📌❗️Нема куди дівати трупи російських солдатів: в окупованому Новопскові орки будують стаціонарний крематорій

❗️росіяни штурмують наші позиції, перевдягнені в український піксель. Подібний маскарад спостерігається по всій лінії фронту.
Але такий обман просуватися ворогу не допомагає

📌 09:00 – Загальнонаціональна хвилина мовчання
Луганська ОВА спільно із платформою пам’яті Меморіал героїв @memorial_ukraine вшановує оборонців Луганщини, які загинули у бою

Молодший сержант Андрій Іванін, позивний Сєдой, загинув 17 листопада 2022 року в бою з окупантами біля селища Білогорівка на Луганщині. 42-річний воїн отримав смертельне поранення під час виконання бойового завдання в результаті ворожого артилерійського обстрілу.
Андрій народився у місті Костянтинівка Донецької області. Закінчив Костянтинівський індустріальний технікум, де здобув фах економіста. Працював на різних роботах і посадах. У кожній сфері знаходив інтерес та натхнення. Цікавився рибалкою, походами, дуже подобалась різноманітна природа України. Захоплювався мотоциклами, їздив на мотофестивалі та концерти, мандрував на мотоциклі Україною.
Під час повномасштабної війни чоловік захищав Україну в лавах 81-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ. Був командиром відділення охорони взводу охорони батальйону логістики.
«Він був із тих людей, які несуть світло та натхнення навколо. Веселий та активний, з гострим почуттям справедливості. Його не вистачає кожну хвилину», – розповіла дружина захисника Наталія.
«Як справжній патріот, Андрій Іванін пішов на фронт 25 лютого. Добровольцем. Не чекав повістки. Треба було бити клятого ворога, гнати його з рідної землі. Це вчинок справжнього і вірного сина Вітчизни», – розповіли у рідній громаді захисника.
Поховали військовослужбовця у місті Ладижин на Вінниччині. В Андрія залишилися дружина, син Станіслав і пасинок Віталій.

📌 Потяг нікуди не їде)

Луганські партизани тримають в напрузі рашистів.
Цього разу наші патріоти підпалили шафу керування залізницею.
Знищено устаткування автоматизованого управління залізницею (шафа СЦБ) – на ділянці залізничного сполучення Ровеньки-Антрацит в районі н.п. Ясеновський.

І БК не поїде, і мобікі теж…гарно горіло))))

Слава партизанам!🇺🇦🇺🇦🇺🇦

📌 ❗️На Кремінському напрямку - максимальна ескалація

Багато обстрілів. росіяни намагаються прорвати нашу лінію оборони.
Наступають орки і в Білогорівці.
Всі атаки нашими захисниками відбиваються, ворог успіху немає.

📌 09:00 – Загальнонаціональна хвилина мовчання
Луганська ОВА спільно із платформою пам’яті Меморіал героїв @memorial_ukraine вшановує оборонців Луганщини, які загинули у бою

Сержант Олексій Вернигора, позивний Гора, загинув 29 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі села Діброва на Луганщині. Воїну був 41 рік.

Олексій народився і жив у Києві. Закінчив Київський технікум громадського харчування за спеціальністю «Холодильні машини і установки». Працював інженером з холодильного, вентиляційного і кондиціонерного обладнання. Був професіоналом у своїй справі. У вільний час грав у футбол, вболівав на футбольних матчах. Цікавився садівництвом, посадив десятки дерев. Досвідчений кермувальник, любив подорожувати Україною.

З початком повномасштабної війни Олексій приєднався до 130-го батальйону 112-ї окремої бригади територіальної оборони Київщини у лавах ЗСУ. Був командиром відділення.

«У новорічну ніч Олексій помилився дверима, і ми зустрілися. З того моменту все почалося. Ми – сім'я впертих, цілеспрямованих і вольових овнів. Стосунки наші були як полум'я. Він люблячий, справедливий і доброзичливий. З легкістю знаходив спільну мову з будь-якою людиною, мав вірних друзів і був душею компанії. Готував смачнющий борщ», – розповіла дружина воїна Тетяна.

«Ховають киянина 40+. В якого вчора кількома дзвінками з'ясував рід до 1860 року – ще до скасування кріпацтва. Кріпацтва родина воїна ТРО Олексія Вернигори не знала. Вони навіть за комуністів на кутку в селі Голінка мали вуличне прізвисько Козаки. Правнук отримав у війську позивний Гора. Ну дотепно – Верни Гора. Але кажись справді Гора. Бо ховати його прийшов не лише "черговий" капелан отець Ігор, але й той, що був із ним на фронті – спеціально приїхав, не служив панахиду, а говорив слово. Про Гору», – написав Ростислав Мартинюк.

Поховали захисника на Берковецькому кладовищі у рідному Києві.

В Олексія залишилися мама, сестра і дружина.