Нотатки на серветці.

Останнім часом мені якось тривожно. Немає приводу, але прям хвилі тривоги, а потім смутку. Це щось означає чи з чимось пов'язано?

Це означає те, що ви жива людина і переживаєте всю гаму емоцій. Ми живемо у стані реальної війни й дуже часто переживаємо всередині тривогу. Цю тривогу включає сам сигнал сирени, або якась новина, або спілкування з кимось на тривожну тему. У такий момент виникає страх та тривога, хвиля виникає та накриває. Якщо не намагатися розумом її обіграти та прив'язати до передчуттів та не продовжувати її штучно, то ця хвиля закінчується. Як будь-який інший стан, наприклад інтересу або збудження, тривожність не триватиме нескінченно. Дозвольте собі турбуватися, розуміючи, що це тільки почуття/переживання, викликане емоцією страху і нічого більше.

Що стосується смутку, то швидше за все ці емоційні стани та переживання пов'язані з розчаруваннями. Ми час від часу маємо свої очікування, наприклад, які зміни повинні відбутися, а вони не трапляються. Умовно, ми десь у голові позначили, що те бажане нами має статися до осені, але воно не сталося. І тоді невидима хвиля розчарування накриває, а ми відчуваємо лише смуток та розпач.
Все це нормально і дуже по-людськи. Взагалі дуже по-людськи боятися, тривожитися, розчаровуватися і засмучуватися. Не варто лише вважати це якимись знаками й зчитувати це як загрозу. Всі емоції та переживання приходять і йдуть, відпускайте їх і живіть наступний момент, де вже зникає тривога і є щось інше.
Але не можу не сказати, що якщо тривожність стає нормою і такий стан триває вже місяць і більше, то варто приділити собі увагу і вирушити до психолога або лікаря. Постійна тривожність не має бути нормою.

❤️☕️Бути батьками – це не означає тонути у житті своєї дитини, ні це не про це.
Бути батьками - це чути голос своєї дитини, бачити усмішку на її обличчі та розуміти її інтереси. Можливо не завжди розділяти, але розуміти та давати звучати їй уголос.
А ще – це про те, як не володіти, не підкоряти та не маніпулювати.
Це важко, я знаю.

Про страхи

Саме з них так багато починається.
Наприклад вибір, де вчитися.
Є страх, що не приймуть туди куди хочеться або не потягнеш навантаження і тоді вибираєш те, що здається більш відповідний.
Або знайомство, приховуєш увагу до когось, хто дуже подобається, тому що є страх, що тебе не оберуть.
А ще страх мріяти, просто так – дозволити собі хотіти більшого та припустити думку, що це може статися. Чому лякає? Тому що заважає горезвісна установка, що «краще синиця у руці, ніж журавель у небі». Яка синиця і до чого тут журавель?! Але обмеження є і це на кожному кроці. Як із цим бути? Бачити й розуміти, що це не ми, а наші страхи та тривоги стримують нас і крок за кроком відмовлятися від них, дозволяючи собі більше.

Про сором

Якщо внести увагу у своє життя та життя оточення, то можна відзначити масу моментів, коли нам соромно.

Наприклад, соромно запитати про гроші на роботі, буде зміна зарплати чи ні, бо можуть подумати, що для мене гроші важливіші за роботу. Або соромно запитати про допомогу когось зі знайомих, тому що вони зайняті й не хочеться їх турбувати та відвертати їхню увагу. А ще соромно здатися безпорадним або не здатним розв'язувати якісь питання. А далі, можливо, соромно перед старими знайомими, що нібито не досяг тих чи інших успіхів у бізнесі, кар'єрі. А ще буває соромно, що немає сім'ї або був невдалий шлюб і начебто з тобою щось не так.
А далі виникає сором за дітей, якщо вони щось роблять не так, або так, але не зовсім те, що бачиться іншим.
І ці перерахування можуть бути нескінченними. Це нагадує снігову кулю, в якій тоне своє життя і виникає безліч оцінок і суджень, які частіше не мають нічого спільного з реальністю і базуються на порівнянні.

Людський розум і погляд зазвичай негативний, ми не готові бачити своє життя через призму досягнень, успіхів та радості. Ми весь час шукаємо, що в нас не так і чому, порівнюємо себе з іншими на свою користь і соромимося. Дуже деструктивний стан, який не дає жодного ресурсу та мотивації.
Саме тому, я й пишу про увагу до себе, тому що звичка засуджувати себе – це часто павутина забуття, забуття, але якщо внести туди увагу, є шанс вийти з цього на світ.
А в променях світла та уваги нема потреби бути кимось іншим або соромитися, там все є як є, без потреби бути інакшим. Там є розуміння та увага до себе і немає місця сорому.

Нотатки на серветці.

-Я почуваюся нещасною, мені здається, що все, що в мене є це не те і в мене немає головного - коханого чоловіка.
Що зі мною не таке? Чому я не можу бути щасливою?

Відразу хочу зазначити, що це досить частий запит на консультації й він не лише жіночий. Чоловіки не менше страждають від самотності та відчуття, що з ними щось не так і їм увесь час не щастить.
І звичайно ж, я не зможу в одній короткій нотатці дати відповіді на всі можливі запити та ситуації.
Але я зможу підказати, з чого можна спробувати почати.

Наприклад, з того, що припустити думку, що щастя воно взагалі не залежить від іншого. Ми можемо зустрічати прекрасних людей, будувати стосунки та любити, але не інший робить нас щасливими, а наше ставлення до себе та з собою, наш дозвіл та радість у тих чи інших станах. А ще, здатність розуміти себе та вести із собою чесний діалог. І почати його варто саме з питання себе, що мене робить щасливою і чого я хочу?
Чому я хочу саме цього?
Це мій досвід і моє бажання чи це стандарти та погляди які я прийняла та повірила як у свої? Я взагалі знаю себе щасливою?
Я вірю в те, що говорю чи це моя ілюзія/захист?
Так відповідь до відповіді, можливо, виведуть на світ або виведуть з ходьби по колу.

Самообман не допомагає, він лише відтягує розчарування та робить страждання звичним способом життя.

Я й подорожі.

Коли влітку 2022 року я вперше виїхала за кордон з початку війни, то де б я не була: Німеччина, Італія, Хорватія, Польща, Великобританія, я скрізь зустрічала співчуття та інтерес до себе та ситуації в країні. Люди щиро питали, допомагали.
У 2023 ця увага стала слабкою, але все ж таки була, залишалося відчуття, що світ у вигляді простих громадян стежить за ситуацією і підтримує тебе й твій народ, просто так по-людськи, знає що жити у війні - це не правильно. Війна взагалі це велике горе та темрява.
У 2024 році все частіше почала чути питання, - а що там взагалі війна у вас йде ще? Або щось на кшталт того, - як там вам страшно? Та зазвичай, відповідь уже ніхто не слухав , бо питання були формальними.

Останній рік війни, коли я буваю за кордоном, я весь час знаходжу себе у стані розгубленості, як відповідати на формальні питання й передати весь жах війни та людського горя всьому світові.
Як, коли це не хвилює й мої розмови про це нецікаві.

Люди обирають свій капсульний світ і все менше хочуть знати що-небудь за рамками цього зрозумілого та комфортного світу.
Звичайно, більшість просто сподівається, що все пройде стороною і ніяк їх не торкнеться. Або можливо, що вони розумніші й сильніші за тих, хто живе в Україні та тому в них все буде інакше.
Інакше, це все зміниться і стане тільки краще, а не гірше.

Чесно, я напевно хотіла б повірити в цю гарну ілюзію, але на жаль… це ефект доміно і реакція вже запущена. Ніколи, ніколи не рятує самообман, він просто робить опік болісним і рани від краху ілюзій болять ще сильніше. Звуження свідомості до свого вузького світу дрібних страждань - це шлях до забуття, а не до реальності.
Це моя думка ... можливо вона помилкова або примітивна, але я точно це бачу і розумію, а ще дуже хочу помилитися.

Нотатки на серветці

Все частіше і частіше, на консультацію приходять люди з різними запитами, але в основі лежить тривожність.

У багатьох є помилкове знання про тривожність, яке виглядає як тривожність = паніка. Але це не так. Тривога досить тиха емоція і стан, він викликає дискомфорт й може призвести до паніки, але далеко не завжди. Якщо у вас дуже стійкий тип нервової системи, ви дуже довго можете не розрізняти, що ви тривожні. Але тригери вже є. Наприклад, іноді може частішати серцебиття, або виникати стрибки тиску, посилене потовиділення, спазми шлунка або кишківника, порушення сну, проблеми з концентрацією уваги й так далі. Все це може виникати епізодично або тривати якийсь час і ставати вже нормою. Але це все наслідок тривожності.

Не варто ігнорувати ці симптоми, тому що вони сигналізують нам що організм просить уваги.
Коли ми продовжуємо і далі жити в стані тривожності, не усвідомлюючи це, ми посилюємо свій стан і все це може переходити до хвороб різного характеру (біль у шиє та спині, спазми м'язів, різні порушення ШКХ, мігрені та так далі) або панічні атаки.
Тому так необхідно повертати увагу до себе та визнати в собі тривожність чи хвилі тривоги, які є.
Далі почати з нею працювати, щодо цього є зараз маса порад і технік в інтернет-просторі. Варто тільки вибрати для себе те, що підходить і займатися собою.
Наше психічне та фізичне здоров'я - це основа для решти.

❤️Добрий день
Відповідаю тут сьогодні та завтра на питання та теми яки турбують

Про любов.

Зараз досить часто чую скарги на те, що всі стали втомленими та агресивними. А ще що немає ресурсу та можливості любити, всім не вистачає кохання, але немає можливості його давати та ділитися.
Мені здається, що у багатьох просто дав збій датчик, а не саме джерело любові.
В якусь мить тривоги та розпачу виникло відчуття, що якщо й далі так любити, радіти, дбати, розділяти, співпереживати, то самому не вистачить просто на те, щоб рухатися та дихати. І тоді цей внутрішній датчик позитивної енергії дав збій і став постійно показувати нижні межі. А в атмосфері навколо ніби одночасно приглушили світло і тепло і все так само, але з прохолодою і весь час без яскравого сонця.

Це стало нашою помилкою, берегти те що є, щоб не залишитися ні з чим. Насправді все працює інакше, тому що тільки віддаючи, є можливість підзарядитися знову і знову, збільшуючи свій заряд співпереживання, радості та любові.
Поділяючи, а не зберігаючи себе, запускаєш процес зцілення себе любов'ю і радістю, причому починати треба як завжди з себе. Вже сьогодні й вже прямо зараз, подивитися на себе в дзеркало з любов'ю і не шукати в собі недоліків. А потім вийти у світ й побачити щось гарне у кожному хто поряд й сказати йому про це, а ще обіймати близьких міцно та тепло. Так крок за кроком, з'являється шанс наповнитися всім, чого так не вистачає і внутрішнє сонце запрацює.

Нотатки на серветці.

Я все більше і більше не довіряю людям, хай то партнери в бізнесі або особисті стосунки, я весь час шукаю каверзу. Можливо, на мене вплинув минулий досвід, оскільки мене обманювали, можливо зараз мені не пощастило з оточенням. Але моя недовіра зростає. Допоможіть розібратися, я якось не так поводжусь, що притягую таких людей і ситуації?

Почнімо з простого й одночасно найскладнішого, що ви знаєте про довіру собі. Ви собі довіряєте?
Ну, наприклад, ви коли приймаєте якісь рішення відповідно до угоди чи інших обставин щодо бізнесу, ви це робите довго, скільки людей ви слухаєте, хто в підсумку для вас авторитет? Всі ці питання допомагають подивитися на алгоритм ухвалення рішення і відкривають відповідь на кого ми спираємося, коли щось вирішуємо.
Це може бути зовнішня орієнтація - важлива думка іншого, його або їх-експертів, або я довіряю собі -своєму розумінню та відчуттям. Я знаю, чого я хочу, я бачу ситуацію і так, можливо я не все розумію і готовий послухати думку всіх, але опора йде на себе.
Ще одне питання - як часто думка іншого змушує вас змінити рішення чи свою думку, розуміння?

Варто поспостерігати за цим і навіть записувати такі епізоди. Не даючи цьому особливих оцінок і не засуджуючи себе, просто побачити, який рівень розуміння та довіри до себе у нас зараз.
І якщо орієнтація на думку іншого вища і значуща, це означає, що довірчих відносин із собою немає.
Немає довіри до себе, немає опори на себе і тоді не народжується і довіра до інших. Це стан чи розуміння стану – «я можу довіритися» не знайомо чи хибно сформовано. Звідси й повторювані ситуації, в яких я не довіряю і відразу ж чекаю
каверзи, я чекаю і напружуюся і це обов'язково трапляється.

Я зараз не кажу про те, що в житті немає авантюристів, ошуканців і світ суцільний хоровод дружністі та любові.
Але формування довірчих відносин із собою, коли я дозволяю собі помилятися і вчуся собі довіряти все більше й більше, точно формує інтуїцію на довіру у зовнішньому світі.

❤️☕️Про себе

Коли встаєш вранці і дивишся у вікно або вирушаєш на прогулянку, можна відразу зрозуміти свій стан. Дивлячись на світ, ти отримуєш відповідь на запитання – як я зараз?

І якщо все здається сірим і похмурим, люди не дружні й взагалі світ позбавлений фарб та позитивних емоцій, то щось не таке в мені. Це не про те, що я не правильна або в мене якісь проблеми, це про мою забарвленість чимось чи кимось.

Ми не помічаємо своїх емоційних переживань і стану, але вони є і ми ними пофарбовані. Наприклад, якщо вчора я була скривджена чи розчарована чимось і заснула з цим, то я несу це у собі. Скоріш вранці шлейф розчарування буде в моєму погляді та думках.
Або якщо я була тривожна і налякана, то стан настороженості й тривожності може зберегтися і відчуватися мною через додатковий контроль до всього, що відбувається в моєму житті.
Ми не помічаємо цього, але це є.

Як допомогти собі переживати та відпускати свої статки під час, не несучи минуле, а теперішнє?
Перший крок – бачити свої емоції та розуміти що зі мною.

Здається, що це просто, але завжди. Ми часто забороняємо собі переживати негативні емоції, іноді навіть не знаємо їхнього смаку.
Існує фонічний страх, що якщо тільки дозволити собі боятися, тривожитися, ненавидіти, ревнувати й таке інше – це все як лавина накриє нас і віднесе. Тому треба контролювати та не допускати ці переживання. Але вони є і нікуди не подіються, залишаються під шкірою і фонять, захоплюють нас та наші думки.

Варто стати трохи сміливішим, дозволяючи собі бачити все, проживати як є і відпускати минуле, коли воно ставати минулим.
Наші думки це тільки думки.
Наші емоції змінюються.
Ми є, тут і зараз.

Нотатки на серветці

-Чому я одна/один?
-А чому ж ні? Давайте спочатку поговоримо про ваші думки та переконаність, що з вами щось не так. Чому ви вирішили, що з вами має бути інакше і ви повинні бути не один/одна?

І на цьому питанні частіше виникає занурення у роздуми чи активний захист. Захист через фрази типу - а як інакше, всі навколо щасливі або чому я повинен робити все один.
А після роздумів виникають аргументи про бажання тепла, безпеки, любові та уваги.

Дуже добре, коли час від часу ми взагалі запитуємо себе - а навіщо, чи для чого я хочу щось? Наприклад, чому мені потрібні стосунки, що я шукаю там?
Якщо я розумію краще, що мені хочеться і що для мене важливо, то, можливо, я отримую більше шансів знайти/зустрічати це.

Тому що я дуже часто бачу на консультаціях протилежне. Дівчата шукають захист та стабільність, а вибирають чоловіків гравців і зовсім не постійних, але при цьому харизматичних та цікавих.
Або чоловік шукає сімейного затишку, замислюється про дітей і при цьому вибирає та відгукується на дівчину, яка зовсім не про це сьогодні і її цікавлять більше яскраві емоції, пристрасть та пригоди.
Хто я і про що сьогодні?
Чесність із собою допомагає знайти те, що шукаєш.

Як працювати з тривожністю?

1.Усвідомити що тривога є, не відмовлятися від себе у стані тривоги. Зрозуміти, що тривога такий самий емоційний стан як любий інший. Наприклад - радість чи сум. Жива людина може тривожитися.
Не намагатися бути сильним коли потрібно та не потрібно й розглядати тривожність як ознаку слабкості.

2.Почати допомагати собі у стані тривожності. Це означає розуміти тригери тривоги й що допомагає зняти напругу тривожності. Бачити свою внутрішню тривогу у собі, у рухах, розмовах, диханні та у думках. Зрозуміти що тривожні думки дуже часто вмикають тривогу, але це тільки думки. 

3.Знайти для себе вправи які допомагають заспокоїти себе, коли тривожно. Це може бути від дихання та спорту до малювання. Не має значення що та скільки, важливо відшукати своє й усвідомити як це допомагає вам. Ніхто не має 100% пігулки для кожного з нас, але є з чого вибирати.
Піклуватись про себе  це відповідальність перед тими хто поряд та перед собою.

4.Самопізнання це і є життя, зараз тривожність це теж наше життя. Тому змініть відношення до цього, тривожність це не те з чим треба боротись. Це емоційний стан який можна дослідити у себе та почати керувати їм, якщо не боятись цього, а допомагати собі.

❤️☕️Про просте

Три дні тому зламався пилотяг, потім пральна машина, а сьогодні кавоварка. Це ретро меркурій? або просто таке везіння. І звичайно багато можна пояснити перепадами електрики, хоча ці прилади й не були постійно включені в розетку, але мені чомусь здається, що все має свій початок і свій кінець. У вас не працюють вічно побутові прилади, ми не можемо жити в статиці, все змінюється і часто зовсім не під час і не так, як хотілося б.

А що ми? Ми, як завжди, маємо право вибору у своїх реакціях та діях. Або жаліти себе, скаржитися на життя та розв'язувати свої питання, своє життя так, як можна на сьогодні.
Страждати не допомагає. Допомагає стороні трохи подивитися на ситуацію, оцінити можливості та обставини та ухвалити рішення. Можливо, не ідеальні, але свої

Чому люди не йдуть до психолога?-
Запитали мене вчора на ефірі.

Основних причин, як бачу з досвіду, може бути кілька.
Перша - невіра, що за допомогою розмов з первинно не знайомою людиною можна щось вирішити або в чомусь розібратися. Як пройти через зневіру, тільки отримати досвід. Без досвіду та розуміння, що таке консультація психолога, важко переконати, що це корисно та може реально працювати. Без досвіду це просто слова проти заперечень. Тому, аргументи для тих, хто не вірить на користь роботи з психологом, тільки одні - варто спробувати, щоб потім дискутувати на тему вже маючи досвід.

Друга – не довіра. Страх довіритися незнайомій чи мало знайомій людині. Не відомо, як може бути використана ця інформація і таке інше.
І так, я розумію ці сумніви. Звичайно ж, варто проговорити на старті всі питання та правила роботи, вимоги до конфіденційності і якщо питання стоїть гостро, то підписати необхідні угоди. Це також нормально.

Третя – Уникання. Це коли підсвідомо чи усвідомлено, ніхто й не збирається розбиратися зі своїми проблемами та станами. Людина входить в образ жертви обставин або ще чогось і не збирається виходити. Тоді будь-які пропозиції з можливостями заперечуються.
Як подолати це? Тільки запропонувати як можливість виходу і чекати, коли бажання жити, переможе бажання страждати.

Четверта причина – негативний досвід. Це коли вже був перший похід до психолога, і він був невдалий. Залишилася рана чи розчарування, і вона болить. Тут допоможе здоровий глузд, оскільки всі ми маємо негативні досліди у перукаря, стоматолога, кравця, майстрів з ремонту тощо, але ми не відмовилися від цих послуг і знайшли своїх фахівців. З психологами так само, якщо перший досвід не вдалий - це не означає, що це не працює, просто варто пошукати далі й поставитися до цього як до досвіду.

Це мій перелік причин – чому люди не йдуть до психолога, а які заперечення є у вас чи у ваших знайомих?

Нотатки на серветці.

Я помічаю останнім часом, що все частіше роблю непотрібні покупки. Зависаю на китайських сайтах і купую масу, як мені здається корисних речей, але за фактом витрачаю багато грошей. І я розумію, що мені це приносити задоволення, а потім я засмучуюсь, що витратила гроші. Як це працює?

Ну покупки здебільшого - це радість та задоволення. Є звичайно і ті, хто не любить шопінг, але більшість захоплюються цим час від часу.
Ми робимо безліч покупок, часто не замислюючись які мотиви нами рухають. Наприклад, ми купуємо продукти в магазині, тому що хочемо їсти й тоді ми можемо купити більше, ніж треба, тому що голодні.
Або ми замерзли й нам хочеться купити теплий светр, можливо, ми купимо два або ще шарф, тому що хочемо зігрітися.

Онлайн-покупки – це особлива історія. Ми не відчуваємо, не торкаємося та не бачимо товар, тому можемо довше обирати та шукати.
Наші очікування та сам вибір це особлива форма задоволення. І ось тут варто бути уважним і внести трохи усвідомлення у процес. Ми купуємо, тому що є потреба - щось зламалося чи стало необхідно? Чи ми шукаємо задоволення і компенсацію на щось?
Який мотив нашого пошуку та покупки, нам справді це треба чи ми хочемо себе порадувати?

Насолода на який час знижують тривожність. А враховуючи, що ми живемо у стані постійного стресу, тривожність у більшості є і вона може іноді зростати. Наприклад, якщо я перевіряю ввечері телеграмам канали та дивлюся новини стосовно обстрілів та атак, у мені точно наростає тривожність. Тоді я можу відвернути себе покупками й вибираючи щось, я відчуватиму радість і передчуття від отримання того чи іншого товару.
Це працює, але має короткостроковий ефект.
Потім ми отримуємо покупку і якщо вона була не потрібна, то приходить жаль про витрачені гроші або розчарування її потреби.

На цій процес слід звернути увагу. Бачити на старті свій мотив – це справді потреба чи бажання себе відвернути та порадувати. І далі не залишатись механічними свої дії, усвідомити, що тривога не зникає від перемикання, вона є.
Зробіть спочатку перший крок, просто розберіться як це відбувається.

❤️☕️ якщо є питання до мене, чи теми про які ви хочете щоби я написала найближчим часом, пишіть сюди.
Дякую

Про людей

Сьогодні вночі, під час чергової атаки та вибухів, я читаю в чаті вдома повідомлення про те, що вкрай важливо звільнити ящики поштомату, бо багато хто ще не отримав подарунків, а діти чекають. Ось ті самі діти, які зараз десь намагався спати в укриттях, ванних, коридорах чи метро та їхні батьки, які мало хто спить і крім усіх страхів та тривог, вони мами та тати, які намагаються зберегти дитинство серед війни. Напевно колись про це багато напишуть і знімуть безліч кінофільмів, але зараз мені здається, що навколо мене ціла купа простих і одночасно якихось неймовірно людяних історій про стійкість.

А потім я йду пити каву та снідати в кафе, бо вдома немає світла і там теж мене зустрічають із посмішкою. Сьогодні у нас Миколай ось там під подушкою, залишив для вас подарунки, підійдіть та витягніть свій, – кажуть мені хлопці, які працюють у кафе.
Всім нам, тут під подушкою, у цьому кафе, в ранковому Києві, після безсонної ночі, святий Миколай залишив подарунки. Чудо!
З людьми нам пощастило, вони просто неймовірні. Вони про життя і про кохання, про сміливість і стійкість і про світло і віру.❤️

Про увагу, турботу та чуйність

Чи то напередодні свят, чи то від стану невизначеності, чи взагалі властиво людині, але останнім часом все більше скарг на бездушність і черствість близьких, колег і суспільства в цілому.

Цьому є безліч пояснень.
По-перше, наше суспільство опинилося в тотальному стресі й досить травмоване і часто кисню та ресурсу вистачає лише на базові дії та емоції, аби лише тримати рівновагу.

По-друге, ми ментально обумовлені на те щоб дуже мізерно висловлювати емоції й переживання як себе так і іншим. У нас контролю більше, ніж переживань.

По-третє, ми часто просто не вміємо і не знаємо, як можна підтримувати й співпереживати іншому, тому що ніколи не робимо це до себе. Ми для себе суддя, критик, обвинувач та плакальник, але аж ніяк не друг і підтримка.
Якщо ми не вміємо розуміти й співпереживати собі, звідки це виникне до інших. Механічно можливо, від розуміння, що в тих чи інших обставинах треба бути ввічливими, але не від душі та серця.

Загалом, як завжди, якщо щось не так з увагою до вас від інших, починаємо дивитися на себе. А як ми поводимося із собою самі?

Різдво, а я про боягузтво.😉

Так, саме про боягузтво жити, любити, дозволяти собі та бути сміливішими у своїх проявах та бажаннях.
Скільки ми відкладаємо на потім? І це не просто фраза, це всі моменти життя, які ми перестали помічати, але все ж таки обрізаємо своє життя.

«Цю сукню я не куплю, бо треба ще схуднути. Ось схудну і носитиму все що подобається»

«Так, роботу треба міняти. Вона мені не подобається, хочу взагалі займатися іншим, але зараз не той час, щоб шукати себе»

«Я не живу, а страждаю у наших відносинах, але зараз краще бути з кимось, ніж однією»

«Не можу сказати іншому, що він ображає мене, весь час відкладаю цю розмову і страждаю»

Це лише частина тих фраз, що ми чуємо щодня і всі вони про велику картину відкладеного життя.
Вже зараз можна носити ту сукню, яку ти хочеш, тому що ідеальна фігура - це дуже не об'єктивна історія. У нас є та зовнішність, яка є на сьогодні й ми можемо страждати чи ми можемо святкувати.
Де б ми не були й щоб ми не робили, ми весь час обираємо – бути нещасними та незадоволеними чи жити своє життя та святкувати цю можливість.
І так, для цього потрібна сміливість.
Трохи крок за кроком, на видиху, роблячи новий крок, дозволяючи собі жити знову і знову.
За сміливість жити 🥂🎄

З розмови у вагоні поїзда із попутником.

Я поїхала за кордон, у невелику відпустку і в купе зі мною їхав військовий, ветеран, який після поранення та реабілітації їхав провідати родину за кордон.
У якийсь момент шляху, він запитав мене, чим я займаюся і я почала розповідати, що працюю у великих бізнесах і роблю проєкт пов'язані з HR, а також я психолог і коуч.

Почалася розмова на тему - з якими запитами зараз йдуть до психолога і як зрозуміти хороший психолог чи ні. Він не просто цікавився цим, а мав досвід свій і близьких щодо консультування та допомоги психолога і він був різний.
Я не мала на меті переконати чи довести необхідність психологічної допомоги майже всім українцям, я просто почала розповідати зі своєї практики теми останніх звернень.
Наприклад: як зрозуміти, чим займатися і що мені цікаво робити в житті далі, якщо у мене немає ні на що сили? Або як пробачити й чи треба зраду близької людини?
Або як допомогти своїй дитині знайти роботу, якщо вона не вірить у себе?
Чи якщо маю панічні атаки то як жити з цим?

Це тільки маленька частина того, про що ми говорили і з чим приходять люди. Я просто розповідала, звичайно без особистих деталей, що болить у людей і як їх цього можна знайти вихід або розібратися з собою.
І що в цій бесіді здивувало мене, то це його живий інтерес та відкриття того, як багато всього можна вирішувати просто розмовляючи з психологом. Це не таблетка і ні мікстура, але це точно лікувальний бальзам для душі та розуму багатьох. Говорячи про якісь свої нерозуміння і точки болю, кожен відкриває і собі картину інакше, він перестає крутити її в умі або переховувати, а дістає і ділитися. І тоді є шанс розглянути та розібратися з цим.

Ми говорили досить довго і при прощанні мій попутник сказав, що замислився над тим, щоб здобути ще одну освіту – психологія. Що він ніколи не уявляв наскільки це необхідно і корисно і набагато ширше, ніж він думав.
Може кожен із нас трохи недооцінює, що може зробити проста розмова та емпатія.