​​"Вівторок, 15 квітня, 1942 року

Моя дорога матуся,

З самого початку я знав, що, врешті-решт, все так і вийде і завжди вважав, що єдине, про що жалкую- це те, що не подякував тобі та не попрощався з тобою. Можливо, те що я пишу виглядає дивно, але я мушу це написати.

Я не збираюсь почати дякувати тобі за все, що було зроблено тому, що словами цього не висказати- і в будь-якому випадку, вийде занадто довго.

Як і батько, я не боюсь загинути- просто не хотілось би. Але воля Господа має бути виконана, а тому замість того, аби повернутись до тебе додому, я вирушаю на зустріч з батьком. Я чув про те, як стійко ти прийняла новину про загибель батька, тому я не відчуваю страху. Дивно, що я згадав про Божу волю- я добре пам'ятаю, коли сказав ці слова вперше. Це було перед тим, як мене збили та я впав у море.

Я б дуже хотів знов побачити всіх вас ще раз: Трішу, Джиммі та малого Ентоні, але, на жаль, поки все залишиться як є. Всі ви чудові. Я сподіваюсь, що всі ви будете разом та дочекаєтесь моменту, коли Гітлера буде переможено. Але для вас в цьому житті не залишиться нічого, заради чого варто було б жити. Цікаво, чи згадує мене "Товстунчик" насправді чи він просто чув, як ти про мене говорила. Я думаю, що він все ж пам'ятає- можливо згадує, коли купається. Господи, яке ж життя я мав удома- все про що може мріяти людина, і я думаю, що не до кінця цінував те, що в мене було.

Пам'ятаєш, як я казав тобі: "Коли я зустріну жінку схожу на тебе, то одружуся з нею на наступний же день". Зараз я розумію, що жив би я далі й тримався б цих слів- то ніколи б не одружився.

Зараз пів на шосту, а вдома, напевно, опів на четверту. Так і є, правда? Я сиджу і пишу тобі цього листа майже роздягнений- у спідньому і капцях. Зараз неймовірно спекотно. Сонце б'є крізь вікна. Я отримав твій чек на 20 фунтів, дуже дякую. Завтра я зателеграфую. Пробач, що не зробив цього раніше.

Хай Господь береже тебе, рідна.
Твій наймолодший і улюблений
Бастер"

Цей лист так і не був завершений. Він був написаний 21-річним пілотом, лейтенантом Бастером Піллом за два дні до його гибелі. Пілл виступив добровольцем для виконання авантюрного рейду на Аугсбург, який закінчився повним провалом.

Пілл був одним з 550 родезійських пілотів, що добровільно вирушили рятувати Британію під час другої світової війни. Вони могли б сказати, що це не їх війна- і залишитись вдома. Але родезійці цінували узи братерства і крові, а тому не залишили англійців в цій війні наодинці.

Шкода, що вже через 20 років після цих подій, британці забудуть як про братерство, так і про жертви, що були добровільно принесені родезійцями в цій війні.

Реклама для переселенців

Родезійська тренувальна ескадрилья в складі Королівських повітряних сил, 40ві.

Пропоную до вашої уваги переклад статті профессора Дж. Р. Т. Вуда , яку сам Сміт вибрав в якості передмови до власної автобіографії.

https://telegra.ph/YAn-Sm%D1%96t-04-27

Я ж попереджав, хіба ні?
Йоб**ий містер Кіссінджер!

Генрі Кіссінджер це людина, великою мірою відповідальна за зникнення Родезії.

Ти! Так, ти, саме ти, хлопчик-арійчик!

Я знаю, що тобі потрібні німецькі мілітаристичні аніме-дівки! Не опирайся, вони тобі просто необхідні. І в мене їх пре-до-стат-ньо!

І раз ти їх так потребуєш, для тебе в мене є @GermanFraulein_channel - підпишись!

А також вступай в 217-ту панцергренадерську дивізію "фон Гомосекус" и сідай в наш офіцерський кюбельваген телесного кольору, 44 року, лопатку тобі.

​​Українці: та чого ти пишеш про ту Африку? Вона ж бозна де і до нас не має жодного відношення!

Теж українці:

​​З моєї особистої точки зору, при вивченні якогось питання необхідно виходити, перш за все, з принципу послідовності. Перед тим, як братися за університетський курс фізики, наприклад, варто було б засвоїти шкільний. Перед тим, як навчитися множити тризначні числа, було б непогано засвоїти табличку множення. Для засвоєння будь-яких нових знань необхідний міцний фундамент який складається зі старих знань.

Інколи, намагаючись надати відповідь на якесь запитання, розв'язати якусь проблему, необхідно зануритись в минуле. Очевидно, що нечасто трапляються якісь ситуації, з якими б хтось у світі не зіштовхувався раніше. Навіть щось, що нам здається унікальним та принципово новим, насправді є результатом використання вже існуючих ідей, компіляції чужого досвіду і чужих досягнень. Озброївшись мудрістю предків, людина здатна прийняти будь-який виклик.

Бути українцем у XXI столітті, значить бути людиною, що зіштовхнулась з двома викликами: екзистенційним та світоглядним. Ті з нас, хто здатен відірвати очі від землі та окинути поглядом горизонти не можуть дозволити собі ігнорувати ці виклики сучасності.

Перш за все, сам факт існування нашої держави був поставлений під питання: ворог веде проти нас найгіршу з можливих видів війни- ту, що ведеться з тіні, ту, що використовує найбрудніші методи: брехню та маніпуляції. Росія не боїться збезчестити себе: ми маємо справу з ворогом, якому невідоме поняття честі. Ми маємо справу з народом, який давно живе з осміяними Оруеллом поняттями про світ. І, будемо чесними, якщо ми не знайдемо способу перемогти у цій війні- нашу державність буде знищено, а наших дітей- поневолено, повернуто назад у рабство, з якого ми щойно вирвалися. Як виграти у цій війні- ось питання, відповідь на яке хвилює тих, хто не хоче бути рабами.

По-друге, основи суспільної моралі в сучасному світі зазнають динамічних змін. Ліволіберальна чума, яка вже вразила народи Заходу, стрімко дає метастази. Класичні уявлення про братерство і свободу народів світу, про рівність між людьми і про справедливість, в наш час зазнали чудернацьких метаморфоз. Ідеї лібералів сучасності зазнали настільки значних пертурбацій, що сам Локк би відхрестився від приналежності до ліберального руху. Сучасна політична повістка, що лягла в основу світогляду великої кількості людей, вже призвела до того, що палають міста, захисники закону стають на коліна перед гвалтівниками і вбивцями, а грабіжників ховають в золотих гробах. Воістину, основа людської етики- поняття по добро і зло, і навіть цей фундамент дає тріщину під тиском ображених та пригнічених. Чи варто розділяти з європейцями ці неприйнятні для нас погляди? Або ж як протистояти деструктивним ідеям, навіть якщо ними гаряче захоплений весь світ?

Перебуваючи у пошуку відповідей на будь-яке з цих запитань, дослідник може задатися ціллю знайти корені цих бід в глибинах історії. І якщо цей дослідник проявить наполегливість та стійкість, якщо він буде скептичним та уважним- рано чи пізно його пошуки зупиняться на Півдні Африки. Він дізнається трагічну історію маленької нації, що зіштовхнулася як з гібридною війною, так і з діяльністю ліволібералів. Родезія, так називався цей край, мала свій власний шлях, своє власне бачення світу. Вони горіли своїми ідеями, ці горді і сміливі люди, вони билися за них- і програли. Втім, навіть в поразці є честь, якщо битися гідно.

Саме тому, що колись давно родезійці зіштовхнулися з предтечами навислих над Україною викликів- і навіть довгий час протистояли одразу обом цим силам- їх досвід є неоціненним для нас. Можливо, десь в цих історіях і криються дорогоцінні відповіді на наші питання.

Легенди роблять нас мудрішими. Проблема в тому, що ми їх не знаємо.

Типовий приклад радянської антиродезійської пропаганди.

Радянська влада просто-напросто обманювала своїх громадян, тим самим легітимізуючи свою підтримку терористичних угрупувань.

Свято в дидсадку міста Умталі.

Хлопчик обрав костюм піонера-першопроходця, героя минулого його країни.

Rise, O Voices of Rhodesia, національний гімн Родезії, набрав чинності у 1974 році і замінив собою гімн Британської Імперії.

Цікавим фактом є те, що на цю саму мелодію- 4 частину 9 симфонії Бетховена, покладений ще один гімн- Євросоюзу.

Іронічно, чи не так?

Бійці RLI перед черговим виходом в буш.

Ці юні, худі хлопці були солдатами своєї країни.

Деяким з них не було і двадцяти.

Але вони відважно стояли на захисті своєї держави, за що їм шана і повага.

Ну що, панове, скучили по військовим лонгрідам?

Цього разу пропоную вам ознайомитись з тим, як щось може піти не за планом.
Дуже і дуже багато разів підряд.

Якщо в гарній справі найголовніше- це початок, то як назвати справу, яку розпочинали з нуля чотири рази?)

https://telegra.ph/Nasha-p%D1%96snya-garna-j-nova-pochinayem-ii-znovu-abo-naris-pro-te-yak-rodez%D1%96jsku-SAS-trich%D1%96-formuvali-04-30

Знаменита дамба Каріба, масивна гідроелектростанція, посередині якої проходив кордон між Родезією і Замбією.

Приклад ефективності родезійського камуфляжу на місцевості

Ян Сміт, прем'єр- міністр Родезії, практикується в стрільбі з револьверу.

Англіканський собор, Солсбері.

​​Великий вклад у справу розвитку християнства в Родезії зробили місіонери-африканці з півдня. Один з таких місіонерів був родом з Трансваалю і звали його Молеле. Він підтримував тісні зв'язки з іншими місіонерами, незалежно від конфесії, та має статус мученика за віру.

В Родезію Молеле прибув у 1892 році. Він подружився з вождем Ненгуво, чиє плем'я проживало неподалік Маранделасу. Вже у 1896 році місіонеру вдалося започаткувати повноцінну християнську місію з церковною школою при ній. Коли розпочалося повстання матабеле, до Молеле дійшли чутки про те, що його збираються вбити: християнство у дикунів асоціювалося виключно з білими, а тому кожен проповідник, незалежно від кольору шкіри, вважався ворогом. Навіть друг проповідника, вождь Ненгуво, багато разів просив його просто втікти на південь, допоки він ще мав таку можливість. Втім, Молеле не збирався нікуди тікати: він вирішив залишитись при своїй пастві та школі та відкрито продовжував проповідувати.

Невдовзі, Молеле дізнався, що неподалік місії повсталі напали на двох європейців: капітана Бреммера, який загинув в цій сутичці, та фермера Джеймса Уайта, якому вдалось втекти попри важке поранення. Проповідник кинувся на пошуки пораненого і невдовзі зумів його знайти- знесиленого і стікаючого кров'ю. Він добре знав, що неподалік, Уайта розшукують декілька загонів озброєних матабеле, але попри це він завантажив фермера на візок і повіз до місії, аби надати допомогу.

Вже біля церкви Молеле побачив натовп африканців. Спершу йому здалося, що це були чергові біженці, що шукали порятунку від жорстокостей війни, але це виявилися бунтівники: як тільки вони побачили пораненого білого, то одразу відкрили вогонь. Поранений Уайт прийнявся відстрілюватися, та навіть запропонував місіонеру свою запасну рушницю, але той відмовився вбивати навіть у такій ситуації. Під час перестрілки Уайта було вбито, а проповідника поранено. Він намагався втекти і сховатись, але досить швидко його, знесиленого, наздогнали та закололи списами. Цієї ж ночі бунтівники вбили обох його синів, а дружину та дочку побили, зґвалтували та кинули помирати: на щастя, їм вдалося вилікуватись від ран та вижити.

В Марранделасі, неподалік інституту, росте велике дерево, під яким було поховано місіонера та фермера, якого він намагався врятувати. На дереві була закріплена табличка:
"Пам'яті Молеле, 24 липня 1896 року. Він загинув, рятуючи життя Джеймса Уайта. Немає більшої любові аніж та, за якої віддають життя за друга."

Цей самий вираз через 70 років буде вибитий на знаменитому пам'ятнику бійцю Родезійської Легкої Піхоти.