​​"І кого тільки в цих штабах можна було побачити? Тут бачили наливайківців, дорошенківців, полуботківців, богданівців, республіканців, бо- гунців, кармелюків, георгіївців, Курінь Смерти Міляшкевича, 1-у Київську ім. Богдана Хмельницького юнацьку школу, Кінний Вільної України полк, 1-у Сердюцьку ім. М. Грушевського гарматну бригаду, яка з жовтня все формувалася, 2-й Запорізький полк, Січових Стрільців, Телеграфний Курінь, Понтонний Курінь, Вільне Козацтво, Курінь моряків, Курінь залізничників, заходили і від Коша Слобідської України, забігали і гайдамаки чорні і червоні. Вже і з перелічених видно, що в Київі було чимало війська. Та чи воно було чогось варто?

Найбільша небезпека грозила Київу зі сторони Бахмачського залізничного вузла як головної залізничої артерії з Півночі на Київ, і тому командування старалося забезпечити цей відтинок певними і у відповідній кількості нашими військами. Як там проводилися операції, як провадилися бої, — я не знаю, бо там не був, але, що я напевно знаю по Київу, що звідси посилався «Георгіївський полк», хоч чомусь георгіївці себе називали «Георгіївський батальйон», 600—700 багнетів, але, пробувши в бойовій обстановці лише повних яких два дні, а на третій вже день весь «батальйон» знявся з позицій, не попередивши решти наших же військ, повернувся до Київа... <...> Або такий відділ з такою знаменною назвою, як «Курінь смерти» виїхав з Київа до Бахмача по обіді, а на другий день, перед вечором був уже знову в Київі... Командиром його був такий оригінал поручник, років 40, Міляшкевич. Він мав гарні, довгі козацькі вуса, голену голову з оселедцем, носив жупана, криву шаблю... Цей курінь тільки подивився на пляц майбутніх боїв і, не займаючи позицій, не попрощавшись із тими старшинами, що там були, — повернувся до Київа...

Взагалі, мушу зазначити небойовість, театральність і авантюрність усіх тих «отаманів», що своїми оселедцями, кривими шаблями, страшними назвами частин хотіли демонструвати свою відданість матері-Україні, свою хоробрість, одвагу і жертвеність. <...> Власне, цілі частини дезертували з фронту і в Київі їм волос з голови за такий злочин не впав. Чому ж не оголошувати нейтралітету, коли за це жодної кари, жодної відповідальности?

<...>

З повідомлень із Бахмача ми в Київі знали про наступ большевицьких військ на чолі з полковником Муравйовим і спочатку відбувалися бої з авангардними відділами протягом декількох днів. Це свідчило, що головні його сили ще не були приготовані до наступу. До мого виїзду з Київа бої вже були пожвавлені. Я цілком припадково мав розмову з тими молодиками, українськими фанатиками, що входили до складу Студентської сотні. Я лагідно та делікатно наводив цих занадто молодих юнаків на думку, що бути на фронті, битися з ворогом, — не забава, дуже тяжка і небезпечна справа. Одверто я не міг їм сказати, що вони ще діти і даремно ризикують життям, бо ж треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української Держави. Коли б то ми мали таку молодь по всій Україні, а принаймні в самому Київі, але не сотку, а тисячі, коли б... Уся та сотня нараховувала у своєму складі 110 —120 людей. Ці — ще юнаки — створили легенду Крут. Що юнаки так хотіли йти на фронт, рвалися до бою, — нічого в тому не було дивного, але як наше командування могло допустити це? Все тоді в Київі йшло стихійно, без жодної керми, чи то військової, чи політичної. Ось захотілося, власне, дітям погратися в солдатиків, і ніхто з начальства не вмішався в цю справу і відповідно не поставився. Вмішатися і не пустити дітваків, то тоді треба йти по касарнях і одважно гнати нейтральних на фронт, а цього нашому начальству і не хотілося робити, і було боязно за своє життя."

//Микола Чеботарів, "Визвольні змагання очима контррозвідника"//

#історія #Визвольні_змагання

Україна спільно зі Starlink вже здійснили перші кроки, які дали швидкий результат в боротьбі з російськими дронами.

Наступний крок — упровадження системи, яка дасть змогу працювати на території України лише авторизованим терміналам.

Уже найближчим днями ми опублікуємо інструкції для українських користувачів щодо реєстрації Starlink для верифікації. Неверифіковані термінали буде відключено.

Процес реєстрації буде простим, швидким і зручним для користувачів. Детальні інструкції опублікуємо найближчим часом.

Дякуємо Starlink та SpaceX за співпрацю й проактивну позицію в підтримці українців.

​​"До начала всеобщего восстания, вызванного пленением Фердинанда VII, Сарагоса не была укреплена. Но, узнав о событиях в Байонне и о насилии, которому Наполеон собирался подвергнуть Испанию, чтобы усадить на трон своего брата Жозефа, Сарагоса дала сигнал к сопротивлению. Ее многочисленное население поднялось в едином порыве: монахи, женщины и даже дети взяли оружие. Город окружали огромные монастыри с толстыми крепкими стенами. Их укрепили, установили пушки. В стенах домов устроили амбразуры, улицы забаррикадировали. Стали изготавливать порох, ядра, пули, собрали большие запасы оружия. Все жители записались в армию и выбрали предводителя — графа Палафокса, одного из военачальников, телохранителя и преданного друга Фердинанда VII. Палафокс сопровождал Фердинанда в Байонну, а после ареста этого короля отправился в Арагон.
Император узнал о мятеже и планах обороны Сарагосы летом 1808 года, но, так как у него еще оставались иллюзии, порожденные донесениями Мюрата, он посчитал этот взрыв патриотизма недостойным особого внимания. Он был уверен, что все утихомирится при подходе нескольких французских полков. <...>
Еще в июне 1808 года французские дивизии генерала Вердье подошли к Сарагосе, укрепления которой еще не были закончены. Сначала хотели быстро атаковать. Но едва наши колонны оказались на улицах города, отовсюду — из окон, с колоколен, с крыш, из подвалов грянули смертоносные выстрелы, которые нанесли войскам такие потери, что им пришлось отступить. Тогда французы окружили город и начали методичную осаду. Возможно, это и принесло бы успех, но отступление короля Жозефа вынудило французскую армию уйти ог Сарагосы, бросив часть своей артиллерии.
Первая осада не удалась. Но когда в 1809 году наши войска вернулись с победой в провинцию Арагон, маршал снова пошел на Сарагосу. К тому времени оборона города значительно улучшилась, фортификационные сооружения были завершены, собралось все воинственное население Арагона, гарнизон пополнился в большой степени частями регулярной испанской армии Кастаньоса, разгромленной нами при Туделе. Таким образом, число защитников Сарагосы достигло 80 тысяч человек. У маршала для осады было только 30 тысяч. Зато у нас были прекрасные офицеры, в наших рядах царили порядок и дисциплина, тогда как в городе — неопытность и беспорядок. Осажденные проявляли единодушие только в одном: стоять до конца! Крестьяне были самыми фанатичными защитниками! Они пришли в город с женами, детьми и даже стадами животных. Они расселились по кварталам и домам, которые они поклялись защищать. Там люди жили скученно, вперемежку со скотом, в отвратительной грязи, так как вывезти нечистоты из города они не могли. Внутренности разделанных животных гнили во дворах и домах, осажденные даже не пытались убирать трупы людей, умерших от эпидемии, которая не замедлила разразиться в городе.
Религиозный фанатизм и священная любовь к родине придавали защитникам города мужество. Сами они слепо положились на волю Божию. В характере испанцев многое сохранилось от арабов. Они — фаталисты, поэтому часто повторяли: «Что должно произойти, обязательно произойдет». В результате, мер предосторожности они не принимали."

//Марселен де Марбо, "Мемуары генерала барона де Марбо//

#історія #книги #Napoleon