​​вирізняєш їх сміх і голоси
як скрежет ножів
бачиш, мертві стрижі
означують шлях чужих
сонце й пів-місяць
видивляються з їх очей
в них так багато сенсу
і так мало речей
що до болю моторошно
від думки що ці чужі
не свої

дихають ледве чутно
мов сонм загублених душ
в їх слідах не осідає
каламуть калюж
і підіймаються квіти
з місць де ступала їхня нога
і страшно їм у ночі
бо зорі їм застилає вселенська туга́
тож горнуться один до одного уві сні
бо не можуть не розуміти
її

і цих чужих так багато
що ломиться наш вагон
мов вісники змін
зходять вони не на свій перон
і робиться рівно нічого
щоб заподіяти їхній ході
бо з ними ми ділимо право
бути народженими у воді
і право бути для них чужими
настільки ж
наскільки вони -
чужі
​​дай мені руку, відчуваєш вібрацію?
це вібрує наша свідомість.
тихо, синхронно,
відбиваючись від стінок сердцевої камери,
застрягає хрящами між хребців хребта.
просвічує в нас теплом,
нагадує слова, що не ріжуть,
підігріває наші вуста.
розсипається іскрами по очах,
вказує на зв'язки, що не в'яжуть,
веде нас по лінії крові, вологому піску,
слідами китів
за людьми, які знають.
за людьми, які нічого не скажуть.

відчуваєш, зерно розуміння проростає в нас.
повільно, наповнюючи легені молоком,
а очі - примиренням.
наповнює бачення враженням,
заспокоює,
заливаючи замочні шпарини воском.
затуляючи
своїм гіллям недоцільність
слів вже сказаних.
шелестом свого листя

заглушаючи

так і несказані.
​​сонце спускається до нас по сходах
тиску повітряного стовпа,
розподіляєтья рухом пилу, води,
доторками незрячих,
вигуками птахів і плескотом риб,
щоб всім нам вистачило тепла.
щоб всім нам вистачило тепла.

ти вростаєш в землю босими ногами,
чи то розчиняєш п’яти
в гумі старих кросівок,
крокуючи
повз військову частину
дворами п’ятиповерхівок,
старих, як твої старі
або навіть старших.
молодшим з яких осипається штукатурка,
старшим -
осипаються стіни.
ніби істота, що поступово гине,
вивілнюючи душу з під оковів
перелатаного тіла,
переплетеного лескою, кабельним і
мерéжею,
готуючись до безмежності,
не зупиняє руйнування
того, що було частиною цілого,
того, що тепер є межами.

сонце спускається до нас
і освітлює кожну зміну в твоєму тілі,
пропалює фотонами фарбу на одязі,
гріє зарубки на молодій шкірі
і нагадує, що немає чого боятися,
бо, кінець кінцем,
весь біль, все щастя, всі потрясіння
кожен росток довіри, кожна емоція,
кожне насіння,
що лягає в твою душу,
кожен рік, що руйнує тіло,
кожен рік, що підточює стіни -
це лише переходи між станами,
а отже,
це просто зміни.
все, що з нами стається -
це просто зміни.
​​це настільки ж прекрасно,
наскільки й до болю сумно –
будучи безталанним,
бути одвічно присутнім.
при всьому, що сталось,
при всьому, що станеться далі…
бачити як вогні революцій
запалюються в сусідських
вітальнях.
поки пил вкриває килим
під твоїми босими ногами,
знати,
що історія коїться
в той самий момент,
коли траекторія чашки
співпадає з тріснутими
губами, в місці,
де громіздкі октогональні
обриси душі, переповненої
евфімерними гранями,
загорнутої в жваве,
паруюче рухом тіло,
торкаються реальності
і розривають суху
обвітрену оболонку.

я злизую свіжу кров,
віруючи
в свою ненормальність

і затискаю
комок у горлі,
як маргінал
затискає
у кулаці
іконку.
не притулятись. світ визріває
голосом бога
на під’їздових стінах,
дзеркалом в краплях свинцю,
доторками лопаток в спинах.

чай холоне - чуєш? повільніше
скрежещуть одвічні брили,
поки гвинтокрил
нарізає тонкими листами
янголів крила
і лягає на курс.

наша власна віра в нас -
наш єдиний невичерпний ресурс.
і я здіймаю погляд
понад рівнем закатної лінії,
заливаю окуляр духовного перископу
блакиттю синьою,

бо суть є шлях і любов.
і я в’яжу себе з небом ниттю сильною
щоб за всіма потоками і смертями

не загубити

суть.
я довго мовчав, а сьогодні несподівано маємо реліз відео. величезне спасибі Саші Кудю із H40, який попросив записати це відео 🙂

я записав матеріалу ще на кілька відео, тож підписуйтесь на YouTube канал – сподіваюсь, що будемо бачитись онлайн частіше, раз поки що не можемо побачитись наживо.

мийте руки з милом і бережіть себе!

https://www.youtube.com/watch?v=bs1rbTtGbqY
добрий вечір! сподіваюсь у вас все добре!
продовжуємо бачитись онлайн - нове відео на каналі ;)

https://www.youtube.com/watch?v=bwhSyjYdppw

P.S. тепер з англійськими субтитрами - можете кидати своїм англомовним друзям :3
​​привіт, сподіваюсь що в тебе сьогодні теж вихідний 😌

буду трохи читати сьогодні на локації в рамках Дня Музики в Харкові. тож якщо буде час — забігай, там буде купа гідних авторок та авторів (а ще ж музики!)
​​💥Воу воу воу, LitSlam у славетному місті ДНІПРО! 🤘

🔥Слем розширює свою географію і цього разу на крилах несеться до Махно ПАБ!

Це буде найсправжнісінький ДНІПРОМАХНОВСЬКИЙ Lit(стає все більш спекотно)SLAM 🔥

Не затягуй та РЕЄСТРУЙСЯhttps://forms.gle/piZqQw3cLwQ7nj1x9
поки всі фейсбучики та інстаграми лежать, смакуючи злив pandora papers, пропоную вам залити чайочок (або щось і поміцніше) та посмакувати новий випуск мого з Сашком подкасту.
говоримо з навколо літературною тусовкою про навколо-літературу (або ні).

суворо 🔞з жартами за 300 🤡

https://www.youtube.com/watch?v=ywMRijUN-cs
​​...боже, знайди мені сил,
знаючи про посіяне,
не думати про жнива.

// фото: @grishamisilyuk
Channel photo updated
​​До вторгнення орків Харків встиг стати столицею нової української слем-поезії. На наших івентах круті вірші не просто звучали, а ЗВУЧАЛИ – цінувалася не тільки якість тексту, але й подача, артистизм, вміння працювати з аудиторією.

Повні зали, гості з усієї України, багато, дуже багато справжнього поетичного слова... Не просто клуб за інтересами, а друзі, рідні, сім'я. Спогад про це викликає майже фізичний біль.
Війна змінила все. Харків'ян розкидало всією країною. Сталося так, що частині найкращих представників нашої поетичної школи дав прихисток саме Івано-Франківськ.

Більшість з нас втратили домівки, роботу, друзів, родини, звичне життя.
Але не внутрішній вогонь. Мистецтво палає в нас так само, як палає наше напівзнищене місто за тисячу кілометрів на схід.
І франківські поціновувачі поезії мають шанс відчути це полум'я: подекуди – зігріваюче, подекуди – обпікаюче. Але - завжди справжнє, завжди живе, завжди українське.

Поети:
Сергій Савченко
Мар'я Терція
Віталій Помазан
Морті Блек
Роман Шемігон

Ведучий заходу:
Сергій Савченко

• Коли?
1 квітня, о 16.54 - харків'яни зрозуміють, чому.
• Де?
Бар Potocki, Дністровська 22а
• Скільки?
Вільний донат. Всі зібрані кошти будуть переведені на потреби ЗСУ.
​​Львів! Виступатиму на благодійному вечорі. Будуть наші харківські, донецькі і львівські!

Коли: Субота, 20.08, початок о 17:00
Місце: ДК Назва
немає ніякого суттєвого сенсу
розкладати матеріяли цієї справи по теках –
докази і звинувачення легко
пробиватимуться в твіттері по гештегах,
так само як і вироки,
так само як і способи покарання.
прогресивна молодь дискутуватиме
про діаметр палі і кількість лез у залізній діві,
про практичну можливість підсудного
всидіти
на двох славнозвісних стільцях одночасно.
найбільш мерзенні
згадуватимуть про гуманність,
не зовсім доречно,
чомусь в контексті совєцького суду,
маючи наувазі
якісь свої старечі приколи
і їм це буде звучати смішно.
але вироки будуть невтішні.
цей суд транслюватимуть на всіх платформах –
багатосерійний, багатостраждальний,
гостросюжетний, з новорічним спешелом.
згодом на нетфліксі вийдуть пріквели,
на ейч-бі-о – драма про смерть в окупації,
щось про життя росіян у дикій природі
знімуть на блядському діскавері ченел.
але ми дивитимемось фільм кіностудії
імені Олександра Довженка
і Раян Ґослінґ
(єдиний запрошений актор, в ролі неназваного солдата),
стоячи над могилами побратимів і посестер,
стискаючи жовто-синє,
крізь сльози,
значно більш емоційні ніж у блейдранері,
скаже:
we did it, actually.
я підіймаю бокал
за твій бойовий оскал,
за твій котячий вищир.
ще вище —
за твоє ремесло,
куди б тебе не занесло
розрізняти добро і зло,
і знаходячи зло —
нищить.
і я,
будучи тиловим щуром,
офіційно даю тобі слово
не померти смертю дурною
тож і ти пообіцяй
вижить.