📌 🕯️Солдат Вадим Калаур загинув 22 квітня 2022 року в бою з окупантами в районі селища Новотошківське на Луганщині.

До позицій українських оборонців рушив ворожий танк. Коли дистанція була близько 20 метрів, Вадим взяв «Джавелін» і виступив проти нього. Окупанти відкрили кулеметний вогонь, внаслідок чого боєць отримав поранення у шию, легені та плече. У цей час біля нього вибухнув снаряд, додавши ще осколкових поранень. Побратими встигли його евакуювати до медика. Однак врятувати воїна не вдалося. За 5 днів до цього йому виповнився 31 рік.

Вадим народився у Рівному. У дитинстві з батьками переїхав до міста Костопіль рідної області. Там навчався у школі №6. Потім закінчив Костопільський будівельно-технологічний технікум, здобув фах столяра, оператора ПЕОМ. Працював столярем. Умів смачно готувати. Після одруження у 2015 році переїхав з родиною до Луцька на Волині.

Під час повномасштабної війни чоловік захищав Україну у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Був старшим стрільцем.

«Вадим був добрим, чесним, справедливим, завжди з посмішкою на обличчі, любив жартувати. Готовий був прийти на допомогу безкорисливо. Мав золоті руки, намагався усе зробити, як він сам казав, ідеально і самостійно. Був дбайливим, люблячим чоловіком і татом. Завжди в усьому мені допомагав, багато часу проводив із сином. Вже змалку навчав його, як користуватися різними інструментами, намагався прищепити любов до праці. Вадим пішов на війну, щоб його син зростав під мирним небом у вільній, незалежній країні. Він віддав своє життя з вірою, що Україна переможе і стане ще кращою, ніж була. Вадим був, є і буде Героєм!» – розповіла дружина загиблого Іванна.

Посмертно Вадим був нагороджений медаллю «За оборону рідної держави».

Поховали захисника на кладовище «Нове» у Костополі.

Вдома на нього чекали батьки, сестра, дружина і син.

Джерело: @memorial_ukraine

📌 https://youtu.be/dRNrQQHUNc0

Як і завжди, відзначу сьогодні наших бійців, які за минулу добу дали найкращий результат.

Передусім на Донеччині. Славетна 72-га окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців – дякую вам, хлопці! Морпіхи 36-ї бригади – молодці! 55-та окрема артилерійська бригада «Запорізька Січ» – дякую вам, воїни, за незмінну влучність, за справжній військовий гарт! Морпіхи «тридцятьпʼятки» і 79-та бригада ДШВ – дякую вам!

Запорізький напрямок. 44-та артилерійська бригада імені гетьмана Данила Апостола – теж дякую за влучність!

Хочу окремо відзначити всіх тих наших бійців, які завдають окупанту ударів у відповідь на терор, які вираховують позиції ворога, із яких бʼють по наших містах. Кожна знищена позиція терористів – це врятовані життя наших людей.

Я дякую і Збройним Силам, і розвідці, і воїнам Служби безпеки – кожному і кожній, хто долучається до виконання цього завдання... До справедливої вогневої відповіді саме тим, хто є джерелом терору.

Дякую всім, хто наближає українську перемогу!
Слава кожному і кожній, хто в бою за Україну!

📌Безпека держави - понад усе!

Цілодобово разом з усіма Силами оборони ви захищаєте країну.

Відважні, сміливі та уважні. Професійні. Вірні.

Працівники СБУ завжди на висоті вимог та викликів часу.

Сьогодні вони воюють із ворогом на фронті, виявляють поплічників «руського міра», дбають про кібербезпеку держави, працюють у деокупованих регіонах.

Вітаємо й шануємо всіх, хто сьогодні самовіддано служить Українській Державі. Пам'ятаємо кожного, хто з честю й гідністю виконав свій обов'язок до кінця.

Тримаємо стрій! Переможемо!
Слава Україні!

📌 ❗️окупанти постійно атакують Луганщину, проте на жодному з напрямків успіху НЕ мають

❗️рашисти знову, з переляку витоку інформації, закривають окуповані міста на в‘їзд-виїзд

📌 Честь
Мужність
Закон

У воїнів Національної гвардії України є святі слова, які переконливо визначають роль і призначення національного війська – служити українському народові.
У відповідальний час народ завжди з особливою увагою дивиться на своїх захисників, для яких служіння народу – найвища честь, покликання, обов’язок. Сила та міць української держави – у єдності армії та народу. Так нині і є!

Низький уклін та вічна пам’ять бійцям, які віддали своє життя заради нашої Батьківщини. Про подвиг кожного із них пам’ятатимемо вічно…

Тоді і зараз, завжди!

Слава Україні! Слава українським захисникам!

📌 Сьогодні в нього День Народження…
Світла пам‘ять…🕯️

Науковець, викладач і боєць територіальної оборони Андрій Жидков, позивний Препод, загинув 4 листопада у бою з окупантами на Донеччині. 50-річний захисник отримав смертельне поранення уламком ворожого «Граду».
Андрій родом з Луганська. Закінчив Східноукраїнський національний університет імені В. Даля. Після окупації рідного міста переїхав у Сєвєродонецьк, влаштувався на роботу до свого університету викладачем, став проректором. Кандидат технологічних наук. Мав також власну справу, як приватний підприємець. Був розробником, громадським активістом, радником громадської ради радників Програми ООН із відновлення та розбудови миру.
З початком повномасштабної війни науковець змінив свою сферу діяльності і взяв до рук зброю, приєднавшись до Сил територіальної оборони ЗСУ.
«8 років. Приблизно 15 % життя. Причому це не життя від 1 до 8, коли від тебе мало що залежить. Прийшло чітке розуміння того, що речі, гроші та посада вартують дуже мало. Що жити треба тут і зараз, бо чекати коли "повернемося/налагодиться/прийдуть кращі часи" можна нескінченно», – написав Андрій на своїй сторінці в останньому дописі 15 вересня 2022 року.
«Такий кремезний п’ятдесятирічний чолов’яга перетворювався на суцільну грудку ніжності, коли йшлося про його пухнасту улюбленицю… Те, як Андрій ставився до своєї родини, мене завжди захоплювало» – написала подруга Катерина Горячко.
«Ти намагався зробити світ навколо максимально доступним для кожного та кожної й ми виготовляли, встановлювали та фарбували пандуси, наносили жовту фарбу на сходах корпусів університету, додавали якісь тактильні позначки з номерами поверхів на поручні», – написав друг Сергій Мітрохін.

Тіло захисника кремували. У Андрія залишилися мама і сестра.

Меморіал героїв @memorial_ukraine