Історія Родезії, очевидно, не обмежується роками її самопроголошеної незалежності. Цікавим було життя перших білих поселенців на цих землях, які прибули сюди з Колоною Піонерів наприкінці 19 століття.
Так трапилось, що майже вся велика рогата худоба, як місцева, так і привезена колоністами- померла від чуми невдовзі після прибуття білих. Це, до речі, стало однією з причин повстання матабелів, кривавої війни між поселенцями та місцевими племенами. Стада необхідно було відновлювати, а значить виникла потреба в перегоні корів з-за кордону.
О.К. Роусон, який в результаті цієї історії став найвідомішим перегонником скоту в Родезії- теж втратив своє стадо. У 1904 році ним було прийняте рішення пригнати корів з територій Німецької Східної Африки- та пройти шлях довжиною у 1200 кілометрів. Знамениті американські ковбої, якби могли почути такий зухвалий план, мали б зняти свої капелюхи.
Для реалізації свого задуму, Роусон організував загін у сто двадцять африканців, та вирушив у шлях, що пролягав в основному вздовж річок. Опинившись на північній стороні Замбезі, Роусон почав скупляти у місцевих корів, розплачуючись як грошима, так і товарами. Під час подорожі, в черговому краалі поблизу Монзи, він познайомився з місцевим вождем. Вождь попередив фермера, що далі на північ лежать землі племені іла- безжальних воїнів та грабіжників. Роусон вирішив прислухатись до поради, а тому сформував спеціальний загін: він відібрав двадцять африканців з числа своїх компаньйонів та почав навчати їх основам військової справи.
Врешті, фермер озброїв свою нову гвардію, та навіть вдягнув їх в імпровізовану уніформу: червоні фески, сині джемпери, шорти кольору хакі та патронажі. Бійці були озброєні гвинтівками та готові до бою, а тому експедиція продовжила свій шлях.
Перестороги Роусона виявились не даремними: поблизу одного з краалів, його колону атакував загін у близько 600 дикунів іла. Роусон пошикував свою маленьку армію, дочекався, поки нападники не підійдуть на дистанцію у сто кроків та віддав наказ відкрити вогонь. Трьох залпів вистачило, аби іла кинулися тікати. Після цього дикуни вже не нападали такими великими силами, але протягом усього шляху колони час від часу намагалися провести атаку невеличкими загонами. Роусон відбивав ці напади- без втрат та навіть зумів взяти кількох полонених.
За кілька днів експедиція Роусона стала табором та підготувала його до можливих нападів- і в цей момент до табору прибули парламентарі іла, що просили відпустити полонених: серед них, як виявилося, опинився місцевий вождь. В обмін на нього, дикуни пропонували Роусону 20 корів. В цій пропозиції іла було відмовлено: фермер просто відпустив полонених без викупу, пояснивши, що він прибув на ці землі купляти корів, а не віднімати їх.
Іла були дуже здивовані таким вчинком, і новина про його благородну поведінку та мирні наміри почала розповсюджуватись. Невдовзі, до табору стали прибувати місцеві, пропонуючи корів на продаж: так Роусон збільшив своє стадо до 120 голів, після чого вирушив додому, у Дарвендале. Зворотній шлях виявився набагато простіше: дорогою додому Роусон втратив лише двох корів, внаслідок нападу левів.
Так, О.К. Роусон став справжнім родезійським ковбоєм, що зробив колосальний вклад в розвиток тваринництва в Родезії, та його ім'я ще довго було відомим серед колоністів.
Так трапилось, що майже вся велика рогата худоба, як місцева, так і привезена колоністами- померла від чуми невдовзі після прибуття білих. Це, до речі, стало однією з причин повстання матабелів, кривавої війни між поселенцями та місцевими племенами. Стада необхідно було відновлювати, а значить виникла потреба в перегоні корів з-за кордону.
О.К. Роусон, який в результаті цієї історії став найвідомішим перегонником скоту в Родезії- теж втратив своє стадо. У 1904 році ним було прийняте рішення пригнати корів з територій Німецької Східної Африки- та пройти шлях довжиною у 1200 кілометрів. Знамениті американські ковбої, якби могли почути такий зухвалий план, мали б зняти свої капелюхи.
Для реалізації свого задуму, Роусон організував загін у сто двадцять африканців, та вирушив у шлях, що пролягав в основному вздовж річок. Опинившись на північній стороні Замбезі, Роусон почав скупляти у місцевих корів, розплачуючись як грошима, так і товарами. Під час подорожі, в черговому краалі поблизу Монзи, він познайомився з місцевим вождем. Вождь попередив фермера, що далі на північ лежать землі племені іла- безжальних воїнів та грабіжників. Роусон вирішив прислухатись до поради, а тому сформував спеціальний загін: він відібрав двадцять африканців з числа своїх компаньйонів та почав навчати їх основам військової справи.
Врешті, фермер озброїв свою нову гвардію, та навіть вдягнув їх в імпровізовану уніформу: червоні фески, сині джемпери, шорти кольору хакі та патронажі. Бійці були озброєні гвинтівками та готові до бою, а тому експедиція продовжила свій шлях.
Перестороги Роусона виявились не даремними: поблизу одного з краалів, його колону атакував загін у близько 600 дикунів іла. Роусон пошикував свою маленьку армію, дочекався, поки нападники не підійдуть на дистанцію у сто кроків та віддав наказ відкрити вогонь. Трьох залпів вистачило, аби іла кинулися тікати. Після цього дикуни вже не нападали такими великими силами, але протягом усього шляху колони час від часу намагалися провести атаку невеличкими загонами. Роусон відбивав ці напади- без втрат та навіть зумів взяти кількох полонених.
За кілька днів експедиція Роусона стала табором та підготувала його до можливих нападів- і в цей момент до табору прибули парламентарі іла, що просили відпустити полонених: серед них, як виявилося, опинився місцевий вождь. В обмін на нього, дикуни пропонували Роусону 20 корів. В цій пропозиції іла було відмовлено: фермер просто відпустив полонених без викупу, пояснивши, що він прибув на ці землі купляти корів, а не віднімати їх.
Іла були дуже здивовані таким вчинком, і новина про його благородну поведінку та мирні наміри почала розповсюджуватись. Невдовзі, до табору стали прибувати місцеві, пропонуючи корів на продаж: так Роусон збільшив своє стадо до 120 голів, після чого вирушив додому, у Дарвендале. Зворотній шлях виявився набагато простіше: дорогою додому Роусон втратив лише двох корів, внаслідок нападу левів.
Так, О.К. Роусон став справжнім родезійським ковбоєм, що зробив колосальний вклад в розвиток тваринництва в Родезії, та його ім'я ще довго було відомим серед колоністів.
"Вівторок, 15 квітня, 1942 року
Моя дорога матуся,
З самого початку я знав, що, врешті-решт, все так і вийде і завжди вважав, що єдине, про що жалкую- це те, що не подякував тобі та не попрощався з тобою. Можливо, те що я пишу виглядає дивно, але я мушу це написати.
Я не збираюсь почати дякувати тобі за все, що було зроблено тому, що словами цього не висказати- і в будь-якому випадку, вийде занадто довго.
Як і батько, я не боюсь загинути- просто не хотілось би. Але воля Господа має бути виконана, а тому замість того, аби повернутись до тебе додому, я вирушаю на зустріч з батьком. Я чув про те, як стійко ти прийняла новину про загибель батька, тому я не відчуваю страху. Дивно, що я згадав про Божу волю- я добре пам'ятаю, коли сказав ці слова вперше. Це було перед тим, як мене збили та я впав у море.
Я б дуже хотів знов побачити всіх вас ще раз: Трішу, Джиммі та малого Ентоні, але, на жаль, поки все залишиться як є. Всі ви чудові. Я сподіваюсь, що всі ви будете разом та дочекаєтесь моменту, коли Гітлера буде переможено. Але для вас в цьому житті не залишиться нічого, заради чого варто було б жити. Цікаво, чи згадує мене "Товстунчик" насправді чи він просто чув, як ти про мене говорила. Я думаю, що він все ж пам'ятає- можливо згадує, коли купається. Господи, яке ж життя я мав удома- все про що може мріяти людина, і я думаю, що не до кінця цінував те, що в мене було.
Пам'ятаєш, як я казав тобі: "Коли я зустріну жінку схожу на тебе, то одружуся з нею на наступний же день". Зараз я розумію, що жив би я далі й тримався б цих слів- то ніколи б не одружився.
Зараз пів на шосту, а вдома, напевно, опів на четверту. Так і є, правда? Я сиджу і пишу тобі цього листа майже роздягнений- у спідньому і капцях. Зараз неймовірно спекотно. Сонце б'є крізь вікна. Я отримав твій чек на 20 фунтів, дуже дякую. Завтра я зателеграфую. Пробач, що не зробив цього раніше.
Хай Господь береже тебе, рідна.
Твій наймолодший і улюблений
Бастер"
Цей лист так і не був завершений. Він був написаний 21-річним пілотом, лейтенантом Бастером Піллом за два дні до його гибелі. Пілл виступив добровольцем для виконання авантюрного рейду на Аугсбург, який закінчився повним провалом.
Пілл був одним з 550 родезійських пілотів, що добровільно вирушили рятувати Британію під час другої світової війни. Вони могли б сказати, що це не їх війна- і залишитись вдома. Але родезійці цінували узи братерства і крові, а тому не залишили англійців в цій війні наодинці.
Шкода, що вже через 20 років після цих подій, британці забудуть як про братерство, так і про жертви, що були добровільно принесені родезійцями в цій війні.
Моя дорога матуся,
З самого початку я знав, що, врешті-решт, все так і вийде і завжди вважав, що єдине, про що жалкую- це те, що не подякував тобі та не попрощався з тобою. Можливо, те що я пишу виглядає дивно, але я мушу це написати.
Я не збираюсь почати дякувати тобі за все, що було зроблено тому, що словами цього не висказати- і в будь-якому випадку, вийде занадто довго.
Як і батько, я не боюсь загинути- просто не хотілось би. Але воля Господа має бути виконана, а тому замість того, аби повернутись до тебе додому, я вирушаю на зустріч з батьком. Я чув про те, як стійко ти прийняла новину про загибель батька, тому я не відчуваю страху. Дивно, що я згадав про Божу волю- я добре пам'ятаю, коли сказав ці слова вперше. Це було перед тим, як мене збили та я впав у море.
Я б дуже хотів знов побачити всіх вас ще раз: Трішу, Джиммі та малого Ентоні, але, на жаль, поки все залишиться як є. Всі ви чудові. Я сподіваюсь, що всі ви будете разом та дочекаєтесь моменту, коли Гітлера буде переможено. Але для вас в цьому житті не залишиться нічого, заради чого варто було б жити. Цікаво, чи згадує мене "Товстунчик" насправді чи він просто чув, як ти про мене говорила. Я думаю, що він все ж пам'ятає- можливо згадує, коли купається. Господи, яке ж життя я мав удома- все про що може мріяти людина, і я думаю, що не до кінця цінував те, що в мене було.
Пам'ятаєш, як я казав тобі: "Коли я зустріну жінку схожу на тебе, то одружуся з нею на наступний же день". Зараз я розумію, що жив би я далі й тримався б цих слів- то ніколи б не одружився.
Зараз пів на шосту, а вдома, напевно, опів на четверту. Так і є, правда? Я сиджу і пишу тобі цього листа майже роздягнений- у спідньому і капцях. Зараз неймовірно спекотно. Сонце б'є крізь вікна. Я отримав твій чек на 20 фунтів, дуже дякую. Завтра я зателеграфую. Пробач, що не зробив цього раніше.
Хай Господь береже тебе, рідна.
Твій наймолодший і улюблений
Бастер"
Цей лист так і не був завершений. Він був написаний 21-річним пілотом, лейтенантом Бастером Піллом за два дні до його гибелі. Пілл виступив добровольцем для виконання авантюрного рейду на Аугсбург, який закінчився повним провалом.
Пілл був одним з 550 родезійських пілотів, що добровільно вирушили рятувати Британію під час другої світової війни. Вони могли б сказати, що це не їх війна- і залишитись вдома. Але родезійці цінували узи братерства і крові, а тому не залишили англійців в цій війні наодинці.
Шкода, що вже через 20 років після цих подій, британці забудуть як про братерство, так і про жертви, що були добровільно принесені родезійцями в цій війні.
Пропоную до вашої уваги переклад статті профессора Дж. Р. Т. Вуда , яку сам Сміт вибрав в якості передмови до власної автобіографії.
https://telegra.ph/YAn-Sm%D1%96t-04-27
https://telegra.ph/YAn-Sm%D1%96t-04-27
Telegraph
Політична криза британсько-родезійських відносин: шлях до незалежності
Починаючи з Другої світової війни, і особливо з 1960-х років, ми схильні швидко доходити до твердих - часто непохитних - думок про провідних особистостей сучасності. Це тому, що вперше в історії всі наші органи почуттів насичені не тільки тим, що ми читаємо…
Ти! Так, ти, саме ти, хлопчик-арійчик!
Я знаю, що тобі потрібні німецькі мілітаристичні аніме-дівки! Не опирайся, вони тобі просто необхідні. І в мене їх пре-до-стат-ньо!
І раз ти їх так потребуєш, для тебе в мене є @GermanFraulein_channel - підпишись!
А також вступай в 217-ту панцергренадерську дивізію "фон Гомосекус" и сідай в наш офіцерський кюбельваген телесного кольору, 44 року, лопатку тобі.
Я знаю, що тобі потрібні німецькі мілітаристичні аніме-дівки! Не опирайся, вони тобі просто необхідні. І в мене їх пре-до-стат-ньо!
І раз ти їх так потребуєш, для тебе в мене є @GermanFraulein_channel - підпишись!
А також вступай в 217-ту панцергренадерську дивізію "фон Гомосекус" и сідай в наш офіцерський кюбельваген телесного кольору, 44 року, лопатку тобі.
Українці: та чого ти пишеш про ту Африку? Вона ж бозна де і до нас не має жодного відношення!
Теж українці:
Теж українці:
З моєї особистої точки зору, при вивченні якогось питання необхідно виходити, перш за все, з принципу послідовності. Перед тим, як братися за університетський курс фізики, наприклад, варто було б засвоїти шкільний. Перед тим, як навчитися множити тризначні числа, було б непогано засвоїти табличку множення. Для засвоєння будь-яких нових знань необхідний міцний фундамент який складається зі старих знань.
Інколи, намагаючись надати відповідь на якесь запитання, розв'язати якусь проблему, необхідно зануритись в минуле. Очевидно, що нечасто трапляються якісь ситуації, з якими б хтось у світі не зіштовхувався раніше. Навіть щось, що нам здається унікальним та принципово новим, насправді є результатом використання вже існуючих ідей, компіляції чужого досвіду і чужих досягнень. Озброївшись мудрістю предків, людина здатна прийняти будь-який виклик.
Бути українцем у XXI столітті, значить бути людиною, що зіштовхнулась з двома викликами: екзистенційним та світоглядним. Ті з нас, хто здатен відірвати очі від землі та окинути поглядом горизонти не можуть дозволити собі ігнорувати ці виклики сучасності.
Перш за все, сам факт існування нашої держави був поставлений під питання: ворог веде проти нас найгіршу з можливих видів війни- ту, що ведеться з тіні, ту, що використовує найбрудніші методи: брехню та маніпуляції. Росія не боїться збезчестити себе: ми маємо справу з ворогом, якому невідоме поняття честі. Ми маємо справу з народом, який давно живе з осміяними Оруеллом поняттями про світ. І, будемо чесними, якщо ми не знайдемо способу перемогти у цій війні- нашу державність буде знищено, а наших дітей- поневолено, повернуто назад у рабство, з якого ми щойно вирвалися. Як виграти у цій війні- ось питання, відповідь на яке хвилює тих, хто не хоче бути рабами.
По-друге, основи суспільної моралі в сучасному світі зазнають динамічних змін. Ліволіберальна чума, яка вже вразила народи Заходу, стрімко дає метастази. Класичні уявлення про братерство і свободу народів світу, про рівність між людьми і про справедливість, в наш час зазнали чудернацьких метаморфоз. Ідеї лібералів сучасності зазнали настільки значних пертурбацій, що сам Локк би відхрестився від приналежності до ліберального руху. Сучасна політична повістка, що лягла в основу світогляду великої кількості людей, вже призвела до того, що палають міста, захисники закону стають на коліна перед гвалтівниками і вбивцями, а грабіжників ховають в золотих гробах. Воістину, основа людської етики- поняття по добро і зло, і навіть цей фундамент дає тріщину під тиском ображених та пригнічених. Чи варто розділяти з європейцями ці неприйнятні для нас погляди? Або ж як протистояти деструктивним ідеям, навіть якщо ними гаряче захоплений весь світ?
Перебуваючи у пошуку відповідей на будь-яке з цих запитань, дослідник може задатися ціллю знайти корені цих бід в глибинах історії. І якщо цей дослідник проявить наполегливість та стійкість, якщо він буде скептичним та уважним- рано чи пізно його пошуки зупиняться на Півдні Африки. Він дізнається трагічну історію маленької нації, що зіштовхнулася як з гібридною війною, так і з діяльністю ліволібералів. Родезія, так називався цей край, мала свій власний шлях, своє власне бачення світу. Вони горіли своїми ідеями, ці горді і сміливі люди, вони билися за них- і програли. Втім, навіть в поразці є честь, якщо битися гідно.
Саме тому, що колись давно родезійці зіштовхнулися з предтечами навислих над Україною викликів- і навіть довгий час протистояли одразу обом цим силам- їх досвід є неоціненним для нас. Можливо, десь в цих історіях і криються дорогоцінні відповіді на наші питання.
Легенди роблять нас мудрішими. Проблема в тому, що ми їх не знаємо.
Інколи, намагаючись надати відповідь на якесь запитання, розв'язати якусь проблему, необхідно зануритись в минуле. Очевидно, що нечасто трапляються якісь ситуації, з якими б хтось у світі не зіштовхувався раніше. Навіть щось, що нам здається унікальним та принципово новим, насправді є результатом використання вже існуючих ідей, компіляції чужого досвіду і чужих досягнень. Озброївшись мудрістю предків, людина здатна прийняти будь-який виклик.
Бути українцем у XXI столітті, значить бути людиною, що зіштовхнулась з двома викликами: екзистенційним та світоглядним. Ті з нас, хто здатен відірвати очі від землі та окинути поглядом горизонти не можуть дозволити собі ігнорувати ці виклики сучасності.
Перш за все, сам факт існування нашої держави був поставлений під питання: ворог веде проти нас найгіршу з можливих видів війни- ту, що ведеться з тіні, ту, що використовує найбрудніші методи: брехню та маніпуляції. Росія не боїться збезчестити себе: ми маємо справу з ворогом, якому невідоме поняття честі. Ми маємо справу з народом, який давно живе з осміяними Оруеллом поняттями про світ. І, будемо чесними, якщо ми не знайдемо способу перемогти у цій війні- нашу державність буде знищено, а наших дітей- поневолено, повернуто назад у рабство, з якого ми щойно вирвалися. Як виграти у цій війні- ось питання, відповідь на яке хвилює тих, хто не хоче бути рабами.
По-друге, основи суспільної моралі в сучасному світі зазнають динамічних змін. Ліволіберальна чума, яка вже вразила народи Заходу, стрімко дає метастази. Класичні уявлення про братерство і свободу народів світу, про рівність між людьми і про справедливість, в наш час зазнали чудернацьких метаморфоз. Ідеї лібералів сучасності зазнали настільки значних пертурбацій, що сам Локк би відхрестився від приналежності до ліберального руху. Сучасна політична повістка, що лягла в основу світогляду великої кількості людей, вже призвела до того, що палають міста, захисники закону стають на коліна перед гвалтівниками і вбивцями, а грабіжників ховають в золотих гробах. Воістину, основа людської етики- поняття по добро і зло, і навіть цей фундамент дає тріщину під тиском ображених та пригнічених. Чи варто розділяти з європейцями ці неприйнятні для нас погляди? Або ж як протистояти деструктивним ідеям, навіть якщо ними гаряче захоплений весь світ?
Перебуваючи у пошуку відповідей на будь-яке з цих запитань, дослідник може задатися ціллю знайти корені цих бід в глибинах історії. І якщо цей дослідник проявить наполегливість та стійкість, якщо він буде скептичним та уважним- рано чи пізно його пошуки зупиняться на Півдні Африки. Він дізнається трагічну історію маленької нації, що зіштовхнулася як з гібридною війною, так і з діяльністю ліволібералів. Родезія, так називався цей край, мала свій власний шлях, своє власне бачення світу. Вони горіли своїми ідеями, ці горді і сміливі люди, вони билися за них- і програли. Втім, навіть в поразці є честь, якщо битися гідно.
Саме тому, що колись давно родезійці зіштовхнулися з предтечами навислих над Україною викликів- і навіть довгий час протистояли одразу обом цим силам- їх досвід є неоціненним для нас. Можливо, десь в цих історіях і криються дорогоцінні відповіді на наші питання.
Легенди роблять нас мудрішими. Проблема в тому, що ми їх не знаємо.
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Типовий приклад радянської антиродезійської пропаганди.
Радянська влада просто-напросто обманювала своїх громадян, тим самим легітимізуючи свою підтримку терористичних угрупувань.
Радянська влада просто-напросто обманювала своїх громадян, тим самим легітимізуючи свою підтримку терористичних угрупувань.
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Rise, O Voices of Rhodesia, національний гімн Родезії, набрав чинності у 1974 році і замінив собою гімн Британської Імперії.
Цікавим фактом є те, що на цю саму мелодію- 4 частину 9 симфонії Бетховена, покладений ще один гімн- Євросоюзу.
Іронічно, чи не так?
Цікавим фактом є те, що на цю саму мелодію- 4 частину 9 симфонії Бетховена, покладений ще один гімн- Євросоюзу.
Іронічно, чи не так?
Ну що, панове, скучили по військовим лонгрідам?
Цього разу пропоную вам ознайомитись з тим, як щось може піти не за планом.
Дуже і дуже багато разів підряд.
Якщо в гарній справі найголовніше- це початок, то як назвати справу, яку розпочинали з нуля чотири рази?)
https://telegra.ph/Nasha-p%D1%96snya-garna-j-nova-pochinayem-ii-znovu-abo-naris-pro-te-yak-rodez%D1%96jsku-SAS-trich%D1%96-formuvali-04-30
Цього разу пропоную вам ознайомитись з тим, як щось може піти не за планом.
Дуже і дуже багато разів підряд.
Якщо в гарній справі найголовніше- це початок, то як назвати справу, яку розпочинали з нуля чотири рази?)
https://telegra.ph/Nasha-p%D1%96snya-garna-j-nova-pochinayem-ii-znovu-abo-naris-pro-te-yak-rodez%D1%96jsku-SAS-trich%D1%96-formuvali-04-30
Telegraph
Наша пісня гарна й нова, починаєм її знову, або нарис про те, як родезійську САС тричі формували
Історія формування еліти родезісьйкої армії- Сквадрону "С" Родезійського САС, хоч і була частково окреслена в опублікованій раніше статті, була дещо глибшою і цікавішою, аніж може здатися на перший погляд. Отже, вперше на території Південної Родезії підрозділ…