Учені наївно припускають, що ми шукаємо стосунки поза сім’єю, щоби задовольнити власні базові потреби в любові, прийнятті й емоційній підтримці. Хоч романтичні стосунки є фундаментальними, необхідними й важливими для нашого загального благополуччя, я вірю, що звалювати на плечі іншого такий тягар, як задоволення потреб, котрими знехтувала твоя сім’я, не лише недоречно, але й неможливо. Припускати, що хтось може закрити базові потреби, які здатна задовольнити лише сім’я, в якій ми народилися,— емоційно небезпечно й нерозумно.

Шері Кемпбелл
«Дорослі, які пережили токсичний вплив родичів»

Якщо тебе постійно критикують родичі, ти не перестаєш їх любити,— ти перестаєш любити себе.

Шері Кемпбелл
«Дорослі, які пережили токсичний вплив родичів»

Насправді гнів є здоровою емоцією доти, доки його не пригнічують. Якщо гнів пригнічується, він переходить у лють. Зрештою, якщо постійно провокувати те, що пригнічується, воно вирветься назовні. У цьому є сенс. Гнів виникає через необхідність встановлення кордонів. Лють настає у моменти постійного нехтування кордонами.

Шері Кемпбелл
«Дорослі, які пережили токсичний вплив родичів»

Якщо любові та поваги «немає в меню», ти маєш право встати з-за столу.

Шері Кемпбелл
«Дорослі, які пережили токсичний вплив родичів»

Ти не несеш відповідальності за щастя своїх рідних. І ніколи не ніс.
Таке життя є надто стресовим для будь-кого. Відчуваючи, що змушений робити інших щасливими, у дорослому віці ти намагатимешся всім догоджати. Мені шкода, що тобі прищепили думку, що ти повинен змінити своє «Я» для задоволення особистих потреб людей. Ти повинен зрозуміти: пошук свого щастя значно переважає важкий тягар відповідальності за чуже.

Шері Кемпбелл
«Дорослі, які пережили токсичний вплив родичів»

— У тім же якраз уся й сила,— відповів Дон Кіхот,— у тім і субтельність мого задуму, щоб ти знав. Бо коли мандрований рицар божеволіє з певної причини — яка ж то честь, яка заслуга? Ні, ти збожеволій без причини — ото штука! Нехай твоя дама зрозуміє, що коли й так, з доброго дива, ти вже шалієш, то що ж буде, як тобі допечуть?

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»

— Тільки от що: поїдеш не зараз, а за три дні, бо маєш перш побачити й почути, що я тут заради неї робитиму й казатиму, а тоді вже подаси їй про все звістку.
— Та хіба я мало набачився? — заперечив Санчо.— Яке ще невидальце ви можете мені показати?
— Диви, який розумний! — сказав Дон Кіхот.— Зараз я ще одяг на собі роздеру, збрую розкидаю, битимусь головою о скелі і ще всяку таку покажу тобі чудасію.

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»

Невже ти думаєш, що всі оті Амарілли, Філіди, Сільвії, Діани та Галатеї, яких повно скрізь по книжках і романсах, по цилюрнях і театрах,— що всі вони насправді живі жінки й дівчата, облюблениці тих, що славили їх і славлять дотепер? Певна річ, що не так воно є; їх здебільшого вимріяли поети, аби було про кого вірші складати, аби всі гадали, що вони когось кохають і чийогось кохання варті.

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»

Пам'ять у мене як дощечка, де був сук, там дірочка — часом забуваю, як мене дражнять, не то що.

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»

Широко задокументоване психологічне упередження, що має назву фундаментальна помилка атрибуції, — це схильність приписувати вину або заслугу суб’єктам за дії й результати, які краще пояснювати удачею чи об’єктивними обставинами.

Деніел Канеман
«Шум»

Як і миття рук та інші види профілактики, гігієна рішень є
неоціненною, але невдячною справою. Виправлення чітко окресленого упередження може принаймні дати вам реальне відчуття досягнення. Натомість шумозменшувальні процедури такого відчуття не дають. Статистично вони запобігають багатьом помилкам, але ви ніколи не дізнаєтесь, яким саме. Шум — невидимий ворог, і запобігання нападу невидимого ворога може дати лише невидиму перемогу.

Деніел Канеман
«Шум»

У будь-якому судженні певна
інформація є релевантною, а інша — ні. Більший обсяг інформації — не завжди краще, надто якщо вона може упереджувати судження шляхом формування в судді передчасних інтуїтивних уявлень.

Деніел Канеман
«Шум»

Будь-які почуття і бажання дитини є прийнятними, неприйнятною може бути лише форма їх вираження, тому батьки мають встановлювати обмеження на поведінку, а не на емоції або бажання.

Джон Ґоттман
«Емоційний інтелект у дитини»

Майте на увазі, що розвиток емоційної усвідомленості
вимагає перебування на самоті, того, на що часто бракує часу в сучасних зайнятих батьків. Нагадайте собі, що час на самоті може допомогти вам стати кращим батьком / кращою матір’ю, і тоді це не здасться примхою.

Джон Ґоттман
«Емоційний інтелект у дитини»

Для багатьох батьків ідея, що дитячі негативні емоції є можливістю для зближення і навчання, є полегшенням, звільненням і великим «Ось воно!». Нам більше не треба вважати дитячий гнів викликом нашому авторитету, дитячі страхи — свідченням нашої некомпетентності як батьків, а їхній сум — «ще однією чортовою проблемою, з якою я повинен сьогодні розібратися».

Джон Ґоттман
«Емоційний інтелект у дитини»

Донесіть свої цінності коротко й без осуду. Ніхто не любить вислуховувати проповіді, і найменше — ваш підліток.

Джон Ґоттман
«Емоційний інтелект у дитини»

— А що, Санчо, ти й досі його пам'ятаєш? — спитав Дон Кіхот.
— Забув уже, пане,— одказав Санчо,— бо як продиктував, то вже воно мені без інтересу було. Знаю тільки, що починалось отак: "Мужоглядна — чи то пак, можновладна сеньйоро!", а кінчалось: "Твій до самого гробу Лицар Сумного Образу". Ну, а посередині там іще стонадцять усяких серденьок та любоньок, та голубоньок.

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»

Уже в мене й така думка роїться, що або ти мене не знаєш, або я тебе не знаю... Так ні ж, я добре знаю, що ти Ансельмо, а ти знаєш, що я Лотаріо, біда лиш у тім, що ти вже, по-моєму, не той Ансельмо, що перше був, а я, по-твоєму, не той Лотаріо, за якого ти мене мав.

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»

Тільки недоумки або одчайдухи (це вже крайній аргумент) зважуються на справу, од якої слід чекати скорше біди, ніж добра, особливо як їх ніхто до того не силує й не змушує, а про замір їхній можна загодя сказати, що він явно неслушний.

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»

... умовились так, що парох із цилюрником самі його туди відпровадять і там уже шукатимуть якогось ліку, аби вилікувати каліку од того недоліку.

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»

— Я тої хвилозопії несвідомий,— сказав Санчо Панса,— одно тільки знаю: аби мені грапство, то я вже ним укерую, бо душа в мене не з лопуцька, така, як у всіх, а тіла на двох вистачить, у своєму панстві зумію панувати незгірше всякого короля. А як буду панувати, то робитиму що хочу; а як робитиму що хочу, то чинитиму свою волю; а як чинитиму свою волю, то буду задоволений; а як буду задоволений, то нічого мені більше не треба; а як мені нічого більше не треба, то це вже все, амінь. Дайте мені тільки панство, а там уже з Богом, до побачення, мовляв, сліпий невидющому.

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»