І видається, час летить, як буря непрозорима, — всіх разом з хатою відносить, наче пором, відірваний від струни, до невідомого урвища і водяного спаду, чорнішого, ніж ніч.
Василь Барка «Жовтий князь»
Василь Барка «Жовтий князь»
Вислухати нещасну людину я був готовий, але дискутувати не хотілось. Для цього мені бракувало спокою.
Еріх Марія Ремарк «Ніч у Лісабоні»
Еріх Марія Ремарк «Ніч у Лісабоні»
Людина я посередня, ніяких особливих якостей не маю. Прожив з дружиною чотири роки як водиться: без сварок, пристойно, але ж і без великої любові. Після перших місяців наше спільне життя стало тим, що звичайно називають щасливим шлюбом, — відносини двох людей, які зрозуміли, що взаємна повага є основою мирного співжиття і родинного затишку.
Еріх Марія Ремарк «Ніч у Лісабоні»
Еріх Марія Ремарк «Ніч у Лісабоні»
🔥1
— Світ ніколи не здається людині таким прекрасним, як перед дверима в'язниці, перед тим як ви змушені його покинути, — сказав я. — Ех, коли б це можна було відчувати завжди! Та, мабуть, для цього ми маємо надто мало часу. І надто мало спокою.
Еріх Марія Ремарк «Ніч у Лісабоні»
Еріх Марія Ремарк «Ніч у Лісабоні»
Вже близько. Наш вік пошвидшав: згори сунеться.
— Це ж як — близько?
— А так: скільки дороги вам додому?
— Та, буде!
— Дивіться: скільки проїхали з дому, то — як всі минулі часи, а остача — як від нас, он, до крайніх хаток.
— До хаток? — дивується Мирон Данилович, глянувши на околицю села.— Мало зосталось...
— Мало! Слід жити, мов ось, перед гробом стою.
— Це трудно.
— Воно полегшає; треба рішитись.
— Пізно вже: нас і так поставлено біля трун.
— Бо слід! Бо забували.
Василь Барка «Жовтий князь»
— Це ж як — близько?
— А так: скільки дороги вам додому?
— Та, буде!
— Дивіться: скільки проїхали з дому, то — як всі минулі часи, а остача — як від нас, он, до крайніх хаток.
— До хаток? — дивується Мирон Данилович, глянувши на околицю села.— Мало зосталось...
— Мало! Слід жити, мов ось, перед гробом стою.
— Це трудно.
— Воно полегшає; треба рішитись.
— Пізно вже: нас і так поставлено біля трун.
— Бо слід! Бо забували.
Василь Барка «Жовтий князь»
І вжахнула вселенська безодня, перед якою душа втішиться думкою тихою і висвобідною — про порятунок, дужчий за смерть.
Василь Барка «Жовтий князь»
Василь Барка «Жовтий князь»
Менші діти так і виснуть; вітається з ними батько, беручи їхні лиця в свої змерзлі долоні. Без кінця втішні діти йому і любі. Ось, побувши далеко в ці дні, відчув, що і не жив без них, що вся душа його — тут, і одному без них не варто на світі ходити.
Василь Барка «Жовтий князь»
Василь Барка «Жовтий князь»
Сім'я в найтіснішому крузі незначності серед світу білого жила рідним гуртком, де одне було для одного дороге, як весь світ.
Василь Барка «Жовтий князь»
Василь Барка «Жовтий князь»
В селі Кленоточі люди вмирали, як і скрізь на Україні, — їхній хліб і всяку поживу забрано, а самих покинуто на неминучу гибіль; бо держава, використавши силу проти них, як смертельний противник, відняла, крім харчів, також можливість заробити на прожиття. Стан — гірший, ніж під час чуми.
Василь Барка «Жовтий князь»
Василь Барка «Жовтий князь»
Білявий арієць походить з німецької легенди, а не з життя. Погляньте на Гітлера, Геббельса, Гесса та й на всіх інших з їхнього уряду — вони самі, власне, мусили б постійно спростовувати перед собою свою ілюзію.
Еріх Ремарк «Ніч у Лісабоні»
Еріх Ремарк «Ніч у Лісабоні»
— Ми одержали світло в подарунок, бо в нас є щось від Бога, — несподівано патетично мовив він. — А тепер змушені ховати його, бо ми вбиваємо в собі ту частку Бога.
Еріх Ремарк «Ніч у Лісабоні»
Еріх Ремарк «Ніч у Лісабоні»
Я надто часто бачив, скільки нещастя трапляється, коли недооцінюють дрібниці. І надто добре знаю, що значить чекати, коли людину всюди підстерігає небезпека.
Еріх Ремарк «Ніч у Лісабоні»
Еріх Ремарк «Ніч у Лісабоні»
Я дивувався, як вона могла терпіти мене раніше, і тут побачив себе в ролі простака, який гадав, ніби володіє гарненьким ягнятком, і ходив за ним, наче за гарненьким ягнятком, та раптом бачить у своїх руках молоду пуму, яка не жде, що її прикрасять блакитною стрічкою чи розчешуть м'якою щіткою, а навпаки — здатна одкусити руку, яка гладить її.
Еріх Ремарк «Ніч у Лісабоні»
Еріх Ремарк «Ніч у Лісабоні»
...я часом ставив собі питання: як би я повівся, коли б почув, що мені лишилось жити всього місяць? Якоїсь ясної відповіді я так і не знайшов. Усе, що, на мою думку, я повинен був робити, якимсь дивним чином зразу ж виявлялось тим, чого ні в якому разі робити не слід.
Еріх Ремарк «Ніч у Лісабоні»
Еріх Ремарк «Ніч у Лісабоні»
Слухай мене, не вір, як казатимуть: он або он народ великий, бо наплодилося багато і багато крику роблять, — е, то ще не все! Ти подивись, яке там серце! Раз серце собаче, то і народ малий, і зведеться здорове число їхнє нінащо. А побачиш серце, повне добром, то знай — народ великий, перед небом високо став.
Василь Барка «Жовтий князь»
Василь Барка «Жовтий князь»
Що споконвіку звали чудовим словом "жнива", стало "уборочною кампанією".
Василь Барка «Жовтий князь»
Василь Барка «Жовтий князь»
Де ж тоді втрата, якщо можна затримати відчуття? Хіба міста вже нема після того, як ви залишите його? І хіба воно не існує в нас після того, як його зруйнували? Хто ж знає, що означає вмерти? А може, життя — це тільки промінь світла, який осяває наші обличчя одне за одним? А чи не маємо ми обличчя ще до свого народження, якогось праобличчя, що повинно лишитись і після, того, як зникнуть інші, тимчасові?...
Еріх Ремарк «Ніч у Лісабоні»
Еріх Ремарк «Ніч у Лісабоні»