Учіться бачити різницю між тим, що відчувається, і тим, що відбувається, відійти на певну дистанцію від токсичного світу ще й для здоров'я корисно.
Насім Талеб «Чорний Лебідь»
Насім Талеб «Чорний Лебідь»
Кухня в Зелених Дахах була дуже затишна — чи то пак, могла би такою бути, якби не ця несамовита, нестерпна чистота, через яку здавалося, немов туди ніхто ніколи не заходить.
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
— Як вам на думку могло таке спасти? — несхвально промовила пані Рейчел.
Адже вони вирішили це, не спитавши її поради — тож належало висловити свій осуд.
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Адже вони вирішили це, не спитавши її поради — тож належало висловити свій осуд.
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Я часто вночі не могла заснути, лежала й уявляла всілякі такі речі, бо вдень зовсім не було часу. Це тому я, напевно, така худа — а я таки страшенно худа, правда? Худюча як тріска. Але я люблю уявляти, що я гарненька пампушечка з ямочками на ліктях.
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Дівчинка простягла руку й відламала гілочку дикої сливи, що ковзала по боці брички.
— Гарно, правда? Що вам нагадує це дерево, яке схиляється над нами із кручі, усе таке біле й наче закутане в мереживо? — спитала вона.
— Ну-у-у… не знаю, — відповів Метью.
— Та звісно ж, наречену в білій сукні і з таким гарним серпанком, ніби ранковий туман. Я ще ніколи не бачила нареченої, але добре собі уявляю, яка вона має бути. А сама я навіть не думаю, що колись буду нареченою. Я зовсім негарна, і ніхто не захоче зі мною одружуватися — хіба якийсь чужоземний місіонер. Вони не мають бути дуже перебірливі, як мені здається. Але я все-таки сподіваюся, що колись уберу білу сукню. Мабуть, це і є найбільше земне щастя. Я так люблю гарний одяг. Але в мене взагалі ніколи не було жодної гарної сукні — зате я маю, про що мріяти, правда?
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
— Гарно, правда? Що вам нагадує це дерево, яке схиляється над нами із кручі, усе таке біле й наче закутане в мереживо? — спитала вона.
— Ну-у-у… не знаю, — відповів Метью.
— Та звісно ж, наречену в білій сукні і з таким гарним серпанком, ніби ранковий туман. Я ще ніколи не бачила нареченої, але добре собі уявляю, яка вона має бути. А сама я навіть не думаю, що колись буду нареченою. Я зовсім негарна, і ніхто не захоче зі мною одружуватися — хіба якийсь чужоземний місіонер. Вони не мають бути дуже перебірливі, як мені здається. Але я все-таки сподіваюся, що колись уберу білу сукню. Мабуть, це і є найбільше земне щастя. Я так люблю гарний одяг. Але в мене взагалі ніколи не було жодної гарної сукні — зате я маю, про що мріяти, правда?
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Читаю лише другий розділ, але вже хочеться порадити цю книгу всім)))
Почитаємо, що там далі...
#думки_вголос
Почитаємо, що там далі...
#думки_вголос
А ще з мене всі сміються, бо я говорю такими піднесеними словами. Але якщо в тебе піднесені думки, то їх і треба висловлювати піднесеними словами, правда?
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
З болітця, що оточувало горішню частину ставка, долинав ясний, печально-солодкий спів жаб’ячого хору.
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Тепер я міцно заплющу очі. Я дуже боюся переїжджати через мости. Весь час уявляю, що коли ми доїдемо до середини, вони складуться, як ножики, і ми застрягнемо. Тому я заплющуюсь. А коли ми справді доїжджаємо до середини — розплющуюсь. Бо якщо міст таки складеться, я хочу це побачити, розумієте?
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Марілла відчувала, що йому цього хотілося так само, як учора ввечері, і хотітиметься й далі. Така вже була в нього вдача: коли він чогось прагнув, то мовчки, проте навдивовижу вперто стояв на своєму. І була ця мовчазна впертість у десять разів сильніша, ніж якби він почав говорити про своє бажання.
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Він так на мене подивився, коли йшов, немов тим поглядом знову висловив усе, що сказав і на що натякнув учора ввечері. Якби ж він мав звичку говорити про все, як інші чоловіки. Тоді можна було б йому відповідати й у чомусь його переконувати. А що робити із чоловіком, який лише дивиться?
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Ну, а моя мама — вона теж була вчителькою, та коли вийшла заміж за тата, то, певна річ, пішла зі школи. Чоловік — це й так дуже велика відповідальність.
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Танцюючи, вона підбігла до маленького дзеркальця, звідки на неї глянуло власне веснянкувате личко із серйозними сірими очима.
— Ти лише така собі Енн із Зелених Дахів, — суворо сказала вона собі, — і я бачу тебе такою, яка ти є, навіть коли намагаюся уявити, що я — леді Корделія. Проте в мільйон разів краще бути Енн із Зелених Дахів, аніж Енн нізвідки, правда?
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
— Ти лише така собі Енн із Зелених Дахів, — суворо сказала вона собі, — і я бачу тебе такою, яка ти є, навіть коли намагаюся уявити, що я — леді Корделія. Проте в мільйон разів краще бути Енн із Зелених Дахів, аніж Енн нізвідки, правда?
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Енн міркувала, сперши підборіддя на руки.
— А це, мабуть, цікаво, як ви вважаєте, Метью? Рубі Джилліс каже, що коли виросте, хоче мати багато женихів і крутити їм усім голови, а мені здається, що це надто клопітка справа. Я хочу мати одного, і щоб голова в нього була на місці.
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
— А це, мабуть, цікаво, як ви вважаєте, Метью? Рубі Джилліс каже, що коли виросте, хоче мати багато женихів і крутити їм усім голови, а мені здається, що це надто клопітка справа. Я хочу мати одного, і щоб голова в нього була на місці.
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
— Мушу закінчувати уроки. А доки закінчу — міцно постановлю собі не розгортати тієї нової книжки, що дала мені Джейн. Але це така жахлива спокуса, Метью. Навіть коли я сиджу до неї спиною, то все одно бачу перед собою цю книжку. Джейн сказала, що вона собі над нею всі очі виплакала. Я люблю книжки, від яких плачеш. Але цю, напевно, віднесу до їдальні, замкну в буфеті й залишу вам ключа. А ви нізащо його мені не віддавайте, Метью, доки я не вивчу всіх уроків, навіть якщо я благатиму на колінах. Воно добре казати, що опиратимешся спокусі, але ж простіше їй опиратися без ключа.
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
–...Я б не наважилася. І, боюся, у тебе теж нічого не вийде.
Підбадьорена цими словами, Енн рушила прямісінько до лігва дракона...
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Підбадьорена цими словами, Енн рушила прямісінько до лігва дракона...
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
А рідні душі трапляються частіше, ніж я звикла собі гадати. І це просто чудово бачити, що їх у світі так багато.
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Кохати не досить, треба вміти кохати і треба вміти навчити коханню.
Генрик Сенкевич «Quo vadis»
Генрик Сенкевич «Quo vadis»
Я рада, що обрали пана Аллана. Мені він теж сподобався, бо виголосив цікаву проповідь і молився щиро, а не так, наче це в нього просто давня звичка. Пані Лінд каже, що й він небездоганний, бо не можна сподіватися бездоганного пастора за сімсот п’ятдесят доларів на рік, зате в нього міцна теологічна підготовка, бо вона сумлінно його розпитала за всіма пунктами релігійної доктрини. А ще вона знає сім’ю його дружини й каже, що вони всі дуже порядні люди, а жінки — вправні господині. Пані Лінд стверджує, що міцна теологічна позиція в чоловіка й уміння бути вправною господинею в жінки — це ідеальне поєднання для родини пастора.
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
— ... в пирогів є одна прикра вада: вони не вдаються саме тоді, коли дуже треба, щоби вдалися... Я, мабуть, просто покладуся на волю Провидіння й спробую не забути покласти борошно.
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
— Марілло, правда ж, це чудово, що завтра буде новий день, у якому ще не сталося жодних помилок?
— Я певна, ти їх ще накоїш, — відповіла Марілла, — бо досі не стрічала нікого вправнішого в цьому за тебе.
— Так, я це знаю, — сумно визнала Енн. — Але ви завважили, Марілло, що одна моя риса таки дарує сподівання на краще? Я ніколи не повторюю тієї самої помилки двічі.
— Хтозна, чи є з того якась користь, бо ти ж постійно вчиняєш нові.
— О, Марілло, хіба ви не розумієте? Має бути якась межа помилкам, що їх може накоїти одна людина, і коли я перейду цю межу, то більше ніяких помилок не робитиму. Мене ця думка надзвичайно втішає.
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»
— Я певна, ти їх ще накоїш, — відповіла Марілла, — бо досі не стрічала нікого вправнішого в цьому за тебе.
— Так, я це знаю, — сумно визнала Енн. — Але ви завважили, Марілло, що одна моя риса таки дарує сподівання на краще? Я ніколи не повторюю тієї самої помилки двічі.
— Хтозна, чи є з того якась користь, бо ти ж постійно вчиняєш нові.
— О, Марілло, хіба ви не розумієте? Має бути якась межа помилкам, що їх може накоїти одна людина, і коли я перейду цю межу, то більше ніяких помилок не робитиму. Мене ця думка надзвичайно втішає.
Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»