Отой, що повагом усміхається, немов дарує себе… а той, хто нудиться, не знає, що це наслідок страху або відсутности Бога.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Можна розуміти одне одного, незважаючи на ілюзії мови, якщо замкнутися в тиші любови.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Примусь людей будувати разом башту, і ти перетвориш їх у братів. Та якщо хочеш, щоб вони зненавиділи одне одного, кинь їм зерна.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
— На фронті ми давали вмираючим останню розраду — про це ви, здається, зовсім забули.
— Ви не повинні були допускати, щоб до цього дійшло! Чому ви не протестували? Чому не заборонили своїм віруючим воювати? Саме це ви мусили зробити. Але пора мучеників минула. Зате на фронті, коли мені доводилося ходити до відправи, я наслухався вдосталь молитов за перемогу Нашої зброї. Ви гадаєте, що Христос молився б за перемогу галілеян над філістимлянами?...
Еріх Марія Ремарк «Чорний обеліск»
— Ви не повинні були допускати, щоб до цього дійшло! Чому ви не протестували? Чому не заборонили своїм віруючим воювати? Саме це ви мусили зробити. Але пора мучеників минула. Зате на фронті, коли мені доводилося ходити до відправи, я наслухався вдосталь молитов за перемогу Нашої зброї. Ви гадаєте, що Христос молився б за перемогу галілеян над філістимлянами?...
Еріх Марія Ремарк «Чорний обеліск»
— Ти недостатньо мене кохаєш! — вигукує вона.
— Як можу, — відповідаю я, вражено дивлячись на неї.
Якусь мить Ізабела стоїть мовчки.
— Недостатньо, — бурмоче вона. — Завжди недостатньо! Завжди, завжди недостатньо!
— Так, — кажу я. — Так, цього ніколи не досить. Ніколи в житті, ніколи й нікому. Мабуть, ми завжди любимо надто мало, і в цьому трагедія людства.
— Недостатньо, — повторює Ізабела так, ніби зовсім не чула моїх слів. — Інакше нас не було б і досі двоє.
— Ти хочеш сказати, що ми стали б чимось одним?
Вона киває.
Еріх Марія Ремарк «Чорний обеліск»
— Як можу, — відповідаю я, вражено дивлячись на неї.
Якусь мить Ізабела стоїть мовчки.
— Недостатньо, — бурмоче вона. — Завжди недостатньо! Завжди, завжди недостатньо!
— Так, — кажу я. — Так, цього ніколи не досить. Ніколи в житті, ніколи й нікому. Мабуть, ми завжди любимо надто мало, і в цьому трагедія людства.
— Недостатньо, — повторює Ізабела так, ніби зовсім не чула моїх слів. — Інакше нас не було б і досі двоє.
— Ти хочеш сказати, що ми стали б чимось одним?
Вона киває.
Еріх Марія Ремарк «Чорний обеліск»
— Тоді воно — як смерть, — каже нарешті Ізабела.
— Що?
— Кохання. Глибоке кохання.
— Кому це відомо, Ізабело? Я думаю, що цього ніхто не може знати. Ми ще знаємо щось, поки залишаємось кожен своїм Я. Коли б наші Я злились в одне, то з нами було б, як з дощем. Ми стали б новим Я і не могли б більше пам’ятати про свої колишні окремі Я. Ми були б не збагаченим Я — через Ти; а чимось іншим, що так відрізнялось би від попереднього, як дощ від повітря.
— А коли б кохання було таке глибоке, щоб ми злилися в одне, то це було б як смерть?
— Можливо, — нерішуче кажу я. — Але не як знищення. Ніхто не знає, що таке смерть, Ізабело. Тому її ні з чим не можна порівняти. Однак, безперечно, ми вже не відчуватимемо кожен себе. Ми знову станемо єдиним, іншим Я.
Еріх Марія Ремарк «Чорний обеліск»
— Що?
— Кохання. Глибоке кохання.
— Кому це відомо, Ізабело? Я думаю, що цього ніхто не може знати. Ми ще знаємо щось, поки залишаємось кожен своїм Я. Коли б наші Я злились в одне, то з нами було б, як з дощем. Ми стали б новим Я і не могли б більше пам’ятати про свої колишні окремі Я. Ми були б не збагаченим Я — через Ти; а чимось іншим, що так відрізнялось би від попереднього, як дощ від повітря.
— А коли б кохання було таке глибоке, щоб ми злилися в одне, то це було б як смерть?
— Можливо, — нерішуче кажу я. — Але не як знищення. Ніхто не знає, що таке смерть, Ізабело. Тому її ні з чим не можна порівняти. Однак, безперечно, ми вже не відчуватимемо кожен себе. Ми знову станемо єдиним, іншим Я.
Еріх Марія Ремарк «Чорний обеліск»
Зазвичай, якщо хтось каже, що він «мислить нелінійно», це означає, що він зараз вибачатиметься за те, що загубив річ, яку у вас позичив.
Джордан Елленберґ «Як ніколи не помилятись»
Джордан Елленберґ «Як ніколи не помилятись»
Любов не хоче знати нічого про розумову нерівність і недостатню освіту.
Майк Йогансен «Подорож ученого доктора Леонардо»
Майк Йогансен «Подорож ученого доктора Леонардо»
Людина, що їсть тільки пісний борщ з хлібом, а подекуди й без хліба, легко може забути про моральні закони і про священне право власности, коли побачить шматок сала у п’ятнадцять кубічних дециметрів завбільшки.
Майк Йогансен «Подорож ученого доктора Леонардо»
Майк Йогансен «Подорож ученого доктора Леонардо»
(Відступ: тут варто відзначити, що люди, які мають незвичайні ідеї й порівнюють себе з Едісоном і Галілеєм, насправді ніколи не мають рації. Я щонайменше раз на місяць отримую такі листи, зазвичай від людей, які мають «доведення» математичних тверджень, які, як уже багато сотень років відомо, є хибними. Даю гарантію, що Ейнштейн не казав на кожному кроці: «Послухайте, я знаю, що оця загальна теорія відносності виглядає дико, але те саме вони казали і про Галілея!»)...
Джордан Елленберґ «Як ніколи не помилятись»
Джордан Елленберґ «Як ніколи не помилятись»
За Фрідманом, гроші, отримані державою, зрештою стануть грошами, витраченими державою, і ці гроші, на його думку, частіше витрачаються погано, а не добре.
Джордан Елленберґ «Як ніколи не помилятися»
Джордан Елленберґ «Як ніколи не помилятися»
— Маса, — казав мені батько, — ненавидить образ людини, бо маса непослідовна, тисне одразу вусібіч і касує творчі зусилля. Звичайно погано, коли людина чавить стадо. Але не шукай тут великого рабства, воно з’являється тоді, коли стадо чавить людину.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Ваше військо подібне до моря, що анітрохи не тисне ні на яку греблю. Ви тісто без дріжджів. Земля без зерна. Юрба без бажань. Ви порядкуєте замість вести. Ви тільки дурні свідки.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Коли люди ненавидять одні одних, не слухай дурнуватих пояснень причин, які вони мають для ненависти. Адже є ще й багато інших, крім тих, про які вони кажуть, є причини, про які вони й не думали. Не менше причин вони мають і на те, щоб любити одні одних. І не менше — щоб жити у взаємній байдужості.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Полководець безперечно має коритися губернаторові. Отже, я покараю губернатора за те, що не вмів командувати. Й покараю полководця за те, що не вмів коритися. І раджу вам мовчати.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Мир — це не стан, якого досягають завдяки війні.
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Антуан де Сент-Екзюпері «Цитадель»
Основне правило математичного життя: якщо всесвіт підносить вам тяжку задачу, спробуйте розв’язати замість неї легшу, сподіваючись, що простіша версія буде достатньо близькою до початкової, і всесвіт не заперечуватиме.
Джордан Елленберґ «Як ніколи не помилятися»
Джордан Елленберґ «Як ніколи не помилятися»
Я люблю її — вічну людську руку, незвичайний символ, і розумію велич тої хвилини, коли друг дає руку другові: цим він передає самого себе, своє серце й розум, дихання дітей. Дві людських руки вкупі — це кільце, за яке, ухопившися, можна зрушити землю.
Юрій Яновський «Майстер корабля»
Юрій Яновський «Майстер корабля»
Яка це достойна річ — приголубити людину. Людське ставлення підіймає дух і дає силу рукам. Товариське оточення, безкорисна мета...
Юрій Яновський «Майстер корабля»
Юрій Яновський «Майстер корабля»
У математиці, як і в житті, є добрі і погані варіанти вибору. У математичному контексті добрими є ті варіанти, які дають змогу залагодити непотрібні непорозуміння, не створюючи нових.
Джордан Елленберґ «Як ніколи не помилятися»
Джордан Елленберґ «Як ніколи не помилятися»
Одна з найбільших радостей у математиці — це невідпорне відчуття, що ти щось зрозумів правильно, до самого кінця; такого я не відчував ніде, крім математики.
Джордан Елленберґ «Як ніколи не помилятися»
Джордан Елленберґ «Як ніколи не помилятися»