​​з кишенями повними піску і пивних пробок
по дивних картинах малюнків морського мулу
мої повідомлення втрачають необхідність дужок,
щоб розкривати мій стан.
розповсюджувати,
оприлюднювати
душу,
сповнену щастя слухати шепіт
морського гулу.

гроші,
осідаючи в кишенях тубільців,
перетворюють мій мікрокосм
на розсадник промілей і ледь обгорілої шкіри.
я заліковую свою помережену душу
тиском
сонячного вітру і водою з підвищеним вмістом
солі і віри
в майбутнє яке складеться.

пісок і каміння
риштуванням підтримують мою невблаганну спину.
а море, блаженне море
краєм свого величезного тіла
безособово,
без перебору,
вбивці,
святому,
дитині,
наркоторгівцю -
всім
і, тим самим, ніжно
торкає стопи. лине
до нас хірургічно точно,
щоб викликати приступи щастя
і притишити наші біди.

маленький хлопчик

з кишенями повними піску і пивних пробок
по дивних картинах малюнків морського мулу
вкладає в свої повідомлення небажання іти в школу,
хоч поки не знає,
що насправді говорить
про щастя слухати шепіт
морського гулу.
​​не хвилюйся, все повертається до витоків.
субмарини лягають на дно, коли ти лягаєш спати.
ти прекрасно знаєш, ми всі зможемо і витягнемо.
тільки, не переповідай мені історій про непоборні гати.

не згадуй про вату в наших душах. просякнуту спиртом.
ту, якою обережно вимощені наші духовні рани.
ту, що закладена в наші вуха першим сином.
ту, що фільтрує воду в наші мовні крани.

не хвилюйся, так чи інакше ми тут і тепер, і нас багато.
не всім і не завжди, але в середньому градус достатньо високий.
долаючи перешкоди, перемішуючи долі, продовжуючи не спати.
наші стопалі руки тримають обличчя. мовчазні. тисячеокі.

не згадуй про воду в наших тілах. її так багато.
що в середині нас можуть водитись риби.
її так багато, що нас не розчинити. нема вже бо куди розчиняти.
так багато, що із тисяч нас виходять непогані ріки.

не хвилюйся, ми теж повернемось. невідворотно. феєрично.
такі об'єкти як ми завжди повертаються до форми в якій бути звично.
​​перепочити.
від вибухів і далеких запитів.
від вхідного трафіку
і трафіку автомобільного.
змінити фокусну відстань
і зачепитись
за дихання пор,
замість розриву тисячемильного.

відігріти своїми руками
серце холодного чаю.
запалити сірника
і вдивлятись у тонкі дерев'яні драми.
вкинути кілька паростків
нічим не стриманих слів
у відкриті навстіж,
до хрускоту статури, віконні рами.

між двома сплесками мозкової активності,
із гротескним обличчям,
відімкнути мозкове живлення.
і пливти артеріально-кармічним тиском,
перевіряючи себе
на наявність нових тріщин
і гравітаційно-часового викривлення.

застрягти між хвилин на мить довше,
вирівнюючи за барометром
час зовнішній із внутрішнім.
повертати обличчя разом із сонцем
і відчувати, як твоє єство
із кожним квантом всотаного світла
із колишнього
поступово стає
майбутнішнім.
​​нам просто не вижити без пересадок сердець і метро.
без музичного асинхронно-логічного переливання крові.
благословенні кому на тілах написано те, що з ними було.
святково беззмістовні, ті у кого це лише в слові.

щоб на кожен кінець світу був список зроблених справ.
нам не має можливості гаяти потенційно можливі рухи.
хочеться вірити, що ми із тих у кого час нічого не вкрав.
коли чубаті голови випробува́ннь лягали у наші руки.

нам не вижити, не споглядаючи цих вогнів у вікнах і на вустах.
ми приречені бачити зміст і причину в людській подобі.
без дозарядок і секундних образів, що пронизують наші міста.
нам падати й гаснути, не відбившись у променевій хворобі.

щоб жоден день не минув повз без ін'єкцій нових ідей.
щоб наш діагноз не заблукав у здорових буденних нотах.
більше ходити пішки. вдихати глибоко. любити нових людей.
і не залишати маяки своїх поводирів на середніх частотах.

(бо ними віщає байдужість)
​​змінюються пори року,
вуглець просякає пори
твого лиця,
балкони зриваються вниз,
океани вгризаються в гори,
означуючи зáрубками на скалах
початок
кінця.

напрямки зводять разом
серця і поїзди.
танкери
всіх часів і народів
іржаво
проглядають до нас
з під цієї,
поки що не хлорованої,
але вже такої спустошеної
води.

міста витискають
з людей чорні копотні душі.
час від часу збиваючи їх в купи,
слухаючи -
"лід рушив!"
час від часу забиваючи їх в землю,
притрушуючи
згори пемзою,
шлакоблоками, бетоном і склом.

здригаючись, звір позіхає,
і знов перекочується з боку на бік
третю сотню разів за рік,
всіяний по поверхні
безпричинним і причинним,
виправданним,
святим,
буденним,
органічним
злом.

почуваючи любов
і співчуття,
літаки обіймають його
невпинно. невчасно. непередбачувано.
пропащі моляться,
випадковості трапляються.
імовірність мала
і безтілеса.
а отже,
їй буде пробачено.

і поки бог благословляє
ще одні миротворчі втручання
і міжнародний оборонний пакт.
асахара прокидається
і промовляє до нього:

контакт.
​​ти завжди сидиш на якійсь бридоті:
алкоголі, музиці чи людській довірі.
відмовлятися можна скільки хочеш,
тільки ти й сам собі не повіриш.

так вже нам треба, інакше не можна,
така вже наша тернова доля -
ми сидимо на різних залежностях,
поки
у нас
є воля.

ще один подих, пиха́ шалена,
ще одну мить розділяє навпіл -
чуєш як страх клекоче у венах?
тягне - значить живеш насправді.

хімічна реакція, покруч крові,
тільки причини тобі байдужі.
як не ховай у своїй вимові -
ти добре знаєш, що потяг дужий.

за хрускотом скріп не розчути правил,
тож кричи мені про свою незалежність.
що кожна емоція вірна справі -
щодня ухилятись від долі решти.

та і ти сидиш на якійсь бридоті
алкоголі, музиці чи й людській довірі.
і якщо це не вистрілить якось творчо
це точно лишить сліди на шкірі.
​​вирізняєш їх сміх і голоси
як скрежет ножів
бачиш, мертві стрижі
означують шлях чужих
сонце й пів-місяць
видивляються з їх очей
в них так багато сенсу
і так мало речей
що до болю моторошно
від думки що ці чужі
не свої

дихають ледве чутно
мов сонм загублених душ
в їх слідах не осідає
каламуть калюж
і підіймаються квіти
з місць де ступала їхня нога
і страшно їм у ночі
бо зорі їм застилає вселенська туга́
тож горнуться один до одного уві сні
бо не можуть не розуміти
її

і цих чужих так багато
що ломиться наш вагон
мов вісники змін
зходять вони не на свій перон
і робиться рівно нічого
щоб заподіяти їхній ході
бо з ними ми ділимо право
бути народженими у воді
і право бути для них чужими
настільки ж
наскільки вони -
чужі
​​дай мені руку, відчуваєш вібрацію?
це вібрує наша свідомість.
тихо, синхронно,
відбиваючись від стінок сердцевої камери,
застрягає хрящами між хребців хребта.
просвічує в нас теплом,
нагадує слова, що не ріжуть,
підігріває наші вуста.
розсипається іскрами по очах,
вказує на зв'язки, що не в'яжуть,
веде нас по лінії крові, вологому піску,
слідами китів
за людьми, які знають.
за людьми, які нічого не скажуть.

відчуваєш, зерно розуміння проростає в нас.
повільно, наповнюючи легені молоком,
а очі - примиренням.
наповнює бачення враженням,
заспокоює,
заливаючи замочні шпарини воском.
затуляючи
своїм гіллям недоцільність
слів вже сказаних.
шелестом свого листя

заглушаючи

так і несказані.
​​сонце спускається до нас по сходах
тиску повітряного стовпа,
розподіляєтья рухом пилу, води,
доторками незрячих,
вигуками птахів і плескотом риб,
щоб всім нам вистачило тепла.
щоб всім нам вистачило тепла.

ти вростаєш в землю босими ногами,
чи то розчиняєш п’яти
в гумі старих кросівок,
крокуючи
повз військову частину
дворами п’ятиповерхівок,
старих, як твої старі
або навіть старших.
молодшим з яких осипається штукатурка,
старшим -
осипаються стіни.
ніби істота, що поступово гине,
вивілнюючи душу з під оковів
перелатаного тіла,
переплетеного лескою, кабельним і
мерéжею,
готуючись до безмежності,
не зупиняє руйнування
того, що було частиною цілого,
того, що тепер є межами.

сонце спускається до нас
і освітлює кожну зміну в твоєму тілі,
пропалює фотонами фарбу на одязі,
гріє зарубки на молодій шкірі
і нагадує, що немає чого боятися,
бо, кінець кінцем,
весь біль, все щастя, всі потрясіння
кожен росток довіри, кожна емоція,
кожне насіння,
що лягає в твою душу,
кожен рік, що руйнує тіло,
кожен рік, що підточює стіни -
це лише переходи між станами,
а отже,
це просто зміни.
все, що з нами стається -
це просто зміни.
​​це настільки ж прекрасно,
наскільки й до болю сумно –
будучи безталанним,
бути одвічно присутнім.
при всьому, що сталось,
при всьому, що станеться далі…
бачити як вогні революцій
запалюються в сусідських
вітальнях.
поки пил вкриває килим
під твоїми босими ногами,
знати,
що історія коїться
в той самий момент,
коли траекторія чашки
співпадає з тріснутими
губами, в місці,
де громіздкі октогональні
обриси душі, переповненої
евфімерними гранями,
загорнутої в жваве,
паруюче рухом тіло,
торкаються реальності
і розривають суху
обвітрену оболонку.

я злизую свіжу кров,
віруючи
в свою ненормальність

і затискаю
комок у горлі,
як маргінал
затискає
у кулаці
іконку.
не притулятись. світ визріває
голосом бога
на під’їздових стінах,
дзеркалом в краплях свинцю,
доторками лопаток в спинах.

чай холоне - чуєш? повільніше
скрежещуть одвічні брили,
поки гвинтокрил
нарізає тонкими листами
янголів крила
і лягає на курс.

наша власна віра в нас -
наш єдиний невичерпний ресурс.
і я здіймаю погляд
понад рівнем закатної лінії,
заливаю окуляр духовного перископу
блакиттю синьою,

бо суть є шлях і любов.
і я в’яжу себе з небом ниттю сильною
щоб за всіма потоками і смертями

не загубити

суть.
я довго мовчав, а сьогодні несподівано маємо реліз відео. величезне спасибі Саші Кудю із H40, який попросив записати це відео 🙂

я записав матеріалу ще на кілька відео, тож підписуйтесь на YouTube канал – сподіваюсь, що будемо бачитись онлайн частіше, раз поки що не можемо побачитись наживо.

мийте руки з милом і бережіть себе!

https://www.youtube.com/watch?v=bs1rbTtGbqY
добрий вечір! сподіваюсь у вас все добре!
продовжуємо бачитись онлайн - нове відео на каналі ;)

https://www.youtube.com/watch?v=bwhSyjYdppw

P.S. тепер з англійськими субтитрами - можете кидати своїм англомовним друзям :3
​​привіт, сподіваюсь що в тебе сьогодні теж вихідний 😌

буду трохи читати сьогодні на локації в рамках Дня Музики в Харкові. тож якщо буде час — забігай, там буде купа гідних авторок та авторів (а ще ж музики!)
​​💥Воу воу воу, LitSlam у славетному місті ДНІПРО! 🤘

🔥Слем розширює свою географію і цього разу на крилах несеться до Махно ПАБ!

Це буде найсправжнісінький ДНІПРОМАХНОВСЬКИЙ Lit(стає все більш спекотно)SLAM 🔥

Не затягуй та РЕЄСТРУЙСЯhttps://forms.gle/piZqQw3cLwQ7nj1x9
поки всі фейсбучики та інстаграми лежать, смакуючи злив pandora papers, пропоную вам залити чайочок (або щось і поміцніше) та посмакувати новий випуск мого з Сашком подкасту.
говоримо з навколо літературною тусовкою про навколо-літературу (або ні).

суворо 🔞з жартами за 300 🤡

https://www.youtube.com/watch?v=ywMRijUN-cs