З певного віку ми всі ходимо цим світом у тілах, скроєних із таємниць, сорому, смутку і давніх незагоєних ран. Через усі ці страждання наші серця стають зболені й понівечені, та все ж ми сяк-так тягнемо лямку далі.

Елізабет Ґілберт
«Місто дівчат»

Люди, що страждають від нервових розладів, не застосовують принцип наукової ощадливості, тобто найпростішу теорію, яка пояснює певну сукупність фактів. Вони впадають у бароковість.

Філіп Кіндрет Дік
«Валіс»

Значення слів, таких як «великий» і «маленький», повністю залежить від системи відліку. Наприклад, ми можемо зрозуміти таке твердження, як «велика миша видерлася по хоботу маленького слона».

Деніел Канеман
«Шум»

Його уява переповнилась різними химерами, вичитаними з тих книжок: чарами та чварами, битвами та боями, викликами та ранами, зітханнями та коханнями, розлуками та муками і всякими такими штуками.

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»

Мандрований рицар без любові — то все одно, що дерево без листу й овочу або тіло без душі.

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»

— Цих книжок не треба палити, як тамтих: вони не роблять та й не робитимуть такої шкоди, як рицарські романи. Се твори цілком пристойні, вони нікому нічим не загрожують.
— Ох, добродію,— впала в річ небога,— краще буде, як ви і їх на ту кару засудите, бо як вилікуються мій дядько від тої рицарської мани, то їх іще, боронь Боже, на вірші потягне, і забандюриться їм стати пастушком: ходитимуть усе гаями та лугами, співатимуть, у сопілочку свистітимуть або ще й самі поетом зробляться, а то, кажуть, хвороба заразна і невигойна.

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»

Воно таки й справді краще в себе вдома хліб із цибулею без жадних церемоній та антимоній уминати, аніж гиндичку в гостях, що і помалу жуй, і потроху пий, і раз по раз утирайся, і не чхни, не кашляни, і ще чогось такого не зроби...

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»

Хто б міг подумати, що після тих страшенних ударів, що ви завдали нещасному мандрованому лицарю, доведеться в свою чергу і нам кийового бою цілий град на спини прийняти?
— Тобі ще, Санчо, нічого,— зауважив Дон Кіхот,— бо для твоєї спини така халепа не первина, а моя ж то делікатніша, звична до батисту й тонкого голландського полотна, то їй ця лиха пригода дужче дошкуляє. Якби я не гадав,— та що це я кажу? — якби я не був цілком певним, що всякі такі недогоди невідлучні від нашого збройного ремесла, то я був би вмер отут на місці з досади.

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»

...на вишнях у червні проростають зорі...

Микола Хвильовий
«Редактор Карк»

(«Розстріляне відродження. Антологія 1917-1933»)

Знаєте: колись я вийшов із цеху на повітря після нічної зміни. Цокотіли молотки, гуділи машини, і все задумливо. А вгорі одне небо з зорями – і тільки. За заводським парканом тиша – ніч. Тоді в голові мудро, тоді в серці мудро, тоді я цар життя, і моя голова підпирає темно-синю височінь.

Микола Хвильовий
«Редактор Карк»

(«Розстріляне відродження. Антологія 1917-1933»)

...тополі відходять у шосейну безвість...

Микола Хвильовий
«Я (Романтика)»

(«Розстріляне відродження. Антологія 1917-1933»)

— Думається мені, Санчо, що всяка примовка правду каже, бо всяка приказка і приговірка береться з самого досвіду, що є, як відомо, батько всім наукам. Недарма ж люди і таку проложили: "Одні двері хряп, а другі рип".

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»

Учені наївно припускають, що ми шукаємо стосунки поза сім’єю, щоби задовольнити власні базові потреби в любові, прийнятті й емоційній підтримці. Хоч романтичні стосунки є фундаментальними, необхідними й важливими для нашого загального благополуччя, я вірю, що звалювати на плечі іншого такий тягар, як задоволення потреб, котрими знехтувала твоя сім’я, не лише недоречно, але й неможливо. Припускати, що хтось може закрити базові потреби, які здатна задовольнити лише сім’я, в якій ми народилися,— емоційно небезпечно й нерозумно.

Шері Кемпбелл
«Дорослі, які пережили токсичний вплив родичів»

Якщо тебе постійно критикують родичі, ти не перестаєш їх любити,— ти перестаєш любити себе.

Шері Кемпбелл
«Дорослі, які пережили токсичний вплив родичів»

Насправді гнів є здоровою емоцією доти, доки його не пригнічують. Якщо гнів пригнічується, він переходить у лють. Зрештою, якщо постійно провокувати те, що пригнічується, воно вирветься назовні. У цьому є сенс. Гнів виникає через необхідність встановлення кордонів. Лють настає у моменти постійного нехтування кордонами.

Шері Кемпбелл
«Дорослі, які пережили токсичний вплив родичів»

Якщо любові та поваги «немає в меню», ти маєш право встати з-за столу.

Шері Кемпбелл
«Дорослі, які пережили токсичний вплив родичів»

Ти не несеш відповідальності за щастя своїх рідних. І ніколи не ніс.
Таке життя є надто стресовим для будь-кого. Відчуваючи, що змушений робити інших щасливими, у дорослому віці ти намагатимешся всім догоджати. Мені шкода, що тобі прищепили думку, що ти повинен змінити своє «Я» для задоволення особистих потреб людей. Ти повинен зрозуміти: пошук свого щастя значно переважає важкий тягар відповідальності за чуже.

Шері Кемпбелл
«Дорослі, які пережили токсичний вплив родичів»

— У тім же якраз уся й сила,— відповів Дон Кіхот,— у тім і субтельність мого задуму, щоб ти знав. Бо коли мандрований рицар божеволіє з певної причини — яка ж то честь, яка заслуга? Ні, ти збожеволій без причини — ото штука! Нехай твоя дама зрозуміє, що коли й так, з доброго дива, ти вже шалієш, то що ж буде, як тобі допечуть?

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»

— Тільки от що: поїдеш не зараз, а за три дні, бо маєш перш побачити й почути, що я тут заради неї робитиму й казатиму, а тоді вже подаси їй про все звістку.
— Та хіба я мало набачився? — заперечив Санчо.— Яке ще невидальце ви можете мені показати?
— Диви, який розумний! — сказав Дон Кіхот.— Зараз я ще одяг на собі роздеру, збрую розкидаю, битимусь головою о скелі і ще всяку таку покажу тобі чудасію.

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»

Невже ти думаєш, що всі оті Амарілли, Філіди, Сільвії, Діани та Галатеї, яких повно скрізь по книжках і романсах, по цилюрнях і театрах,— що всі вони насправді живі жінки й дівчата, облюблениці тих, що славили їх і славлять дотепер? Певна річ, що не так воно є; їх здебільшого вимріяли поети, аби було про кого вірші складати, аби всі гадали, що вони когось кохають і чийогось кохання варті.

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»

Пам'ять у мене як дощечка, де був сук, там дірочка — часом забуваю, як мене дражнять, не то що.

Мігель де Сервантес
«Дон Кіхот»