Як можна задовольнитися іншою людиною, якщо не завдяки любові до неї та подарункам їй?
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Я вимагаю, щоб ти жив не з того, що отримуєш, а з того, що даєш, бо тільки це підносить тебе.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Твій плід нічого не вартий, якщо його не можна віддати.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Твердження, слушне про архітектора, що є людиною, яка підноситься й набуває свого повного значення, коли керує спорудженням свого храму, а не тоді, коли втомлюється грати в кості, слушне про всіх. Час, відібраний від праці, якщо він не є простим відпочинком, розслабленням м’язів після зусиль або сном духу після винаходу, — це лише мертвий час. Ти перетворюєш життя у дві неприйнятні частини: працю, що є лише тягарем, якому ти відмовляєшся віддавати себе, і дозвілля, що є лише відсутністю.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Адже справжня любов не зуживається. Що більше ти даєш, то більше тобі лишається. Якщо черпати зі справжнього джерела, то воно тим щедріше, що більше ти черпаєш.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
CXXXIII
— Я написав вірш. треба ще виправити його.
Батько роздратувався:
— Ти написав вірш, а тепер ще й виправлятимеш! Що таке писати, як не виправляти! Що таке різьбити, як не виправляти? Чи ти бачив, як вимішують глину? Від поправки до поправки виходить обличчя, і перший дотик пальця — це вже поправка грудки глини. Коли я засновую своє місто, я виправляю пісок. Потім виправляю місто. Від поправки до поправки я йду до Бога.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
— Я написав вірш. треба ще виправити його.
Батько роздратувався:
— Ти написав вірш, а тепер ще й виправлятимеш! Що таке писати, як не виправляти! Що таке різьбити, як не виправляти? Чи ти бачив, як вимішують глину? Від поправки до поправки виходить обличчя, і перший дотик пальця — це вже поправка грудки глини. Коли я засновую своє місто, я виправляю пісок. Потім виправляю місто. Від поправки до поправки я йду до Бога.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Якщо ти закінчив свій храм, буде гідним учинком прибрати риштовання. Я не маю потреби дізнаватися про твої засоби. Твій твір досконалий, якщо я вже не бачу їх у ньому.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Невже не було б краще замість викорінювати зло збільшувати добро? Й вигадувати свята, які ошляхетнюватимуть людину? І вбирати її в одяг, у якому вона не видаватиметься такою брудною? І краще годувати її дітей, щоб вони могли вдосконалитися від науки молитви, не зосереджуючись на муках своїх животів?
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Якщо хочеш розуміти людей, не слід слухати, що вони говорять.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
У глибинах гіркої й водночас розкішної ночі сяяли чудові зорі. Замість поживи ми мали діаманти.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Педрік був щасливою людиною, бо примудрявся легше за інших зносити важке життя з його надсильною працею, і хоча він і був прихильником жорсткої дисципліни та мав важку руку, всі його нащадки, за винятком одного, обожнювали батька. Якщо бракувало хліба, він обходився без нього; якщо поставав вибір між купівлею нової одежі для нього або ж для когось із дітей, він обходився без нової одежі. По-своєму, але це було набагато промовистішим виявом батьківської любові, аніж тисяча нічого не вартих поцілунків.
Колін Маккалоу «Ті, що співають у терні»
Колін Маккалоу «Ті, що співають у терні»
Задовольняйся тим, що маєш, будь тим, ким є.
Колін Маккалоу «Ті, що співають у терні»
Колін Маккалоу «Ті, що співають у терні»
Коли чоловік породжує синів, то він — справжній мужчина.
Колін Маккалоу «Ті, що співають у терні»
Колін Маккалоу «Ті, що співають у терні»
...аж поки близькість брата заспокоїла її, і мала відчула, як гарно він пахнув — кіньми, потом та кузнею.
Колін Маккалоу «Ті, що співають у терні»
Колін Маккалоу «Ті, що співають у терні»
...дух панує над розумом. Адже розум вивчає матеріали, але тільки дух бачить корабель. Якщо я створюю корабель, люди пропонують мені свій розум, щоб одягти, вирізьбити, загартувати й показати обличчя, яке я створю.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Твоє дерево добре й лихе. Тобі подобаються не всі плоди. Серед них є й гарні. Дуже легко лестити собі гарними плодами й відмовлятися від решти. Але ж це різні аспекти того самого дерева. Дуже легко обирати ті або ті гілки. Й відмовлятися від решти гілок. Пишайся тим, що гарне. А якщо над ним бере гору погане, мовчи. Саме тобі треба повернутися до стовбура і сказати: «Що я маю зробити, щоб зцілити цей стовбур?»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
З того, ким ти міг би стати, не висновуй, ким ти є... Коли палить опівдні сонце, насінина, нехай навіть кедра, не дасть мені затінку.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Я пригадую науку свого батька: «Сміховинна та насінина, яка нарікає, що земля через неї вирощує собі салат, а не кедр. Адже це насінина салату».
Батько казав те саме й по-іншому: «Зизоокий усміхнувся дівчині. Вона обернулася до тих, хто спрямовував свій погляд прямо. Й зизоокий пішов патякати, мовляв, ті, в кого погляд прямий, розбещують дівчат».
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Батько казав те саме й по-іншому: «Зизоокий усміхнувся дівчині. Вона обернулася до тих, хто спрямовував свій погляд прямо. Й зизоокий пішов патякати, мовляв, ті, в кого погляд прямий, розбещують дівчат».
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Двоє садівників
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Telegraph
Двоє садівників
Я знав одного старого садівника, що розповів мені про свого друга. Обидва довго жили як побратими, перше ніж життя розлучило їх, увечері разом пили чай, справляли ті самі свята, шукали один одного, щоб попросити поради або звіритись у чомусь. Звичайно, вони…
Найважчим є для мене третє — це покора. Але я корюся, бо знаю, що коли визнаю своє «я» важливішим за моє призначення бути Божою посудиною — я пропав. Тому й корюся. І, коли треба, буду готовий терпіти Джилленбоун як довічне ув’язнення.
Колін Маккалоу «Ті, що співають у терні»
Колін Маккалоу «Ті, що співають у терні»
Хіба ж мисляча людина може не сумніватися? Саме тому інколи я відчуваю внутрішню порожнечу.
Колін Маккалоу «Ті, що співають у терні»
Колін Маккалоу «Ті, що співають у терні»