А ось і обіцяний анонс.
6 березня (пʼятниця)
📌ЧНУ імені Юрія Федьковича, VI корпус (філологічний факультет), 66 авдиторія
⏱️ початок об 11:30
7 березня (субота)
📌 ЧОУНБ імені Михайла Івасюка, деревʼяна зала
⏱️ початок о 17:00
Вхід скрізь вільний, тож якщо маєте час – буду рада побачитись-обійнятись.
Після подій можна буде придбати книжки Павла і навіть (😁) взяти автограф.
____
Павло Коробчук (нар. 12 липня 1984 р., м. Луцьк) – письменник, військовослужбовець, комунікаційник, журналіст, музикант, волонтер. Офіцер Національної гвардії України. Член Українського PEN-клубу.
Переможець конкурсу видавництва «Смолоскип» (2004), а також – «Коронації слова» (2012), конкурсу воєнної поезії ім. Г. Бабіча (2025) та багатьох інших. Номінант на здобуття Шевченківської премії (2025, поетична збірка «Навій»). Переможець 20-ти літературних слемів, учасник чемпіонату Європи з літературного слему (2018).
А мене ви тут і так знаєте (сподіваюсь)🥳
Дякуємо за візуал Каті Омельяненко🥰
6 березня (пʼятниця)
📌ЧНУ імені Юрія Федьковича, VI корпус (філологічний факультет), 66 авдиторія
⏱️ початок об 11:30
7 березня (субота)
📌 ЧОУНБ імені Михайла Івасюка, деревʼяна зала
⏱️ початок о 17:00
Вхід скрізь вільний, тож якщо маєте час – буду рада побачитись-обійнятись.
Після подій можна буде придбати книжки Павла і навіть (😁) взяти автограф.
____
Павло Коробчук (нар. 12 липня 1984 р., м. Луцьк) – письменник, військовослужбовець, комунікаційник, журналіст, музикант, волонтер. Офіцер Національної гвардії України. Член Українського PEN-клубу.
Переможець конкурсу видавництва «Смолоскип» (2004), а також – «Коронації слова» (2012), конкурсу воєнної поезії ім. Г. Бабіча (2025) та багатьох інших. Номінант на здобуття Шевченківської премії (2025, поетична збірка «Навій»). Переможець 20-ти літературних слемів, учасник чемпіонату Європи з літературного слему (2018).
А мене ви тут і так знаєте (сподіваюсь)🥳
Дякуємо за візуал Каті Омельяненко🥰
❤11🥰3👍1
Forwarded from Як сказав Гаролд Блум
Ви маєте бути тут, якщо плануєте бути 7 березня у Чернівцях🤌
Поетичні читання Павла Коробчука та Марини Горбатюк
Хороша прикмета — зустрічати весну поезією, тож:
🗓️Коли: 7 березня, 17:00
📍Де: у Деревʼяній залі Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Михайла Івасюка (вул. Ольги Кобилянської 47)
«Павло писав поезію, коли я ще навіть не вміла говорити. Вперше читала його вірші в студентські роки, але тоді й подумати не могла, що колись будемо виступати на одній сцені.
Для мене дуже цінно, що в Чернівцях поволі відроджується традиція поетичних заходів, зокрема й із немісцевими поет(к)ами», – коментує Марина.
Вхід вільний.
Інформаційні партнери події – «Шпальта», «С4», «Суспільне Чернівці». Учасники:
Павло Коробчук – письменник, військовослужбовець, комунікаційник, журналіст, музикант, волонтер. Офіцер Національної гвардії України. Член Українського PEN-клубу. Номінант на здобуття Шевченківської премії (2025, поетична збірка «Навій»).
Марина Горбатюк (нар. 22 червня 2001 р., м. Чернівці) – українська поетка, комунікаційниця, аспірантка кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури філологічного факультету ЧНУ імені Юрія Федьковича, модераторка літературних подій. Стипендіатка Президентської стипендії для молодих письменників (2024). Авторка поетичної збірки «Книга мовчань» («Букрек», 2022), співавторка антологій «Присутність»(«Видавництво 21», 2021) та «Стежки війни, стежки любові» («Фоліо», 2024).
І підписуйтесь на канал Марини «Притулок сирен».
Поетичні читання Павла Коробчука та Марини Горбатюк
Хороша прикмета — зустрічати весну поезією, тож:
🗓️Коли: 7 березня, 17:00
📍Де: у Деревʼяній залі Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Михайла Івасюка (вул. Ольги Кобилянської 47)
«Павло писав поезію, коли я ще навіть не вміла говорити. Вперше читала його вірші в студентські роки, але тоді й подумати не могла, що колись будемо виступати на одній сцені.
Для мене дуже цінно, що в Чернівцях поволі відроджується традиція поетичних заходів, зокрема й із немісцевими поет(к)ами», – коментує Марина.
Вхід вільний.
Інформаційні партнери події – «Шпальта», «С4», «Суспільне Чернівці». Учасники:
Павло Коробчук – письменник, військовослужбовець, комунікаційник, журналіст, музикант, волонтер. Офіцер Національної гвардії України. Член Українського PEN-клубу. Номінант на здобуття Шевченківської премії (2025, поетична збірка «Навій»).
Марина Горбатюк (нар. 22 червня 2001 р., м. Чернівці) – українська поетка, комунікаційниця, аспірантка кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури філологічного факультету ЧНУ імені Юрія Федьковича, модераторка літературних подій. Стипендіатка Президентської стипендії для молодих письменників (2024). Авторка поетичної збірки «Книга мовчань» («Букрек», 2022), співавторка антологій «Присутність»(«Видавництво 21», 2021) та «Стежки війни, стежки любові» («Фоліо», 2024).
І підписуйтесь на канал Марини «Притулок сирен».
1❤11👍1🥰1💔1
| бог степовий |
опівдні
в тобі промовлятиме бог степовий
що виріс з піщинки й підземних
застояних сховищ узявся на світ
і в тисячі чорних відмерлих
слідів розшукав біле світло кінця
незграбних родовищ планети
до тебе крізь тебе у тебе він йде
щоб вирвати з серця відмерлі
зівʼялі шипи бурʼяни́стих троянд
і вкласти між згоїн зéрня
спітнілого з болю народження дня
крізь тебе у тебе до тебе
він йде
щоби видерти з темряви час
якого бракує і в тебе
вкладає в твої ж бо легені слова
якими б долати смертей
кігтисті обійми й цілунки твоя
встеляється воля боже
над землями що поглинають життя
й назад повертають з сонцем
розпечені труни забиті цвяхи
цей степ вже звиває вовком
з обличчям скривавленим
боже світів але ж не таких приношень
ти прагнув напевне й ніколи вже їх
із надр ґрунтови́х не повернеш
ми всі вже тут близько і поряд а ти
до мене крізь мене повз мене
минаєш заблуканий боже степів
твій час нескінченно спливає
ключицями тулубом скронями лий
на мене свій погляд кривавий
вгризається іклами в серце життя
основа якому смерті
опівдні в тобі промовлятиме бог
з очима твоїх
померлий
24–26.02.26
опівдні
в тобі промовлятиме бог степовий
що виріс з піщинки й підземних
застояних сховищ узявся на світ
і в тисячі чорних відмерлих
слідів розшукав біле світло кінця
незграбних родовищ планети
до тебе крізь тебе у тебе він йде
щоб вирвати з серця відмерлі
зівʼялі шипи бурʼяни́стих троянд
і вкласти між згоїн зéрня
спітнілого з болю народження дня
крізь тебе у тебе до тебе
він йде
щоби видерти з темряви час
якого бракує і в тебе
вкладає в твої ж бо легені слова
якими б долати смертей
кігтисті обійми й цілунки твоя
встеляється воля боже
над землями що поглинають життя
й назад повертають з сонцем
розпечені труни забиті цвяхи
цей степ вже звиває вовком
з обличчям скривавленим
боже світів але ж не таких приношень
ти прагнув напевне й ніколи вже їх
із надр ґрунтови́х не повернеш
ми всі вже тут близько і поряд а ти
до мене крізь мене повз мене
минаєш заблуканий боже степів
твій час нескінченно спливає
ключицями тулубом скронями лий
на мене свій погляд кривавий
вгризається іклами в серце життя
основа якому смерті
опівдні в тобі промовлятиме бог
з очима твоїх
померлий
24–26.02.26
1❤25
| a farewell to night |
Пухкі трояндові поля
пролягають між тіл, тугих, наче мʼяз,
шипами електричного струму пронизують шкіру –
на відстані подиху
торкаєшся ландшафтів ключиць,
пестиш рогівкою ока синьо-чорні клітинки простору,
здаєш оборону:
солдатик до солдатика, гвинтівка до гвинтівки –
долі. До ранку. І навіть якби назовні
закінчився світ, або ж небо
зайнялося жовтим чи сірим – долі. До ранку.
Кишеньковий янгол регоче в обличчя,
міцно натягує струни – і ти
смієшся, стискаючи ранок
в долонях.
Пухкі трояндові поля
пролягають між тіл, тугих, наче мʼяз,
шипами електричного струму пронизують шкіру –
на відстані подиху
торкаєшся ландшафтів ключиць,
пестиш рогівкою ока синьо-чорні клітинки простору,
здаєш оборону:
солдатик до солдатика, гвинтівка до гвинтівки –
долі. До ранку. І навіть якби назовні
закінчився світ, або ж небо
зайнялося жовтим чи сірим – долі. До ранку.
Кишеньковий янгол регоче в обличчя,
міцно натягує струни – і ти
смієшся, стискаючи ранок
в долонях.
🙏7❤5
«БОГИ МОГО КРАЮ ДУЖЕ ЛЮБЛЯТЬ КРОВ»
🫥 Dark Academia в українських декораціях — щоденники, літературні клуби та київські вулиці оживають у захопливій історії про містику, поезію та історію.
Розмова з Євгенією Кужавською про її книжку в Чернівцях!
Поговоримо про:
✨головну героїню, історичних особистостей та Київ 1917 року;
✨спіритичні сеанси, викрадені картини та містичні вбивства;
✨юну інтелігенцію у буремні часі.
🗓️ 4 квітня о 16:00
📍 книгарня Vivat, вул. Героїв Майдану, 4
🗣Євгенія Кужавська — письменниця
🗣Марина Горбатюк — модераторка, поетка, літературознавиця
✅ Вхід вільний! Реєстрація обовʼязкова — https://forms.gle/5z9pBKGeQdvqH1vF8
За день до події ви отримаєте нагадування на пошту 💌
🫥 Dark Academia в українських декораціях — щоденники, літературні клуби та київські вулиці оживають у захопливій історії про містику, поезію та історію.
Розмова з Євгенією Кужавською про її книжку в Чернівцях!
Поговоримо про:
✨головну героїню, історичних особистостей та Київ 1917 року;
✨спіритичні сеанси, викрадені картини та містичні вбивства;
✨юну інтелігенцію у буремні часі.
🗓️ 4 квітня о 16:00
📍 книгарня Vivat, вул. Героїв Майдану, 4
🗣Євгенія Кужавська — письменниця
🗣Марина Горбатюк — модераторка, поетка, літературознавиця
✅ Вхід вільний! Реєстрація обовʼязкова — https://forms.gle/5z9pBKGeQdvqH1vF8
За день до події ви отримаєте нагадування на пошту 💌
❤14
| злоба |
У серці нового дня,
що встиг народитись щойно,
росте і вгортається в силу час,
основа якому – злоба:
цей час, що приречено в світ несе
поповнення списків втрати,
врізається в досвід, якого ми
воліли б ніколи не…
Мати
стоїть, помережана жахом, і
стискаючи крик, шепоче
звертання, яким не докличе. Їй –
імʼя застигає в горлі.
Час, що стинає своїм мечем
червоні пелюстки маку –
всипає долівку дрібним дощем
зі слів, що померли, мабуть.
Скрадається брунькою памʼять
з-під
кори твого мозку, певне, –
облущує панцир смертей на світ,
що весь умістився
в жмені.
Жовтень ʼ25 – березень ʼ26
У серці нового дня,
що встиг народитись щойно,
росте і вгортається в силу час,
основа якому – злоба:
цей час, що приречено в світ несе
поповнення списків втрати,
врізається в досвід, якого ми
воліли б ніколи не…
Мати
стоїть, помережана жахом, і
стискаючи крик, шепоче
звертання, яким не докличе. Їй –
імʼя застигає в горлі.
Час, що стинає своїм мечем
червоні пелюстки маку –
всипає долівку дрібним дощем
зі слів, що померли, мабуть.
Скрадається брунькою памʼять
з-під
кори твого мозку, певне, –
облущує панцир смертей на світ,
що весь умістився
в жмені.
Жовтень ʼ25 – березень ʼ26
1❤8🥰1
Forwarded from Хроніки Амбер
Користуючись нагодою Дня поезії хочу порадити вам талановиту поетесу, за якою я сама слідкую і намагаюсь читати кожен її вірш.
А це, взагалі-то, окрема відзнака, бо із сучасників я читаю тільки Катерину Калитко і її — Марину Горбатюк🥹
Заходьте на сторінки Марини і насолоджуйтеся поезією:
💌 Телеграм: Притулок сирен та Рефлекс рефлексій
📝 Інстаграм: maryna_horbatyuk
Окрім віршів, Марина також займається активною діяльністю, проводить книжкові клуби, інколи ділиться відгуками на цікаві і маловідомі книги (записала з її порад декілька в бажанки) і пише літературні статті.
Ось, наприклад, публікації Марини на Читомо про Сому Морґенштерна та про Йозефа Рота.
Коротше, раджу від всього серця❤️
А це, взагалі-то, окрема відзнака, бо із сучасників я читаю тільки Катерину Калитко і її — Марину Горбатюк
Заходьте на сторінки Марини і насолоджуйтеся поезією:
Окрім віршів, Марина також займається активною діяльністю, проводить книжкові клуби, інколи ділиться відгуками на цікаві і маловідомі книги (записала з її порад декілька в бажанки) і пише літературні статті.
Ось, наприклад, публікації Марини на Читомо про Сому Морґенштерна та про Йозефа Рота.
Коротше, раджу від всього серця
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
1❤9👍2🥰2💔2
[
Мʼятежного пориву крові дай,
всевладний, всюдисущий вітре: сонця
вклади в долоні тихі промені – сповна
зазнати щастя й легкості
дозволь нам.
]
Сягни своїм невидимим плечем
до дна зіниці, віджени прийдешність:
гримить солоне небо прадощем,
ступає тілом перший подих – теплий.
Стікають краплі сумнівів – торкнись
рукою усесильною до часу:
спини його, приборкай і зломи,
мов вовчу тінь, що надить пащу
до памʼяті майбутніх недовір,
отруює прощанням срібну чашу.
Спізнай її сповна, спізнай її, відмір!
Надпий – діткнись надщербленого краю
узвишшям губ,
спини й спинися – ти, заблуканий у снах,
спинися і спини, допоки ще тривають
блакитні хмари за повіками й роса:
спини цей світ – не дай йому прокинутись,
не дай-бо.
Мʼятежного пориву крові дай,
всевладний, всюдисущий вітре: сонця
вклади в долоні тихі промені – сповна
зазнати щастя й легкості
дозволь нам.
]
Сягни своїм невидимим плечем
до дна зіниці, віджени прийдешність:
гримить солоне небо прадощем,
ступає тілом перший подих – теплий.
Стікають краплі сумнівів – торкнись
рукою усесильною до часу:
спини його, приборкай і зломи,
мов вовчу тінь, що надить пащу
до памʼяті майбутніх недовір,
отруює прощанням срібну чашу.
Спізнай її сповна, спізнай її, відмір!
Надпий – діткнись надщербленого краю
узвишшям губ,
спини й спинися – ти, заблуканий у снах,
спинися і спини, допоки ще тривають
блакитні хмари за повіками й роса:
спини цей світ – не дай йому прокинутись,
не дай-бо.
1❤17