Я ж попереджав, хіба ні?
Йоб**ий містер Кіссінджер!

Генрі Кіссінджер це людина, великою мірою відповідальна за зникнення Родезії.

Ти! Так, ти, саме ти, хлопчик-арійчик!

Я знаю, що тобі потрібні німецькі мілітаристичні аніме-дівки! Не опирайся, вони тобі просто необхідні. І в мене їх пре-до-стат-ньо!

І раз ти їх так потребуєш, для тебе в мене є @GermanFraulein_channel - підпишись!

А також вступай в 217-ту панцергренадерську дивізію "фон Гомосекус" и сідай в наш офіцерський кюбельваген телесного кольору, 44 року, лопатку тобі.

​​Українці: та чого ти пишеш про ту Африку? Вона ж бозна де і до нас не має жодного відношення!

Теж українці:

​​З моєї особистої точки зору, при вивченні якогось питання необхідно виходити, перш за все, з принципу послідовності. Перед тим, як братися за університетський курс фізики, наприклад, варто було б засвоїти шкільний. Перед тим, як навчитися множити тризначні числа, було б непогано засвоїти табличку множення. Для засвоєння будь-яких нових знань необхідний міцний фундамент який складається зі старих знань.

Інколи, намагаючись надати відповідь на якесь запитання, розв'язати якусь проблему, необхідно зануритись в минуле. Очевидно, що нечасто трапляються якісь ситуації, з якими б хтось у світі не зіштовхувався раніше. Навіть щось, що нам здається унікальним та принципово новим, насправді є результатом використання вже існуючих ідей, компіляції чужого досвіду і чужих досягнень. Озброївшись мудрістю предків, людина здатна прийняти будь-який виклик.

Бути українцем у XXI столітті, значить бути людиною, що зіштовхнулась з двома викликами: екзистенційним та світоглядним. Ті з нас, хто здатен відірвати очі від землі та окинути поглядом горизонти не можуть дозволити собі ігнорувати ці виклики сучасності.

Перш за все, сам факт існування нашої держави був поставлений під питання: ворог веде проти нас найгіршу з можливих видів війни- ту, що ведеться з тіні, ту, що використовує найбрудніші методи: брехню та маніпуляції. Росія не боїться збезчестити себе: ми маємо справу з ворогом, якому невідоме поняття честі. Ми маємо справу з народом, який давно живе з осміяними Оруеллом поняттями про світ. І, будемо чесними, якщо ми не знайдемо способу перемогти у цій війні- нашу державність буде знищено, а наших дітей- поневолено, повернуто назад у рабство, з якого ми щойно вирвалися. Як виграти у цій війні- ось питання, відповідь на яке хвилює тих, хто не хоче бути рабами.

По-друге, основи суспільної моралі в сучасному світі зазнають динамічних змін. Ліволіберальна чума, яка вже вразила народи Заходу, стрімко дає метастази. Класичні уявлення про братерство і свободу народів світу, про рівність між людьми і про справедливість, в наш час зазнали чудернацьких метаморфоз. Ідеї лібералів сучасності зазнали настільки значних пертурбацій, що сам Локк би відхрестився від приналежності до ліберального руху. Сучасна політична повістка, що лягла в основу світогляду великої кількості людей, вже призвела до того, що палають міста, захисники закону стають на коліна перед гвалтівниками і вбивцями, а грабіжників ховають в золотих гробах. Воістину, основа людської етики- поняття по добро і зло, і навіть цей фундамент дає тріщину під тиском ображених та пригнічених. Чи варто розділяти з європейцями ці неприйнятні для нас погляди? Або ж як протистояти деструктивним ідеям, навіть якщо ними гаряче захоплений весь світ?

Перебуваючи у пошуку відповідей на будь-яке з цих запитань, дослідник може задатися ціллю знайти корені цих бід в глибинах історії. І якщо цей дослідник проявить наполегливість та стійкість, якщо він буде скептичним та уважним- рано чи пізно його пошуки зупиняться на Півдні Африки. Він дізнається трагічну історію маленької нації, що зіштовхнулася як з гібридною війною, так і з діяльністю ліволібералів. Родезія, так називався цей край, мала свій власний шлях, своє власне бачення світу. Вони горіли своїми ідеями, ці горді і сміливі люди, вони билися за них- і програли. Втім, навіть в поразці є честь, якщо битися гідно.

Саме тому, що колись давно родезійці зіштовхнулися з предтечами навислих над Україною викликів- і навіть довгий час протистояли одразу обом цим силам- їх досвід є неоціненним для нас. Можливо, десь в цих історіях і криються дорогоцінні відповіді на наші питання.

Легенди роблять нас мудрішими. Проблема в тому, що ми їх не знаємо.

Типовий приклад радянської антиродезійської пропаганди.

Радянська влада просто-напросто обманювала своїх громадян, тим самим легітимізуючи свою підтримку терористичних угрупувань.

Свято в дидсадку міста Умталі.

Хлопчик обрав костюм піонера-першопроходця, героя минулого його країни.

Rise, O Voices of Rhodesia, національний гімн Родезії, набрав чинності у 1974 році і замінив собою гімн Британської Імперії.

Цікавим фактом є те, що на цю саму мелодію- 4 частину 9 симфонії Бетховена, покладений ще один гімн- Євросоюзу.

Іронічно, чи не так?

Бійці RLI перед черговим виходом в буш.

Ці юні, худі хлопці були солдатами своєї країни.

Деяким з них не було і двадцяти.

Але вони відважно стояли на захисті своєї держави, за що їм шана і повага.

Ну що, панове, скучили по військовим лонгрідам?

Цього разу пропоную вам ознайомитись з тим, як щось може піти не за планом.
Дуже і дуже багато разів підряд.

Якщо в гарній справі найголовніше- це початок, то як назвати справу, яку розпочинали з нуля чотири рази?)

https://telegra.ph/Nasha-p%D1%96snya-garna-j-nova-pochinayem-ii-znovu-abo-naris-pro-te-yak-rodez%D1%96jsku-SAS-trich%D1%96-formuvali-04-30

Знаменита дамба Каріба, масивна гідроелектростанція, посередині якої проходив кордон між Родезією і Замбією.

Приклад ефективності родезійського камуфляжу на місцевості

Ян Сміт, прем'єр- міністр Родезії, практикується в стрільбі з револьверу.

Англіканський собор, Солсбері.

​​Великий вклад у справу розвитку християнства в Родезії зробили місіонери-африканці з півдня. Один з таких місіонерів був родом з Трансваалю і звали його Молеле. Він підтримував тісні зв'язки з іншими місіонерами, незалежно від конфесії, та має статус мученика за віру.

В Родезію Молеле прибув у 1892 році. Він подружився з вождем Ненгуво, чиє плем'я проживало неподалік Маранделасу. Вже у 1896 році місіонеру вдалося започаткувати повноцінну християнську місію з церковною школою при ній. Коли розпочалося повстання матабеле, до Молеле дійшли чутки про те, що його збираються вбити: християнство у дикунів асоціювалося виключно з білими, а тому кожен проповідник, незалежно від кольору шкіри, вважався ворогом. Навіть друг проповідника, вождь Ненгуво, багато разів просив його просто втікти на південь, допоки він ще мав таку можливість. Втім, Молеле не збирався нікуди тікати: він вирішив залишитись при своїй пастві та школі та відкрито продовжував проповідувати.

Невдовзі, Молеле дізнався, що неподалік місії повсталі напали на двох європейців: капітана Бреммера, який загинув в цій сутичці, та фермера Джеймса Уайта, якому вдалось втекти попри важке поранення. Проповідник кинувся на пошуки пораненого і невдовзі зумів його знайти- знесиленого і стікаючого кров'ю. Він добре знав, що неподалік, Уайта розшукують декілька загонів озброєних матабеле, але попри це він завантажив фермера на візок і повіз до місії, аби надати допомогу.

Вже біля церкви Молеле побачив натовп африканців. Спершу йому здалося, що це були чергові біженці, що шукали порятунку від жорстокостей війни, але це виявилися бунтівники: як тільки вони побачили пораненого білого, то одразу відкрили вогонь. Поранений Уайт прийнявся відстрілюватися, та навіть запропонував місіонеру свою запасну рушницю, але той відмовився вбивати навіть у такій ситуації. Під час перестрілки Уайта було вбито, а проповідника поранено. Він намагався втекти і сховатись, але досить швидко його, знесиленого, наздогнали та закололи списами. Цієї ж ночі бунтівники вбили обох його синів, а дружину та дочку побили, зґвалтували та кинули помирати: на щастя, їм вдалося вилікуватись від ран та вижити.

В Марранделасі, неподалік інституту, росте велике дерево, під яким було поховано місіонера та фермера, якого він намагався врятувати. На дереві була закріплена табличка:
"Пам'яті Молеле, 24 липня 1896 року. Він загинув, рятуючи життя Джеймса Уайта. Немає більшої любові аніж та, за якої віддають життя за друга."

Цей самий вираз через 70 років буде вибитий на знаменитому пам'ятнику бійцю Родезійської Легкої Піхоти.

В жаркому африканському кліматі так і хочеться скупатись.

Інколи бійці таки ігнорували рекомендації командування щодо невикористання водойм у буші)

Милі створіння, представники африканської фауни, зайняті своїми справами.

Фото з архіву ветерана RLI.

Родезія, 70-ті.

​​Іноді можна натрапити на фото родезійців, озброєних пістолетами-кулеметами та, набагато рідше, карабінами у пістолетному калібрі. Вони були надзвичайно популярними у цивільних, приватних охоронців, поліціянтів та бійців Родезійських Сил Охорони. Втім, ви ніколи не зустрінете фото бойового слідопита, спецпризначенця чи скаута, озброєного цим типом зброї. І хоч, на перший погляд, така зброя непогано підходить для солдат, що багато часу проводять в буші, у них були свої причини надавати перевагу іншим видам озброєння: гвинтівкам, кулеметам та навіть дробовикам.

Однією з причин впевненості солдат у нераціональності вибору пістолета-кулемета при вистеженні була історія, гарно відома кожному офіцеру родезійської армії.

Отже, наприкінці 50-х років у Кенії повстання Мау Мау досягло свого піку. Мау Мау були бандами молодих людей з племені Кікуйю, які боролися на незалежність від Британії за допомогою відверто варварських методів.
Одного разу, група британських солдатів блокували район, в якому переховувалася одна з таких банд. Він знаходився високо в лісах Абадар, на схилах гори Кенія. Всіяний густими поростями бамбуку, погано освітлений і дуже вологий, цей ліс був місцем вкрай неприємним. Британський патруль провів грамотний аналіз дій терористів, та організував засідку в місці, де стежка проходила через гірський струмок. Бійці провели кілька днів на позиціях- вони змерзли, наскрізь промокли, але були рішуче налаштовані на блокування і знищення якомога більшої кількості терористів.

Бандити відчували небезпеку та вирішили обійти район аби знайти більш безпечне укриття. Вони приховано просувалися вздовж стежки, напружені й налякані, все ближче і ближче підходячи до місця засідки. Коли вони досягли струмка- то потрапили під шквальний вогонь та кинулися перебиратися на той берег. Декілька з них було вбито в той час, як інші розсіялись десь в бамбукових паростях.
Командир терористів, кривавий злочинець, на ім'я Дедан Кіматі, вже давно перебував в розшуку за вчинені ним злодіяння. В цей день він був вдягнутий у стару британську шинель з важкого сукна та був обвішаний усілякими особистими речима, як от ложки і фляги, як це було заведено в тій банді.

Чіпляючись за своє життя, Кіматі кинувся тікати вниз по струмку і один з британскьих солдатів кілька разів поцілив його з свого 9-мм карабіну Pachett. Втім, лідеру бандитів вдалося втекти, хоча йому в спину прилетіло кілька куль всього з 25 метрів!

Під час розбору операції той солдат, що влучив в Дедана дуже жалівся, що він чітко бачив, як кулі влучали в бандита, але відлітали від його спини. Дещо пізніше, під час експерименту було виявлено, що британські 9-мм 129 грейневі кулі з суцільною оболонкою не завжди пробивали навіть мокру армійську ковдру, складену вдвоє.

В результаті своєї "магічної" втечі, Кіматі отримав містичної репутації серед місцевих забобонних селян Кікую, яку він усіляко підтримував. Бандит стверджував, що його неможливо вбити британськими кулями та ще протягом довгих років продовжував свою терористичну кампанію, калічачи та вбиваючи місцевих африканців своїм гострим списом. Врешті-решт британці таки спіймали його та повісили- в покарання за всі скоєні ним злочини.

І хоч скептики можуть поставити під сумнів цю байку, (я й сам сумніваюсь в її правдивості, бо гарно знайомий з можливостями подібних боєприпасів)- офіцери все ж сприймали її більш ніж серйозно, а тому були рішуче проти використання карабінів у пістолетних калібрах під час автономних операцій в буші.

На фото- той самий Дедан Кіматі (зправа) , садист на вбивця, якого в наш час називають "борцем за свободу".