Родезійський Фронт

Терористичні організації ЗАНУ і ЗАПУ, які базувалися за межами Родезії і формували терористичні загони для збройної боротьби з нею, себе терористами, звичайно, не вважали. Їх лідери позиціонували себе як "партії у вигнанні", а загони своїх головорізів- "армією у вигнанні".

Річ у тім, що вже на початку 60-х років, ще до проголошення Родезією незалежності, ці невеличкі групи радикально лівих маргіналів проголосили про свій намір "силою вигнати колонізаторів з Родезії та взяти владу". Вже тоді навіть їм було зрозуміло, що демократичним шляхом вони до влади прийти не зможуть: білі не підтримають соціалістів за будь-яких обставин (нагадуємо, вирує Холодна Війна), а чорні, в більшості своїй, або задоволені правлячим режимом в країні, або взагалі є абсолютно аполітичними. Очевидно, уряду не сподобалось таке формулювання питання: жодна країна не буде толерувати на своїй землі терористів, що погрожують повалити законно обрану владу, а тому як ЗАНУ, так і ЗАПУ були заборонені, а ряд їх лідерів було ув'язнено (наприклад, того самого Мугабе запроторили до в'язниці на 10 років). Представники цих "політичних сил" поспішили втекти з країни- ніхто з них не був готовий нести відповідальність перед законом.

Сам факт існування двох військових організацій, які були підтримані різними країнами соцблоку- вказує на те, що в Родезії не існувало ніякого масового антиколоніального руху. Кожна з цих організацій, як покаже історія пізніше, ставила на собі на меті отримання влади, а не звільнення населення від якогось міфічного колоніального ярма, хоча останнє твердження було основою їх пропаганди.

ЗАНУ і ЗАПУ, на відміну від їх аналогів в українських реаліях- ЛНР та ДНР, були (номінально) ідеологічно різними організаціями. Терористи ЗАНУ притримувалися китайської маоїстської позиції та отримували озброєння та військову підготовку від Китаю. Їх колеги з ЗАПУ, під проводом Джошуа Нкомо, сповідали марскизм-ленінізм та були поплічниками СРСР. Крім того, навіть етнічно вони складалися з представників різних народів- Мугабе і його солдати, в основному, були представниками шона, а бійці ЗАПУ, своєю чергою, набиралися з матабелів.

Існує цікава думка, що вибір комунізму в якості основної ідеології радше мав для цих організацій меркантильну ціль. В цей час, як показує практика, варто було будь-якій маргінальній організації крикнути, що вона обожнює Леніна (Мао, Чучхе, Пола Пота, Хо Ши Міна, Че Гевару або будь-кого з інших комуністичних "святих"), то на голови таких новоявлених бійців з капіталізмом починали падати ящики, повні автоматів калашнікова. Крім того, марксисти та маоїсти не цуралися отримувати допомогу і від країн Заходу, як от Британії чи США, а також гроші від Всесвітнього Союзу Церков (які вони масово палили, хех). Тобто, ідеологія мала значення тільки номінально- по факту чорним расистам потрібні були тільки гроші, допомога військових інструкторів, медіапідтримка та озброєння- і не важливо, звідки вони беруться.

На піку своєї могутньості кожна з цих організацій мала по 20 000 солдатів: навчених, озброєних та зазомбованих пропагандистами. Втім, навіть маючи такі чималенькі сили та уклавши між собою союз- військової переваги над Родезійськими Силами Безпеки вони досягти не змогли: у прямому протистоянні з армією вони, раз за разом, терпіли поразку.

Історія не знає слова "якби". Втім, якщо все-таки дозволити собі проаналізувати ситуацію, то можна дійти висновку: в разі відсутності західних санкцій, перемога Родезії була б неминучою. А в разі відсутності підтримки терористів країнами соцблоку- збройна боротьба цих маргіналів взагалі була б неможливою.

Єдиний висновок, який можна зробити- падіння Родезії є результатом спільної роботи як комуняк, так і західних держав. Цікаво лише, чи вони задоволені результатами своїх дій сьогодні.

1.3K views17:51