Марті взагалі щастило на світлих людей. Мудрих, терплячих, готових пробачати, люблячих і глибоких. Таких, які точно святкують Різдво більше двох разів на рік - вони святкують його щодня. Своїм життям, своїми усмішками й сльозами. Вони світять, гріють і ніколи не очікують за те ні оплати, ні бодай «спасибі»… Вони віддають заради того, щоби віддавати. Бо просто інакше не вміють…

Надійка Гербіш «Теплі історії до кави»

Так вона переходила від хати до хати. Де грілася, де мерзла ще більше, ніж надворі, від холодного прийому й набурмосених поглядів невдячних господарів.
Але чим далі вона йшла, тим краще усвідомлювала: вдячним, радісним людям було більше листів і пакунків, у них удома було гарно й добре, і смачно пахло. А невдоволені, насуплені чоловіки та жінки й самі виглядали якимись сірими, й будинки в них були якісь не ошатні, не святочні, а похмурі й непривітні. І пошти їм майже не було…

Надійка Гербіш «Теплі історії до кави»

До речі, ще одним її талантом було знаходити талановитих людей - тож із математикою й іншими штуками, до яких у чарівниці не було хисту, тепер допомагали інші. І вона їх дуже цінувала й ніколи не втрачала нагоди їм те показати. Може, якраз тому її працівники були найкращими у світі.

Надійка Гербіш «Теплі історії до кави»

Він почав заглядати в її кафе час від часу, а вона чекала його щодня, виглядала у вікно й сподівалася, що він прийде, сяде за «свій» столик і розкаже про щось, про що вона сама ніколи б і не здогадалася. Він умів дивувати, а вона вміла слухати.
Він став її щоденною потребою, її натхненням і радістю. Кохати цього чоловіка було складно, страшенно складно - кохати по-справжньому складно завжди. Віддавати себе, забувати про свої бажання, підлаштовуватися під нього й уміти чекати. Не ставити ультиматумів і не вимагати уваги до себе. Просто чекати й вірити, що він знає краще, що він пам'ятає, що подбає про все необхідне, що його вияви любові не завжди відповідають її уявленням, але що це не має жодного значення. Поважати його й те, що він робить. Розуміти його слабкості й стати його другом. Дослухатися до тихого голосу всередині нього й розтлумачувати погляд його очей.
Інколи це кохання їй боліло, інколи їй здавалося, що шлюб - то в’язниця для її мрій. Але потім вона знову вглядалася в його обличчя й укотре собі повторювала, що щастя бути поруч вартує того болю. А ніщо вартісне не дається без докладання зусиль.

Надійка Гербіш «Теплі історії до кави»

До суден публіка не менш уважна, ніж до якоїсь акторки, — про судна пишуть не менше, з ними пов'язано не менше шахрайств та всіляких грошових махінацій. Але судно завжди втрачає багато більше, ніж акторка, бо за ним стоїть капітал, а за акторкою — лише репутація, а то й взагалі нічого.

Роберт Стівенсон «Корабельна катастрофа»

І я вважаю — над входом до кожної художньої школи треба написати золотими літерами слова Пінкертона: «Не розумію, чому ти не хочеш узятися за щось інше». Люди не народжуються млявими та байдужими, вони стають такими, коли їх поглинає якась однобока діяльність.

Роберт Стівенсон «Корабельна катастрофа»

Людина, що продає своє сумління менше, ніж за шестизначну цифру, падає у власних очах. Принаймні так вважаю я. Заради мільйона ще можна б ризикнути. Та й то — після цього спокійно не спатимеш…

Роберт Стівенсон «Корабельна катастрофа»

Ніщо так не розвиває підозри, як постійне стеження: досить людині, за якою ми назираємо, висякатись — і ми вже ладні звинуватити її в чорних замірах.

Роберт Стівенсон «Корабельна катастрофа»

Я не з тих, хто закохується з першого погляду. Але Стамбул мене зачарував - я люблю це місто від самого ранку, навіть сильніше, ніж учора. Саме вчора ввечері я прилетіла сюди й одразу захопилася. Минула лише одна ніч, а всередині вже визріло щось схоже на любов. Це трохи дивно, але я намагаюся ні про що не думати. Любов усе одно неможливо осмислити, хоч як старайся.

Надійка Гербіш «Теплі історії до кави»

Усміхнулася тому, що - ні, звичайно, я йому про це не сказала - дуже люблю розмовляти з дітьми. Вони завжди зайняті чимось таким важливим: бавляться, будують піщані замки, збирають мушлі, сміються, бігають і водночас непомітно для всіх ростуть і дорослішають. Вони кажуть дурниці, які чомусь завжди мають сенс. Принаймні, дарують радість слухачам. Мені - то вже однозначно.

Надійка Гербіш «Теплі історії до кави»

- От знаєш, що прекрасне в друзях?
- Ти мені не просто подружка, ти мені - як сестра!
- І того ти вирішив, що можна мене перебивати? І з чого ти взагалі взяв, що мова про тебе?
- А я помилився?
- Ні.
- Ну от. То що в мені прекрасне?
- Що коли в тебе є нагода показати мені язика, то ти питаєш, як у мене справи.
- А знаєш, що в сестрах незрозуміле?
- М-м?…
- Що коли в них питаєш, як у них справи, то вони заговорюють тобі зуби.

Надійка Гербіш «Теплі історії до кави»

Шарф вийшов пухким і майже невагомим, але все ж таким теплим і затишним. Візерунок удався досконало, а клубочок ниток зменшився до розміру ну зовсім маленького, ще, мабуть, сліпого кошеняти. З нього вона виплела камізельку для свого улюбленою горнятка - щоби не так обпікало пальці й довше зберігало тепло. А якщо чесно, то просто заради краси.

Надійка Гербіш «Теплі історії до кави»

А перед теплом ніщо не встоїть, навіть гаманець.

Еріх Марія Ремарк «Чорний обеліск»

...щоб зберегти свою доброчесність? Хіба ви не знаєте трьох найцінніших речей у житті?
— Як же мені їх знати, пане верховний прокуроре, коли я ще не знаю самого життя?
— Доброчесність, наївність і молодість, — проголошує Ґеорґ. — Хто раз позбудеться цих якостей, той уже більше ніколи не матиме їх. А що може бути безнадійніше за досвід, старість і голу інтелігентність?
— Бідність, хвороба й самотність, — заперечую я і стаю вільно.

Еріх Марія Ремарк «Чорний обеліск»

Співчуття – кепський товариш подорожі, та ще гірший у ролі мети.

Еріх Ремарк «Життя у позику»

— Війна скінчилась чотири з половиною роки тому, — повчально говорить він. — Тоді безмежне лихо зробило нас людьми. Сьогодні ж безсоромне полювання за наживою знову перетворило нас на розбійників. І, щоб замаскувати це, нам тепер потрібен лоск.

Еріх Марія Ремарк «Чорний обеліск»

— Я й сам це знаю. Я не ідіот.
Нам нічого відповісти на це. Тільки ідіоти завжди таке твердять. А їм перечити — безглуздо.

Еріх Марія Ремарк «Чорний обеліск»

Це товар для заможнішого середнього стану — роботодавців, комерсантів, власників більших крамниць і, звичайно, для мужніх невдах — вищих чиновників, яким, так само як і дрібним, щоб не принизити своєї гідності, доводиться витрачати на смерть більше, ніж вони заробляли за життя.

Еріх Марія Ремарк «Чорний обеліск»

– Як на мале село товариство здається доволі міжнародним, – зауважив Клерфе.
– Бо таке і є. Смерть так і не стала шовіністкою.

Еріх Ремарк «Життя у позику»

Людина не може жити чужим розумом. Люди живуть почуттями, а для почуттів байдуже, хто має рацію.

Еріх Ремарк «Життя у позику»

Дивно, однак якби родичі багатьох покійників піклувалися про них за життя хоч наполовину так, як піклуються тоді, коли це вже все ні до чого, ті радо відмовилися б від найдорожчого склепу — але така вже людська вдача: ми цінуємо по-справжньому тільки те, чого не маємо.

Еріх Марія Ремарк «Чорний обеліск»