Не тільки війною.

Панове скаути відпочивають на озері Каріба- найбільшому рукотворному водосховищі усієї Південної Африки.

Попри те, що з іншого боку водойми знаходилися позиції (в тому числі і артилерійські) ворога, Каріба залишалась популярним місцем для відпочинку.

Особливо на фото радує трилітрова банка пива, що її спустошує один з бійців. Якщо відпочивати- то з розмахом!

На цьому фото відмінно видно внутрішній "інтер'єр" G-кару- десантної модифікації гелікоптеру Алуетт-3.

Найбільшої уваги, на мою думку, заслуговує чудернацький приціл кулемета.

Родезія, 1952 рік.

Сімейна пара зі своїм авто, як раз навпроти приміщення мерії міста Солсбері.

Після Другої Світової велика кількість мешканців британських островів кинулося в Африку у пошуках кращого життя. Разом із тими, хто жив на цій землі вже понад 50 років, їм вдалося збудувати сучасне процвітаюче суспільство.

На жаль, ненадовго.

Вчора день автомобілями закінчили, а сьогодні розпочнемо.

Ще одне фото з Солсбері)

​​Падіння Родезії, як відомо, трапилося у 1980 році. Тоді на "виборах", під контролем міжнародної спільноти, до влади прийшов терорист-людожер Роберт Мугабе. Ця історія є цікавою сама по собі, але сьогодні я поділюся з вами лише однією з її елементів. Цей маленький штрих, крихітна деталь, яка демонструє увесь цинізм світової спільноти, що поховала країну гордих і сильних людей.

Великобританія мала вимоги до родезійців, без виконання останніми яких Лондон відмовився б визнати вибори у країні. Британці вимагали наступне: загальне голосування за принципом "1 людина- 1 голос", допущення до виборів "опозиційних кандидатів" (себто ватажків терористів, Мугабе і Нкомо), роззброєння родезійської армії і, що для Тетчер було найголовнішим, тимчасове відновлення влади Великобританії над Родезією. Себто проведення, організація і контроль над проведенням "виборів" лягала на плечі британських чиновників та військовослужбовців, а в небі над Солсбері майорів Юніон Джек. Цей акт приниження, який мав на меті виключно задовільнити прагнення лондонських снобів до мавпячого тріумфу, ознаменував собою "приборкання бунтівників". Без честі і звитяги, шляхом обману, пропаганди та брудних політичних інсинуацій, Великобританія здобула таку бажану і, разом з тим, абсолютно беззмістовну перемогу. І за такий неймовірний "подвиг", звичайно, вірним підданим королеви необхідно було вручити нагороду.

Перед вами нагорода, призначена для військових та цивільних службовців країн Співдружності, що приймали участь у тому принизливому фарсі у 1980 року. Медаль вручали усім тим "вірнопідданим" Королеви Єлизавети, які протягом 14 днів, у період з грудня по березень, перебували в Родезії та так чи інакше допомагали у проведенні "виборів". Військовослужбовці Великобританії, Автсралії, Нової Зеландії, Кенії та Фіджі, а також представники англійської номенклатури- ось хто був удостоєний "честі" отримати цей шматок металу. Цей нагрудний знак, так звана "Родезійська медаль", є, на мою думку, яскравою демонстрацію того, у що перетворилась Великобританія у другій половині ХХ століття.

І поки покидьки вішали один одному на груди цей значок, Мугабе вже розпочинав Гухурахунді- справжній геноцид четверті населення країни.

Цікаво, що відчувають нагороджені медаллю сьогодні, коли знають, до чого привели їх дії. Чи відчувають вони гордість за свій вчинок? Чи, може, сором?
Чи знайшлася людина, що жбурнула цю нагороду за зраду в обличчя тому, хто її видав?

Хочеться вірити.

Hawker Hunter повітряних сил Родезії.

Один з робочих коників фаєрфорсу, цей літак забезпечував з повітря підтримку наземних сил.

На жаль, траплялися випадки вогню по своїм. Родезійські легкі піхотинці зверталися за підтримкою до Хантерів тільки у крайніх випадках.

Звичайно, існувало чимало цинічних жартів про "влучність" пілотів. До прикладу, один із взводів Коммандо Підтримки RLI розмістив на взводному прапорі зображення авіабомби на честь випадку, коли Hunter випадково скинув Легку авіабомбу прямо на голови бійців взводу.

В той день на щастя, всі бійці вижили. Але пілот все одно отримав на горіхи від розлючених піхотинців.

Оцініть складність рельєфу для виконання посадки.

Родезійські пілоти гелікоптерів постійно були змушені виконувати посадку в умовах, далеких від придатних. При виконанні евакуації часто-густо льотчикам доводилося забирати бійців на нашвидкуруч підготовлених майданчиках, які бійці готували шляхом зламу дерев.

Низькі дерева та кущі при виконанні такої посадки могли призвести до поломки гвинтів та ротору, але на подібний ризик доводилося йти без зайвих питань.

Кухоль холодного пива після важкого робочого дня)

І хоча особисто в мене хлопці у формі напідпитку викликають радше негативні емоції, в Родезії культура вживання алкоголю була дещо інакшою, до того ж глибоко інтегрованою у соціальне життя.

Так що засуджувати я їх не збираюсь)

Поліцейський револьвер Webley Mark 4, що використовувався поліціянтами Британської Південноафриканської Поліції, а згодом потрапив у США.

Взагалі-то револьвери Веблі були зброєю мало не третього ешелону- більшість силовиків в Родезії надавали перевагу знаменитому Browning Hi-power.

Крім того, не зовсім зрозуміло, навіщо власник взагалі вирішив його пофарбувати)

Ну, якщо вже мова зайшла про G3, от вам фото цікавої приспособи, що її виготовляли і використовували в Родезії.

Ця накладка на цівку була потрібна для того, аби вона не люфтила і не опікала руку стрільця при інтенсивному вогні.

Такі проблеми часто траплялися саме з цією стандартною для португальської армії тонкою цівкою. Саме тому армійці з ПАР виготовляли свою власну модель цівки, а родезійцям довелося придумувати ось такі речі.

Ось такі броньовані машини вогневої підтримки, озброєні 81-мм мінометом, були тим, що родезійці мали за мобільну артилерію.

Зазвичай їх використовували у складі третьої хвилі фаєрфорсу- "наземного хвоста" та автомобілів підтримки страйкфорсу. (Якщо не знаєте, що це- про обидва види операцій шукайте статті на каналі).

Також мінометні Унімоги брали участь і в закордонних рейдах, наприклад кілька таких було присутніми у складі колони Скаутів під час операції "Еланд".

Якщо вже мова зайшла про гантраки, от вам простий рецепт від RLI.

Курсовий РПК- просте, дешеве і зрозуміле усім рішення. Питання ефективності, звичайно, відкрите, але за відсутності чогось потужнішого- чим не варіант?)

Пам'ятне фото бійців RLI.

Я міг би сказати, що уваги заслуговують як гвинтівки, явно бельгійського, а не ПАРівського виробництва, але...

Іноді хороше фото не потребує коментарів)

Родезійський гантрак з трофейним кулеметом КПВ.

Ще однин з безлічі інших варіантів озброєння "Унімога".

Терористи ЗІПРА, 60-ті.

Попри загальну думку про те, що бойовики були погано озброєні оснащені у порівнянні з Родезійськими Силами Безпеки, реальність в дається інакшою.

У шістдесятих навіть в найбільш гарячих точках Холодної Війни далеко не всі прокомуністичні сили могли похизуватися наявністю АК та радянських розвантажувальних систем.

На війну проти Родезії соціалісти грошей і оснащення не жаліли.

Типовий результат нападу груп бойовиків. Даний конкретний випадок трапився у 1979 році. На фото- стіна поліцейського відділку містечка Ньянга.

Після того, як "хоробрі воїни Чемуренги" усвідомили, що напади на, здавалось би, цивільні цілі- як от ферми- можуть призвести до серйозного боєзіткнення з гарно озброєними і мотивованими цивільними, вони взяли за практику простий і безпечний вид нападів- вогневі нальоти.

Група бойовиків, зазвичай вночі, підбиралася на кількасот метрів до ферми, після чого намагалася обстріляти будинок з стрілецької зброї та РПГ-7.
Якщо терористам щастило- вони встигали втікати до того, як їм організують супротив.

Інакшого змісту, окрім як залякування, такі напади мати і не могли, адже їх ефективність була вкрай невисокою.