Про стосунки з собою

Як давно, ви побачивши своє відображення дзеркалі були задоволені?
І це стосується не лише жінок, це про всіх. Ось сьогодні, наприклад, вранці чистили зуби та бачили себе або потім коли виходили з квартири. Ви точно сьогодні зустрічалися зі своїм відображенням. І що? Ви його не помітили зовсім чи знайшли в собі купу вад? Як це відбувається?
Здається, що це якийсь простий і ритуал, що він нічого не означає, - дивитись у дзеркало коли причісуєшся або одягаєшся, але ні.
Щоразу коли ми бачимо себе ми посилаємо собі сигнали, даємо увагу і заряджаємо енергією. Питання які це сигнали та які енергії? А тепер згадаєте свій ранок і своє спілкування із собою? Думаю що у більшість - це було про те, як ми не так виглядаєте і в чому ми не досконалі. Чи була у вашому погляді на себе теплота, доброта, співчуття, любов, розуміння, радість і таке інше? Якщо так, то ви щаслива людина й вмієте взаємодіяти з собою, якщо ні - то знайте, що ключ до розуміння та відносин з іншими лежить у тому місці, де ви вчитеся бути трохи більш уважним до себе, коли ви собі цікаві.

Нотатки на серветці.

Майже рік страждаю з болями та спазмами в області шиї чи попереку, чи плечей. Одне змінює інше. Пройшов МРТ, курси уколів та різне лікування і все це повертається. Мене відправили до психіатра, той сказав пити антидепресанти, але я поки що боюся. Прийшов до вас.

Такий або схожий запит звучить все частіше, боліти може все, що завгодно, наприклад - голова або кисті. Але ситуація плюс мінус схожа, після діагностики та лікування, полегшення короткочасне чи взагалі не настає. І це пов'язано якраз із накопиченим стресом.
Тіло як губка вбирає всі тривоги, страхи, переживання і спазмується в різних місцях не в змозі перетравити.
Тому що все нові й нові порції напруження хвилями накочує на людину.

Як собі допомогти?

Перший крок - це усвідомлення того, що якщо лікарі не знайшли причини й у вас немає нічого серйозного, то ви точно не помрете і не варто лякати себе ще сильніше. Треба розбиратися із собою роблячи крок на зустріч до себе, а не продовжуючи бігати у пошуках порятунку.

Другий крок - це зрозуміти що напруга і спазм - це не пережиті емоції, які трапляються, а ми блокуємо і не усвідомлюємо їх до кінця. Які? Найчастіше страх за себе, близьких, майбутнє, а також тривога та невдоволення собою.
Бути сильним і тримати всі переживання в собі вже не працюють. Варто спробувати говорити про це і є на рівні почуттів, переживань і станів.

Третій крок - знайти техніки та інструменти, які знижують тривожність, не пригнічуючи її, а переживаючи. В інтернеті вже багато джерел для цього. Почати займатися цим регулярно.

Четвертий крок – зайнятися своїм тілом, щоб фізично працювати з м'язами та розслаблювати їх. Вам допоможе будь-який спорт, проста зарядка, плавання та масажі. Обовʼязково регулярно.

П'ятий крок - вирушати до психолога і говорити про себе та свої проблеми як є, без бажання та спроб бути кимось іншим.

Всі кроки можуть бути не послідовні але вони працюють.

Серед нас немає слабких, є лише ті, хто ще не навчився говорити із собою чесно та підтримувати себе.

Нотатки на серветці.

– «Хочу звільнитися з роботи, у мене тут немає жодної мотивації, інтересу, не хочу вранці йти сюди»
- «Хочу терміново переїхати з квартири, де живу, мене там все дратує, сусіди, двір, шпалери ці безглузді…»
- «Напевно, нам треба розлучитися з хлопцем, тому що наші стосунки перестали приносити радість, все похмуро. Секс зник з нашого життя, говорити нема про що ... »

Це приклади фрагментів розмов, які дедалі частіше чую на консультаціях. І начебто справа життєва, люди розлучаються, переїжджають і змінюють роботу, - це відбувається завжди. Але зараз спостерігаю зовсім іншу картину, яка дуже рідко зустрічалася до війни. Що це і про що я хочу розповісти?

Люди які знаходяться у стані постійного стресу та напруги, починають відчувати тривогу. Ця тривога стає постійним станом і важко помітна. Якщо не знаєш своїх емоцій і не вмієш їх переживати, то тривожність стає нормою, вона може переростати в панічні атаки чи постійні хвороби, чи безсоння. Але це тривожність.

Людина не усвідомлюючи ланцюжок: стрес - страх за себе, близьких, майбутнє - тривога-напруга, шукає зрозумілі причини свого стану. Виникає несвідоме бажання з незрозумілого, напруженого та дискомфортного зробити зрозуміле.
І звичайно простіше знайти причину в зовнішньому. Тоді по суті відбуваються ігри розуму, коли не усвідомлюючи та не визнаючи високий градус тривожності, позначається причина – погана робота, не кохана людина, вдала подруга чи квартира.

Після цього починається низка дій, щоб реалізувати рішення. Люди розлучаються, робота змінюється і так далі, але полегшення настає на короткий час, поки воно підтримане надією від 2 тижнів до 3 місяців і приходить хвиля розчарування.
Я пишу це ні для того, щоб ніхто не розходився чи не змінював роботу, а тому щоби хочу, щоб кожен подивився на рівень своєї тривожності й зрозумів, що з ним.
Треба бути більш уважним до своїх станів та допомагати саме собі.

☀️☕️Добрий день
Якщо є запити по ситуаціях чи питання, пишіть.
Я давно не відповідала тут на ваші питання.

Людина не вгамована в страху за себе, своє майбутнє, своє обличчя.
Вона увесь час одягає парашут і ще один запасний, щоб зістрибнути з літака під назвою «своє життя» за будь-якої найменшої не те що небезпеки, а просто натяку на невідомість. Ніхто не збирається жити те, що є, зустрічаючи різні хвилі та гойдаючись на них вчитися і впізнавати себе та світ.
Ні, всі хочуть гарантій і залишатися лише у зоні зрозумілого та відомого.
І тут же паралельно тужити за святом та красою життя.

Як можна дізнатися про яскравість і красу світу навколо, якщо не виходити з кімнати? Ніяк.
Тому час от часу життя здається нудним, не цікавим і прісним. Але не тому, що воно таке і комусь не фатально не щастить, а тому що, часто ми просто трусимо і хапаємося за себе без жодного приводу й весь час смикаємо кільце рятувального парашута, ще не сідаючи на борт літака.

Жити чи рятуватися, зовсім відчайдушно і не втомлюючись, рятуватися без найменшої загрози, вигадуючи її та обрізаючи своє життя, стає звичкою.
Таке життя стає звичкою і перетворюється на прісне і несмачне. І хто у цьому винен?
Ніхто, крім особистого боягузтва та страху за себе, які перемагають усередині кожного бажання і пристрасть до нового, невідомого.
Але я вірю, що колись, а можливо вже зараз, хтось все-таки стане трохи сміливішим і зробить якийсь крок, який можливо раніше б відклав і не наважився.

Думки вголос

У дворі побачила школярів з величезними рюкзаками й подумала, що на мою думку зовсім несвідомо, з дитинства ми готуємо дітей до важкого життя.

Не пишу важкого у лапках, тому що більшість саме так його й сприймає. Але це здебільшого наша зумовленість на тяжкість або на те, що нічого доброго з нами станеться не може.
Будь-які прислів'я та приказки про це, на кшталт «якщо тобі легко, то йдеш ні туди» або «не смійся голосно, потім плакатимеш», програмують з дитинства на те, що від життя взагалі нічого чекати хорошого.

Але насправді це не так, тому що життя воно різне, тільки фокус нашого погляду та розуміння цього дещо спотворений.

Повернемося до школярів, бо на цій темі варто зупинитись. У сучасному світі вже давно можна зацифровувати всі підручники та забезпечити планшетами на парту, звичайно це дорого, але точно за 3-4 роки це можна зробити. Але мало хто дбатиме про це, тому що більша частина чиновників, педагогів і навіть батьків теж мають таку обумовленість, наприклад як - ми носили й вони нехай вони носять, нічого страшного. Начебто так, ну правда, все ж таки носили. Але питання – навіщо це робити зараз? Правда дитині треба одягати рюкзак в 5-7 кг при думці про школу і йти туди вже несучи тягар на спині.
Насправді у таких простих речах вже формується ставлення. Або я йду на навчання легко і просто чи несу тяжкість на спині.
Ми не помічаємо як свої установки на тягар та важкість життя ми починаємо передавати дітям, вони своїм дітям і так далі.
Думаю, що зупинити це зовсім нереально, але те, що це можна побачити та зрозуміти як це впливає на життя, точно можна. І тоді, можливо щось почне змінюватись.

Нотатки на серветці.

Останнім часом мені якось тривожно. Немає приводу, але прям хвилі тривоги, а потім смутку. Це щось означає чи з чимось пов'язано?

Це означає те, що ви жива людина і переживаєте всю гаму емоцій. Ми живемо у стані реальної війни й дуже часто переживаємо всередині тривогу. Цю тривогу включає сам сигнал сирени, або якась новина, або спілкування з кимось на тривожну тему. У такий момент виникає страх та тривога, хвиля виникає та накриває. Якщо не намагатися розумом її обіграти та прив'язати до передчуттів та не продовжувати її штучно, то ця хвиля закінчується. Як будь-який інший стан, наприклад інтересу або збудження, тривожність не триватиме нескінченно. Дозвольте собі турбуватися, розуміючи, що це тільки почуття/переживання, викликане емоцією страху і нічого більше.

Що стосується смутку, то швидше за все ці емоційні стани та переживання пов'язані з розчаруваннями. Ми час від часу маємо свої очікування, наприклад, які зміни повинні відбутися, а вони не трапляються. Умовно, ми десь у голові позначили, що те бажане нами має статися до осені, але воно не сталося. І тоді невидима хвиля розчарування накриває, а ми відчуваємо лише смуток та розпач.
Все це нормально і дуже по-людськи. Взагалі дуже по-людськи боятися, тривожитися, розчаровуватися і засмучуватися. Не варто лише вважати це якимись знаками й зчитувати це як загрозу. Всі емоції та переживання приходять і йдуть, відпускайте їх і живіть наступний момент, де вже зникає тривога і є щось інше.
Але не можу не сказати, що якщо тривожність стає нормою і такий стан триває вже місяць і більше, то варто приділити собі увагу і вирушити до психолога або лікаря. Постійна тривожність не має бути нормою.

❤️☕️Бути батьками – це не означає тонути у житті своєї дитини, ні це не про це.
Бути батьками - це чути голос своєї дитини, бачити усмішку на її обличчі та розуміти її інтереси. Можливо не завжди розділяти, але розуміти та давати звучати їй уголос.
А ще – це про те, як не володіти, не підкоряти та не маніпулювати.
Це важко, я знаю.

Про страхи

Саме з них так багато починається.
Наприклад вибір, де вчитися.
Є страх, що не приймуть туди куди хочеться або не потягнеш навантаження і тоді вибираєш те, що здається більш відповідний.
Або знайомство, приховуєш увагу до когось, хто дуже подобається, тому що є страх, що тебе не оберуть.
А ще страх мріяти, просто так – дозволити собі хотіти більшого та припустити думку, що це може статися. Чому лякає? Тому що заважає горезвісна установка, що «краще синиця у руці, ніж журавель у небі». Яка синиця і до чого тут журавель?! Але обмеження є і це на кожному кроці. Як із цим бути? Бачити й розуміти, що це не ми, а наші страхи та тривоги стримують нас і крок за кроком відмовлятися від них, дозволяючи собі більше.

Про сором

Якщо внести увагу у своє життя та життя оточення, то можна відзначити масу моментів, коли нам соромно.

Наприклад, соромно запитати про гроші на роботі, буде зміна зарплати чи ні, бо можуть подумати, що для мене гроші важливіші за роботу. Або соромно запитати про допомогу когось зі знайомих, тому що вони зайняті й не хочеться їх турбувати та відвертати їхню увагу. А ще соромно здатися безпорадним або не здатним розв'язувати якісь питання. А далі, можливо, соромно перед старими знайомими, що нібито не досяг тих чи інших успіхів у бізнесі, кар'єрі. А ще буває соромно, що немає сім'ї або був невдалий шлюб і начебто з тобою щось не так.
А далі виникає сором за дітей, якщо вони щось роблять не так, або так, але не зовсім те, що бачиться іншим.
І ці перерахування можуть бути нескінченними. Це нагадує снігову кулю, в якій тоне своє життя і виникає безліч оцінок і суджень, які частіше не мають нічого спільного з реальністю і базуються на порівнянні.

Людський розум і погляд зазвичай негативний, ми не готові бачити своє життя через призму досягнень, успіхів та радості. Ми весь час шукаємо, що в нас не так і чому, порівнюємо себе з іншими на свою користь і соромимося. Дуже деструктивний стан, який не дає жодного ресурсу та мотивації.
Саме тому, я й пишу про увагу до себе, тому що звичка засуджувати себе – це часто павутина забуття, забуття, але якщо внести туди увагу, є шанс вийти з цього на світ.
А в променях світла та уваги нема потреби бути кимось іншим або соромитися, там все є як є, без потреби бути інакшим. Там є розуміння та увага до себе і немає місця сорому.

Нотатки на серветці.

-Я почуваюся нещасною, мені здається, що все, що в мене є це не те і в мене немає головного - коханого чоловіка.
Що зі мною не таке? Чому я не можу бути щасливою?

Відразу хочу зазначити, що це досить частий запит на консультації й він не лише жіночий. Чоловіки не менше страждають від самотності та відчуття, що з ними щось не так і їм увесь час не щастить.
І звичайно ж, я не зможу в одній короткій нотатці дати відповіді на всі можливі запити та ситуації.
Але я зможу підказати, з чого можна спробувати почати.

Наприклад, з того, що припустити думку, що щастя воно взагалі не залежить від іншого. Ми можемо зустрічати прекрасних людей, будувати стосунки та любити, але не інший робить нас щасливими, а наше ставлення до себе та з собою, наш дозвіл та радість у тих чи інших станах. А ще, здатність розуміти себе та вести із собою чесний діалог. І почати його варто саме з питання себе, що мене робить щасливою і чого я хочу?
Чому я хочу саме цього?
Це мій досвід і моє бажання чи це стандарти та погляди які я прийняла та повірила як у свої? Я взагалі знаю себе щасливою?
Я вірю в те, що говорю чи це моя ілюзія/захист?
Так відповідь до відповіді, можливо, виведуть на світ або виведуть з ходьби по колу.

Самообман не допомагає, він лише відтягує розчарування та робить страждання звичним способом життя.

Я й подорожі.

Коли влітку 2022 року я вперше виїхала за кордон з початку війни, то де б я не була: Німеччина, Італія, Хорватія, Польща, Великобританія, я скрізь зустрічала співчуття та інтерес до себе та ситуації в країні. Люди щиро питали, допомагали.
У 2023 ця увага стала слабкою, але все ж таки була, залишалося відчуття, що світ у вигляді простих громадян стежить за ситуацією і підтримує тебе й твій народ, просто так по-людськи, знає що жити у війні - це не правильно. Війна взагалі це велике горе та темрява.
У 2024 році все частіше почала чути питання, - а що там взагалі війна у вас йде ще? Або щось на кшталт того, - як там вам страшно? Та зазвичай, відповідь уже ніхто не слухав , бо питання були формальними.

Останній рік війни, коли я буваю за кордоном, я весь час знаходжу себе у стані розгубленості, як відповідати на формальні питання й передати весь жах війни та людського горя всьому світові.
Як, коли це не хвилює й мої розмови про це нецікаві.

Люди обирають свій капсульний світ і все менше хочуть знати що-небудь за рамками цього зрозумілого та комфортного світу.
Звичайно, більшість просто сподівається, що все пройде стороною і ніяк їх не торкнеться. Або можливо, що вони розумніші й сильніші за тих, хто живе в Україні та тому в них все буде інакше.
Інакше, це все зміниться і стане тільки краще, а не гірше.

Чесно, я напевно хотіла б повірити в цю гарну ілюзію, але на жаль… це ефект доміно і реакція вже запущена. Ніколи, ніколи не рятує самообман, він просто робить опік болісним і рани від краху ілюзій болять ще сильніше. Звуження свідомості до свого вузького світу дрібних страждань - це шлях до забуття, а не до реальності.
Це моя думка ... можливо вона помилкова або примітивна, але я точно це бачу і розумію, а ще дуже хочу помилитися.

Нотатки на серветці

Все частіше і частіше, на консультацію приходять люди з різними запитами, але в основі лежить тривожність.

У багатьох є помилкове знання про тривожність, яке виглядає як тривожність = паніка. Але це не так. Тривога досить тиха емоція і стан, він викликає дискомфорт й може призвести до паніки, але далеко не завжди. Якщо у вас дуже стійкий тип нервової системи, ви дуже довго можете не розрізняти, що ви тривожні. Але тригери вже є. Наприклад, іноді може частішати серцебиття, або виникати стрибки тиску, посилене потовиділення, спазми шлунка або кишківника, порушення сну, проблеми з концентрацією уваги й так далі. Все це може виникати епізодично або тривати якийсь час і ставати вже нормою. Але це все наслідок тривожності.

Не варто ігнорувати ці симптоми, тому що вони сигналізують нам що організм просить уваги.
Коли ми продовжуємо і далі жити в стані тривожності, не усвідомлюючи це, ми посилюємо свій стан і все це може переходити до хвороб різного характеру (біль у шиє та спині, спазми м'язів, різні порушення ШКХ, мігрені та так далі) або панічні атаки.
Тому так необхідно повертати увагу до себе та визнати в собі тривожність чи хвилі тривоги, які є.
Далі почати з нею працювати, щодо цього є зараз маса порад і технік в інтернет-просторі. Варто тільки вибрати для себе те, що підходить і займатися собою.
Наше психічне та фізичне здоров'я - це основа для решти.

❤️Добрий день
Відповідаю тут сьогодні та завтра на питання та теми яки турбують

Про любов.

Зараз досить часто чую скарги на те, що всі стали втомленими та агресивними. А ще що немає ресурсу та можливості любити, всім не вистачає кохання, але немає можливості його давати та ділитися.
Мені здається, що у багатьох просто дав збій датчик, а не саме джерело любові.
В якусь мить тривоги та розпачу виникло відчуття, що якщо й далі так любити, радіти, дбати, розділяти, співпереживати, то самому не вистачить просто на те, щоб рухатися та дихати. І тоді цей внутрішній датчик позитивної енергії дав збій і став постійно показувати нижні межі. А в атмосфері навколо ніби одночасно приглушили світло і тепло і все так само, але з прохолодою і весь час без яскравого сонця.

Це стало нашою помилкою, берегти те що є, щоб не залишитися ні з чим. Насправді все працює інакше, тому що тільки віддаючи, є можливість підзарядитися знову і знову, збільшуючи свій заряд співпереживання, радості та любові.
Поділяючи, а не зберігаючи себе, запускаєш процес зцілення себе любов'ю і радістю, причому починати треба як завжди з себе. Вже сьогодні й вже прямо зараз, подивитися на себе в дзеркало з любов'ю і не шукати в собі недоліків. А потім вийти у світ й побачити щось гарне у кожному хто поряд й сказати йому про це, а ще обіймати близьких міцно та тепло. Так крок за кроком, з'являється шанс наповнитися всім, чого так не вистачає і внутрішнє сонце запрацює.

Нотатки на серветці.

Я все більше і більше не довіряю людям, хай то партнери в бізнесі або особисті стосунки, я весь час шукаю каверзу. Можливо, на мене вплинув минулий досвід, оскільки мене обманювали, можливо зараз мені не пощастило з оточенням. Але моя недовіра зростає. Допоможіть розібратися, я якось не так поводжусь, що притягую таких людей і ситуації?

Почнімо з простого й одночасно найскладнішого, що ви знаєте про довіру собі. Ви собі довіряєте?
Ну, наприклад, ви коли приймаєте якісь рішення відповідно до угоди чи інших обставин щодо бізнесу, ви це робите довго, скільки людей ви слухаєте, хто в підсумку для вас авторитет? Всі ці питання допомагають подивитися на алгоритм ухвалення рішення і відкривають відповідь на кого ми спираємося, коли щось вирішуємо.
Це може бути зовнішня орієнтація - важлива думка іншого, його або їх-експертів, або я довіряю собі -своєму розумінню та відчуттям. Я знаю, чого я хочу, я бачу ситуацію і так, можливо я не все розумію і готовий послухати думку всіх, але опора йде на себе.
Ще одне питання - як часто думка іншого змушує вас змінити рішення чи свою думку, розуміння?

Варто поспостерігати за цим і навіть записувати такі епізоди. Не даючи цьому особливих оцінок і не засуджуючи себе, просто побачити, який рівень розуміння та довіри до себе у нас зараз.
І якщо орієнтація на думку іншого вища і значуща, це означає, що довірчих відносин із собою немає.
Немає довіри до себе, немає опори на себе і тоді не народжується і довіра до інших. Це стан чи розуміння стану – «я можу довіритися» не знайомо чи хибно сформовано. Звідси й повторювані ситуації, в яких я не довіряю і відразу ж чекаю
каверзи, я чекаю і напружуюся і це обов'язково трапляється.

Я зараз не кажу про те, що в житті немає авантюристів, ошуканців і світ суцільний хоровод дружністі та любові.
Але формування довірчих відносин із собою, коли я дозволяю собі помилятися і вчуся собі довіряти все більше й більше, точно формує інтуїцію на довіру у зовнішньому світі.

❤️☕️Про себе

Коли встаєш вранці і дивишся у вікно або вирушаєш на прогулянку, можна відразу зрозуміти свій стан. Дивлячись на світ, ти отримуєш відповідь на запитання – як я зараз?

І якщо все здається сірим і похмурим, люди не дружні й взагалі світ позбавлений фарб та позитивних емоцій, то щось не таке в мені. Це не про те, що я не правильна або в мене якісь проблеми, це про мою забарвленість чимось чи кимось.

Ми не помічаємо своїх емоційних переживань і стану, але вони є і ми ними пофарбовані. Наприклад, якщо вчора я була скривджена чи розчарована чимось і заснула з цим, то я несу це у собі. Скоріш вранці шлейф розчарування буде в моєму погляді та думках.
Або якщо я була тривожна і налякана, то стан настороженості й тривожності може зберегтися і відчуватися мною через додатковий контроль до всього, що відбувається в моєму житті.
Ми не помічаємо цього, але це є.

Як допомогти собі переживати та відпускати свої статки під час, не несучи минуле, а теперішнє?
Перший крок – бачити свої емоції та розуміти що зі мною.

Здається, що це просто, але завжди. Ми часто забороняємо собі переживати негативні емоції, іноді навіть не знаємо їхнього смаку.
Існує фонічний страх, що якщо тільки дозволити собі боятися, тривожитися, ненавидіти, ревнувати й таке інше – це все як лавина накриє нас і віднесе. Тому треба контролювати та не допускати ці переживання. Але вони є і нікуди не подіються, залишаються під шкірою і фонять, захоплюють нас та наші думки.

Варто стати трохи сміливішим, дозволяючи собі бачити все, проживати як є і відпускати минуле, коли воно ставати минулим.
Наші думки це тільки думки.
Наші емоції змінюються.
Ми є, тут і зараз.

Нотатки на серветці

-Чому я одна/один?
-А чому ж ні? Давайте спочатку поговоримо про ваші думки та переконаність, що з вами щось не так. Чому ви вирішили, що з вами має бути інакше і ви повинні бути не один/одна?

І на цьому питанні частіше виникає занурення у роздуми чи активний захист. Захист через фрази типу - а як інакше, всі навколо щасливі або чому я повинен робити все один.
А після роздумів виникають аргументи про бажання тепла, безпеки, любові та уваги.

Дуже добре, коли час від часу ми взагалі запитуємо себе - а навіщо, чи для чого я хочу щось? Наприклад, чому мені потрібні стосунки, що я шукаю там?
Якщо я розумію краще, що мені хочеться і що для мене важливо, то, можливо, я отримую більше шансів знайти/зустрічати це.

Тому що я дуже часто бачу на консультаціях протилежне. Дівчата шукають захист та стабільність, а вибирають чоловіків гравців і зовсім не постійних, але при цьому харизматичних та цікавих.
Або чоловік шукає сімейного затишку, замислюється про дітей і при цьому вибирає та відгукується на дівчину, яка зовсім не про це сьогодні і її цікавлять більше яскраві емоції, пристрасть та пригоди.
Хто я і про що сьогодні?
Чесність із собою допомагає знайти те, що шукаєш.

Як працювати з тривожністю?

1.Усвідомити що тривога є, не відмовлятися від себе у стані тривоги. Зрозуміти, що тривога такий самий емоційний стан як любий інший. Наприклад - радість чи сум. Жива людина може тривожитися.
Не намагатися бути сильним коли потрібно та не потрібно й розглядати тривожність як ознаку слабкості.

2.Почати допомагати собі у стані тривожності. Це означає розуміти тригери тривоги й що допомагає зняти напругу тривожності. Бачити свою внутрішню тривогу у собі, у рухах, розмовах, диханні та у думках. Зрозуміти що тривожні думки дуже часто вмикають тривогу, але це тільки думки. 

3.Знайти для себе вправи які допомагають заспокоїти себе, коли тривожно. Це може бути від дихання та спорту до малювання. Не має значення що та скільки, важливо відшукати своє й усвідомити як це допомагає вам. Ніхто не має 100% пігулки для кожного з нас, але є з чого вибирати.
Піклуватись про себе  це відповідальність перед тими хто поряд та перед собою.

4.Самопізнання це і є життя, зараз тривожність це теж наше життя. Тому змініть відношення до цього, тривожність це не те з чим треба боротись. Це емоційний стан який можна дослідити у себе та почати керувати їм, якщо не боятись цього, а допомагати собі.

❤️☕️Про просте

Три дні тому зламався пилотяг, потім пральна машина, а сьогодні кавоварка. Це ретро меркурій? або просто таке везіння. І звичайно багато можна пояснити перепадами електрики, хоча ці прилади й не були постійно включені в розетку, але мені чомусь здається, що все має свій початок і свій кінець. У вас не працюють вічно побутові прилади, ми не можемо жити в статиці, все змінюється і часто зовсім не під час і не так, як хотілося б.

А що ми? Ми, як завжди, маємо право вибору у своїх реакціях та діях. Або жаліти себе, скаржитися на життя та розв'язувати свої питання, своє життя так, як можна на сьогодні.
Страждати не допомагає. Допомагає стороні трохи подивитися на ситуацію, оцінити можливості та обставини та ухвалити рішення. Можливо, не ідеальні, але свої

Чому люди не йдуть до психолога?-
Запитали мене вчора на ефірі.

Основних причин, як бачу з досвіду, може бути кілька.
Перша - невіра, що за допомогою розмов з первинно не знайомою людиною можна щось вирішити або в чомусь розібратися. Як пройти через зневіру, тільки отримати досвід. Без досвіду та розуміння, що таке консультація психолога, важко переконати, що це корисно та може реально працювати. Без досвіду це просто слова проти заперечень. Тому, аргументи для тих, хто не вірить на користь роботи з психологом, тільки одні - варто спробувати, щоб потім дискутувати на тему вже маючи досвід.

Друга – не довіра. Страх довіритися незнайомій чи мало знайомій людині. Не відомо, як може бути використана ця інформація і таке інше.
І так, я розумію ці сумніви. Звичайно ж, варто проговорити на старті всі питання та правила роботи, вимоги до конфіденційності і якщо питання стоїть гостро, то підписати необхідні угоди. Це також нормально.

Третя – Уникання. Це коли підсвідомо чи усвідомлено, ніхто й не збирається розбиратися зі своїми проблемами та станами. Людина входить в образ жертви обставин або ще чогось і не збирається виходити. Тоді будь-які пропозиції з можливостями заперечуються.
Як подолати це? Тільки запропонувати як можливість виходу і чекати, коли бажання жити, переможе бажання страждати.

Четверта причина – негативний досвід. Це коли вже був перший похід до психолога, і він був невдалий. Залишилася рана чи розчарування, і вона болить. Тут допоможе здоровий глузд, оскільки всі ми маємо негативні досліди у перукаря, стоматолога, кравця, майстрів з ремонту тощо, але ми не відмовилися від цих послуг і знайшли своїх фахівців. З психологами так само, якщо перший досвід не вдалий - це не означає, що це не працює, просто варто пошукати далі й поставитися до цього як до досвіду.

Це мій перелік причин – чому люди не йдуть до психолога, а які заперечення є у вас чи у ваших знайомих?