Люди в ті часи рухалися повільно. Вони дріботіли через площу, зазирали з однієї крамниці до іншої і нікуди не поспішали. Доба мала двадцять чотири години, але здавалася довшою. Ніхто нікуди не квапився, бо не було куди йти, не було чого купувати, як не було й грошей на покупки і не було на що дивитися за межами округу Мейком. І все ж таки для декотрих людей то були часи обережного оптимізму: округу Мейком нещодавно пояснили, що боятися нема чого, окрім самого страху.

Гарпер Лі «Вбити пересмішника»

Я уважно спостерігав за своїм дідом, який обіймав посади міністра оборони, міністра внутрішніх справ, а в перші дні війни виконував обов'язки прем'єр-міністра. Попри високе становище, дід розбирався в сучасних подіях не краще за свого водія Михаїла. Але, на відміну від діда, Михаїл на все реагував словами «Бог його зна», визнаючи тим самим компетенцію і владу верховної інстанції.
Я помітив, що з розумних і освічених людей прогнозисти не кращі за таксистів, але була одна важлива відмінність. Таксисти не вважали, що розуміють більше за науковців і не претендували на роль експертів. Ніхто нічого не знав, але фахівцям здавалося, що вони знають більше за інших, тому що вони – еліта, а еліта завжди розуміє більше, ніж плебс.

Насім Талеб «Чорний Лебідь»

Незалежність – поняття відносне. Я й досі дивуюся, як часто астрономічні доходи перетворюють людей на лакеїв своїх клієнтів і роботодавців, бажання заробити ще більше пожирає їх і змушує запобігати.

Насім Талеб «Чорний Лебідь»

Науковці мають звичку висміювати попередників але рідко хто усвідомлює (така вже людська природа), що і їх висміюватимуть у (уже недалекому) майбутньому.

Насім Талеб «Чорний Лебідь»

Ми починаємо хвилюватися постфактум. Помилково вважаємо спостереження в минулому чимось визначальним чи показовим для майбутнього.

Насім Талеб «Чорний Лебідь»

Як позбутися постійних гризот? Не змушуйте себе не думати про це: Tiльки розчухаете вавку. Найкращий спосіб – уявити, що подія була невідворотна. Сталося те, що мало статися, і не треба картати себе. Як це зробити? За допомогою наратива. Люди, які виділяють п'ятнадцять хвилин увечері на те, щоб записати події дня, легше переносять удари долі. Ix не гризе відчуття вини, вони ніби перестають бути відповідальними за незворотне. Сталося так, як мало статися.
Якщо ваша професія пов'язана з невизначеністю, то є ризик емоційно вигоріти від того, що постійно прокручуєш у голові минулі дії. Заведіть щоденник – стане легше.

Насім Талеб «Чорний Лебідь»

Основа навчання – повторення, тому ми знати не знаємо подій, яких раніше не траплялося. Одинична подія, поки вона не трапилася, нікого не цікавить, але потім займає всі їхні думки (принаймні деякий час).

Насім Талеб «Чорний Лебідь»

Він — як Говінда, — міркував Сіддхартха. — Всі, кого я стрічаю на своєму шляху, нагадують Говінду. Всі вони вдячні мені, хоч дякувати треба їм, всі догідливі, всі так хочуть дружити і слухатись, менше думати… Люди — це діти.

Герман Гессе «Сіддхартха»

Це не переконало мене, але Джемі закричав, що я — дівчисько, а дівчиська вічно щось вигадують, тому їх усі на дух не переносять, і якщо я почну поводитися як дівчисько, то ліпше мені забиратися геть і підшукати собі інше товариство.

Гарпер Лі «Вбити пересмішника»

Я дуже сподіваюся, що колись учені й політики заново відкриють для себе те, що завжди знали древні: найцінніше – це повага.

Насім Талеб «Чорний Лебідь»

Бальзак знайомить нас із плачевним станом сучасної йому літератури: видавець завертає рукопис Люсьєна, навіть не прочитавши його: згодом, коли Люсьен заробляє собі ім'я, той самий рукопис публікує інший видавець теж не прочитавши! Сам твір – діло десяте.

Насім Талеб «Чорний Лебідь»

У світі так багато авантюристів-щасливців лише тому, що авантюристів yзагалі багато, і ми не знаємо про тих, кому не пощастило.

Насім Талеб «Чорний Лебідь»

Учіться бачити різницю між тим, що відчувається, і тим, що відбувається, відійти на певну дистанцію від токсичного світу ще й для здоров'я корисно.

Насім Талеб «Чорний Лебідь»

Кухня в Зелених Дахах була дуже затишна — чи то пак, могла би такою бути, якби не ця несамовита, нестерпна чистота, через яку здавалося, немов туди ніхто ніколи не заходить.

Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»

— Як вам на думку могло таке спасти? — несхвально промовила пані Рейчел.
Адже вони вирішили це, не спитавши її поради — тож належало висловити свій осуд.

Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»

Я часто вночі не могла заснути, лежала й уявляла всілякі такі речі, бо вдень зовсім не було часу. Це тому я, напевно, така худа — а я таки страшенно худа, правда? Худюча як тріска. Але я люблю уявляти, що я гарненька пампушечка з ямочками на ліктях.

Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»

Дівчинка простягла руку й відламала гілочку дикої сливи, що ковзала по боці брички.
— Гарно, правда? Що вам нагадує це дерево, яке схиляється над нами із кручі, усе таке біле й наче закутане в мереживо? — спитала вона.
— Ну-у-у… не знаю, — відповів Метью.
— Та звісно ж, наречену в білій сукні і з таким гарним серпанком, ніби ранковий туман. Я ще ніколи не бачила нареченої, але добре собі уявляю, яка вона має бути. А сама я навіть не думаю, що колись буду нареченою. Я зовсім негарна, і ніхто не захоче зі мною одружуватися — хіба якийсь чужоземний місіонер. Вони не мають бути дуже перебірливі, як мені здається. Але я все-таки сподіваюся, що колись уберу білу сукню. Мабуть, це і є найбільше земне щастя. Я так люблю гарний одяг. Але в мене взагалі ніколи не було жодної гарної сукні — зате я маю, про що мріяти, правда?

Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»

Читаю лише другий розділ, але вже хочеться порадити цю книгу всім)))
Почитаємо, що там далі...
#думки_вголос

А ще з мене всі сміються, бо я говорю такими піднесеними словами. Але якщо в тебе піднесені думки, то їх і треба висловлювати піднесеними словами, правда?

Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»

З болітця, що оточувало горішню частину ставка, долинав ясний, печально-солодкий спів жаб’ячого хору.

Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»

Тепер я міцно заплющу очі. Я дуже боюся переїжджати через мости. Весь час уявляю, що коли ми доїдемо до середини, вони складуться, як ножики, і ми застрягнемо. Тому я заплющуюсь. А коли ми справді доїжджаємо до середини — розплющуюсь. Бо якщо міст таки складеться, я хочу це побачити, розумієте?

Люсі Монтгомері «Енн із Зелених Дахів»