Що ж є цим вікном можливостей?

Тут варто згадати не дуже очевидний, але корисний історичний приклад — Ризьку операцію 1917 року.

У 1917 році російська армія стрімко деградувала. Не стільки ресурсно — людей, озброєння й фронтової маси ще вистачало — скільки саме як армія. Так, причини були іншими: революція, солдатські комітети, падіння дисципліни, політизація війська. Але суті це не змінює.

Німецькі генерали, зокрема Людендорф і Макс Гофман, начальник штабу Східного фронту, бачили в цьому не просто фон, а вразливість, яку треба було експлуатувати. Їхня логіка була доволі проста: якщо противник уже деградує, треба діями пришвидшити розпад його системи.

Водночас війська кайзера теж не мали необмежених можливостей. Німеччина потребувала максимум частин і з’єднань на Заході. Тому на Східному фронті йшлося не про грандіозний похід на Петроград і не про повний розгром Росії одним ударом. Ішлося про обмежену операцію з непропорційним ефектом.

Захоплення Риги в цьому сенсі було не тільки і не стільки операцією за місто. За масштабами Східного фронту це була порівняно обмежена дія із залученням відносно невеликої кількості сил. Але за ефектом це був тест на здатність російської армії тримати удар. Ляпас. Статус-чек. Повернення до реальності.

Німці форсували Двіну, провели коротку й дуже якісно підготовлену наступальну операцію, взяли Ригу — і не стали одразу розвивати її в глибокий стратегічний наступ, навіть 12 армія, що була відповідальна за оборону, в більшості своїй змогла відступити. Бо операція від початку не була задумана як повний розгром росіян. Ресурсно це все ще було неможливо. Рига прискорила розпад зокрема в офіцерському корпусі. Найкращий концентрат — у Денікіна. Він прямо підкреслював, що позиція на Нижній Двіні була підготовлена, військ було достатньо, а російське командування знало і напрямок, і навіть час німецького удару. Тобто для нього падіння Риги не пояснювалося просто “німецькою геніальністю”, а насамперед втратою керованості й стійкості 12-ї армії. Він пише, що німці переправилися через Двіну “при слабом сопротивлении”, а далі 12-та армія відійшла на 60–70 верст, втративши контакт із противником

Те саме має бути нашим підходом до російської армії сьогодні. Не маючи можливості ресурсно досягнути загального успіху на полі бою, зосередити зусилля на прискоренні деградції спроможнотей противника в військовому та військово-політичному вимірі. 

І важливим є як в Ризі свого часу - дати противнику ляпас, такий, що не зможе жоден дрон в Москві, чи чергова major-бабкосело наступальна операція двоєчками з метою звільнення (оголошення про звільнення) ХХХ кілометрів квадратних полів. Визначити болючу точку, успіх в якій знівелює ефект від попередніх зусиль та не зможе бути перекритий стосами брехні. Підібрати сили, що мають досвід і компетенції (а не просто про це голосно говорять) для реалізації відповідних наступальних завдань.

Так, без адекватної оцінки ресурсів, це породжує плеяду ризиків, зокрема свого часу ми занадто сильно повірили в власні сили, відірвались від реальності і провалили 2023 рік в такому масштабі, що розгрібали ще два роки і по дорозі проєбали шмат Донбасу. Водночас витрата ресурсів на розрізнені бабкосела або просто протягування війни ще на два роки ймовірно призведе до простої втрати короткострокового вікна можливостей і розтягне цей ужас без конца.

P.S. враховуючи зрадойобську натуру автора допис такого характеру ви ймовірно бачите вперше і востаннє. Автор вважає такі дії можливими в поточній ситуації і такими, що мають ряд переваг в порівнянні з поточною оборонною конфігурацією, що домінує з кінця 24 року