіряв, говорячи, що в них «сім п’ятниць на тиждень».

Така ось історія появи фразеологізму, який, ймовірно, траплявся вам не раз. Будьте послідовні у своїх поглядах і діях, а п’ятниці, мабуть, вистачить й однієї!

​​Чи не найбільш «фразеологічним» птахом в українців став півень. Основна риса – спів, власне через це його й називають півнем. Протягом тривалого часу саме він виконував роль годинника в селі, але годинника своєрідного, фактично, з трьома часовими позначками – звідси перші, другі та треті півні. Про них і не тільки поговоримо сьогодні у рубриці #цікавафразеологія_щебетарня

Отже, коли ж співають півні? Уперше – опівночі. Таких півнів називають першими. Другі співають перед світанком. А треті – на зорі (зі сходом сонця). Останні – найвідоміші. Згадаймо у Шевченка: «Ще треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів…» Треті півні слугували своєрідним будильником, адже після їхнього співу село прокидалося і починало свою працю.

Маючи на увазі факт, що півень співає на світанку, не важко здогадатися, що саме він став символом ранкової зорі та світлих сил загалом. Не випадково в казках, піснях, а згодом і літературних творах саме спів півня міг розігнати лихі сили, чортів, русалок, потерчат тощо, які «працюють» уночі.

І хоч півень – ще той співак, без якого український селянин міг важко уявити своє життя, сказати, що він обдарований музикальним слухом – дуже злукавити. Ба більше, голос його досить пронизливий і різкий. Саме тому з’явився ще один фразеологізм – пускати або ж ловити півня. Так говорять, коли хтось «фальшивить» співаючи чи декламуючи щось. Етимологія зрозуміла – фальшивий звук ріже вухо так само, як спів півня.

Однак варто додати до попереднього фразеологізму один прикметник на позначення кольору – і значення кардинально змінюється. Пускати червоного півня означає підпалювати що-небудь, а сам червоний півень – символ вогню, пожежі. Це не дивно, якщо ми згадаємо зв’язок із вранішньою зорею (і її кольором).

Насправді ця символіка сягає праісторії, адже можемо знайти еквіваленти українських фразеологізмів у більшості європейських мов: усіх слов’янських, балтійських, англійській тощо. В українській мові ж це наклалося на селянський побут, тому породило чи не найбагатше «півняче» фразеологічне гніздо.

​​Минулого разу ми розібралися із традиційним співаком українського села – півнем, нині ж зосередимо свою увагу на іншій свійській тварині. «Свинячий голос» сьогодні в рубриці #цікавафразеологія_щебетарня

Отже, «у свинячий голос» говорять про ситуацію, коли щось зроблено несвоєчасно, надто пізно. Фактично, виконана у свинячий голос дія вже нікому не потрібна й не приносить користі. Найпоширеніша версія походження цього фразеологізму пов’язана із поведінкою свиней. Їх часто виганяли пастися, а поверталися до хліву вони самі. За свинею не безпричинно закріпилося амплуа жадібної тварини – вони їли аж до темряви. Відповідно, до хліва тварини поверталися поночі, видаючи характерне рохкання – свинячий голос. А оскільки це було пізно, то в народі й почав побутувати такий зворот. До речі, можемо припустити, що пізнє повернення і рохкання породили й інше експресивне, однак просторічне, слово – насвинячитися.

Насамкінець, свинки – милі створіння, однак деякі їхні риси все ж не найкращі. Тож залишімо звичку робити щось із запізненням поросяткам, і робімо все вчасно.

​​Наскільки приємно, коли вас накривають теплою ковдрою, настільки ж неприємно, коли вас накривають мокрим рядном. Причому і в буквальному, і в фразеологічному розумінні. Чому так? Про це сьогодні в #цікавафразеологія_щебетарня

«Накрити мокрим рядном» означає виразити своє незадоволення, накинутися з докорами, вилаяти кого-небудь, зазвичай, зненацька. Звідки походить цей вираз? Спробуймо розібратися. «Рядном» українці називали старовинне простирадло, виготовлене з ряднини – цупкого домотканого полотна з конопляної або лляної пряжі.

У давнину, коли годі було чекати на суди, наші предки іноді вчиняли самосуд над злочинцями. Так злодія, якого ловили на місці злочину (найчастіше, крадіжки) могли добряче відлупцювати там же. А щоб порушник заплутався й не втік, його накривали мокрим рядном. Перевагою було і те, що злодій не бачив того, хто його б’є, а отже не міг потім помститися йому.

Як бачимо, першопочатково фраза «накрити мокрим рядном» не мала метафоричного значення і була прямим відображенням дійсності. Лише згодом вона стала набувати ознак фразеологізму. Зрозуміло, що сьогодні не тільки це покарання, а й сама згадка про нього стерлися із суспільної свідомості, але фразеологізм міцно закріпився й широко вживається донині.

​​Що робити із важливою порадою чи набутими знаннями? Добре їх запам’ятати. Звісно, українство не могло не вигадати образного виразу для цієї дії, тож про один із них ми сьогодні й поговоримо у рубриці #цікавафразеологія_щебетарня

Мотати на вус – чи не найпоширеніший фразеологізм з таким значенням. Якщо бути точними, то він означає запам’ятати що-небудь надовго, добре; навчитися чого-небудь; взяти до уваги. Звідки ж походить цей вираз? Найімовірніше від звички крутити вуса, напружено думаючи про щось, запам’ятовуючи.

Є також версія, як пов’язує цей фразеологізм із віком та досвідом. Адже відомо, що чим старший, а відповідно досвідченіший, чоловік, тим довші й пишніші у нього вуса. А отже й намотати на них можна набагато більше.

До речі, образне намотування на вус дуже перегукується із давньою системою запам’ятовування – зав’язуванням вузликів на нитці чи мотузці «на пам’ять».

Звісно, що на цьому фразеологізмі лишився відбиток маскулінності, але очевидно, що образне його значення уже давно переросло статеві ознаки. Тож мотайте цю інформацію на вус і робіть своє мовлення багатшим.

А приємним бонусом для вас може стати ще один фразеологізм із подібним значенням – зарубати на носі. Він вживається, коли треба щось запам’ятати міцно, надовго, раз і на все життя. Ми, імовірно, помилково вважаємо, що йдеться про ніс, але це не так. Ряд дослідників впевнені, що насправді йдеться про дерев’яні таблички, які носили (звідки і назва) неписемні люди і на яких робили зарубки про щось надзвичайно важливе, що не можна забути.

Незважаючи на те, що походження цих фразеологізмів стерлося з плином часу, самі вони залишилися в розмовній мові й повсякчас уживаються. Тепер ви знаєте, які історії стоять за ними, і можете вживати їх, розуміючи їхні глибинні значення.

​​Інколи дуже важко прогнозувати щось напевне – ми б воліли, щоб так сталося, чи просто вважаємо, що так може статися, але впевненими бути не можемо. Як назвати такий стан? Розповідаємо сьогодні в #цікавафразеологія_щебетарня

«Вилами по воді писано». Так говорять про щось малоймовірне, що може й не відбутися. Варіантів походження цього виразу два. Перший – очевидний і лежить на поверхні. Йдеться про звичайні сільськогосподарські вила, якими хтось із незрозумілою метою водить поверхнею води. Звичайно ж, сліди від таких рухів, як і кола від кинутого каменя, дуже швидко зникають. Тому якщо ви щось і напишете на воді, то малоймовірно, що це буде прочитане й здійсниться. Питання про те, для чого писати вилами на воді, лишається відкритим…

Друга версія має глибше коріння, але, як це часто трапляється, хибує на малу кількість ґрунтовних підтверджень. Пов’язана вона із язичницькими волхвами, які ворожили на воді за допомогою магічного тризубця, зовні дуже подібного до сучасних вил. Промовляючи малозрозумілі закляття, вони відтворювали їх на воді за допомогою цього тризубця – вода ставала заговореною. З приходом християнства такі ритуали набули незаконного статусу, а сам обряд оголошено блюзнірством, оскільки написане на воді одразу зникало і, відповідно, не мало жодного сенсу. Так обряд відійшов у минуле, але згадка про нього лишилася у народній мові.

Оскільки немає переконливих аргументів правильності однієї з версій, ви можете обрати собі улюблену чи пам’ятати про обидві. Що точно не завадить, так це знати цей фразеологізм і вживати його у своєму мовленні тоді, коли точно не відомо, чи відбудеться щось чи ні. Ми ж вам бажаємо не водити вилами по воді, а бути впевненими у власному майбутньому.

​​Календар нам підказує, що сьогодні День сміху або ж День усіх дурнів. В умовах, що склалися, пропонуємо вам не лише посміятися, а й прочитати нашу добірку фразеологізмів про дурнів у межах #цікавафразеологія_щебетарня

Почнімо з пошити(ся) в дурні. Походження цього фразеологізму не зовсім прозоре. Однак точно знаємо, що так говорять, коли хтось обманув, надурив, висміяв когось, тобто пошив у дурні. Можливо, корені цього виразу сягають давніх звичаїв перевтілення, перетворення у кого-небудь (згадаймо, у фольклорі пошитися у москалі). Походження цього фразеологізму ще чекає на своїх дослідників.

Не залишимо без уваги й вислів дурень думкою багатіє. Так говорять про людину, яка не може заробити грошей, тому сподівається на несподіване збагачення (або ж таке, до якого вона прикладе якнайменше зусиль). Існує декілька варіантів народної казки про такого дурня. Її герой іде на ринок, несучи товар на продаж, і мріє про те, як розживеться на отримані гроші. Однак через це він необачно розбиває ношу. Зрештою, цей дурень лишається без нічого та ще й стає посміховиськом для випадкових свідків.

Як бачимо, дурень часто сам і страждає від своєї недалекоглядності. Про це вдало говорить народна мудрість: За дурною головою і руках (ногам) нема спокою. Цю думку поглиблює приказка Скупий платить, а дурний робить двічі. Зрозуміло, що завжди йдеться про те, що варто думати перед тим, як щось робити (або ж сім раз відміряти).

Але як же назвати самого дурня більш образно? Українці створили цілу низку висловів на позначення дещо нерозумних людей. Це і капустяна голова, і дубова голова, і голова з вухами. Усі вони мають прозоре походження: голова порівнюється із чимось порожнім, твердим і точно не розумним. Інша група фразеологізмів м’яко натякає, що у людини не вистачає мозку: без лою в голові (лій – тваринний жир), без царя (пана) в голові, без клепок або ж клепок не вистачає…

Зрозуміло, що менш розумні люди (на думку конкретного мовця, принаймні) траплялися завжди, тож і фразеологізмів про них було створено дуже багато. Не давайте пошити себе в дурні не лише сьогодні, а й взагалі. А якщо знаєте цікаві фразеологізми з подібними значеннями – діліться ними з нами.

​​Український народ створив безліч фразеологізмів про матеріальний стан людини: і про бідність, і про багатство. Та зараз ми зупинимося на такому, що має іноземне коріння. Сьогодні в #цікавафразеологія_щебетарня живемо на широку ногу.

Так говорять про того, хто живе розкішно, у достатку, не рахуючи витрат. Але як так сталося, що рівень багатства став вимірюватися розміром ноги? З цим пов’язана цікава легенда. Згідно з нею, в англійського короля Генріха XII на великому пальці ноги з’явився наріст, якого він не міг позбутися. Щоб приховати ваду, вельможа замовив собі черевики з довгими й гострими носками. Як це часто буває, «примхи» одного сприйняли як новий модний тренд, тож не дивно, що згодом усі почали носити таке взуття. А оскільки кожен новий замовник хотів переплюнути попереднього й мати найдовші черевики, королю довелося видати спеціальний указ, яким визначалася дозволена довжина взуття для представника певного стану. Простим громадянам дозволялося носити черевики з носком не довше, ніж пів фута (~15 см), лицарям та баронам – фут (~30 см), а графам – 2 фути (60 см). Тож за тих часів можна було легко визначити, наскільки багата людина. Достатньо було лише поглянути на її черевики. Забачивши багатія на вулиці, люди казали: «Бач, на широку ногу живе».

Чи достовірна ця версія? Точно не можна визначити, адже одні дослідники стверджують, що законодавцем цієї моди був не вищезгаданий Генріх ХІІ, ще одні – вказують інший час. Деякі європейські народи приписують цю легенду собі, а французи навіть мають синонімічний фразеологізм avoir du foin dans les bottes, що буквально перекладається як «мати сіно в черевиках». Адже в такі довжелезні носки треба було щось напихати, щоби вони не гнулися, для чого й використовували сіно.

Як би там не було, ми можемо бути впевненими, що цей фразеологізм походить із Західної Європи та пов’язаний із примхами середньовічної знаті. Як він потрапив до української мови – залишається загадкою, однак нині цей вираз широко вживається. Зараз за довжиною взуття важко визначити статки людини, проте можна точно сказати, що людина освічена, бо вона вживає у своєму мовленні фразеологізми. Уживайте цей фразеологізм і ви!

​​Собак недарма називають братами нашими меншими: вони вірні, дружні й часто смішні. Такими вони були здавна, супроводжуючи людину останні декілька мільйонів років. Тож не дивно, що в українській мові сформувалися сталі вирази про цих тварин. Собаки сьогодні в #цікавафразеологія_щебетарня

Продовжуючи тему вчорашнього допису, поговоримо про погоду. Коли вона жахлива, кажуть, що добрий господар і собаки на вулицю не вижене. Історія цього вислову сягає тих часів, коли псів вважали нечистими тваринами, тому не впускали до хати. Але виняток із цього повір’я становила надзвичайно погана погода. Тоді собаку впускали до будинку, щоб вона не постраждала в негоду. Виганяти свого охоронця в таку погоду було ознакою поганого господаря. Звідси й фразеологізм.

У зв’язку з такою шаною до свого охоронця, ще більш дивним здається вислів «собаку з’їсти». Так говорять, коли хтось набув великого досвіду в якійсь справі, ґрунтовно щось вивчив. Походження цього вислову не до кінця зрозуміле. Найбільш імовірною видається версія, викладена О.Потебнею. За нею, цей вислів походить із селянського побуту. Мовляв, недосвідчений хлопчина пішов на косовицю й узяв із собою цілий мішок пирогів. На питання, навіщо йому так багато їжі, він відповів, що решту згодує своєму псу. А оскільки косити траву треба вміти, інакше це дуже енергозатратна справа, то хлопець зголоднів настільки, що з’їв не тільки пироги, а й пса. «Зате тепер учений», – заявив косар. Дехто виводить цей фразеологізм ще з Рігведи чи Магабгарати – давньоіндійського епосу.

І вже зовсім дивно звучить вислів «вішати собак». Так говорять про ситуацію, коли когось безпідставно звинувачують, обмовляють. Якщо ви захвилювалися про братів наших менших, то знайте, що «собаки» тут – не тварини, а давня назва реп’яхів. Їх чіпляли на людину, коли хотіли присоромити, висміяти. Існує також версія, що їх чіпляли недоброзичливці, як частину магічного ритуалу, щоб нанести шкоду людині.

Є в українській мові ще безліч фразеологізмів, пов’язаних із собаками. Їхнє походження більш чи менш зрозуміле, ми ж зупинилися на тих, які можуть викликати найбільше питань. Досить вичерпний список фразеологізмів із собаками ви можете знайти на Словопедії. Ознайомившись із ним, ви точно зможете сказати, що з’їли собаку на фразеологічних собаках.

​​У житті трапляються ситуації, коли немає часу на тривалі роздуми, а діяти треба рішуче. Як сказати в такому випадку й кого потрібно за що брати, визначаємося сьогодні в #цікавафразеологія_щебетарня

Коли хтось почав діяти енергійно, рішуче й із самої суті справи, говорять, що він узяв бика за роги. Асоціація з Іспанією, коридою й тореадорами, чи не так? І ви маєте рацію. Однак корені цього вислову сягають набагато глибше. Можна згадати хоч би легенду про золоте руно та одне з випробувань Ясона.

Узяти бика за роги – основний спосіб приручити та заспокоїти бика. Із захопленими, керованими рогами бик втрачає «запал» і стає контрольованим. Імовірно, так наші пращури приручили рогатизну. І донині биків заспокоюють так само.

Навряд українці знали давньогрецькі легенди чи кориду. Оскільки основною їхньою діяльністю було землеробство, то й фразеологізм пішов звідти. Раніше землю орали, використовуючи не коней, а великих биків – волів. Їх ставили на борозну й керували ними за допомогою мотузок. Коли бик починав коверзувати, його швидко приводили до тями, тягнучи за роги. Для цього потрібні були рішучість і відвага, що згодом і відобразилося й у нашому фразеологізмі.

Думаємо, саме час взяти бика за роги й нагадати вам, що у нас є сторінки також і в інших соцмережах: інстаграмі та фейсбуці. Підписуйтесь та читайте нас там, де вам зручно!

​​Мабуть, якщо сказати будь-якому іноземцю, що він має якомога швидше взяти ноги на плечі, то він дуже здивується. Нам з вами відомо, що брати ноги на плечі (або й в руки) – це фразеологізм, який має значення тікати. Проте мало хто знає, кому прийшла в голову ідея брати ноги до рук чи на плечі, тож сьогодні в рубриці #цікавафразеологія_щебетарня розповідаємо про це.

Існує багато приповідок та небилиць приблизно однакового змісту: про подорожнього, який після довгої дороги втомився, присів, а йому якийсь дідусь порадив узяти ноги на плечі. Проте для цього подорожнього брати ноги на плечі не було дивиною, оскільки ногами в ті часи називали будь-яке взуття, переважно, черевики. Тому взяти ноги, тобто черевики, на плечі було звичним ділом, коли хтось довго йшов.

Брати взуття до рук чи на плечі змушувала також бідність – взуття вважалося розкішшю, тому дозволити їх собі могли не всі. Відповідно для того, щоб не знищити такі дорогі черевики в довгій або ж брудній дорозі, люди знімали їх та несли на плечах (у руках). Сучасне значення фразеологізм набув виключно через практичні цілі: без взуття на ногах легше бігти, кудись тікати та й загалом йти.

Фразеологізм «брати ноги на плечі» має дуже багато синонімічних висловів: брати ноги в руки або за пояс, давати драла чи дропака, дати волю ногам, накивати п’ятами тощо. Усі вони мають зрозуміле походження, окрім, хіба що, «давати дропака». Дропаком називали швидкий танець, тому з часом це слово стали використовувати на позначення не лише танцю, але й бігу. Так і виник фразеологізм.

Отже тепер, коли ви знаєте походження фразеологізму та його синоніми, то зможете не просто тікати, наприклад, від проблем, а брати ноги на плечі або ж давати дропака.

​​Якщо ви хоча б раз витрачали всі заощадження на речі, які видаються іншим людям дивними, то точно чули фразу «пустив гроші на вітер». Сьогодні пускаємо гроші (й не тільки) на вітер у #цікавафразеологія_щебетарня

Узагалі, на вітер можна пускати будь-що, а означає цей вислів «даремно, марно, необдумано витрачати». Походження фразеологізму сягає давніх язичницьких часів, за яких вітер вважався живим і всесильним (останнє, зрештою, не вигадка: згадаймо урагани). Щоб задобрити стихію й не накликати на себе її лють, люди буквально кидали назустріч вітру різні «пожертви». Це могли бути їжа, цінні речі тощо. З часом погляди змінювалися, а такі дії згадували саркастично, як марне витрачання ресурсів. До речі, інша форма цього ж фразеологізму «пускати за вітром» більш прозоро пов’язана з історією вище.

Є в цього фразеологізму й інше значення: знищити вогнем, спалити дотла. Синонімічним до нього в цьому значенні є вислів «пустити з димом (і вогнем)». Походження тут прозоре: дим зі згорілого майна розлітався навсібіч, а вітер допомагав швидше його розносити.

Отже, нині можемо виділити чотири значення фразеологізму «пускати на вітер»:
1. марно витрачати що-небудь (найчастіше гроші, матеріальні цінності);
2. не берегти, не примножувати, не оцінювати кого- чи що-небудь;
3. говорити даремно, давати порожні обіцянки (про слова);
4. спалити, знищити вогнем.

У будь-якому з цих значень фразеологізм не має нічого позитивного. Тож не пускайте нічого на вітер, щоб ніхто не назвав вас вітрогоном і марнотратом!

​​Прийшла весна, природа ожила, прокинулося все живе від зимового сну.... Однак не все те, що прокинулося, радує нас у час, коли надворі так тепло й затишно.. Так, ми про комарів. Мабуть, нікому не до вподоби заліковувати їхні укуси. Є, проте, в українській мові фразеологізм, пов’язаний з комарем, яким навпаки можна висловлювати найвищу якість та похвалу. Про нього сьогодні в #цікавафразеологія_щебетарня

Ідеться про фразеологізм «комар носа не підточить». Так говорять, коли якась робота виконана дуже якісно, бездоганно, без будь-яких недоліків.
Здавалося б, до чого тут комарі? Справа в тому, що українці не знали нічого про атоми чи молекули, тому шукали найтонші чи найменші мірила в тому, що їх оточувало. Таким, схоже, для них став комариний ніс. Початково у вислові йшлося про добре припасовані дошки, колоди, камені тощо. Якщо вони прилягали ідеально щільно одне до одного, то проміжків не лишалося навіть для тонкого комариного носа. Пізніше значення розширили на будь-яку добре виконану роботу.

Навіщо ж комареві точити свій ніс? Саме це слово дає підстави висунути ще одну гіпотезу походження фразеологізму. Ніс у комара й так надтонкий, тому підточувати його просто неможливо. Тоншим він уже точно не стане. Так само й з добре виконаною роботою: більше вдосконалити її вже неможливо.

Кажуть, що добре знати фразеологізми – теж справа для комариного носа. Тож дізнавайтеся більше цікавого разом із Щебетарнею й нехай комарі вас не кусають, а лише точать носи над вашими справами!

​​За звичайних умов незабаром школярі вже святкували б останній дзвоник. Нині ж вони опановують Zoom і, ймовірно, випускні вечори проведуть теж там. Це незвично й трішки сумно. А от середньовічні учні-бурсаки пораділи б таким змінам, адже дистанційно березовою кашею не нагодуєш.

Фразеологізм «дати березової каші» означає побити, відшмагати когось різками. Його походження пов’язане, як ви вже могли здогадатися, з навчальним процесом у семінаріях. Там найбільших бешкетників та тих, хто погано вчився, перевиховували за допомогою побиття різками. Найчастіше вони були березовими, адже гілки цього дерева тонкі й гнучкі. Різки заготовляли заздалегідь й складали до комори, однак там вони ставали сухими й непружними. Це значно зменшувало «виховну цінність», тому безпосередньо перед тим, як використовувати, гілки замочували в діжці з теплою водою. Прутики ставали м’якими й еластичними, а сам процес виглядав так, ніби готується каша.

Є й інша версія походження цього фразеологізму. Вона також пов’язана із семінаристами. У тогочасних навчальних закладах існувала традиція частування учнів, що перейшли до наступного класу, та їхніх батьків. На шкільне подвір’я виносили великий казан та готували якусь кашу. Тих учнів, які мали найнижчу успішність чи нещодавно провинилися, до частування не допускали. Учителі зловтішалися та говорили, що на них чекає «березова» каша, іншими словами, традиційне покарання різками.

Як бачите, ситуації в обох випадках не надто приємні. Тому бажаємо вам не пробувати березової каші й нікого нею не годувати: усе-таки освіта трохи розвинулася з часів існування бурс. А щоб знати більше про походження фразеологізмів, підписуйтеся на Щебетарню та читайте рубрику #цікавафразеологія_щебетарня