📜 Відчуй історію України крізь призму фото та мистецтва!
📖 Наш Telegram-канал – це вікно в минуле, де кожна світлина й картина розповідають свою історію.
📸 Унікальні історичні фото – моменти, які показують життя наших предків.
🖼 Видатні українські художники – їхні картини передають дух епох та емоції поколінь.
📰 Захоплюйся атмосферою минулих століть і відкривай нові грані української культури.
💡 Приєднуйся та переконайся, що історія України – це цікаво, захопливо та натхненно!
☑️ ПІДПИСАТИСЬ
📖 Наш Telegram-канал – це вікно в минуле, де кожна світлина й картина розповідають свою історію.
📸 Унікальні історичні фото – моменти, які показують життя наших предків.
🖼 Видатні українські художники – їхні картини передають дух епох та емоції поколінь.
📰 Захоплюйся атмосферою минулих століть і відкривай нові грані української культури.
💡 Приєднуйся та переконайся, що історія України – це цікаво, захопливо та натхненно!
☑️ ПІДПИСАТИСЬ
Рюдіґер фон дер Ґольц (1865–1946) — німецький генерал, відомий своєю участю в подіях у Фінляндії та Прибалтиці наприкінці Першої світової війни. У 1918 році він очолив Балтійську дивізію, висадився у Фінляндії й допоміг Білим перемогти Червоних у громадянській війні. Його війська швидко захопили Гельсінкі, зміцнивши позиції уряду Білих і сприяючи здобуттю Фінляндією незалежності.
Після перемоги у Фінляндії фон дер Ґольц залишився в Прибалтиці, де керував німецькими добровольчими формуваннями (фрайкором). Він воював як проти більшовиків, так і проти місцевих національних рухів, прагнучи встановити у регіоні німецький вплив і створити буферні держави під контролем Берліна. Після краху Німеччини у війні його плани провалилися.
Фон дер Ґольц повернувся до Німеччини, де підтримував праві і монархічні сили, виступаючи проти Веймарської республіки. Помер у 1946 році, залишившись у пам'яті як рішучий і безкомпромісний військовий діяч.
Після перемоги у Фінляндії фон дер Ґольц залишився в Прибалтиці, де керував німецькими добровольчими формуваннями (фрайкором). Він воював як проти більшовиків, так і проти місцевих національних рухів, прагнучи встановити у регіоні німецький вплив і створити буферні держави під контролем Берліна. Після краху Німеччини у війні його плани провалилися.
Фон дер Ґольц повернувся до Німеччини, де підтримував праві і монархічні сили, виступаючи проти Веймарської республіки. Помер у 1946 році, залишившись у пам'яті як рішучий і безкомпромісний військовий діяч.
28 квітня 1943 року, за наполяганням Українського Центрального Комітету та губернатора Галичини Отто Вехтера, у Львові було оголошено про формування дивізії Waffen-SS "Галичина." Створення українського збройного формування у лавах німецьких військ вказувало на визнання українців німцями, як окремої етнічної частини.
З перших діб бажання боротися проти більшовизму проявили десятки тисяч українців, з яких лише декілька тисяч потрапили до першого набору. Українці вбачали Дивізію, як можливість відродити Українські Збройні Сили, а з цим — Державність. Тим більш, служба у регулярних військах дозволяла оминути мобілізацію до німецьких будівничих загонів, а також здобути соціальний захист, виплати та якісну підготовку.
На добровольців чекала прискіплива медична комісія та важкі тренування в Польщі, Чехії та Австрії. Поряд з юнаками, котрих була абсолютна більшість, оновлювали свою військову спеціальність і бувалі вояки УНР та УГА. Дивізія «Галичина» та її переформатована версія 1-дивізія УНА брали участь в боях під Бродами, у Словаччині та Австрії, де проявила себе, як ефективна збройна частина.
Неодноразово німецькі офіцери схвально відгукувались щодо якостей українських воїнів на полі бою, а саме їх витримку та незламність у скрутних моментах. Вже після війни ветерани зроблять вагомий внесок у розвиток української журналістики та політики. Завдячуємо дивізійникам за їх хоробрий вибір — битися в чужій уніформі за вільну Україну!
Стосовно «Галичини» є допис-підбірка, який відповідає на більшість запитань, що виникають у людей, які не володіють чіткою інформацією про дивізію. Українцям насаджували міфи про дивізію «Галичина», загалом відбувалася тенденція демонізації через вплив на наше інформаційне поле московитів і несприйняття боротьби українців проти більшовизму, чуємо типове «діди воювали проти, значить «Галичина» — нацисти». Правда ж криється набагато глибше.
З перших діб бажання боротися проти більшовизму проявили десятки тисяч українців, з яких лише декілька тисяч потрапили до першого набору. Українці вбачали Дивізію, як можливість відродити Українські Збройні Сили, а з цим — Державність. Тим більш, служба у регулярних військах дозволяла оминути мобілізацію до німецьких будівничих загонів, а також здобути соціальний захист, виплати та якісну підготовку.
На добровольців чекала прискіплива медична комісія та важкі тренування в Польщі, Чехії та Австрії. Поряд з юнаками, котрих була абсолютна більшість, оновлювали свою військову спеціальність і бувалі вояки УНР та УГА. Дивізія «Галичина» та її переформатована версія 1-дивізія УНА брали участь в боях під Бродами, у Словаччині та Австрії, де проявила себе, як ефективна збройна частина.
Неодноразово німецькі офіцери схвально відгукувались щодо якостей українських воїнів на полі бою, а саме їх витримку та незламність у скрутних моментах. Вже після війни ветерани зроблять вагомий внесок у розвиток української журналістики та політики. Завдячуємо дивізійникам за їх хоробрий вибір — битися в чужій уніформі за вільну Україну!
Стосовно «Галичини» є допис-підбірка, який відповідає на більшість запитань, що виникають у людей, які не володіють чіткою інформацією про дивізію. Українцям насаджували міфи про дивізію «Галичина», загалом відбувалася тенденція демонізації через вплив на наше інформаційне поле московитів і несприйняття боротьби українців проти більшовизму, чуємо типове «діди воювали проти, значить «Галичина» — нацисти». Правда ж криється набагато глибше.
Американські бомбардувальники Boeing B-17 пролітають над площею Згоди (place de la Concorde) у Парижі, наступного дня після підписання капітуляції Німеччини.
ДСВ Українською
#Авіація
ДСВ Українською
#Авіація
Робін Вільямс разом зі своєю донькою Зельдою просто дуркують.
США, 1991 рік.
#фотографія
Історія України та світу
США, 1991 рік.
#фотографія
Історія України та світу
У квітні 1945 року, коли Червона армія розпочала штурм останнього бастіону нацистської Німеччини — Берліна, боротьба вийшла далеко за межі вулиць і площ. Важливою ареною протистояння стали підземні тунелі та станції метро і міських електричок. Метро перетворилося на справжній «підземний фронт», що мав стратегічне значення як для німецьких захисників, так і для радянських наступаючих військ.
Під час ковдрових бомбардувань радянської та союзної авіації та артилерії станції метро стали головним місцем укриття для десятків тисяч цивільних мешканців Берліна. Водночас для німецьких військових тунелі метро стали шляхами прихованого пересування між кварталами міста, каналами постачання зброї та продовольства. У багатьох випадках станції використовувалися як командні пункти, склади й навіть тимчасові шпиталі.
Радянські війська швидко зрозуміли, що контроль над підземною мережею є критично важливим для захоплення міста. Штурмуючи станцію за станцією, бійці Червоної армії стикалися із завзятим опором. Німці облаштовували барикади, мінні поля й розтяжки в темних переходах. Бої в замкнених просторах тунелів були надзвичайно кривавими: автоматична зброя, зокрема ППШ-41, ставала тут особливо ефективною через високу скорострільність і компактність.
Окремою трагедією стало затоплення тунелів метро. 2 травня 1945 року внаслідок руйнування дамб води з каналу Ландверканал хлинули в підземелля. Причини й досі залишаються предметом дискусій: або це був навмисний наказ німецького командування, або результат пошкоджень у ході боїв. У результаті загинули сотні, а за деякими оцінками — тисячі людей, серед яких були і цивільні, і військові.
Особливо запеклі бої точаться на таких станціях, як Франкфуртер Аллее, Александерплац та Потсдамер Плац — вузлах транспортної мережі. Підземний фронт Берліна став ще одним доказом того, наскільки до останнього трималися оборонці і наскільки важким був шлях до перемоги.
Під час ковдрових бомбардувань радянської та союзної авіації та артилерії станції метро стали головним місцем укриття для десятків тисяч цивільних мешканців Берліна. Водночас для німецьких військових тунелі метро стали шляхами прихованого пересування між кварталами міста, каналами постачання зброї та продовольства. У багатьох випадках станції використовувалися як командні пункти, склади й навіть тимчасові шпиталі.
Радянські війська швидко зрозуміли, що контроль над підземною мережею є критично важливим для захоплення міста. Штурмуючи станцію за станцією, бійці Червоної армії стикалися із завзятим опором. Німці облаштовували барикади, мінні поля й розтяжки в темних переходах. Бої в замкнених просторах тунелів були надзвичайно кривавими: автоматична зброя, зокрема ППШ-41, ставала тут особливо ефективною через високу скорострільність і компактність.
Окремою трагедією стало затоплення тунелів метро. 2 травня 1945 року внаслідок руйнування дамб води з каналу Ландверканал хлинули в підземелля. Причини й досі залишаються предметом дискусій: або це був навмисний наказ німецького командування, або результат пошкоджень у ході боїв. У результаті загинули сотні, а за деякими оцінками — тисячі людей, серед яких були і цивільні, і військові.
Особливо запеклі бої точаться на таких станціях, як Франкфуртер Аллее, Александерплац та Потсдамер Плац — вузлах транспортної мережі. Підземний фронт Берліна став ще одним доказом того, наскільки до останнього трималися оборонці і наскільки важким був шлях до перемоги.
Українка з міста Покровська, що на Донеччині, позує для фотографії на момент 1941 року.
Покровськ, 1941 рік.
#фотографія
Історія України та світу.
Покровськ, 1941 рік.
#фотографія
Історія України та світу.
У цей день 1918 року, в останній день існування Центральної Ради, було прийнято Конституцію УНР. Конституція УНР містила 83 статті, об'єднані у 8 розділів. УНР проголошувалася суверенною державою, «самостійною і ні від кого незалежною».
Конституція гарантувала рівність громадян, включаючи прогресивну для того часу норму про рівність перед законом чоловіків та жінок, і містила широкий спектр гарантій прав особистості. Скасовувалася смертна кара, заборонялися тілесні покарання. Законодавча влада належала Всенародним зборам, виконавча – Раді народних міністрів, судову владу очолював Генеральний суд УНР.
Закладалися і основи децентралізації: «не порушуючи єдиної своєї власти, УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи принципу децентралізації». Разом з тим, певна декларативність, відсутність положень про державні символи, основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики, порядок обрання місцевих органів влади свідчать про тимчасовий характер конституції – її створено на перехідний період становлення української державності.
Як писала «Київська думка»: «Засідання носило нервовий, гарячковий характер. Навколо Ради розташований був караул січових стрільців, що оточив весь квартал». А невдовзі «у зал засідань донеслася рушнична і кулеметна стрілянина». О 9-й вечора депутати розійшлися, до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський. Тож Центральна Рада не мала змоги втілити в життя прийняту Конституцію.
Український інститут національної пам’яті. Текст Конституції можна почитати тут.
Конституція гарантувала рівність громадян, включаючи прогресивну для того часу норму про рівність перед законом чоловіків та жінок, і містила широкий спектр гарантій прав особистості. Скасовувалася смертна кара, заборонялися тілесні покарання. Законодавча влада належала Всенародним зборам, виконавча – Раді народних міністрів, судову владу очолював Генеральний суд УНР.
Закладалися і основи децентралізації: «не порушуючи єдиної своєї власти, УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи принципу децентралізації». Разом з тим, певна декларативність, відсутність положень про державні символи, основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики, порядок обрання місцевих органів влади свідчать про тимчасовий характер конституції – її створено на перехідний період становлення української державності.
Як писала «Київська думка»: «Засідання носило нервовий, гарячковий характер. Навколо Ради розташований був караул січових стрільців, що оточив весь квартал». А невдовзі «у зал засідань донеслася рушнична і кулеметна стрілянина». О 9-й вечора депутати розійшлися, до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський. Тож Центральна Рада не мала змоги втілити в життя прийняту Конституцію.
Український інститут національної пам’яті. Текст Конституції можна почитати тут.
Після звільнення Криму від більшовиків, більшість кораблів Чорноморського флоту, що базувались у Севастополі, підняли над собою жовто-блакитні українські прапори.
На малюнку авторства Леоніда Перфецького зображена церемонія підняття українського прапору над кораблем Чорноморського флоту в Севастополі 29 квітня 1918 року.
Підписатися
На малюнку авторства Леоніда Перфецького зображена церемонія підняття українського прапору над кораблем Чорноморського флоту в Севастополі 29 квітня 1918 року.
Підписатися
Володимир Оскілко — український військовий і громадський діяч часів УНР, отаман, генерал-хорунжий Армії УНР. Був одним із керівників Української партії соціалістів-самостійників.
Наприкінці квітня 1919 року спробував зробити державний переворот в УНР - заарештувати С. Петлюру. Головного отамана врятували Січові Стрілці на чолі з Євгеном Коновальцем.
Через два місяці, побоюючись повторення даної ситуації, С. Петлюра дасть наказ заарештувати і стратити одного з найталановитіших полковників УНР, Петра Болбочана.
Наприкінці квітня 1919 року спробував зробити державний переворот в УНР - заарештувати С. Петлюру. Головного отамана врятували Січові Стрілці на чолі з Євгеном Коновальцем.
Через два місяці, побоюючись повторення даної ситуації, С. Петлюра дасть наказ заарештувати і стратити одного з найталановитіших полковників УНР, Петра Болбочана.