Вчили нас про ранги. Це трудна справа. Коли скінчиться війна, закладу братство дивізійників і всі ранги позмінюємо. Буде: селепко, підселепко, надселепко, штабовий селепко, генерал-селепко. Хто умудриться й завчасу звільниться з Дивізії, буде мати титул почесного селепка.

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

В надії на кращі часи, сміємося.

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

Смерть — велика прикрість. Життя таке гарне, а такий марний кінець! Десь я читав, пригадалося, що життя і смерть це так, як би пили смачну чорну каву, а на споді чашки відкрили втоплену мyxy. Є чого дивуватися, що кава смакувала!

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

В кімнаті, на першому поверсі, я побачив Юрія Тиса. Він сидів нерухомо над паперами. Коли я по двох годинах виходив зі штабу, то він далі сидів у цій самій позиції. Його робота звалася: пропаґанда. А я думаю, що він писав тоді якесь своє оповідання.

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

Коли ми засинали, Остап Проць вийшов і довго не вертався. На другий день мав спухлі уста. Згодом ми довідалися, що цієї ночі він зробив фатальну помилку: дмухнув на дівчину і поцілував свічку.

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

— Ви, може, з Бучача? — питає мене, не перериваючи малювання.
— Ні, я не з Бучача.
— А, диви! — каже, — як то люди на війні зустрічаються. Я теж не з Бучача.

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

Поручник Місько Карпинець розповідав про засідання в урядових німецьких кругах.
— Треба дати українцям рушниці — говорив Ґерінґ.
— Але тільки старі, з першої світової війни — додав Ґеббельс.
— І без набоїв! — це Ріббентроп.
— І тільки на неділі — заґуґнявив райхскомісар Кох.

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

Чимраз вищі гори. Нахил доходить до 40°, і то в тіні!

Юрій Тис-Крохмалюк
«Щоденник національного героя Селепка Лавочки»

Шлях есенціаліста — це не новорічні обіцянки частіше казати «ні», не усування зайвого з поштової скриньки, не формування нової стратегії тайм-менеджменту. Це вміння постійно зупинятись і запитувати себе: «Чи тим я займаюсь?».

Ґреґ Маккеон
«Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети»

Якщо ви самі не визначите пріоритети у власному житті — хтось зробить це за вас.

Ґреґ Маккеон
«Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети»

Усе, що ми бачимо в магазинах, ресторанах, взагалі всюди, де щось продають, — усе влаштовано так, щоби відмовитись було важко. Коли ми слухаємо політичну рекламу, її мета — вплинути так, щоби нам і на думку не спало проголосувати за когось іншого. Коли телефонує теща або свекруха (окрім моєї, звісно) і просить щось зробити — зрозуміти, що вибір є, може бути найскладнішим завданням на світі. Якщо ми поглянемо в такий спосіб на своє буденне життя, нас навряд чи здивує, що ми забуваємо про своє право на вибір.

Ґреґ Маккеон
«Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети»

Ми почуваємося винними. Ми не хочемо розчаровувати людину. Ми хвилюємося, що відмова зашкодить стосункам. Але ці думки затьмарюють нам розум. Вони відволікають нас від реальності: можна сказати «ні» і шкодувати декілька хвилин, а можна сказати «так» і шкодувати багато днів, тижнів, місяців, навіть років.

Ґреґ Маккеон
«Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети»

Коли я прошу директорів розповісти про свої межі, їм рідко це вдається. Вони знають, що мають щось таке, але описати словами не можуть. Реальність проста: якщо ви не можете описати межі самі для себе або для інших людей, тоді годі чекати від інших, що вони їх поважатимуть чи принаймні знатимуть про них — це може бути нереально.

Ґреґ Маккеон
«Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети»

Мучитися через минулі помилки чи перейматися можливими майбутніми невдачами — природна людська поведінка. Однак кожна секунда нервувань щодо минулого і майбутнього відволікає нас від того, що важливо тут і зараз.

Ґреґ Маккеон
«Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети»

Our shop had an exceptionally interesting stock, yet I doubt whether ten per cent of our customers knew a good book from a bad one. First edition snobs were much commoner than lovers of literature, but oriental students haggling over cheap textbooks
were commoner still, and vague-minded women looking for birthday presents for their nephews were commonest of all.

George Orwell
«Bookshop memories»

Modern books for children are rather horrible things, especially when you see them in the mass. Personally I would sooner give a child a copy of Petrenius Arbiter than PETER PAN, but even Barrie seems manly and wholesome compared with some of his later imitators.

George Orwell
«Bookshop memories»

— Не знати — хороший початок, — каже він і це раптово здається відкриттям. Я марную стільки часу, намагаючись розібратись у всьому, ганяючись за відповіддю, а виявляється, не знати — це нормально.

Лорі Ґоттліб
«Хочете про це проговорити?»

Якщо ми витрачаємо сьогодення на спроби виправити минуле чи контролювати майбутнє, ми застигаємо на місці й нескінченно про все жалкуємо.

Лорі Ґоттліб
«Хочете про це проговорити?»

Людям насправді не подобається, коли їм кажуть, що робити. Так, вони, можливо, самі просили порадити — неодноразово, невтомно — але щойно ви таки скажете, що ж їм робити, їхнє мниме полегшення змінюється обуренням.

Лорі Ґоттліб
«Хочете про це проговорити?»

Неможливість сказати «ні» багато в чому стосується пошуку схвалення — люди вважають, що якщо вони відповідають на щось відмовою, їх не будуть любити. Однак неспроможність сказати «так» — близькості, новій роботі, програмі лікування алкоголізму — більше говорить про відсутність довіри до себе.

Лорі Ґоттліб
«Хочете про це проговорити?»