З розмови у вагоні поїзда із попутником.
Я поїхала за кордон, у невелику відпустку і в купе зі мною їхав військовий, ветеран, який після поранення та реабілітації їхав провідати родину за кордон.
У якийсь момент шляху, він запитав мене, чим я займаюся і я почала розповідати, що працюю у великих бізнесах і роблю проєкт пов'язані з HR, а також я психолог і коуч.
Почалася розмова на тему - з якими запитами зараз йдуть до психолога і як зрозуміти хороший психолог чи ні. Він не просто цікавився цим, а мав досвід свій і близьких щодо консультування та допомоги психолога і він був різний.
Я не мала на меті переконати чи довести необхідність психологічної допомоги майже всім українцям, я просто почала розповідати зі своєї практики теми останніх звернень.
Наприклад: як зрозуміти, чим займатися і що мені цікаво робити в житті далі, якщо у мене немає ні на що сили? Або як пробачити й чи треба зраду близької людини?
Або як допомогти своїй дитині знайти роботу, якщо вона не вірить у себе?
Чи якщо маю панічні атаки то як жити з цим?
Це тільки маленька частина того, про що ми говорили і з чим приходять люди. Я просто розповідала, звичайно без особистих деталей, що болить у людей і як їх цього можна знайти вихід або розібратися з собою.
І що в цій бесіді здивувало мене, то це його живий інтерес та відкриття того, як багато всього можна вирішувати просто розмовляючи з психологом. Це не таблетка і ні мікстура, але це точно лікувальний бальзам для душі та розуму багатьох. Говорячи про якісь свої нерозуміння і точки болю, кожен відкриває і собі картину інакше, він перестає крутити її в умі або переховувати, а дістає і ділитися. І тоді є шанс розглянути та розібратися з цим.
Ми говорили досить довго і при прощанні мій попутник сказав, що замислився над тим, щоб здобути ще одну освіту – психологія. Що він ніколи не уявляв наскільки це необхідно і корисно і набагато ширше, ніж він думав.
Може кожен із нас трохи недооцінює, що може зробити проста розмова та емпатія.
Я поїхала за кордон, у невелику відпустку і в купе зі мною їхав військовий, ветеран, який після поранення та реабілітації їхав провідати родину за кордон.
У якийсь момент шляху, він запитав мене, чим я займаюся і я почала розповідати, що працюю у великих бізнесах і роблю проєкт пов'язані з HR, а також я психолог і коуч.
Почалася розмова на тему - з якими запитами зараз йдуть до психолога і як зрозуміти хороший психолог чи ні. Він не просто цікавився цим, а мав досвід свій і близьких щодо консультування та допомоги психолога і він був різний.
Я не мала на меті переконати чи довести необхідність психологічної допомоги майже всім українцям, я просто почала розповідати зі своєї практики теми останніх звернень.
Наприклад: як зрозуміти, чим займатися і що мені цікаво робити в житті далі, якщо у мене немає ні на що сили? Або як пробачити й чи треба зраду близької людини?
Або як допомогти своїй дитині знайти роботу, якщо вона не вірить у себе?
Чи якщо маю панічні атаки то як жити з цим?
Це тільки маленька частина того, про що ми говорили і з чим приходять люди. Я просто розповідала, звичайно без особистих деталей, що болить у людей і як їх цього можна знайти вихід або розібратися з собою.
І що в цій бесіді здивувало мене, то це його живий інтерес та відкриття того, як багато всього можна вирішувати просто розмовляючи з психологом. Це не таблетка і ні мікстура, але це точно лікувальний бальзам для душі та розуму багатьох. Говорячи про якісь свої нерозуміння і точки болю, кожен відкриває і собі картину інакше, він перестає крутити її в умі або переховувати, а дістає і ділитися. І тоді є шанс розглянути та розібратися з цим.
Ми говорили досить довго і при прощанні мій попутник сказав, що замислився над тим, щоб здобути ще одну освіту – психологія. Що він ніколи не уявляв наскільки це необхідно і корисно і набагато ширше, ніж він думав.
Може кожен із нас трохи недооцінює, що може зробити проста розмова та емпатія.
❤89🔥11💯7👍5❤🔥2
🎄На свята завжди хочеться говорити й думати про краще: про любов, радість й звичайно ж, про мир.
З кожним роком війни слово мир набуває все більшої й більшої цінності та навіть зараз, коли я пишу цю фразу, то розумію, що слово «цінність» зовсім не передає значущість для нас цього слова.
Любов, останніми роками теж дедалі більше наповнюється різними сенсами й дедалі менше прив'язана до колишніх розумінь. Любов та кохання це точно ні про вину та звинувачення, це набагато більше свободи та дозволу, це все менше про зумовленість і все більше про можливості.
А ось радість взагалі розширила всі межі, вона стала простішою та приходить фактично щодня. Ми навчилися радіти сонячному світлу, наявності світла в будинках, відсутності снігу та його наявності, можливості приготувати сніданок та випити кави. Ми радіємо тиші та багатьом іншим буденним речам, які раніше й не помічали.
Тому я щиро бажаю всім нам любові у серці, віри в душі та миру для нашої Країни.
🎄❤️🥂
З кожним роком війни слово мир набуває все більшої й більшої цінності та навіть зараз, коли я пишу цю фразу, то розумію, що слово «цінність» зовсім не передає значущість для нас цього слова.
Любов, останніми роками теж дедалі більше наповнюється різними сенсами й дедалі менше прив'язана до колишніх розумінь. Любов та кохання це точно ні про вину та звинувачення, це набагато більше свободи та дозволу, це все менше про зумовленість і все більше про можливості.
А ось радість взагалі розширила всі межі, вона стала простішою та приходить фактично щодня. Ми навчилися радіти сонячному світлу, наявності світла в будинках, відсутності снігу та його наявності, можливості приготувати сніданок та випити кави. Ми радіємо тиші та багатьом іншим буденним речам, які раніше й не помічали.
Тому я щиро бажаю всім нам любові у серці, віри в душі та миру для нашої Країни.
🎄❤️🥂
❤80❤🔥17🤗3🎄3👍1
❤️☕️ якщо є питання до мене, чи теми про які ви хочете щоби я написала найближчим часом, пишіть бо є час для цього.
❤20👍1
Ми й допомога
Чи вміємо ми просити допомоги, любимо чи не любимо це робити, і як ми приймаємо допомогу?
І не менш цікава тема – як ми пропонуємо допомогу.
Повторюючи курс роботи з травмою, я натрапила на нотатки про те, як краще запропонувати допомогу і як не варто цього робити. І я зрозуміла, що, в принципі, це підходить усім, а не лише травмованим людям.
Декілька важливих моментів, які я вирішила передати:
1. Якщо людина у свідомості й може брати участь у діалозі, то не варто допомогти їй без її згоди. Просто необхідно запитати - «Вам чи тобі потрібна моя допомога або чи я можу допомогти …? Фрази можуть бути різними, але сенс один – наше розуміння може не збігатися з відчуттями та розумінням іншого. Виключення це стан шоку та втрата свідомості.
2. Не варто починати допомогу з критикою та оцінкою дій чи подій. Наприклад: «навіщо ти сюди поліз»; «треба було їхати іншою дорогою», «краще було б випити пігулки під час» і так далі… все це точно не допомагає зараз. Треба надати допомогу та підтримку у нинішньому стані. Винятки звичайно є, і вони більше стосуються медиків та інших служб, коли вони розглядають деталі (факти та деталі, не допускаючи оцінок)
3. Порада дуже часто – це не допомога, а зайва інформація, яка вантажить та дратує. Наприклад, хтось поскаржився, що часто хворіє та засмучений, порада звучить як «пий вітаміни». Начебто й участь є, але лише формальна, без урахування і знань ситуації.
Формальна участь і допомога – це не допомога та підтримка, це просто звільнення себе від почуття провини, що ми нічого не робимо.
Якщо приділити трохи уваги цьому процесу і не поспішати дати оцінку та пораду, то можна розпочати діалог зі спроби зрозуміти іншого, а потім уже оцінити свої можливості та запропонувати допомогу, якщо вона знадобиться.
Іноді нам важливо знати, що нас почули та зрозуміли й що хтось просто поряд, ніж зайва тривога та поради.
Як у вас з цим?
Чи вміємо ми просити допомоги, любимо чи не любимо це робити, і як ми приймаємо допомогу?
І не менш цікава тема – як ми пропонуємо допомогу.
Повторюючи курс роботи з травмою, я натрапила на нотатки про те, як краще запропонувати допомогу і як не варто цього робити. І я зрозуміла, що, в принципі, це підходить усім, а не лише травмованим людям.
Декілька важливих моментів, які я вирішила передати:
1. Якщо людина у свідомості й може брати участь у діалозі, то не варто допомогти їй без її згоди. Просто необхідно запитати - «Вам чи тобі потрібна моя допомога або чи я можу допомогти …? Фрази можуть бути різними, але сенс один – наше розуміння може не збігатися з відчуттями та розумінням іншого. Виключення це стан шоку та втрата свідомості.
2. Не варто починати допомогу з критикою та оцінкою дій чи подій. Наприклад: «навіщо ти сюди поліз»; «треба було їхати іншою дорогою», «краще було б випити пігулки під час» і так далі… все це точно не допомагає зараз. Треба надати допомогу та підтримку у нинішньому стані. Винятки звичайно є, і вони більше стосуються медиків та інших служб, коли вони розглядають деталі (факти та деталі, не допускаючи оцінок)
3. Порада дуже часто – це не допомога, а зайва інформація, яка вантажить та дратує. Наприклад, хтось поскаржився, що часто хворіє та засмучений, порада звучить як «пий вітаміни». Начебто й участь є, але лише формальна, без урахування і знань ситуації.
Формальна участь і допомога – це не допомога та підтримка, це просто звільнення себе від почуття провини, що ми нічого не робимо.
Якщо приділити трохи уваги цьому процесу і не поспішати дати оцінку та пораду, то можна розпочати діалог зі спроби зрозуміти іншого, а потім уже оцінити свої можливості та запропонувати допомогу, якщо вона знадобиться.
Іноді нам важливо знати, що нас почули та зрозуміли й що хтось просто поряд, ніж зайва тривога та поради.
Як у вас з цим?
👍44❤7👌1🖕1
❤️☕️Літаки, поїзди, вокзали, кордони…
Кожна моя відпустка та подорож за кордон переповнюють мені емоціями через край. Я стаю без шкіри й часто плачу, я дивлюся у вічі своїм співвітчизникам, які розкидані по всьому світу і не бачу там щастя та спокою.
Де би хто не жив і як би не був влаштований за кордоном, завжди згадується як добре було вдома.
Я ніколи не ставилася так трепетно до свого міста і до своєї країни, багато чого я сприймала просто як норму, яку я отримала при народженні або знайшла у житті. Але виявилося, що все це може зникнути будь-якої миті… Будинок, вулиці, люди, ти сам.
Чи думає хтось з іноземців так само про війну і розуміє весь жах? Звісно ні.
Неможливо уявити війну та відчути її шкірою, неможливо передати стан пекла.
Але у всьому цьому ми точно знаємо стан миру, радості, віри, надії, гордості, причетності та багато інших переживань, які стали наповнені та пережиті багаторазово.
Кожен, хто виїхав чи залишився в Україні має свою історію і майже кожна історія є сюжетом для книги чи кінофільму.
Неймовірні люди, неймовірні долі, які навіть не здогадуються про це.❤️
Кожна моя відпустка та подорож за кордон переповнюють мені емоціями через край. Я стаю без шкіри й часто плачу, я дивлюся у вічі своїм співвітчизникам, які розкидані по всьому світу і не бачу там щастя та спокою.
Де би хто не жив і як би не був влаштований за кордоном, завжди згадується як добре було вдома.
Я ніколи не ставилася так трепетно до свого міста і до своєї країни, багато чого я сприймала просто як норму, яку я отримала при народженні або знайшла у житті. Але виявилося, що все це може зникнути будь-якої миті… Будинок, вулиці, люди, ти сам.
Чи думає хтось з іноземців так само про війну і розуміє весь жах? Звісно ні.
Неможливо уявити війну та відчути її шкірою, неможливо передати стан пекла.
Але у всьому цьому ми точно знаємо стан миру, радості, віри, надії, гордості, причетності та багато інших переживань, які стали наповнені та пережиті багаторазово.
Кожен, хто виїхав чи залишився в Україні має свою історію і майже кожна історія є сюжетом для книги чи кінофільму.
Неймовірні люди, неймовірні долі, які навіть не здогадуються про це.❤️
❤77💯11🔥3❤🔥1
Нотатки на серветці
Як упоратися з усім цим? Немає світла по 2-3 доби, немає опалення, вода холодна чи ні, немає і ніяких оптимістичних новин. Як зварити все це і впоратися?
Запит від тих, хто в Україні й справді, ситуація не проста.
Але у всьому цьому, перше, що необхідно зробити - це прибрати вимогу до себе - справлятися і знати відповіді на всі питання, мати план Б, вміло долати всі труднощі. У цій ситуації все в стресі, реакції на стрес різні та здатність діяти теж різна.
Вимоги до себе Бути кимось іншим, не допомагають. Це як парашут гальмування, який постійно гальмує сам вихід у дії чи рішення. Замість того, щоб пережити страх не впоратися і безпорадність й потім зібрати себе знову і діяти, не переживаючи й вимагаючи - ми паралізовані постійним безсиллям і вимогами іншого.
Вина за минуле, що треба було зробити інакше і претензії до себе та інших, ніяк не допомагають жити в сьогоденні. Нині треба знайти опору в собі, саме в собі і є та точка складання. І в цій точці складання немає провини за минуле та страхів за майбутнє, є тут і зараз – момент у якому можна оцінити ситуацію та приймати рішення у сьогоденні. Качаючи себе між виною та страхами, залишимося без розуміння, сил та можливостей.
Невдоволення собою, вимога іншого, вина та звинувачення – не допомагають.
Значить треба відмовитися від цієї моделі поведінки й перейти на інший рівень – усвідомлення себе в теперішньому, усвідомити свої тривоги та страхи й тут і зараз починаю допомагати собі та підтримувати себе. Саме з точки тут і зараз, я питаю себе, що мені допоможе відновити свій ресурс та повернути мінімальний баланс. Поїсти, зігрітися, пройтися, купити теплий одяг, поїхати до лікаря, все, що завгодно, що актуально. А після цього першого кроку першої допомоги собі вже можна оцінювати ситуацію в теперішньому і вирішувати якийсь наступний крок. І немає в цьому правильно і не правильно, є вибір.
Як упоратися з усім цим? Немає світла по 2-3 доби, немає опалення, вода холодна чи ні, немає і ніяких оптимістичних новин. Як зварити все це і впоратися?
Запит від тих, хто в Україні й справді, ситуація не проста.
Але у всьому цьому, перше, що необхідно зробити - це прибрати вимогу до себе - справлятися і знати відповіді на всі питання, мати план Б, вміло долати всі труднощі. У цій ситуації все в стресі, реакції на стрес різні та здатність діяти теж різна.
Вимоги до себе Бути кимось іншим, не допомагають. Це як парашут гальмування, який постійно гальмує сам вихід у дії чи рішення. Замість того, щоб пережити страх не впоратися і безпорадність й потім зібрати себе знову і діяти, не переживаючи й вимагаючи - ми паралізовані постійним безсиллям і вимогами іншого.
Вина за минуле, що треба було зробити інакше і претензії до себе та інших, ніяк не допомагають жити в сьогоденні. Нині треба знайти опору в собі, саме в собі і є та точка складання. І в цій точці складання немає провини за минуле та страхів за майбутнє, є тут і зараз – момент у якому можна оцінити ситуацію та приймати рішення у сьогоденні. Качаючи себе між виною та страхами, залишимося без розуміння, сил та можливостей.
Невдоволення собою, вимога іншого, вина та звинувачення – не допомагають.
Значить треба відмовитися від цієї моделі поведінки й перейти на інший рівень – усвідомлення себе в теперішньому, усвідомити свої тривоги та страхи й тут і зараз починаю допомагати собі та підтримувати себе. Саме з точки тут і зараз, я питаю себе, що мені допоможе відновити свій ресурс та повернути мінімальний баланс. Поїсти, зігрітися, пройтися, купити теплий одяг, поїхати до лікаря, все, що завгодно, що актуально. А після цього першого кроку першої допомоги собі вже можна оцінювати ситуацію в теперішньому і вирішувати якийсь наступний крок. І немає в цьому правильно і не правильно, є вибір.
❤51👍14🔥1
Про крихкість
Днями вкотре усвідомила крихкість свого життя, здоров'я, можливостей та навіть ідей.
На щоб я не спиралася і не мала надії, може зламатися чи розколотися будь-якої миті.
Це практично не пов'язане з реальністю, тому що більше спирається на мої ілюзії та очікування.
Наприклад на очікування як має бути правильно або ілюзії, що хтось є надійним й завжди знає що робити.
Ми крихкі, світ тендітний, наші очікування та ілюзії ще тендітніші. Але дивовижність цього переливання в тому, що коли ти дозволяєш собі цю крихкість і приймаєш її, то набуваєш більше свободи та більше стійкості.
Так, я досить тендітна і моє життя теж і мені нема потреби бути залізним або сталевим.
Іде вимога до себе, йде чи знижується очікування від себе та інших, можна видихнути й продовжувати дихати й жити в цьому крихкому світі, цінуючи його нескінченно.
Днями вкотре усвідомила крихкість свого життя, здоров'я, можливостей та навіть ідей.
На щоб я не спиралася і не мала надії, може зламатися чи розколотися будь-якої миті.
Це практично не пов'язане з реальністю, тому що більше спирається на мої ілюзії та очікування.
Наприклад на очікування як має бути правильно або ілюзії, що хтось є надійним й завжди знає що робити.
Ми крихкі, світ тендітний, наші очікування та ілюзії ще тендітніші. Але дивовижність цього переливання в тому, що коли ти дозволяєш собі цю крихкість і приймаєш її, то набуваєш більше свободи та більше стійкості.
Так, я досить тендітна і моє життя теж і мені нема потреби бути залізним або сталевим.
Іде вимога до себе, йде чи знижується очікування від себе та інших, можна видихнути й продовжувати дихати й жити в цьому крихкому світі, цінуючи його нескінченно.
❤83👍20🔥2🤝1
❤️дякую всім хто був зі мною з 2019 року на моєму каналі.
Дякую за ваш інтерес до самопізнання.
Я не буду надалі підтримувати свій канал та поповнювати його інформацією.
Все що є, залишається у доступі.
Якщо до мене є запити на консультації, то мене можна знайти :
https://www.instagram.com/zadioraviktoriia?igsh=cHIwdm04bjZkcXd4&utm_source=qr
https://www.facebook.com/share/1AcLkzKx8i/?mibextid=wwXIfr
Дякую за ваш інтерес до самопізнання.
Я не буду надалі підтримувати свій канал та поповнювати його інформацією.
Все що є, залишається у доступі.
Якщо до мене є запити на консультації, то мене можна знайти :
https://www.instagram.com/zadioraviktoriia?igsh=cHIwdm04bjZkcXd4&utm_source=qr
https://www.facebook.com/share/1AcLkzKx8i/?mibextid=wwXIfr
Facebook
Log in or sign up to view
See posts, photos and more on Facebook.
❤72😢31💔6😭6🔥2
Те, що відбувається зараз із 80% тих, хто живе в Україні — це наслідок накопиченого стресу та неможливості організму впоратися з ним.
Симптоми чи стани: постійна втома, апатія, депресія, злам сну, важко піднятися, важко взагалі знайти якісь бажання й мотиви, відчуття, що ти весь час буксуєш на нейтралці і не можеш рухатися.
Нам усім не вистачає позитивних емоцій і переживань, а негатив накопичується й осідає в тілі та розумі.
У мене є зовсім не авторська, але робоча програма з переліку кроків. Причому можна обрати для початку 2 на вибір — не обов'язково пробувати одразу все, головне — почати.
👇 1 крок — вечірній детокс.
За 2 години до сну вимикається телефон і прибирається з поля зору. А також комп'ютер. Жодних новин, робочої пошти, месенджерів. Жодних інформаційних потоків. Не чекайте швидких результатів: лише після 3-го тижня ви починаєте краще спати, і з'являється додатковий ресурс.
👇 2 крок — нормалізація сну.
Якщо ви часто не можете заснути, прокидаєтеся, а сон переривчастий — вирушайте до невропатолога чи сімейного терапевта і підберіть комплекс заходів для відновлення сну. Після 2 тижнів нормального сну (або хоча б частіше нормального) ви почнете почуватися зовсім інакше.
👇 3 крок — поверніть у своє життя читання книжок на ніч замість стрічки новин.
Бажано читати вголос і мінімум 30 хвилин. Хоча б... почніть із 15 хвилин. Коли ви читаєте, ваше звичне сприйняття інформації перезавантажується, і ви по-справжньому відпочиваєте. І саме книжки — бажано захопливі, але не тривожні.
👇 4 крок — спорт, будь-який, але регулярно.
2–3 рази на тиждень або щодня. Проста гімнастика чи щось до душі, але регулярно й залучено. Вірячи в те, що це не просто спорт, а саме зараз і тут ви робите для свого тіла величезну користь. Зазвичай тіло працює на вас, а зараз — ви для нього. Це внутрішній договір із собою.
👇 5 крок — зробити чек-ап здоров'я.
Усе, що відкладали й не хотіли помічати. Розпланувати й почати дивитися правді в очі. Без цього техогляду далі нікуди, і якщо щось не так, не варто падати в обморок і страждати. Просто пришов час цим зайнятися.
👇 6 крок — скласти список того, що тут і зараз вас радує і дарує позитивні емоції.
Назвемо це «списком вітамінів для себе», і після цього розібратися: чи приймаєте ви ці вітаміни, чи давно забули про них? Якщо друге — повернути їх у своє життя негайно. Не відкладайте це на завтра.
Нагадую… можна почати з будь-яких двох, але почати! 🤍
Симптоми чи стани: постійна втома, апатія, депресія, злам сну, важко піднятися, важко взагалі знайти якісь бажання й мотиви, відчуття, що ти весь час буксуєш на нейтралці і не можеш рухатися.
Нам усім не вистачає позитивних емоцій і переживань, а негатив накопичується й осідає в тілі та розумі.
У мене є зовсім не авторська, але робоча програма з переліку кроків. Причому можна обрати для початку 2 на вибір — не обов'язково пробувати одразу все, головне — почати.
👇 1 крок — вечірній детокс.
За 2 години до сну вимикається телефон і прибирається з поля зору. А також комп'ютер. Жодних новин, робочої пошти, месенджерів. Жодних інформаційних потоків. Не чекайте швидких результатів: лише після 3-го тижня ви починаєте краще спати, і з'являється додатковий ресурс.
👇 2 крок — нормалізація сну.
Якщо ви часто не можете заснути, прокидаєтеся, а сон переривчастий — вирушайте до невропатолога чи сімейного терапевта і підберіть комплекс заходів для відновлення сну. Після 2 тижнів нормального сну (або хоча б частіше нормального) ви почнете почуватися зовсім інакше.
👇 3 крок — поверніть у своє життя читання книжок на ніч замість стрічки новин.
Бажано читати вголос і мінімум 30 хвилин. Хоча б... почніть із 15 хвилин. Коли ви читаєте, ваше звичне сприйняття інформації перезавантажується, і ви по-справжньому відпочиваєте. І саме книжки — бажано захопливі, але не тривожні.
👇 4 крок — спорт, будь-який, але регулярно.
2–3 рази на тиждень або щодня. Проста гімнастика чи щось до душі, але регулярно й залучено. Вірячи в те, що це не просто спорт, а саме зараз і тут ви робите для свого тіла величезну користь. Зазвичай тіло працює на вас, а зараз — ви для нього. Це внутрішній договір із собою.
👇 5 крок — зробити чек-ап здоров'я.
Усе, що відкладали й не хотіли помічати. Розпланувати й почати дивитися правді в очі. Без цього техогляду далі нікуди, і якщо щось не так, не варто падати в обморок і страждати. Просто пришов час цим зайнятися.
👇 6 крок — скласти список того, що тут і зараз вас радує і дарує позитивні емоції.
Назвемо це «списком вітамінів для себе», і після цього розібратися: чи приймаєте ви ці вітаміни, чи давно забули про них? Якщо друге — повернути їх у своє життя негайно. Не відкладайте це на завтра.
Нагадую… можна почати з будь-яких двох, але почати! 🤍
❤109👍6❤🔥4🔥3🤗3
❤️Багато зараз говорять про те, що треба бути сміливішими. Жити вільно, чути себе, спиратися на внутрішнє, а не на чужі очікування. Це гарно звучить. Навіть дуже.
Але як почути цей внутрішній голос, якщо ти раніше взагалі його не сула чи не чув? І довіри до нього не було ніколи.
Ти гортаєш стрічку, читаєш розумні поради і думаєш: «Я хочу. Але я просто не знаю як. Я намагаюся, а виходить якось криво-косо. І я знову впадаю в це звичне страждання, жалію себе, лякаюся цього і застрягаю. Весь час відчуття, що я блукаю в тумані й ніяк не знайду вихід».
Мені здається, ми дуже все ускладнюємо.
Ми намагаємося вигадати собі якийсь правильний план або складну стратегію, щоб мати аргументи і знову-таки з невідомого зробити відоме. Нам потрібні гарантії, бо невідоме лякає. Але свобода не дає гарантій-вона дає лише імпульс.
А що, якщо все набагато простіше?
Свобода і сміливість -вона не про якісь грандіозні подвиги. Вона-у маленьких кроках щодня, щогодини.
Дозволити собі вранці піти новим маршрутом.
Заговорити з людиною, взагалі не знаючи наперед, про що ви будете казати.
Взяти проєкт, який ніколи раніше не робила, іявного поняття не мати про кінцевий результат -але відчути всередині живий азарт замість паралізуючого страху.
Зняти з себе обов’язок бути «ідеально сміливою» і залишити тільки один маленький крок прямо зараз.
Свобода стає досвідом, саме так - через щоденні крихітні дозволи собі бути живою, а не ідеальною/ ідеальним.
Але як почути цей внутрішній голос, якщо ти раніше взагалі його не сула чи не чув? І довіри до нього не було ніколи.
Ти гортаєш стрічку, читаєш розумні поради і думаєш: «Я хочу. Але я просто не знаю як. Я намагаюся, а виходить якось криво-косо. І я знову впадаю в це звичне страждання, жалію себе, лякаюся цього і застрягаю. Весь час відчуття, що я блукаю в тумані й ніяк не знайду вихід».
Мені здається, ми дуже все ускладнюємо.
Ми намагаємося вигадати собі якийсь правильний план або складну стратегію, щоб мати аргументи і знову-таки з невідомого зробити відоме. Нам потрібні гарантії, бо невідоме лякає. Але свобода не дає гарантій-вона дає лише імпульс.
А що, якщо все набагато простіше?
Свобода і сміливість -вона не про якісь грандіозні подвиги. Вона-у маленьких кроках щодня, щогодини.
Дозволити собі вранці піти новим маршрутом.
Заговорити з людиною, взагалі не знаючи наперед, про що ви будете казати.
Взяти проєкт, який ніколи раніше не робила, іявного поняття не мати про кінцевий результат -але відчути всередині живий азарт замість паралізуючого страху.
Зняти з себе обов’язок бути «ідеально сміливою» і залишити тільки один маленький крок прямо зараз.
Свобода стає досвідом, саме так - через щоденні крихітні дозволи собі бути живою, а не ідеальною/ ідеальним.
❤69👍8❤🔥6🔥2🙏2
Старість і немічність не приходять із віком, вони можуть прийти в будь-який момент і в будь-якому віці, коли людина обирає не жити.
Не жити - це мовчати, коли не згоден, або весь час жертвувати своїми бажаннями та мріями. Не жити - це бути зручним, а не живим. Страх перед самотністю, тривога за майбутнє та бажання рятуватися, а не жити, паралізують і зупиняють потік життя. Саме там, у нібито комфортному болоті, де немає особливих змін і нібито загроз, і починається та сама старість і немічність. І це жодним чином не пов’язано з віком, це пов’язано зі здатністю жити, проживаючи й переживаючи зміни, рухаючись у потоці та дозволяючи життю статися.
Не жити - це мовчати, коли не згоден, або весь час жертвувати своїми бажаннями та мріями. Не жити - це бути зручним, а не живим. Страх перед самотністю, тривога за майбутнє та бажання рятуватися, а не жити, паралізують і зупиняють потік життя. Саме там, у нібито комфортному болоті, де немає особливих змін і нібито загроз, і починається та сама старість і немічність. І це жодним чином не пов’язано з віком, це пов’язано зі здатністю жити, проживаючи й переживаючи зміни, рухаючись у потоці та дозволяючи життю статися.
❤64👍24👏6❤🔥3
Коли ми себе жаліємо, ми бачимо весь світ крізь окуляри образи, тривоги й непорозуміння. Ми втрачаємо здатність бути обʼєктивними.
Так, нам здається, що ми бачимо повну картину і розуміємо всі обставини. І так, у цей момент ми почуваємося найнещаснішою людиною на світі, тоді як усі інші здаються щасливими, везучими чи якимось «зі знаком плюс».
Але це не так.
Варто лише переболіти цим станом саможалю та глобального нещастя-і настає новий день. Тоді з туману думок і образ на весь світ виходить сонце, повертаючи здатність бачити все значно ясніше.
Не поспішайте з висновками.
Вчіться проживати свої печалі тут і зараз, не роблячи передчасних узагальнень.
Так, нам здається, що ми бачимо повну картину і розуміємо всі обставини. І так, у цей момент ми почуваємося найнещаснішою людиною на світі, тоді як усі інші здаються щасливими, везучими чи якимось «зі знаком плюс».
Але це не так.
Варто лише переболіти цим станом саможалю та глобального нещастя-і настає новий день. Тоді з туману думок і образ на весь світ виходить сонце, повертаючи здатність бачити все значно ясніше.
Не поспішайте з висновками.
Вчіться проживати свої печалі тут і зараз, не роблячи передчасних узагальнень.
❤63❤🔥6👍6🔥4
Ми часто плутаємо співчуття з виною.
Здається, що це зовсім різні переживання, але тим не менш.
Згадайте ситуацію, коли хтось із ваших близьких захворів чи з ним щось трапилося. Які перші думки виникають?
«Боже, треба було мені...»
«Чому я раніше...»
«Це я не робив / не робила, і тому...» і так далі.
Усе це не допомагає.
Допомагає розуміння ситуації: вона відбувається тут і зараз, і тут і зараз треба робити те, що потрібно. Це стосується не лише оточення та близьких, це стосується й нас самих.
Коли щось іде не так, ми обрушуємося на себе з обвинуваченнями і топчемо себе безжально. Але це не допомагає.
Допомагає -запитати себе: що допоможе зараз і що можна зробити зараз?
Будьте уважні до себе. Не витрачайте сили на руйнацію - підтримка й розуміння себе та ситуації працюють значно краще.
Здається, що це зовсім різні переживання, але тим не менш.
Згадайте ситуацію, коли хтось із ваших близьких захворів чи з ним щось трапилося. Які перші думки виникають?
«Боже, треба було мені...»
«Чому я раніше...»
«Це я не робив / не робила, і тому...» і так далі.
Усе це не допомагає.
Допомагає розуміння ситуації: вона відбувається тут і зараз, і тут і зараз треба робити те, що потрібно. Це стосується не лише оточення та близьких, це стосується й нас самих.
Коли щось іде не так, ми обрушуємося на себе з обвинуваченнями і топчемо себе безжально. Але це не допомагає.
Допомагає -запитати себе: що допоможе зараз і що можна зробити зараз?
Будьте уважні до себе. Не витрачайте сили на руйнацію - підтримка й розуміння себе та ситуації працюють значно краще.
❤39🤝3❤🔥2