Родезійський стиль.

Як з обкладинки модного журналу)

Скаути Селуса, тижнями перебуваючи в буші, часто не мали змоги змити з себе камуфляжної фарби.

За довгі бороди, легендарну неохайність та справжнє бойове чуханство, бійці інших підрозділів дражнили їх "ходячими підпахвами".

Співробітниця Британської Південноафриканської Поліції з Жіночої роти.

Ви тільки гляньте на цю ляльку в камуфляжі! Хіба не милота?)

Всі цікаві тактичні знахідки, що їх використовували родезійці в ході війни, не самі собою з'явилися.

Деякі прийоми, наприклад, підказали самі терористи.

https://telegra.ph/Uroki-na-pomilkah-poradi-partizan-shchodo-kontrpartizanskoi-borotbi-04-09

Співробітники поліцейського антитерористичного підрозділу Британської Південноафриканської поліції.

Ці поліціянти, по суті, мало чим відрізнялися від військових: вони виконували ідентичні завдання, носили ідентичне спорядження і навіть мали на своєму озброєнні бронеавтомобілі.

Бійці Сил Охорони. Цей підрозділ займався охороною і обороною важливих інфрастуктурних об'єктів- як державних, так і приватних.

Спорядження бійці часто-густо купляли самостійно, а тому серед них було розповзюджене нетипове для ЗС Родезії озброєння і амуніція.

Приклад спорядження родезійського військового в одному з музеїв ПАР.

Туфлі- топ.

​​Під час боєзіткнення, яке трапилось взимку 1979 року між бійцями Родезійської Легкої Піхоти та терористами Мугабе, ціллю солдат було те, що вони визначили як військовий табір.

Насправді дані розвідки були неточними. Неподалік одного з краалів в зоні проживання племен, терористи збудували так звану "медичну школу"- невеличкий табір в буші, де навчали місцевих жителів- дівчат від 16 до 20 років- надавати бойовикам медичну допомогу. І хоча деякі місцеві жителі допомагали бойовикам добровільно, (наприклад, так звані "муджібас"- підлітки, яких терористи використовували як розвідників), більшість все ж співпрацювала з ними під примусом- дуже часто під страхом страти. Цих дівчат примушували вивчати медичну справу з метою зробити з них медперсонал для бойовиків- їх селище знаходилось всього за 30 кілометрів від кордону з Мозамбіком, та використовувалось терористами як місце зустрічі. Навчання не було регулярним: час від часу терористи просто приходили в крааль серед ночі, забирали дівчат від сімей та під прицілами автоматів "супроводжували" до "школи", що знаходилася у трьох кілометрах від селища, посеред дикого бушу.

Так сталося і цього разу. 20 підлітків- серед яких було 16 дівчат, а також 8 бойовиків знаходилися в таборі. Вони як раз почали проводити заняття з надання допомоги при вогнепальних пораненнях- було близько 11-тої ранку- як над обрієм з'явилися гелікоптери. Скаути Селуса, що й знайшли цю стоянку терористів, просто зафіксували навність в таборі озброєних бойовиків і ініціювали операцію чергову операцію фаєрфорсу, одну із тих, яких родезійська армія виконувала по кілька на день.

Першим на ціль зайшов Кей-кар, командирський Алуетт-3 озброєний 20-мм гарматою. Бортстрілець одразу відкрив вогонь, в той час, як три інших гелікоптери висадили стіки піхоти- 2 стоп групи та групу переслідування.

Терористи та їх перелякані учні кинулися тікати, але було вже запізно: легка піхота при підтримці гвинтокрилів вела енергійне переслідування, а бійці стоп-груп вели вогонь на ураження по біжучім цілям.

Переслідування завершилося на березі струмка, вільного від кущів- де бійцям нарешті вдалося ідентифікувати цілі. На той момент всі вісім бойовиків були вбиті- останнього підстрелили при спробі форсувати струмок. На березі солдати побачили купку переляканих дівчат- майже дітей. Всі вони кричали від жаху, повторюючи- "ми цивільні, не стріляйте"!
Гелікоптери та солдати припинили вогонь, проте було вже запізно. 8 дівчат було вбито, дві- важко поранено.

Мертвих залишити лежати як є- по них мали прийти регулярні підрозділи. Всіх інших солдати евакуювали на найближчу базу- надати допомогу пораненим, а інших передати в руки поліції. Попереду в дівчат був суд- за співпрацю з терористами. Якщо факт їх добровільної допомоги терористам буде доведено- всі вони отримають тюремне ув'язнення. Якщо ж хтось з них брав би участь у бойових операціях прости родезійців, то в покарання отримали б смертну кару.

За час війни, з 1965 по 1979, загинуло 7000 цивільних. 450 з них- були білими. 3 750 було страчено терористами за співпрацю з урядом і відмову допомагати повстанському руху. 2800 людей загинуло, опинившись не в той час і не в тому місці- посеред бою.

Бійці Родезійських Африканських Стрільців-основи ЗС Родезії.

Поліція перед рейдом.

До складу аеромобільних груп фаєрфорсу за необхідності долучали так званий "наземний хвіст"- підрозділи, що переміщувались на вантажівках і бронеавтомобілях.

Вони підтримували фаєрфорс там, де десанту було недостатньо.

Ось до чого призводить популізм.

Та добре, що хоч зрозуміли свою помилку. У нас нагадаємо червоних будувати колгоспи це не зупинило. Далі СССР без фермерського сільського господарства взагалі почне імпортувати зерно.

​​Залишу тут вільний переклад листа, що був надісланий анонімним читачем з Родезії до одного з американських журналів. Лист був підписаний іменем Джон Доу, та надійшов до редакції у жовтні 1980 року, через чотири місяці після приходу до влади Роберта Мугабе.

"Збройні сили на цю мить вже є лише тінню колишніх себе. Їх теперішній стан робить очевидним те, що майбутнє в цій країні буде небезпечним.
Режим Мугабе набирає оборотів: він надзвичайно стрімко призначає своїх соратників на пости. Працівників колишньої адміністрації, що ще працюють, дуже скоро буде люстровано і на їх місця стануть молоді, політично вмотивовані марксисти. Результати цих змін вже чудово себе проявляють стався коллапс транспортної системи.
Крадіжки на фермах досягли нечуваного розміру- кілометри проволоки та парканів, а також тони будівельних матеріалів було викрадено і звалено купами біля будинків крадіїв. Їх ніхто не карає. Деякі власники ферм, які покидали своє помешкання лише на день, вже ввечері поверталися на пустир- користуючись хаосом і безкарністю, каффіри крадуть абсолютно все.
Усіх ув'язнених в країні (9000) було амністовано- рівень злочинності виріс до небес. Новій владі, схоже, абсолютно байдуже на це.

Перестрілки і підриви гранат відбуваються усюди і постійно- в основному на околицях міст. Нещодавно, двох людей, чоловіка і дружину, бандити "нової влади" застрелили прямо у центрі Солсбері.
Війна в буші не закінчилася: деякі "дисиденти" (деяким чорним терористам так сподобалось вбивати, калічити, грабувати та гвалтувати, що навіть після перемоги Мугабе вони продовжували це робити) все ще тероризують села. Для боротьби з ними нова влада кинула кілька армійських загонів. Білі підрозділи, очевидно, для цих цілей не застосовують. Вони знаходяться на ППД, "з політичних причин".

Однією з найсерйозніших проблем серед чорних є розчарування у власному виборі. Влада не здатна виконати своїх обіцянок, які щедро роздавала під час війни. По всій країні відбулося багато мітингів і страйків з вимогою до Мугабе виконати обіцяне. Основною метою, зазвичай, була вимога до підвищення заробітної плати. Усі ці мітинги були розігнано, була роздана купа нових обіцянок- і робітники знов взялися до роботи. Заробітну плату роботодавців і правда змусили дещо підвищити, однак не враховуючи при цьому ризиків для економіки, що стагнує.

Солсбері сьогодні- брудне і смердюче місто. Сміття валяється усюди. Воно ще не схоже на ті помийки, якими стали деякі білі міста в Африці, але з кожним днем ситуація все гірша. Нещодавно відбувся ряд мітингів із вимогою ліквідувати поліцію і замінити її новим органом. Варто віддати полісменам пошану- вони ще намагаються підтримувати порядок на вулицях та навіть у змозі вступити в конфронтацію з озброєними бандитами. Втім, вже скоро всіх з них буде звільнено, а на місці Британської Південноафриканської Поліції організують якийсь інший, вже Зімбабвійський, підрозділ.

Радіо та телебачення, при підтримці БіБіСі, перетворилось на партійну соціалістичну пропагандистську машину. ПАР тепер називають виключно "фашистським режимом" або "режимом Преторії". Американцям теж дістається- їх критикують за погане ставлення до Куби та Південної Америки. Втім, американська влада ці заяви толерує. Кожного дня по всім каналам транслюють нескінченні політичні інтерв'ю- зазвичай про те, який режим Сміта був поганий і які жахіття творив. Також повно пісень про "партію і революцію", які вихваляють марксистську ідеологію. Китай та Північну Корею виставляють друзями. Багато уваги приділяється стражданню мас, які зазнають утисків. Хто ж утискає ці самі маси при цьому абсолютно не зрозуміло. Уся ця комуністична брехня не затухає ні на хвилину. Такий вже курс взяла влада, напевно.

Вітання з руїн країни, що колись була хорошою.
Велика кількість білих- особливо військових- вже покинула країну.

Я думаю, що наступного тижня поїду і я."

Просто хороше фото вам у стрічку, панове.

Протести проти ув'язнення родезійською владою терористів.

Напис "Сміта до в' язниці, бійців за свободу на волю!"

Цікаво, за яку свободу ці "бійці" боролися...

Настав час дізнатися імена переможців нашого розіграшу)

🎉 Цього разу переможці:

1. @VZbaranskyy
2. Пеленов Алексей
3. Volodymyr Tarnavsky
4. @Ingavarr
5. @Salo_Borsch_Power
6. @TheBigGeralt

Вітаємо, друзі!

Ті, кому цього разу не пощастило- не засмучуйтесь! Ви завжди можете придбати патч на свій смак)

Асортимент- у закріплених повідомленнях) З питань купівлі- пишіть мені @rhodie_vet

Працівник парламенту Родезії, під наглядом колишнього бойовика ЗАНУ, замінює напис на будівлі, 1980.

Навіть написи у родезійців були якісь красивіші за зімбабвійські.

Роберт Мугабе і Джошуа Нкомо під час виступу в ООН.

ООН це організація, в якій злочинці можуть легітимізувати свої дії.

Ще трошечки арту)

Не певен, що десантники кріпили свої FN MAG саме таким чином, але маємо, що маємо)

Мальована десантниця з кулеметом в нас сьогодні вже була, от вам справжній десантник з кулеметом.

​​Родезійські Сили Безпеки, про які я тут частенько розповідаю, були надзвичайно ефективним інструментом війни. І хоча вже було розказано про деякі підрозділи, які входили до складу Родезійської Армії, для пересічного читача все ще залишається незрозумілою загальна структура цієї організації.

Дослідники по різному оцінюють загальну чисельність Родезійських Сил Безпеки. Якщо не проводити тут повноцінного аналізу росту чисельності збройних сил за всі 14 років війни, чого я хотів би уникнути в ході цієї ознайомлюваної замітки, то наведемо наступні числа: в середньому, армія включала в себе від 15- до 22 тисяч осіб. Цифри різняться в першу чергу через охоплюваний період: з ходом війни створювалися нові підрозділи та розширювалися старі. Наприклад той самий САС до 1978 року був сквадроном, в якому було близько 100 людей, а опісля перетворився у полк, чисельністю у 250- ріст у 2,5 рази. Піку свого розміру армія досягла у 1979 році.

Структурно, армія складалась з великої кількості різноманітних підрозділів. І хоча в цьому блозі (та й в будь-якому іншому джерелі) основну увагу приділено саме елітним підрозділам- вони утворювали відносно невелику частину війська.

Основу армії, поза всяким сумнівом, утворювали 4 бригади. Вони базувалися в різних частинах країни і відповідали за операції у своїх регіонах. Кожна бригада включала в себе близько 1200 осіб, а їх загальна кількість особового складу досягала 5000.

Іншим великим підрозділом, був один із найстарших- Родезійський Королівський Полк (у 1970 році слово королівський із назви забрали). Полк складався з 10 батальйонів територіальної оборони (близько 400 чоловік у кожному) та 6 незалежних рот, що формувалися з добровольців. Короткий час існувала і сьома незалежна рота, яка складалась з французьких добровольців. В неї входило близько 200 французів. Загальна чисельність Родезійського полку складала, приблизно, 5000 чоловік.

Був в Родезії і свій механізований підрозділ- Бронеавтомобільний полк. На озброєнні в цих хлопців була купа різноманітних бронеавтомобілів як британського, так і власного виробництва. Основною машиною, звичайно, був "Елланд". А наприкінці війни в полку зв'явилося навіть з десяток радянських танків (історію їх походження я розповім якось пізніше). Структурно полк складався з 5 сквадронів, на піку своєї могутньості кожен з них містив в собі 500 бійців. Таким чином, в полку було близько 2500 тисяч осіб.

Полк Родезійських Африканських Стрільців, загальною чисельністю у 1300 бійців, складався з трьох батальйонів.

Родезійську артилерію, якої було відверто небагато, зосередили у Артилерійському Полку. 40 стареньких гармат та 30 мінометів- от і все багатство. Загальна чисельність полку теж була невелика- близько 500 солдат.

Родезійські сили охорони- харизматичні чолов'яги, що відповідали за оборону стратегічних об'єктів, утворювалися двома батальйонами. Цих бійців було близько 800-та.

​​От ми й дісталися до еліти, яку всі ми любимо. Саме на плечах цих титанів лежала левова частка всіх військових успіхів родезійців. В той час, як регулярні підрозділи складалися з, в основному, з призовників- еліта ж формувалась на контрактній основі. Кожен солдат пройшов серйозну підготовку і суровий відбір і коштував десятка терористів на полі бою.

Скаути Грея (мої улюбленці) мали у свому складі три лінійних ескадрони (по 160 вершників), ескадрон підтримки (номінально мав на озброєнні міномети і гранатомети, але частіше виступав в ролі лінійного) та декілька допоміжних взводів. Чисельність Греїв досягала 800.

Скаутів Селуса всі знають і всі люблять. Вони починали як невеличкий підрозділ, але наприкінці війни, як стверджують дослідники, їх загальна чисельність коливалася між 800 та 1000 розвідників.

Полк Родезійської Легкої Піхоти (по факту батальйон) завжди був підрозділом невеликим. Він складався, з трьох лінійних коммандо, коммандо підтримки та допоміжних взводів (як-от у скаутів Грея). Номінально, підрозділ мав складатися з 500-та солдат, але в ньому ніколи не було повного штату: зазвичай бійців RLI було від 300 до 400.

Найменшим з елітних підрозділів був, звичайно, Сквадрон С Родезійського САС. Майже всю війну в ньому було всього близько сотні спецпризначенців (і, знаючи їх операції, ця цифра вражає). Лише в самому кінці війни підрозділ розширили до 250 осіб. До речі, лише два останніх підрозділи традиційно складалися лише з білих. У всіх інших підрозділах служили і чорношкірі- і їх там була абсолютна більшість.

Крім вищезгаданих, існували усілякі там роти забезпечення, працівники складів, три медичні роти і т.д. Їх було небагато, але вони теж робили свій вклад.

Таким чином, на семимільйонну Родезію було всього 20-25 тисяч солдат. в цей самий час, ЗАНУ і ЗАПУ мали по 20 000 солдат, що їм аж ніяк не допомагало на полі бою.