Перше фото 1910-х років із Любешівщини (тепер Волинське Полісся) не просто дівочі розваги, а великодній (весняний) обряд — орелі або гойдалки.
Друге фото: Великдень в селищі Ясіня на Рахівщині. Листівка 1930-х років.
Третє фото: Великдень у селі Волосянка, Великоберезнянщина. 1940-ві роки
Підписатися
Друге фото: Великдень в селищі Ясіня на Рахівщині. Листівка 1930-х років.
Третє фото: Великдень у селі Волосянка, Великоберезнянщина. 1940-ві роки
Підписатися
Регіональні особливості писанкових орнаментів
Українці здавна любили індивідуальність та унікальність. Це легко відслідковується на елементах одягу, вишиванках та писанках.
Київщині характерні орнаменти великого розміру, тут однаково часто присутні: геометрія, солярні ("ружі", сварга) та рослинні мотиви. Насичене темне однотонне тло так само популярне, як і поєднання зеленого і червоного. Черкаси в цьому питанні наближені до Київщини за орнаментами, ми бачимо солярні знаки і рослинні орнаменти. В давнину переважно були однотонними, потім змінилися.
Писанки Західного Поділля легко впізнати за лаконічним "пустим" орнаментом, а також вкрапленнями контрастних кольорів у тлі. Тут переважають "божественні" символи. Також, у регіоні писали "кастомні" візерунки, залежно від професії людини, якій призначалася писанка.
Східне Полісся насичене геометрією з домінуючими природніми мотивами. Втім, притаманні йому і "божественні" символи, наприклад надзвичайно характеристична берегиня. Традиційна кольорова гамма: червоний, жовтий, чорний. Стосовно Житомирщини: Північ Житомирщини - це Полісся, південь і захід - Поділля.
Слобожанщина і Запоріжжя виділяються крупними орнаментами на стриманому тлі. Солярні мотиви переважно несиметричні та більш різноманітні за кольорами. На писанках практично відчутні дрібні елементи, притаманні регіонам з багатшою флорою.
Одещину і Причорномор'я можна впізнати за тенденцією "зонувати" простір, а ще за рідкісним поєднанням білого та зеленого. Рослинні, солярні та "божественні" мотиви вирізняються деталізацією всередині елементів, а ще - класичною симетрією та композицією. Приазов‘ю і Миколаївщині притаманні ті ж мотиви. Тут були поширені дряпанки, де яйце спершу фарбували, а потім вишкрябували голкою орнамент.
На Херсонщині писанки "кричать" про родючість землі. Багато геометрії, тож візерунки переважно симетричні, але також наявні рослинні та тваринні мотиви у стриманих кольорах. Такі ж писанки притаманні Кубані.
Українці здавна любили індивідуальність та унікальність. Це легко відслідковується на елементах одягу, вишиванках та писанках.
Київщині характерні орнаменти великого розміру, тут однаково часто присутні: геометрія, солярні ("ружі", сварга) та рослинні мотиви. Насичене темне однотонне тло так само популярне, як і поєднання зеленого і червоного. Черкаси в цьому питанні наближені до Київщини за орнаментами, ми бачимо солярні знаки і рослинні орнаменти. В давнину переважно були однотонними, потім змінилися.
Писанки Західного Поділля легко впізнати за лаконічним "пустим" орнаментом, а також вкрапленнями контрастних кольорів у тлі. Тут переважають "божественні" символи. Також, у регіоні писали "кастомні" візерунки, залежно від професії людини, якій призначалася писанка.
Східне Полісся насичене геометрією з домінуючими природніми мотивами. Втім, притаманні йому і "божественні" символи, наприклад надзвичайно характеристична берегиня. Традиційна кольорова гамма: червоний, жовтий, чорний. Стосовно Житомирщини: Північ Житомирщини - це Полісся, південь і захід - Поділля.
Слобожанщина і Запоріжжя виділяються крупними орнаментами на стриманому тлі. Солярні мотиви переважно несиметричні та більш різноманітні за кольорами. На писанках практично відчутні дрібні елементи, притаманні регіонам з багатшою флорою.
Одещину і Причорномор'я можна впізнати за тенденцією "зонувати" простір, а ще за рідкісним поєднанням білого та зеленого. Рослинні, солярні та "божественні" мотиви вирізняються деталізацією всередині елементів, а ще - класичною симетрією та композицією. Приазов‘ю і Миколаївщині притаманні ті ж мотиви. Тут були поширені дряпанки, де яйце спершу фарбували, а потім вишкрябували голкою орнамент.
На Херсонщині писанки "кричать" про родючість землі. Багато геометрії, тож візерунки переважно симетричні, але також наявні рослинні та тваринні мотиви у стриманих кольорах. Такі ж писанки притаманні Кубані.
Христос Воскрес!
Світлий Великдень — це час не лише очистити дім, а й думки. Повернутися до справжнього: до щирості, тепла, до коріння. І — до рідної, чистої мови, яка береже нас і в мирі, і в боротьбі.
Нехай це свято принесе вам спокій, надію й упевненість у завтрашньому дні. Нехай розквітає все справжнє: мова, любов і Україна.
З Великоднем! Слава Україні!
Світлий Великдень — це час не лише очистити дім, а й думки. Повернутися до справжнього: до щирості, тепла, до коріння. І — до рідної, чистої мови, яка береже нас і в мирі, і в боротьбі.
Нехай це свято принесе вам спокій, надію й упевненість у завтрашньому дні. Нехай розквітає все справжнє: мова, любов і Україна.
З Великоднем! Слава Україні!
У Канаді поблизу Едмонтона пожежа охопила скансен «Село спадщини української культури». 18 квітня виникла пожежа біля заповідника «Село спадщини української культури», що знаходиться в місті Едмонтоні, провінція Саскачеван. Вогонь виник через загоряння сухої трави, яку підпалили невідомі на полі поблизу музею. Внаслідок цього на території скансена вигоріли автентичні хати, збудовані українськими переселенцями в Канаді на межі 19-20 століть. Це величезна й неоціненна втрата для всієї світової української спільноти.
Історична довідка: "Село спадщини української культури" було створено у 1970-х роках як історико-культурний етнографічний комплекс для збереження й демонстрації побуту українців, котрі емігрували до Канади й мешкали там у період з 1892 по 1930 рік. Окрім відреставрованих українських хат, на території музею було встановлено памʼятник українському письменнику Василю Стефанику та памʼятник першим українським емігрантам в Канаді.
У 1960-х роках український художник-емігрант Олекса Булавицький першим почав зображати на полотнах українські поселення Канади, тим самим привертаючи до них увагу влади та сприяючи їхньому збереженню і подальшій музеєфікації. Сьогодні картини Булавицького з українськими канадськими архітектурними пейзажами експонуються в Музеї української діаспори, що знаходиться в Києві, на виставці «Я вернусь до своєї Вітчизни…».
Ті, хто зробили це, повинні сісти за грати довічно за спалення такої унікальної пам'ятки.
Історична довідка: "Село спадщини української культури" було створено у 1970-х роках як історико-культурний етнографічний комплекс для збереження й демонстрації побуту українців, котрі емігрували до Канади й мешкали там у період з 1892 по 1930 рік. Окрім відреставрованих українських хат, на території музею було встановлено памʼятник українському письменнику Василю Стефанику та памʼятник першим українським емігрантам в Канаді.
У 1960-х роках український художник-емігрант Олекса Булавицький першим почав зображати на полотнах українські поселення Канади, тим самим привертаючи до них увагу влади та сприяючи їхньому збереженню і подальшій музеєфікації. Сьогодні картини Булавицького з українськими канадськими архітектурними пейзажами експонуються в Музеї української діаспори, що знаходиться в Києві, на виставці «Я вернусь до своєї Вітчизни…».
Ті, хто зробили це, повинні сісти за грати довічно за спалення такої унікальної пам'ятки.
Регіональні особливості писанкових орнаментів. Частина 2
Українці здавна любили індивідуальність та унікальність, це легко відслідковується у елементах одягу, вишивці та на писанках. Більше того, мотиви на рушниках і писанках одного регіону перекликаються і взаємодоповнюються. Продовжуємо:
Вороніжчина та Курщина. Візерунки тяжіють до зображення природних явищ, поширені символи дощу. Також багато символів родючих земель: "розорані" сорокаклинки і рослинні мотиви.
Донеччина/Луганщина - традиційно панував крупний рослинний орнамент, переважали червоні кольори. Щоб побачити більше писанок, можна дивитися на Курщину і Вороніжчину, бо вони там не просто так взялися.
Чернігівщина квітла і пашніла, про що свідчать великі квіткові орнаменти. Практично відсутня деталізація, проте наявні горизонтальні чи вертикальні "пояски", що ділять писанку на дві симетричні сторони з ідентичними візерунками.
На Полтавщині любили впадати в крайнощі: червоне то любов, а чорне то журба. Тут вам і пташині мотиви, що були тісно пов'язані з потойбіччям, і древній меандр, і нетипова симетрія геометричних мотивів, яка кольоровою гаммою і деталями передавала насичену красу регіону.
Писанки Дніпропетровщини поєднують рослинні мотиви з геометрією, але також притаманні орнаменти, які називають "півонями", такі візерунки у регіоні писали на початку 20 сторіччя.
На Волині притримувалися класичного поєднання червоного, жовтого і чорного кольорів. Тут переважають геометричні та солярні мотиви, також на багатьох писанках регіону знаходиться прадавній меандр та його елементи, а також традиційні символи дощу.
Бойківщина - один з "нетипових" регіонів, часто прослідковуються "пояски" і солярні елементи. Переважно, писанки тут дарувалися з побажаннями довголіття, щастя і "нерозривності никти життя", що знайшло відображення у орнаментах.
Центральна Галичина мала дві крайнощі: або абсолютно симетричний геометричний орнамент на однотонному тлі, або дещо хаотичні рослинні та тваринні (пташині) мотиви. Тут писанки, крім глибоко закладених сенсів, могли нести суто декоративну роль.
Південна і північна Буковина добре ілюструють контраст у традиціях між близькими регіонами. Південна має більш класичні кольори і вільну форму, тоді як на Північний ми бачимо переважно геометрію, доповнену "захисними" мотивами, а також нетипове коричневе тло.
Східне Поділля відводило нечисту силу, як могло, тому тут ми бачимо багато "лабіринтоподібних" орнаментів. Кольорова гамма класична (червоний, чорний, жовтий), а деталізація переважно геометрична.
Унікальна Лемківщина! У них навіть писачок відрізняється від класичного, що легко можна помітити з першого погляду на орнаменти. Нехарактерні іншим районам симетричні візерунки з рослинною тематикою, а також ті, що відображають природні явища (наприклад, дощ).
Гуцульщина і Бойківщина - орнаменти підвищеної складності: деталізовані, багаті на геометричні складові. Вони надзвичайно інформативні та дозволяють прочитати цілі сюжети. Наповнені тваринними, рослинними і релігійними мотивами.
Закарпаття ввібрало у себе усього по трошку. Тут прослідковується мікс технік, кольорів і мотивів.
Прикарпаття характерне релігійними мотивами. Бачили хрести та церкви? Тут навіть додати нічого!
Писанки також знаходили на місцях поховання скіфів у східному Криму, але в цілому для півострова писанкарство не притаманне. Фото у коментарях
Підписатися
Українці здавна любили індивідуальність та унікальність, це легко відслідковується у елементах одягу, вишивці та на писанках. Більше того, мотиви на рушниках і писанках одного регіону перекликаються і взаємодоповнюються. Продовжуємо:
Вороніжчина та Курщина. Візерунки тяжіють до зображення природних явищ, поширені символи дощу. Також багато символів родючих земель: "розорані" сорокаклинки і рослинні мотиви.
Донеччина/Луганщина - традиційно панував крупний рослинний орнамент, переважали червоні кольори. Щоб побачити більше писанок, можна дивитися на Курщину і Вороніжчину, бо вони там не просто так взялися.
Чернігівщина квітла і пашніла, про що свідчать великі квіткові орнаменти. Практично відсутня деталізація, проте наявні горизонтальні чи вертикальні "пояски", що ділять писанку на дві симетричні сторони з ідентичними візерунками.
На Полтавщині любили впадати в крайнощі: червоне то любов, а чорне то журба. Тут вам і пташині мотиви, що були тісно пов'язані з потойбіччям, і древній меандр, і нетипова симетрія геометричних мотивів, яка кольоровою гаммою і деталями передавала насичену красу регіону.
Писанки Дніпропетровщини поєднують рослинні мотиви з геометрією, але також притаманні орнаменти, які називають "півонями", такі візерунки у регіоні писали на початку 20 сторіччя.
На Волині притримувалися класичного поєднання червоного, жовтого і чорного кольорів. Тут переважають геометричні та солярні мотиви, також на багатьох писанках регіону знаходиться прадавній меандр та його елементи, а також традиційні символи дощу.
Бойківщина - один з "нетипових" регіонів, часто прослідковуються "пояски" і солярні елементи. Переважно, писанки тут дарувалися з побажаннями довголіття, щастя і "нерозривності никти життя", що знайшло відображення у орнаментах.
Центральна Галичина мала дві крайнощі: або абсолютно симетричний геометричний орнамент на однотонному тлі, або дещо хаотичні рослинні та тваринні (пташині) мотиви. Тут писанки, крім глибоко закладених сенсів, могли нести суто декоративну роль.
Південна і північна Буковина добре ілюструють контраст у традиціях між близькими регіонами. Південна має більш класичні кольори і вільну форму, тоді як на Північний ми бачимо переважно геометрію, доповнену "захисними" мотивами, а також нетипове коричневе тло.
Східне Поділля відводило нечисту силу, як могло, тому тут ми бачимо багато "лабіринтоподібних" орнаментів. Кольорова гамма класична (червоний, чорний, жовтий), а деталізація переважно геометрична.
Унікальна Лемківщина! У них навіть писачок відрізняється від класичного, що легко можна помітити з першого погляду на орнаменти. Нехарактерні іншим районам симетричні візерунки з рослинною тематикою, а також ті, що відображають природні явища (наприклад, дощ).
Гуцульщина і Бойківщина - орнаменти підвищеної складності: деталізовані, багаті на геометричні складові. Вони надзвичайно інформативні та дозволяють прочитати цілі сюжети. Наповнені тваринними, рослинними і релігійними мотивами.
Закарпаття ввібрало у себе усього по трошку. Тут прослідковується мікс технік, кольорів і мотивів.
Прикарпаття характерне релігійними мотивами. Бачили хрести та церкви? Тут навіть додати нічого!
Писанки також знаходили на місцях поховання скіфів у східному Криму, але в цілому для півострова писанкарство не притаманне. Фото у коментарях
Підписатися
Ефект деномінації
Чому ми витрачаємо гроші на дрібниці, але боїмося розлучатися з крупними купюрами?
Крупні купюри здаються нам ціннішими, ми їх неохоче витрачаємо, бережемо. Коли ми тримаємо в руках, наприклад, купюру в 1000 гривень, вона здається нам "справжніми" грошима, які шкода витрачати. Але ті ж 1000 гривень у дрібних купюрах та монетах ми сприймаємо як звичайні, повсякденні витрати.
Як боротися з ефектом деномінації:
🔸 Не носіть багато дрібних грошей. Це захистить від легких, але частих витрат.
🔸 Візуалізуйте витрати. Ведіть фінансовий щоденник, відзначайте кожну витрату.
Чому ми витрачаємо гроші на дрібниці, але боїмося розлучатися з крупними купюрами?
Крупні купюри здаються нам ціннішими, ми їх неохоче витрачаємо, бережемо. Коли ми тримаємо в руках, наприклад, купюру в 1000 гривень, вона здається нам "справжніми" грошима, які шкода витрачати. Але ті ж 1000 гривень у дрібних купюрах та монетах ми сприймаємо як звичайні, повсякденні витрати.
Як боротися з ефектом деномінації:
🔸 Не носіть багато дрібних грошей. Це захистить від легких, але частих витрат.
🔸 Візуалізуйте витрати. Ведіть фінансовий щоденник, відзначайте кожну витрату.
Пам’яті Святішого Отця Франциска
† Ми готували день тиші й молитви після Великого Воскресіння Христового — свята перемоги життя над смертю. В ці пасхальні дні, коли світ ще лунає співом «Христос воскрес!», до нас прийшла звістка, що зупиняє час і наповнює серце важким молитовним зітхом: упокоївся Святіший Отець Франциск.
Його понтифікат був непростим. Його слова — неоднозначними. Його вчинки — збурювали серця як вірних, так і невірних. Але ніхто не може заперечити: це була Людина Великого Престолу — видимий намісник Невидимого Царя. І тепер, коли його земна подорож скінчилася, перед обличчям Всевишнього залишаються не політичні заяви, не людські судження — лише душа і вічність. «Бо ми знаємо, що коли наша земна хатина тіла руйнується, маємо житло від Бога — дім нерукотворний, вічний на небесах» (2 Кор. 5:1).
Він пішов у світлі Пасхи, немов під покровом Воскреслого Агнця. І ми віримо, що Христос, Який постав його на катедру Петра, нині веде його в Своє Царство. У часи війни, безвір’я, розбрату і новітнього язичництва, ми схиляємо голови перед Понтифіком, який молився за мир, за Церкву, за світ. Від імені всієї нашої адміністрації схиляємо коліна перед пам’яттю цього Божого служителя.
У час великого геополітичного безладдя, коли трон земних царів хитається, смерть Папи нагадує нам про Престол, який не хитається: Престол Небесного Єрусалима. Закликаємо всіх вірних і невірних, правих і лівих, багатих і убогих — не множити прокльонів, не хулити великих постатей, не блукати у пітьмі, а славити Бога у Його Промислі, Його Суді та Його Воскресінні.
Вічна пам’ять. Вічна шана. Вічне світло. Requiescat in pace, Petri Successor.
† Ми готували день тиші й молитви після Великого Воскресіння Христового — свята перемоги життя над смертю. В ці пасхальні дні, коли світ ще лунає співом «Христос воскрес!», до нас прийшла звістка, що зупиняє час і наповнює серце важким молитовним зітхом: упокоївся Святіший Отець Франциск.
Його понтифікат був непростим. Його слова — неоднозначними. Його вчинки — збурювали серця як вірних, так і невірних. Але ніхто не може заперечити: це була Людина Великого Престолу — видимий намісник Невидимого Царя. І тепер, коли його земна подорож скінчилася, перед обличчям Всевишнього залишаються не політичні заяви, не людські судження — лише душа і вічність. «Бо ми знаємо, що коли наша земна хатина тіла руйнується, маємо житло від Бога — дім нерукотворний, вічний на небесах» (2 Кор. 5:1).
Він пішов у світлі Пасхи, немов під покровом Воскреслого Агнця. І ми віримо, що Христос, Який постав його на катедру Петра, нині веде його в Своє Царство. У часи війни, безвір’я, розбрату і новітнього язичництва, ми схиляємо голови перед Понтифіком, який молився за мир, за Церкву, за світ. Від імені всієї нашої адміністрації схиляємо коліна перед пам’яттю цього Божого служителя.
У час великого геополітичного безладдя, коли трон земних царів хитається, смерть Папи нагадує нам про Престол, який не хитається: Престол Небесного Єрусалима. Закликаємо всіх вірних і невірних, правих і лівих, багатих і убогих — не множити прокльонів, не хулити великих постатей, не блукати у пітьмі, а славити Бога у Його Промислі, Його Суді та Його Воскресінні.
Вічна пам’ять. Вічна шана. Вічне світло. Requiescat in pace, Petri Successor.
Бомбардувальники B-17 379-ї бомбардувальної групи ВПС США у польоті під час нальоту на Швайнфурт (Schweinfurt).
ДСВ Українською #авіація
ДСВ Українською #авіація
21 квітня 1920 року голова Директорії УНР Симон Петлюра підписав із керівництвом Польщі Варшавський договір, відповідно до якого українська сторона офіційно визнавала анексію Польщею Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Надсяння і Холмщини в обмін на визнання УНР і допомогу в боротьбі проти більшовицької Москви.
Уряд УНР визнав польсько-український кордон по річці Збруч, що перетинав Волинь на схід від Здолбунова й далі на північ до лінії Прип’яті. УНР отримала можливість звільнити велику частину українських земель від більшовиків, враховуючи Київ. Однак, хоча здавалося, що врятовано буде обидві держави, на ділі у середньостроковій перспективі виграла саме Польська Республіка, яка за допомогою як власного війська, так і Армії УНР змогла зупинити контрнаступ більшовиків, що отримало назву «Диво на Віслі».
Через три дні після підписання цієї конвенції розпочався спільний наступ українських та польських армій на схід, — так званий Київський похід! Західноукраїнський політичний табір висловився категорично проти укладення Варшавського договору, вважаючи його відверто зрадницьким, але водночас він не міг протиставити йому реальної альтернативи, котра давала б шанс на відновлення української державності. Підтримка Антанти, на яку покладався екзильний уряд Євгена Петрушевича, видавалася хоча й привабливою, проте вельми ілюзорною.
Договір було розцінено, як «ніж в серце» соборній Українській державі. Всю вину за її крах Петрушевич і його оточення поклали на соціал-демократів.
Уряд УНР визнав польсько-український кордон по річці Збруч, що перетинав Волинь на схід від Здолбунова й далі на північ до лінії Прип’яті. УНР отримала можливість звільнити велику частину українських земель від більшовиків, враховуючи Київ. Однак, хоча здавалося, що врятовано буде обидві держави, на ділі у середньостроковій перспективі виграла саме Польська Республіка, яка за допомогою як власного війська, так і Армії УНР змогла зупинити контрнаступ більшовиків, що отримало назву «Диво на Віслі».
Через три дні після підписання цієї конвенції розпочався спільний наступ українських та польських армій на схід, — так званий Київський похід! Західноукраїнський політичний табір висловився категорично проти укладення Варшавського договору, вважаючи його відверто зрадницьким, але водночас він не міг протиставити йому реальної альтернативи, котра давала б шанс на відновлення української державності. Підтримка Антанти, на яку покладався екзильний уряд Євгена Петрушевича, видавалася хоча й привабливою, проте вельми ілюзорною.
Договір було розцінено, як «ніж в серце» соборній Українській державі. Всю вину за її крах Петрушевич і його оточення поклали на соціал-демократів.