Вийшов з наміром піти впитися, але потім обрадився, що ліпше відвідати слабого Гриця. Одно, що Гриць йому рідня, а друге, що все легше, як видиться чоловіка нещасливішого від себе. Пішов до Гриця.

Лесь Мартович «Мужицька смерть»

Від церкви було видно цвинтар. Увесь був зарослий деревами. Поміж ними білілися хрести й хрестики. Цвинтар заступав собою цілий виднокруг від сходу сонця. Чисте, осіннє, голубе небо спускалося над цвинтарем та й наче входило там поміж дерева й хрести. Ніби за тим цвинтарем і не було вже нічого далі на світі.

Лесь Мартович «Мужицька смерть»

Так, нас продали з аукціону, наче свиней. У великому місті й на більшому ринку за нас дали б добрі гроші; але в цьому глухому закутку нас продали за таку ціну, що навіть соромно казати. Король Англії пішов за сім доларів, а його перший міністр — за дев’ять, хоч за короля можна було б дати дванадцять доларів, а за мене й п’ятнадцять. Але так буває завжди: коли торгівля млява, то хоч би який чудовий товар ви пропонували — зиску не ждіть, і я раджу вам про це пам’ятати.

Марк Твен «Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

Опівдні ми вже виходили з Камбенета, і я думав про химерні вибрики долі: король Англії та його перший міністр, скуті по руках і ногах, уярмлені, бредуть у невільницькому каравані вулицею, де повно гультяїв, повз відчинені вікна, біля яких сидять вродливі та добрі жінки, і хоч би хто зацікавився, хоч би хто звернув увагу! В кінцевому підсумку, це свідчить тільки про те, що в королі немає нічого божественного, що він нічим не відрізняється від першого-ліпшого волоцюги. Самі б ви нізащо не здогадалися, що він король. Та тільки-но вам про це скажуть — господи! Вам забиває дух, від самого його вигляду. Які ж ми всі дурні! Дурні від народження.

Марк Твен «Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

Король похмуро мовчав; це було природно. Але, що, по-вашому, ятрило йому душу? Те, що він із захмарних висот упав на дно, був князем, а став гряззю, проміняв корону на кайдани? Ні, і ще раз ні! Найбільше допікало йому не це, а те, що його продано так дешево! Він ніяк не міг примиритися з тим, що ціна йому всього-на-всього сім доларів! Упевнившись у цьому, я довго не міг отямитись: це неможливо, це неприродно, думав я. Та коли до мене повернулась ясність думки та здатність аналізувати, я зрозумів, що помилявся: нічого неприродного тут не було! І ось чому: король — поняття вигадане, штучне, отже й королівські почуття наскрізь штучні, наче рухи механічної ляльки; але як людина він наділений суто людськими, справжніми, не фіктивними почуттями. Будь-якій звичайній людині дуже прикро усвідомлювати, що її недооцінюють! І як звичайна людина король — дарма, що він був король, — страждав од такої зневаги.

Марк Твен «Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

Хоч який тупий був наш работорговець, а й він зрозумів, що навіть у рабі іноді неможливо вбити людину і що кістки ламаються легше, ніж мужність.

Марк Твен «Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

Слова — це тільки намальоване полум’я, а очі — полум’я живе. Вона кинула священикові той погляд і понесла його з собою до небесної скарбниці, де й належить бути всьому неземному.

Марк Твен «Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

В усій Англії, мабуть, не лишилося лицаря, що не виконував би якоїсь корисної праці. Вони й далі мандрували з одного кінця країни в другий, але тепер уже як слуги суспільства; їхня схильність до мандрів і неабияка витривалість робили з них чудових сіячів цивілізації. Вони роз’їжджали в панцирах, з мечами, списами та бойовими сокирами, і якщо їм не щастило вмовити когось узяти швацьку машину на виплат чи механічне фортепіано, чи огорожу з колючого дроту, чи журнал товариства непитущих, чи якийсь інший з незліченних товарів мандрівної торгівлі, вони просто вбивали незговірливого й їхали собі далі.

Марк Твен «Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

Він вважав, що народ, який звідав радість вірнопідданства за монархії, без такої радості вже не зможе жити і захиріє, а то й пропаде від туги. Я доводив йому, що королі небезпечні. А він відповідав: "Гаразд, тоді заведіть котів". На його думку, котяча королівська династія цілком відповідатиме всім вимогам. Користь від них буде не менша, ніж від будь-якої іншої королівської родини, вони знатимуть стільки ж, відзначатимуться тими самими достоїнствами й вадами, тією самою схильністю до бійок з іншими королівськими котами, тією самою сміховинною пихатістю та безглуздим марнославством, — і при цьому коштуватимуть країні зовсім небагато.

Марк Твен «Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

— Як правило, — казав він своєю чистою сучасною англійською мовою, — моральні якості тих котів будуть значно вищі, ніж у першого-ліпшого короля, і це надзвичайно позитивно впливатиме на народ, бо народ завжди схильний наслідувати свого монарха. А що любов народу до свого монарха позбавлена розумного начала, то він легко привчиться схилятись і перед цими граційними нешкідливими котами, надто коли всі побачать, що хвостатий король нікого не вішає, не четвертує, не кидає до в’язниці і не чинить ніякої іншої кривди. Тоді його почнуть обожнювати ще більше, ніж звичайного короля. Все уярмлене людство схоче перейняти у нас таку гуманну й благородну державну систему, і незабаром королі-різники почнуть повсюдно зникати, а їхні піддані заповнюватимуть вакансії кошенятками з нашого королівського дому; ми станемо котячою фермою, вирощуватимемо котів для всіх тронів світу; через сорок років коти порядкуватимуть усією Європою, а постачати їх будемо ми. І тоді скрізь запанує вічний і нескінченний мир… Ня-а-а-ав! Мур-мур, няв!...

Марк Твен «Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

Йдучи з нею під вінець, я ще не знав, який скарб дарує мені доля. Через рік я вже обожнював Сенді, вона стала моїм найбільшим, найдорожчим другом. Багато сказано про переваги дружби між людьми однієї статі, але чого варта така дружба в порівнянні з дружбою між чоловіком і дружиною, які живуть душа в душу й поділяють найвищі ідеали! Ні, їх не можна порівнювати: одна дружба — земна, а друга — небесна.

Марк Твен «Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура»

Події ж ростуть, мов гори, через які йти треба, над краями; і невідомо, хто зірветься вниз.

Василь Барка «Жовтий князь»

​​Потягнули з перехрестка до сільради — місцеві партійці.
Микола на них вимовив:
— Хліботруси!
— А ми ні: ми хліботруди,— сказав Андрій.
— В основному вірно; але хліботруди не ми з тобою, а старші. Ми хлібокуси.
Андрій мовчки згодився; потім повідомив:
— Я знаю, хто всякі другі.
— Що знаєш?
— Є хлібопроси, і всякі.
— Добре! — сказав Микола.— Твій горщик здібний варити. А ще?
— Ну, є… хлібоноси і хлібовози.
— Ще — хто?
— Ще, зараз подумаю, є хліботорги, і хлібокупи, хлібокради. Це все.
— Гаразд. А хто — ті, що хліб дають хлібопросам?
Андрій думав і вагався, і не міг сказати; видно, знайшов слово, яке не задовольняло — плечима знизав від невирішення.
— Звуться: хлібодани! — назвав Микола,— Їх мало; витіснили їх сильніші. Скажи, хто ті, що хліб беруть?
— Хлібобери, чи ні…
Микола поправив:
— Вони хлібохапи.

Василь Барка «Жовтий князь»

Страх перед поліцією не залишає втікача ні на мить, навіть уві сні, навіть коли йому зовсім нема чого боятись, тому я зразу ж, ніби мені надокучило там гуляти, повернувся й поволі пішов з пристані, як людина, котрій нічого боятись.

Еріх Марія Ремарк «Ніч у Лісабоні»

І видається, час летить, як буря непрозорима, — всіх разом з хатою відносить, наче пором, відірваний від струни, до невідомого урвища і водяного спаду, чорнішого, ніж ніч.

Василь Барка «Жовтий князь»

Вислухати нещасну людину я був готовий, але дискутувати не хотілось. Для цього мені бракувало спокою.

Еріх Марія Ремарк «Ніч у Лісабоні»

Людина я посередня, ніяких особливих якостей не маю. Прожив з дружиною чотири роки як водиться: без сварок, пристойно, але ж і без великої любові. Після перших місяців наше спільне життя стало тим, що звичайно називають щасливим шлюбом, — відносини двох людей, які зрозуміли, що взаємна повага є основою мирного співжиття і родинного затишку.

Еріх Марія Ремарк «Ніч у Лісабоні»

— Світ ніколи не здається людині таким прекрасним, як перед дверима в'язниці, перед тим як ви змушені його покинути, — сказав я. — Ех, коли б це можна було відчувати завжди! Та, мабуть, для цього ми маємо надто мало часу. І надто мало спокою.

Еріх Марія Ремарк «Ніч у Лісабоні»

Вже близько. Наш вік пошвидшав: згори сунеться.
— Це ж як — близько?
— А так: скільки дороги вам додому?
— Та, буде!
— Дивіться: скільки проїхали з дому, то — як всі минулі часи, а остача — як від нас, он, до крайніх хаток.
— До хаток? — дивується Мирон Данилович, глянувши на околицю села.— Мало зосталось...
— Мало! Слід жити, мов ось, перед гробом стою.
— Це трудно.
— Воно полегшає; треба рішитись.
— Пізно вже: нас і так поставлено біля трун.
— Бо слід! Бо забували.

Василь Барка «Жовтий князь»

І вжахнула вселенська безодня, перед якою душа втішиться думкою тихою і висвобідною — про порятунок, дужчий за смерть.

Василь Барка «Жовтий князь»

Менші діти так і виснуть; вітається з ними батько, беручи їхні лиця в свої змерзлі долоні. Без кінця втішні діти йому і любі. Ось, побувши далеко в ці дні, відчув, що і не жив без них, що вся душа його — тут, і одному без них не варто на світі ходити.

Василь Барка «Жовтий князь»