є люди, за яких я дуже радію. коли в них случається шось круте і я знаю, шо вони на це заслуговують — я радію, шо все так. іноді даже до сльоз. хотя я можу з ними і не спілкуватись, а просто вітатись і обніматись при зустрічі раз на 3 роки. є люди, з якими я разом засмучуюсь, коли в них шось іде не по плану. але це, мабуть, різні речі. бо я засмучуюсь, як за себе і думаю — коли ж і в них буде все так класно, як в інших?! а коли в мене? чи краще вже бути не може? треба ждати?

я стараюсь іти на уступки, не помічати речей, які мені не подобаються і не говорити про них, якшо можу справитись і сама. люди ж, в основному, помічають тільки свої кроки на зустріч до взаєморозуміння, а про кроки інших можуть даже не думати, правда? я така ж сама. якшо мені важко з людиною, то я не думаю про те, шо і людині важко зі мною.

я так давно не писала на канал, бо не знала з чого почати. в мене мільйон ідей і думок, а як з ними жити, як їх описувати і як все встигати — я не знаю.
іноді мені хочеться бути дорослою і чогось досягати. іноді — лежати на розкладушці і читати дитячі детективи, як це і має бути на літніх канікулах після школи. один день мені хочеться відкласти гроші на шось значне і дороге, а наступного дня мені хочеться круасан з куркою і велику колу.

ми чекаємо від людей дій і вчинків, які придумали в своїй голові замість них. ми не кажемо про це. ми просто ждемо, шо люди вокруг будуть робити все так, як ми планували. але на дєлє нічого не виходить і ми засмучуємось. даже тут. ви ждете, шо я буду писати смішні пости, а я все не пишу і не пишу. Ліля недавно сказала, шо я давно нічого не постила і пора б уже. я послухала і зробила. бо прийшов час і я захотіла. бо захотів хтось ще. думала, шо ніяких висновків у цієї спонтанної писанини не буде, але вони є. кажіть, будь ласка, шо ви хочете. кажіть, просіть, питайте. люди не в курсі про ваші таракани в голові, не в курсі ШО ви собі надумали. желатєльно бути наглими. в общєм, всєх благ!

приїхала в Київ
дуже сложно розібрати хто бомж, а хто хіпстер
ше сложніше — до якого типу відношусь я

перший раз оділа короткий комбінєзон
обично я в таких сплю
чувствую себе дуже неловко
побачите голу дєвушку в Києві — це я :)))

— Олєг, ти де?
— я тут. я Вітя

— получив зарплату, пішов в атб, скупився на 400 грн і де воно все? один майонез остався

стояла на балконі, слухала нову класну пісню, яку почула в інстаграмі Тіни Канделакі і вдихала воздух с удовольствием!!! ви знаєте як це — вдихати жизнь?!!! як класно, шо з наушніками можна дивитись на себе со сторони і слухати подходящий саундтрек. перебігала дорогу, хоч ще світився зелений, ждала поки кондуктор дасть мені здачу з 50 грн і скаже шось за те, шо в неї більше нема мєлких грошей, а у мене ж тоже!, пила пепсі з вишньою, яка не дуже то і вкусна, жарила яйця, вмивалась міцелярною водою, дивилась на свої прищики на подбородку, не помила посуду, бо так захотіла... і все це зі мною, понімаєте?! цей прищик, ця грязна тарєлка, ця заляпана футболка, ці повідомлення, де мені пишуть, шо будуть скучати, ці посмішки незнайомих людей, яких я може і не побачу більше, а може і побачу, цей вечір, свєт від фонаря, живіт, який бурчить! ЦЕ ВСЕ Я! ЦЕ МОЄ! Я ЖИВУ!!! не знаю шо може бути краще або гірше в цей момент. спасіба, жизнь, за всяке і за те, шо це все так впливає на мене. Я ЖИВУ!!!

— сьогодні на зеркалі побачила таракана, на себе дивився навєрно. правда я не знаю чи то жирна мошка була чи малюсінький зародиш-таракашка
#общага

не знаю як можна зрівнювати страх перед екзаменами і страх, коли побачила кліща на собаці і понімаєш, шо або ти його бистро виймеш або собака тебе бистро загризе

ой, рєбята, ви б бачили, як на мене дивляться односельчани, коли я — в наушніках, з бананкою (бо в руці неудобно держати телефон), в старих кросовках, такому ж sport одязі, але не adidas, і кепці — іду бігати в ліс... вони в це врємя ведуть велік в руках і корову біля себе — дивляться на мене, як на людину, якій нема чим зайнятись в селі. ну от нема чим, пішли нахуй!!! а я бігать)

в 20 років чувствую себе старою і немічною, бо не можу вбити комара 🤪 ну не знаю, раньше було легше. або я була проворніша, або комарі не такі ахуєвші. планета крутиться, все міняється, але ці ублюдки продолжають пищати в мене біля вуха...

бляха, так хочеться випити пива з сухариками десь на пеньочку в лісі, але треба копати картошку, строїти дом, садити дерева, вибирати щоденник в школу...

захожу до папи в комнату, вже виключений свєт, але не спить:
— пап, будеш шоколадку?
— канєшно! ти ше питаєш?! мене серед ночі розбуди, то я не откажусь

а у вас буває таке, шо чим більше знаєш людину, тим більше хочеться вдарити її в лице???

мені написала подружка і спитала чи останній опрос не про неї
друзі, хочу прояснити на всякий случай
про подписчиков цього каналу я a priori не буду писати нічого кримінального і кровавого, бо
1) я не Квентін Тарантіно
2) якшо ви підписані на цей канал, то я вас люблю
3) якби мене хтось підбішував з моих подписчиков, то я б все одно ніколи не писала про це сюди, бо я класна і тактовна (може ці два слова не підходять сюди по змісту, але я просто хотіла похвалитись, шо я така)

спасибо за внимание

сьогодні я занімалась квасольою, а завтра знов буду закривати капусту (якшо ви читаєте мій інстаграм, то знаєте, шо одна порція вже в погрібі)
але я, як Стівен Кінг, обіцяю не напрягати вас своїми ітогами літа (ваша лєнта і так буде забита таким завтра-післязавтра), а напишу шось прикольне (як обично)

це канєшно звучить дуже самовлюбльонно, але якби я не була Маріною і не писала оце все, то я була б людиною, яка б хотіла знайти Маріну і читати те, шо вона пише...
sorry, але це правда і вона може бути колючою

motivation
Тарас Шевченко тоже шукав Тараса Шевченка, але не знайшов, то мусив ним стати!!!

кажеться я ніколи не перестану шутити про Шевченка
sorry for not sorry

все нормально, я поки нікого не вбила)
оказалось, шо я не монстр
просто я жінка і в мене пмс
то мені спочатку шось хочеться, а потом рєзко нє
можу тижнями не відповідати людям, які пишуть в інстаграмі, хотя і хочу
можу попросити задати мені питання, а потім не відповідати
я ж, блять, бунтарка і вообще роблю шо хочу (або шось хочу і не роблю, бо так хочу)
вчора казала, шо напишу прикольний пост, а сьогодні йду з подружкою пити пиво і навєрно не напишу
і мені кажеться, шо це класно
шо в мене є подружка, яка звонить і каже — я дома, йдемо на пиво
і я уже не откажусь, понімаєте? не скажу, шо не получиться, бо завтра мені в школу, треба мити голову і крутитись на бігуді
я просто вдіваюсь і йду на пиво, бо я цю подружку люблю!

хочу ше нагадати де я ставлю наголос в слові подрУжка
якшо ви ставили не там, то верніться на початок і перечитайте, будь ласка

дякую, шо ви зі мною, хоть в мене і нема настроєнія прімєрно 23 години з 24 ;)

пішла з подружкою (не забувайте про наголос) випити пива, але непонятно як вернулась додому і осталась жива 🤪 іногда стидаюсь своєї аудіторії в інстаграмі, то вам повезло менше — look at me з будуна)

я не понімаю як у других людей понеділок починається по розкладу. лічно у мене він починається тоді, коли я постіраю всі носки. цього тижня я йду майже в ногу із соціумом, бо зробила це в понеділок!!!

в 11 вечора я поставила гріти воду на чай, достала свою жовту чашку, насипала грінфілд з бергамотом, який купила сьогодні на акції в атб, порізала імбірь, добавила лімон, мед, і пішла take a shower & stiraty nosky

сижу на кухні, їм деруна з м'ясом, политим кетчупом і знаю, шо все так, як треба.

зайшла вк. тепер він у мене асоціюється не просто з покинутим селом, а з зоною відчуження. все-таки змогла знайти музику, яку хотіла. скачала на телефон.

доп'ю чай, вишмаркаю носа (надєюсь вас не смущають такі подробності, бо мене нє. це називається натуралізм, ми як раз його проходимо по літературі #менінесоромношмаркатиноса), виключу свєт, візьму наушніки і постараюсь укритись одіялом так, шоб було і не жарко і не холодно. людству це ще не вдавалось, але я попробую.

завтра я встану, помию чашку і зроблю новий чай.

завтра я буду варити суп.

завтра я піду в унівєр без носків.

жду автобус, де мама мені передала посилку з рибними катлєтами. біля мене 2 чувака (скоріше за все першокурсники) викидають на пальцях — хто піде стріляти в мужика сігу. сижу сміюсь. ех, юні орли