📌 Депортовані рашистами, діти з Кремінної повернулися в Україну

За сприяння Мінреінтеграції в Україну вдалося повернути ще двох дітей, незаконно вивезених на територію держави-агресора.

Дівчат тринадцяти та п’ятнадцяти років взяла під опіку й забрала додому їхня старша сестра. Сім’я наразі перебуває на Волині.

Двоє менших сестер, які разом з мамою на момент вторгнення росії в Україну проживали у Кремінній Луганської області, були депортовані до рязані.
В росії мама померла і діти потрапили в сиротинець.

До Мінреінтеграції звернулася старша сестра дівчаток, яка зі своєю сім’єю встигла евакуюватися до Волинської області. Всі разом пройшли шлях від оформлення опіки над дівчатами до їхнього повернення на Батьківщину.

Завдяки спільній роботі Мінреінтеграції, благодійної організації «СОС Дитячі містечка в Україні», Державної прикордонної службі України, а також Служби у справах дітей Колківської селищної ради (Волинська область) українські діти повернулись на Батьківщину.

Джерело: Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України

📌 ❗️росіяни стягують резерви на Луганщину. Ворожий наступ може початися в будь-який момент після 15 лютого

📌 09:00 – Загальнонаціональна хвилина мовчання
Луганська ОВА спільно із платформою пам’яті Меморіал героїв @memorial_ukraine вшановує оборонців Луганщини, які загинули у бою

Захисник Вячеслав Білий загинув 25 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання біля села Площанка на Луганщині. Йому було 43 роки.
Вячеслав народився і мешкав у селі Клішківці Чернівецької області. Після школи пройшов строкову військову службу у лавах ЗСУ. Потім працював столяром, був робітником місцевого лісопункту. У вільний час полюбляв рибалити. Був скромною та порядною людиною. Ніколи не відмовляв у допомозі товаришам, сусідам. Хотів, щоб усім було добре.
У 1999 році Вячеслав одружився з коханою Інгою. За два роки народилася перша донечка, ще через три – друга. Дуже сильно любив обох. Мріяв дочекатися онуків.
Коли почалася російсько-українська війна, чоловік пішов захищати рідну країну. Брав участь в АТО у складі 95-ї десантно-штурмової бригади.
З початком повномасштабної війни Вячеслав вдруге вирішив іти на війну. Захищав Україну у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Був стрільцем-санітаром.
«Він був хорошим батьком і завжди про нас піклувався. На війну пішов ще 2014 року. Завжди сумлінно виконував накази і розумів, за що він там стоїть. Серед побратимів був найстаршим, тому побратими з ним завжди радилися. На поховання приїхав навіть командир, щоб віддати йому честь. Щиро пишаюсь бути його донькою», – розповіла донька загиблого Анастасія.

Поховали захисника у рідному селищі. Вдома на Вячеслава чекали мама Ніна Дмитрівна, дружина Інга та дві доньки: Анастасія і Діана.

📌 Ми воюємо з найбрехливішим ворогом -
росіяни брешуть, як дихають.
побороти не можуть, тож перемоги вигадують.

Легендарна Білогорівка - НАША! Була, є і буде.

За нами Правда! З нами Бог!
За нас бореться найкраща Армія світу!

Переможемо!
Слава Нашим Захисникам!🇺🇦

📌 Тільки фундаменти, вирви та випалена земля

Новоселівське у Сватівському районі рашисти знищили повністю

Селище пусте - місцевих мешканців там немає. У січні російський снайпер застрелив останню жительку Новоселівського.
У населеному пункті не вціліла жодна будівля, все потрощено ворожими снарядами. Суцільне згарище…

Так виглядає «руський мир».

📌 Схід і Захід РАЗОМ🇺🇦

Зустрівся з колегою Віктор Микита - голова Закарпатської ОДА
Обговорили поточну ситуацію на Луганщині, допомогу нашим військовим на нашому напрямку.
Також подякував за підтримку наших переселенців у Закарпатській області.

Зокрема, скоро на Заході буде реалізовано проєкт побудови модульного містечка для наших ВПО в рамках трьостороннього меморандуму, який ми підписали разом з Червоним Хрестом України.

Разом Переможемо!🇺🇦

📌 На Луганщині окупанти можуть наступати на трьох напрямках

На сьогодні кількість атак збільшилась. Це не повномасштабний наступ, а підготовка до нього.

окупанти шукають слабкі місця та стягнули до лінії фронту чимало техніки і десятки тисяч військових.

Можливо, орки готують три наступальні операції. Це можуть бути Білогорівка, Кремінна та Сватове

📌❗️Нема куди дівати трупи російських солдатів: в окупованому Новопскові орки будують стаціонарний крематорій

❗️росіяни штурмують наші позиції, перевдягнені в український піксель. Подібний маскарад спостерігається по всій лінії фронту.
Але такий обман просуватися ворогу не допомагає

📌 09:00 – Загальнонаціональна хвилина мовчання
Луганська ОВА спільно із платформою пам’яті Меморіал героїв @memorial_ukraine вшановує оборонців Луганщини, які загинули у бою

Молодший сержант Андрій Іванін, позивний Сєдой, загинув 17 листопада 2022 року в бою з окупантами біля селища Білогорівка на Луганщині. 42-річний воїн отримав смертельне поранення під час виконання бойового завдання в результаті ворожого артилерійського обстрілу.
Андрій народився у місті Костянтинівка Донецької області. Закінчив Костянтинівський індустріальний технікум, де здобув фах економіста. Працював на різних роботах і посадах. У кожній сфері знаходив інтерес та натхнення. Цікавився рибалкою, походами, дуже подобалась різноманітна природа України. Захоплювався мотоциклами, їздив на мотофестивалі та концерти, мандрував на мотоциклі Україною.
Під час повномасштабної війни чоловік захищав Україну в лавах 81-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ. Був командиром відділення охорони взводу охорони батальйону логістики.
«Він був із тих людей, які несуть світло та натхнення навколо. Веселий та активний, з гострим почуттям справедливості. Його не вистачає кожну хвилину», – розповіла дружина захисника Наталія.
«Як справжній патріот, Андрій Іванін пішов на фронт 25 лютого. Добровольцем. Не чекав повістки. Треба було бити клятого ворога, гнати його з рідної землі. Це вчинок справжнього і вірного сина Вітчизни», – розповіли у рідній громаді захисника.
Поховали військовослужбовця у місті Ладижин на Вінниччині. В Андрія залишилися дружина, син Станіслав і пасинок Віталій.

📌 Потяг нікуди не їде)

Луганські партизани тримають в напрузі рашистів.
Цього разу наші патріоти підпалили шафу керування залізницею.
Знищено устаткування автоматизованого управління залізницею (шафа СЦБ) – на ділянці залізничного сполучення Ровеньки-Антрацит в районі н.п. Ясеновський.

І БК не поїде, і мобікі теж…гарно горіло))))

Слава партизанам!🇺🇦🇺🇦🇺🇦

📌 ❗️На Кремінському напрямку - максимальна ескалація

Багато обстрілів. росіяни намагаються прорвати нашу лінію оборони.
Наступають орки і в Білогорівці.
Всі атаки нашими захисниками відбиваються, ворог успіху немає.

📌 09:00 – Загальнонаціональна хвилина мовчання
Луганська ОВА спільно із платформою пам’яті Меморіал героїв @memorial_ukraine вшановує оборонців Луганщини, які загинули у бою

Сержант Олексій Вернигора, позивний Гора, загинув 29 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі села Діброва на Луганщині. Воїну був 41 рік.

Олексій народився і жив у Києві. Закінчив Київський технікум громадського харчування за спеціальністю «Холодильні машини і установки». Працював інженером з холодильного, вентиляційного і кондиціонерного обладнання. Був професіоналом у своїй справі. У вільний час грав у футбол, вболівав на футбольних матчах. Цікавився садівництвом, посадив десятки дерев. Досвідчений кермувальник, любив подорожувати Україною.

З початком повномасштабної війни Олексій приєднався до 130-го батальйону 112-ї окремої бригади територіальної оборони Київщини у лавах ЗСУ. Був командиром відділення.

«У новорічну ніч Олексій помилився дверима, і ми зустрілися. З того моменту все почалося. Ми – сім'я впертих, цілеспрямованих і вольових овнів. Стосунки наші були як полум'я. Він люблячий, справедливий і доброзичливий. З легкістю знаходив спільну мову з будь-якою людиною, мав вірних друзів і був душею компанії. Готував смачнющий борщ», – розповіла дружина воїна Тетяна.

«Ховають киянина 40+. В якого вчора кількома дзвінками з'ясував рід до 1860 року – ще до скасування кріпацтва. Кріпацтва родина воїна ТРО Олексія Вернигори не знала. Вони навіть за комуністів на кутку в селі Голінка мали вуличне прізвисько Козаки. Правнук отримав у війську позивний Гора. Ну дотепно – Верни Гора. Але кажись справді Гора. Бо ховати його прийшов не лише "черговий" капелан отець Ігор, але й той, що був із ним на фронті – спеціально приїхав, не служив панахиду, а говорив слово. Про Гору», – написав Ростислав Мартинюк.

Поховали захисника на Берковецькому кладовищі у рідному Києві.

В Олексія залишилися мама, сестра і дружина.